Постанова

від 16.05.2012 по справі 2а-17215/11/2670

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

16 травня 2012 року № 2а-17215/11/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Шрамко Ю.Т., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Градострой-Сервіс" до Державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Градострой-Сервіс», (далі - позивач; ТОВ «Градострой-Сервіс»), звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва, (далі -відповідач; ДПІ у Печерському районі м. Києва), про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 22.06.2011 р. № 0005482310 та від 23.06.2011 р. № 0005513540.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивачем при здійсненні господарської діяльності, зокрема, за період з 01.04.2008 р. по 31.03.2011 р. при взаємовідносинах із Приватним підприємством "Тодель-17" не допущено порушень вимог законодавства, що податкові повідомлення-рішення прийняті Державною податковою інспекцією у Печерському районі м. Києва з порушенням вимог законодавства України, а висновки, викладені в Акті перевірки є необґрунтованими та незаконними.

У судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги у повному обсязі, надав пояснення аналогічні викладеним у позовній заяві та просив суд задовольнити позов.

Представник відповідача подав суду письмові заперечення на позов, просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, у зв'язку з їх необґрунтованістю.

У судове засідання, призначене на 29.02.2012 р., не прибув представник відповідача, був належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи.

Частиною 6 статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Приймаючи до уваги викладене, розгляд справи здійснюється у письмовому провадженні.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Градострой-Сервіс» зареєстровано 24.12.2003 р. Печерською районною у м. Києві державною адміністрацією, взято на податковий облік Державною податковою інспекцією у Печерському районі м. Києва 15.01.2004 р., з 22.01.2004 р. є платником податків на додану вартість.

Відповідно до довідки з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України, видами діяльності позивача за КВЕД є будівництво будівель, діяльність у сфері інжинірингу, посередництво в торгівлі товарами широкого асортименту, виробництво дерев"яних будівельних конструкцій та столярних виробів, оптова торгівля деревиною.

Державним комітетом України з будівництва та архітектури позивачу було видано ліцензію на будівельну діяльність № 204431 від 02.08.2005 р. строком дії до 02.08.2010 р.

Державною податковою адміністрацією у м. Києві проведено виїзну позапланову документальну перевірку ТОВ «Градострой-Сервіс»(ЄДРПОУ 32709054) з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства при взаємовідносинах з ПП «Тодель-17» (ЄДРПОУ 31673876) за період з 01.04.08 р. по 31.03.2011 р..

За результатами вказаної складено Акт про результати виїзної позапланової документальної перевірки ТОВ «Градострой-Сервіс» (ЄДРПОУ 32709054) з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства при взаємовідносинах з ПП «Тодель-17»(ЄДРПОУ 31673876) за період з 01.04.08 р. по 31.03.2011 р. від 07.06.2011 р. № 33/35-40/32709054, (далі за текстом -Акт перевірки).

У вказаному Акті перевірки встановлено порушення позивачем норм п. 3.1 ст. 3, пп. 5.1 пп. 5.2.1, пп. 5.3.9 ст. 5, п. 10.1 ст. 10 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» в результаті чого, позивачем було занижено податок на прибуток за IV квартал 2008 року на суму 82 854,42 грн., та пп. 7.4.1, пп. 7.4.5 п. 7.4, пп. 7.7.1, пп. 7.7.2 п. 7.7. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» в результаті чого, позивачем було завищено залишок від'ємного значення, який після його відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду, у сумі 66 283,33 грн.

На підставі вказаного Акту перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення № 0005482310 від 22.06.2011 р., яким позивачу збільшено суму грошового зобов"язання з податку на прибуток на загальну суму 124281,00 грн., з яких 103568,00 грн. основний платіж, 20713,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції). та № 0005513540 від 23.06.2011 р., яким позивачу зменшено розмір від"ємного значення суми податку на додану вартість за листопад 2011 р. у розмірі 66 238,00 грн.

У вказаному акті перевірки відповідачем зазначено, що Державною податковою адміністрацією у м. Києві під час проведення перевірки було отримано інформацію щодо діяльності ПП «Тодель-17», зокрема, що за результатами розгляду Ленінським районним судом міста Луганська справи № 1-801/2010 по обвинуваченню ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 205 Кримінального кодексу України «Фіктивне підприємництво», тобто створення або придбання суб'єктів підприємницької діяльності (юридичних осіб) з метою прикриття незаконної діяльності або здійснення видів діяльності, щодо яких є заборона», було винесено постанову від 13 серпня 2010 року, якою встановлено, що згідно злочинного плану, розробленого невстановленою в ході досудового слідства особою, підсудний ОСОБА_1 повинен був офіційно придбати комерційні права на підприємство - ПП «Тодель», стати його формальним засновником, директором та бухгалтером, відкрити рахунки підприємства в банківських установах. В подальшому підсудний ОСОБА_1 повинен був змінити організаційно-правову форму та назву підприємства з ПП «Тодель»на ПП «Тодель-17», після чого передати статутні документи даного підприємства не встановленій в ході досудового слідства особі для самостійного управління фіктивним підприємством і повного контролю за фінансово-господарською діяльністю ПП «Тодель-17». В подальшому підсудний ОСОБА_1, став формальним директором придбаного нимм підприємства, з метою прикриття незаконної діяльності повинен був укладати від його імені фіктивні договори з фізичними та юридичними особами, коло яких буде визначено не встановленою в ході досудового слідства особою. Банківські рахунки, відкриті на ім'я ОСОБА_1 повинні були використовуватись для отримання коштів від інших суб'єктів господарської діяльності для їх переводу з безготівкової форми в готівкову (отримавши за це готову винагороду в розмірі 120 грн. кожного тижня за час існування підприємства).Підсудний ОСОБА_1, усвідомлюючи, що його дії будуть мати противоправний характер, так як зареєстроване на його ім'я підприємство не буде здійснювати під його керівництвом заявлену в установчих документах фінансово-господарську діяльність та створюється невідомою йому особою для самостійного управління з метою прикриття незаконної або забороненої діяльності, добровільно погодився на дану пропозицію за грошову винагороду».

На підставі зазначеного, відповідачем зроблено висновок про те, що оскільки, постановою Ленінського районного суду міста Луганська від 13 серпня 2010 року у справі № 1-801/2010 встановлено, що підсудний ОСОБА_1 став формальним директором придбаного їм підприємства ПП «Тодель-17», яке було створене без наміру займатися підприємницькою діяльністю, діяльність якого була заправлена на переведення коштів з безготівкової форми в готівкову, укладав фіктивні договори з фізичними та юридичними особами, то ПП «Тодель-17» не могло здійснювати продаж та поставку товарів, а документи, надані позивачем під час перевірки на підтвердження придбання товарів (рахунок-фактура, видаткова накладна, податкові накладні не спричиняють реального настання правових наслідків та не можуть вважатись такими, що підтверджують право позивача на податковий кредит, і не підтверджуть правомірність валових витрат.

Відповідно до частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Нормами частини 1 статті 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, а нормами частини 5 статті 203 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Частиною 2 статті 215 Цивільного кодексу України визначено, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Судом встановлено, що господарські взаємовідносини між ТОВ «Градострой-Сервіс» та ПП «Тодель-17» здійснювалисьна підставі рахунку-фактури, з оформленням податкових та видаткових накладних, а також сплатою цих рахунків позивачем, тобто договір був укладений в усній формі у спрощений спосіб у відповідності з вимогами статті 181 Господарського кодексу України.

Статтею 14 ЦК України визначено, що цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Виконання цивільних обов'язків забезпечується засобами заохочення та відповідальністю, які встановлені договором або актом цивільного законодавства.

Статтею 509 ЦК України встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 зазначеного Кодексу, зокрема з правочинів.

Статтею 205 ЦК України закріплено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Згідно з приписами пункту 4 частини 1 статті 208 ЦК України, у письмовій формі належить вчиняти, зокрема, правочини, щодо яких законом встановлена письмова форма.

У відповідності до вимог статті 638 ЦК України договір вважається укладеним, якщо сторони досягли згоди по всім істотним умовам договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Статтею 639 ЦК України встановлено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. (ч. 1 ст. 640 ЦК України).

Судом встановлено, що відповідно до рахунку-фактури від 03.10.2008 № 0310-01 ПП «Тодель-17», (як постачальник) зобов'язується поставити позивачу будівельні матеріали, - цеглу М-100 у кількості 300,0 тис. штук за ціною 1 041,б7 гривень/1000штук на суму без ПДВ 312 500,00 гривень; блоків 200 у кількості 550 куб. м. за ціною 615,83 гривень/куб.м. на суму 338 70б,00 гривень без ПДВ; - щебню фр. 5-20 у кількості 850 т. за ціною 104,17 гривень/тонна на суму 88 544,00 гривеньбез ПДВ, всього на суму 887700,00 грн., в т.ч. ПДВ 147950 грн., а Позивач зобов'язаний сплатити визначені грошові кошти на розрахунковий рахунок постачальника., а саме:

ПП «Тодель-17» поставлено позивачу цеглу та щебінь у кількості 181,6 т. згідно видаткової накладної від 28.11.2008 р. № 28/11-08 на суму 231 416,67 гривень, з них ПДВ - 66 283,33 гривень, а саме:

- цеглу М-100 у кількості 300,0 тис. штук за ціною 1 041,67 гривень/1000штук на суму 312 500,00 гривень ПДВ 65 500,00 гривень;

- щебінь фр. 5-20 у кількості 181,6 т за ціною 104,17 гривень/тона на суму 18 916,67 гривень, ПДВ - 3 783,33 гривень;

Блоки 200 у кількості 550 куб.м за ціною 615,83 гривень/куб.м. на суму 338 706,00 гривень ПП «Тодель-17» позивачу не поставлялись.

Вказані будівельні матеріали отримано представником позивача ОСОБА_2 на підставі довіреності від 28.11.2008 № 286319, терміном дії до 07.12.2008 р..

ПП «Тодель-17» при реалізації будівельних матеріалів виписано позивачу податкові накладні на загальну суму 331 416,67 гривень, ПДВ - 66 283,33 гривень, а саме:

- від 07.10.2008 № 07/10-08 на суму 206 416,67 гривень, ПДВ - 41 283, 33 гривень (цегла М-100 у кількості 198,16 тис. штук за ціною 1 041,67 гривень/1000штук без ПДВ);

- від 13.10.2008 р.№ 13/10-08 на суму 125 000,00 гривень, ПДВ - 25 000,00 гривень (цегла М-100 у кількості 101,84 тис.штук за ціною 1 041,67 гривень/1000штук без ПДВ та щебінь фр. 5-20 у кількості 181,6 т за ціною 104,17 гривень/тону без ПДВ).

За отримані будівельні матеріали позивачем сплачено на розрахунковий рахунок ПП «Тодель-17» грошові кошти згідно платіжних доручень, щопідтверджується банківськими виписками з відміткою банку про переказ безготівкових коштів на загальну суму 331 416,67 гривень, ПДВ - 66 283,33 гривень (загальна сума з ПДВ - 397 700,00 гривень): від 06.10.2008 № 626 на суму 206 41б,67 гривень, ПДВ - 41 283,33 грн. (загальна сума з ПДВ - 247 700,00 гривень); - від 13.10.2008 № 798 на суму 125 000,00 гривень, ПДВ - 25 000,00 гривень (загальна сума з ПДВ - 150 000,00 гривень).

Відповідно до статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені у статті 203 ЦК України, а саме:

1. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

2. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

3. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

4. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

5. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

6. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Статтею 215 ЦК України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до ст. 215 ЦК України, нікчемними вважаються правочини, якщо їх недійсність встановлена законом (частина перша ст. 219, частина перша ст. 220, частина перша ст. 224 тощо).

Норми чинного законодавства встановлюють презумпцію правомірності правочину (ст. 204 ЦК України) лише законом чи судом має бути встановлено недійсність господарського правочину. Так, у розглянутому випадку порядок і підстави визнання правочину недійсним повинні визначатись відповідно до ст. 228 ЦК України, ст. 207 ГК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 207 ГК України, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Як зазначено Вищим адміністративним судом України в Інформаційному листі від 20 липня 2010 року №1112/11/13-10 «Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби», процесуальна діяльність суду із встановлення обґрунтованості права платника податку на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування з податку на додану вартість повинна включати такі етапи: встановлення факту здійснення господарської операції; встановлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції; встановлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг) і господарською діяльністю платника податку; встановлення дотримання платником податку спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум податкового кредиту та/або бюджетного відшкодування з податку на додану вартість.

Згідно з пунктом 1.7 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість», в редакції, чинній на час існування спірних правовідносин, податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 вказаного Закону , податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач в податкових деклараціях з податку на додану вартість відобразив в складі податкового кредиту суми податку на додану вартість на підставі податкових накладних, виписаних ПП «Тодель-17», у зв'язку з придбанням товарів, позивачем також було відображено податкові накладні в реєстрі отриманих та виданих податкових накладних в розділі І "Отримані податкові накладні".

Підставою для нарахування податкового кредиту, відповідно до підпункту 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» є податкова накладна, яка видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача.

За приписом підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Закон України «Про податок на додану вартість» передбачає тільки один випадок не включення до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг) - це не підтвердження таких сум податковими накладними чи митними деклараціями (підпункт 7.4.5 пункту 7.4 статті 7).

Згідно з підпунктом 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: а) порядковий номер податкової накладної; б) дату виписування податкової накладної; в) назву юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; е) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); є) повну назву отримувача; ж) ціну продажу без врахування податку; з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Згідно з пунктом 18 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 30 травня 1997 року №165, всі складені примірники податкової накладної підписуються особою, уповноваженою платником податку здійснювати поставку товарів (послуг), та скріплюються печаткою такого платника податку - продавця. Податкова накладна не підписується покупцем товарів (послуг) і не скріплюється його печаткою.

Відповідно до вимог підпункту 7.2.4 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

У разі якщо на час здійснення господарських операцій, за якими податковий орган не визнає обґрунтованим віднесення позивачем до податкового кредиту сум податку на додану вартість, постачальники були включені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також мали свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість, покупець не може нести відповідальність ні за несплату податків продавцями, ні за можливу недостовірність відомостей про них, наведених у зазначеному реєстрі, за умови необізнаності щодо неї.

При цьому, слід враховувати вимоги статті 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців», згідно з якою відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, були внесені до нього, вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до цього реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні, за винятком випадків, коли вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Судом встановлено та не заперечувалось представниками сторін по справі, що контрагент позивача ПП «Тодель-17» станом на час вчинення спірних господарських операцій був зареєстрований в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, був зареєстрований платником податку на додану вартість, а керівником та особою, що має право вчиняти юридичні дії від імені юридичної особи, значився ОСОБА_1

Вирішуючи питання про реальність господарських операцій та придбання позивачем послуг з метою їх використання у власній господарській діяльності, суд зазначає про наступне.

Згідно з частиною першою статті 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Пункт 1.32 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в редакції, чинній на час існування спірних правовідносин, визначає господарську діяльність, як будь-яку діяльність особи, направлену на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

На підтвердження використання придбаних будівельних матеріалів у господарській діяльності позивача, а також того факту, що вони були належним чином оприбутковані на балансі ТОВ «Градострой-Сервіс», на відповідному бухгалтерському рахунку 205 «будівельні матеріали», та використані в процесі будівництва (списано у виробництво) з відображенням на відповідному бухгалтерському рахунку 23 «виробництво», позивачем надано належним чином оформлені первинні документи бухгалтерського та податкового обліку, зокрема, акти приймання-передачі виконаних підрядних робіт за березень 2009 р. згідно з договором № 270 від 25.12.2008 р., укладеним мід позивачем, як генеральним підрядником та ТОВ "Слаф-Реагент".

У чинному законодавстві України відсутнє визначення поняття «добросовісний платник податків». Так само законодавство не містить певних критеріїв добросовісності платника податків. Водночас, слід визнати обґрунтованим застосування на практиці цього підходу, оскільки подібне розмежування платників податків дозволяє індивідуалізувати юридичну відповідальність особи та забезпечити дотримання правопорядку у галузі оподаткування навіть за наявності певних прогалин у законодавстві.

У разі, якщо дії платника податку свідчать про його добросовісність, а вчинені ним господарські операції не викликають сумніву у їх реальності та відповідності дійсному економічному змісту, для підтвердження права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування достатньо наявності належним чином оформлених документів, зокрема, податкових накладних. Прикладом подібного підходу Верховного Суду України є, зокрема, постанова від 9 вересня 2008 року.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до статті 10 Закону України «Про податок на додану вартість» та статей 1 і 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податку. При цьому такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів.

Чинним законодавством України на сторону цивільно-правової угоди, яка є платником податків, не покладено обов'язку з перевірки відповідності законодавству установчих документів іншого учасника правовідносин та дотримання ним вимог податкового законодавства.

На думку суду, не знаходження контрагента за місцем державної реєстрації, порушення під час реєстрації такого контрагента, чи порушення таким контрагентом вимог законодавства про оподаткування не може призводити до недійсності всіх угод, укладених з моменту державної реєстрації такої юридичної особи до моменту виключення її з державного реєстру, та не позбавляє правового значення видані за цими господарськими операціями податкові накладні.

Платник податків не може нести відповідальність за дії контрагентів при відсутності вини, інакше порушуються основні конституційні засади: дотримання принципу справедливості як невід'ємного елемента верховенства права (ст. 8 Конституції України), індивідуальний характер відповідальності -тобто що відповідати має саме той, хто припустився порушення (ст. 61 Конституції України), забезпечення доведеності вини (ст. 129 Конституції України).

У своєму рішенні від 31.01.2011 у справі № 21-47а10 Верховний суд України зазначив: «якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту».

Зазначене узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі «БУЛВЕС»АД проти Болгарії»(заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності».

Згідно з абзацом другим підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», у разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Таким чином, підставою для відповідальності платника податку є не підтвердження сум податку, включеного до податкового кредиту, на момент перевірки платника податку. При цьому відповідальність за правильність виписування податкової накладної покладена не на покупця, а саме на продавця товарів.

Відповідно до Порядку заповнення і подання податкової декларації з податку на додану вартість, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 30 травня 1997 року № 166 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 09 липня 1997 року за № 250/2054, платник податку самостійно обчислює суму податкового зобов'язання, яку зазначає в декларації. Дані, наведені в декларації, повинні відповідати даним бухгалтерського та податкового обліку платника (пункт 3.4 Порядку), оскільки, як визначено пунктом 2 статті 3 Закону «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Статтею 3 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»(в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), визначено, що об'єктом оподаткування є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду, визначеного згідно з пунктом 4.3 цього Закону на: суму валових витрат платника податку, визначених статтею 5 цього Закону; суму амортизаційних відрахувань, нарахованих згідно із статтями 8 і 9 цього Закону.

Відповідно до пункту 5.1, статті 5 зазначеного Закону, валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

У відповідності до підпункту 5.2.1 підпункту 5.2 статті 5 цього Закону, до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

В свою чергу, згідно з абз. 4 підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 названого Закону вбачається, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Аналіз наведених норм дає підстави зробити висновок, що Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств» ставить в залежність включення сум валових витрат лише з їх підтвердженням відповідними документами.

Єдиною умовою не включення до складу валових витрат згідно пп. 5.3.9 цього Закону є не підтвердження будь-яких витрат відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами. Жодних інших підстав для не включення до складу валових витрат Закон не передбачає.

Судом встановлено, що на час здійснення спірних господарських опреацій і позивач і його контрагент ПП "Тодель-17", були належним чином зареєстровані у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, як платники податку на додану вартість, фактичне придбання позивачем товарно-матеріальних цінностей підтверджено необхідними первинними документами, які наявні у матеріалах справи, які у своєму складі містять всі передбачені законодавством реквізити.

Враховуючи встановлені судом обставини, суд приходить до висновку, про правомірність віднесення позивачем до складу валових витрат сум, сплачених ПП «Тодель-17» за отриманий товар та формування податкового кредиту за рахунок податкових накладних, виписаних ПП «Тодель-17».

Крім того, суд зазначає, що посилання відповідача на постанову Ленінського районного суду міста Луганська від 13 серпня 2010 року у справі № 1-801/2010, якою ОСОБА_1 -директора ПП «Тодель-17» визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого частиною 1 статті 205 КК України, не можуть бути прийнятті судом до уваги з наступних підстав.

Відповідно до частини 4 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України, вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалено вирок чи постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинено воно цією особою.

Враховуючи той факт, що Ленінським районним судом міста Луганська у наведеній вище постанові від 13 серпня 2010 року у справі № 1-801/2010, не досліджувалось законність дій ні директора ТОВ «Градострой-Сервіс», ні інших посадових осіб позивача, а також не досліджувались господарські операції вказаного контрагента з позивачем, не застосовуються положення частини 4 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що відповідачем не встановлено жодного порушення саме позивачем вимог законодавства, яке б позбавляло позивача права на формування податкового кредиту та віднесення до складу валових витрат сум по взаємовідносинах з ПП «Тодель-17».

Відтак, на підставі досліджених судом доказів, суд приходить до висновку, що позивачем правомірно сформовано податковий кредит з податку на додану вартість та валові витрати, а висновки викладені в Акті перевірки про порушення позивачем п. 3.1 ст. 3, пп. 5.1 пп. 5.2.1, пп. 5.3.9 ст. 5, п. 10.1 ст. 10 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого було занижено податок на прибуток за IV квартал 2008 року на суму 82 854,42 грн., та пп. 7.4.1, пп. 7.4.5 п. 7.4, пп. 7.7.1, пп. 7.7.2 п. 7.7. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого було завищено залишок від'ємного значення, який після його відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податковому періоду, у сумі 66 283,33 грн. є помилковими.

Згідно з частиною першою статті 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідачем не доведено правомірність та обґрунтованість прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень від 22.06.2011 р. № 0005482310 та від 23.06.2011 р. № 0005513540.

Позивачем надано суду достатні докази в обгрунтування позовних вимог.

На стягненні судових витрат позивач не наполягав, про що подав письмову заяву.

Враховуючи викладене у сукупності, керуючись вимогами ст. ст. 69-71, 94, 128, 158 -163, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Градострой-Сервіс» задовольнити повністю.

2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва від 22.06.2011 р. № 0005482310 та від 23.06.2011 р. № 0005513540.

Постанова набирає законної сили в строки та порядку, встановленому статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Ю.Т. Шрамко