Постанова

від 17.04.2012 по справі 4/625

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01601, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17.04.2012 № 4/625

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Яковлева М.Л.

суддів: Тарасенко К.В.

Авдеєва П.В.

при секретарі судового засіданні - Марченко Ю.І.,

за участю представників сторін: згідно протоколу судового засідання від 17.04.2012 року по справі № 4/625 (в матеріалах справи)

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «БМК «Планета-Міст», м. Київ, на рішення господарського суду міста Києва від 07.02.2012 року (оформленого відповідно до ст. 84 ГПК України 13.02.2012 року) у справі № 4/625 (суддя - Борисенко І.І..)

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «БМК «Планета-Міст»,

м. Київ

до товариства з обмеженою відповідальністю «УніКредит Лізинг»,

м. Київ

про визнання договору фінансового лізингу № 255-LD від 10.10.2007

недійсним

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернувся до суду з позовом про визнання недійсною з моменту укладення додаткову угоду № 1 до договору фінансового лізингу № 255-LD від 10.10.2007 року, укладену між товариством з обмеженою відповідальністю «БМК Планета-Міст» та товариством з обмеженою відповідальністю «УніКредит Лізинг».

Рішенням господарського суду міста Києва від 07.02.2012 року у позові відмовлено повністю.

Не погоджуючись з рішенням місцевого суду, позивача, товариство з обмеженою відповідальністю «БМК «Планета-Міст», м. Київ, звернувся з апеляційною скаргою до Київського апеляційного господарського суду та просить рішення скасувати та прийняти нове, яким справу передати на новий розгляд.

Апеляційну скаргу скаржник мотивує тим, що судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи та має місце невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого суду обставинам справи. Зокрема, скаржник зазначає, що жодних повідомлень про розгляд справи до них не надходило.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 07.03.2012 року по справі № 4/625 прийнято апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «БМК «Планета-Міст», м. Київ, до провадження і призначено розгляд справи у судовому засіданні на 17.04.2012 року.

Відповідно до розпорядження Секретаря палати Київського апеляційного господарського суду від 17.04.2012 року у зв'язку з хворобою судді Тарасенко К.В. та з метою дотримання строків розгляду справи, здійснено заміну у складі колегії суддів, відповідно до якого перегляд рішення здійснюється головуючим суддею - Яковлєвим М.Л., суддями - Авдеєвим П.В., Жук Г.А.

Представник позивача у судове засідання не з'явився, причини неявки не повідомив, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, що підтверджується повідомленнями про вручення поштового відправлення.

Враховуючи викладене, а також наявність в матеріалах справи всіх необхідних для перегляду рішення доказів, апеляційний суд вважає за можливе здійснити розгляд апеляційної скарги за відсутністю представника позивача, проти чого також не заперечують представник відповідача, який присутній у судовому засіданні.

Враховуючи викладене, а також наявність в матеріалах справи всіх необхідних для перегляду рішення доказів, апеляційний суд вважає за можливе здійснити розгляд апеляційної скарги за відсутністю представника відповідача, проти чого також не заперечує представник позивача, присутній у судовому засіданні.

Представник відповідача в судовому засіданні надав свої пояснення та просив рішення господарського суду міста Києва від 07.02.2012 року залишити без змін, а апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «БМК «Планета-Міст» - без задоволення.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, виступ представника відповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а рішення господарського суду міста Києва від 07.02.2012 року по справі № 4/625 - слід залишити без змін, виходячи з наступного.

Згідно зі ст. 99 ГПК України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі ХІІ ГПК України.

Слід зазначити, що відповідно ст. 101 ГПК України, у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Як вбачається з матеріалів справи, 10.10.2007 року між товариством з обмеженою відповідальністю «УніКредит Лізинг» (покупець) та закритим акціонерним товариством «Планета-Буд» (продавець) було укладено контракт купівлі-продажу № 255-LD/PC (далі -договір). Відповідно до якого продавець зобов'язаний продати, лізингодавець зобов'язаний купити для подальшої передачі у фінансовий лізинг лізингоодержувачу предмет лізингу цілому та відповідно як окремі його складові, зазначені в додатку № 1 «Специфікації» до цього контракту (п. 1.1 контракту) (а.с.114-117).

За своєю правовою природою контракт, укладений між сторонами, є договором купівлі-продажу. Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до п. 7 контракту право власності на предмет лізингу переходить від продавця до лізингодавця з моменту підписання акту приймання-передачі предмета лізингу на умовах, передбачених контрактом.

У ч. 1 ст. 316 ЦК України зазначено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі

інших осіб.

Власникові належать права володіння, користування та

розпоряджання своїм майном (ч. 1 ст. 317 ЦК України).

На виконання зазначено контракту та положень ЦК України актом приймання-передачі від 05.11.2007 року ЗАТ «Планета-Буд» продав ТОВ «УніКредит Лізинг» Бетонорозподільчу стрілу Путцмайстер MXR 32/36Z, серійний номер 170602204 (а.с. 119-120), отже, власником зазначеного товару є ТОВ «УніКредит Лізинг».

Відповідно до ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків власник зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства.

З урахуванням зазначеного, 10.10.2007 року між товариством з обмеженою відповідальністю «УніКредит Лізинг» (лізингодавець, власник) та закритим акціонерним товариством «Планета-Буд» (лізингоодержувач) було укладено договір фінансового лізингу № 255-LD (далі -договір) (а.с. 11-33).

Пункт 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачає, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Частиною 7 ст. 179 Господарського кодексу України визначено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, встановлених Господарським кодексом.

Статтею 2 Закону України «Про фінансовий лізинг» встановлено, що відносини, які виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями Цивільного кодексу України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку з урахуванням особливостей, що встановлюються цим Законом.

Відповідно до ст. 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі) (ст. 806 ЦК України).

Строк лізингу визначається сторонами договору лізингу відповідно до вимог цього Закону.

Статтею 1 Закону України «Про фінансовий лізинг» регламентовано, що за договором фінансового лізингу (далі - договір лізингу) лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Відповідно до п. 1.1. договору, лізингодавець бере на себе зобов'язується придбати предмет лізингу у власність від продавця (відповідно до встановлених лізингоодержувачем) специфікацій та умов, передбачених у цьому договору, зокрема, у додатку № 1 до цього договору) та передати предмет лізингу у користування лізингоодержувачу на строк та на умовах, визначених цим договором.

Ціна предмета лізингу становить 1 751 947,79 грн. в у т.ч. ПДВ, що є еквівалентом 346 920,35 Дол. США.

Пунктом 1.3 договору передбачено, що строк лізингу починається з дати передачі та закінчується в останню дату платежу, зазначену у додатку № 2 до цього договору, якщо інше не передбачено умовами цього договору.

Загальні умови поставки зазначені в додатку № 1 до цього договору (п. 3.1. договору).

Матеріали справи свідчать, що між 05.11.2007 року ЗАТ «Планета-Буд» (продавець, лізингоодержувач) та ТОВ «УніКредит Лізинг» (покупець, лізингодавець) підписано актом прийому-передачі від 05.11.2007 року (а.с. 119-120).

У п. 1 акту зазначено, що фізично приймаючи від продавця наступне обладнання, яке становить предмет лізингу відповідно до контракту купівлі-продажу № 255-LD/PC, від 10.10.2007 року лізингодавець цим набуває вищезазначений предмет лізингу у повну і необмежену власність і право власності на нього та передає його лізингоодержувачу у фінансовий лізинг відповідно до договору фінансового лізингу № 255-LD від 10.10.2007 року.

Цей акт приймання-передачі є невід'ємною частиною як контракту купівлі-продажу № 255-LD/PC від 10.10.2007 року так і договору фінансового лізингу № 255-LD від 10.10.2007 року.

31.08.2009 року між ТОВ «УніКредит Лізинг» (лізингодавець), ЗАТ «Планета-Буд» (лізингоодержувач) та ТОВ «БМК «Планета-Міст» (новий лізингоодержувач) укладено додаткову угоду № 1 до договору фінансового лізингу № 255-LD, згідно якої сторони погодили, що з 01.09.2009 року змінюється лізингоодержувач у договорі фінансового лізингу № 255-LD від 10.10.2007 року та всі права та обов'язки лізингоодержувача - ЗАТ «ПЛАНЕТА-БУД», за договором переходять до нового лізингоодержувача - ТОВ «БМК «Планета-Міст», яке стає лізингоодержувачем за договором.

Новий лізингоодержувач засвідчив, що не має жодних заперечень проти вимог лізингодавця, визнає всю заборгованість лізингоодержувача перед лізингодавцем, що має місце станом на 01.09.2009 року і погоджується виконувати зобов'язання, що витікають з договору своєчасно та в повному об'ємі.

Лізингоодержувач (ЗАТ «Планета-Буд») цим засвідчує, що виконане ним по договору він переуступає на користь нового лізингоодержувача (ТОВ «Планета-Міст») безспірно та в повному об'ємі, і тим самим відмовляється від будь-яких вимог до лізингодавця (ТОВ «УніКредит Лізинг») з приводу грошових сум чи інших дій, що були ним сплачені чи виконані на підставі договору.

Підписанням цієї додаткової угоди лізингодавець надає згоду на заміну лізингоодержувача та визнати все виконане по договору на користь лізингодавця лізингоодержувачем до 01.09.2009 року, як виконане новим лізингоодержувачем.

Невідшкодована вартість предмету лізингу за договором становить суму у гривнях, що є еквівалентом 123 527,56 дол. США, що по курсу Національного банка України станом на 31.08.2009 року становить 986 861,68 гривень, в тому числі ПДВ.

Зазначеною угодою лізингоодержувач - ЗАТ «ПЛАНЕТА-БУД» зобов'язався зняти з бухгалтерського обліку та передати новому лізингоодержувачу - ТОВ «БМК «Планета-Міст» предмет лізингу та супутні документи (сервісну книжку, ключі, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу), що оформляються підписанням акту приймання - передачі, копію договору фінансового лізингу № 255- LD від 10.10.2007 року протягом З (трьох) робочих днів з дати підписання даної Угоди.

Підставою звернення до суду із даним позовом стало те, що, на думку позивача, укладена між позивачем та відповідачем додаткова угода № 1 від 31.08.2009 року до фінансового лізингу № 255-LD від 10.10.2007 року суперечить вимогам ст. ст. 203, 215, 230 та 806 ЦК України.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

Згідно з ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є договори та інші правочини.

У відповідності до положень ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно з ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Положеннями статті 3 Цивільного кодексу України встановлено, що цивільне законодавство ґрунтується, зокрема, на принципах свободи договору.

Згідно з вимогами ст. 4 Цивільного кодексу України основним актом цивільного законодавства України є Цивільний кодекс України. Актами цивільного законодавства є також інші закони України, які приймаються відповідно до Конституції України та цього Кодексу.

Відповідно до ст. 6 Цивільного кодексу України сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Тобто, свобода договору означає право громадян або юридичних осіб, та інших суб'єктів цивільного права вступати чи утримуватися від вступу у будь-які договірні відносини.

Частиною 1 ст. 651 Цивільного кодексу України передбачено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Враховуючи наведене, з огляду на те, що укладений сторонами договір фінансового лізингу передбачений актами цивільного законодавства, суд дійшов висновку, що у даному випадку сторони врегулювали свої відносини на власний розсуд в порядку ст. 6 Цивільного кодексу України.

При цьому, положеннями ст. 806 Цивільного кодексу України та ст. 1 Закону України «Про фінансовий лізинг» встановлено, що за договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Таким чином, дійсною метою договору фінансового лізингу № 255-LD від 10.10.2007 року з урахуванням додаткової угоди № 1 від 31.08.2009 року є саме передання майна у тимчасове володіння та користування позивачу за плату та на певний строк, а також отримання від цього прибутку.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України.

Відповідно до роз'яснення Вищого арбітражного суду України «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними» від 12.03.1999 року № 02-5/111, вирішуючи спори про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу України, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та Цивільного кодексу України, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства. Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України.

Тож, відповідно до положень чинного законодавства України, визнання правочину недійсним ставиться в залежність від його відповідності вимогам чинного законодавства та актам органів державної влади.

Таким чином, колегія апеляційного господарського суду вважає положення додаткової угоди до договору фінансового лізингу є такими, що повністю відповідають вимогам наведених вище норм чинного законодавства.

Отже, з огляду на наведене, суд першої інстанції правомірно прийшов до висновку про вільне волевиявлення позивача на укладення спірної угод.

Що стосується тверджень скаржника стосовно того, що до них не надходила ухвала про відкладення розгляду справи на 07.02.2012 року, то зазначаємо наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, у судовому засіданні 24.01.2012 було оголошено перерву до 07.02.2012 року, що підтверджується розпискою про повідомлення про перерву від 24.11.2012 року та протоколом судового засідання від 24.11.2012 року, про що також був повідомлений і представник позивача (скаржника), оскільки в яких зазначено, що від позивача була присутня ОСОБА_3 (а.с. 108-109)

Інші доводи скаржника внаслідок їх необґрунтованості не можуть бути підставою для скасування рішення.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які нова посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

В силу частини 2 статті 34 Господарського процесуального кодексу України, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Доводи викладені в апеляційній скарзі не підтверджуються та спростовуються матеріалами справи, а отже є такими, що не підлягають задоволенню.

З огляду на вищевикладене, апеляційний господарський суд вважає, що рішення господарського суду міста Києва від 07.02.2012 року у справі № 4/625 прийнято після повного з'ясування обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, та відповідністю висновків, викладених в рішенні суду обставинам справи, а також у зв'язку із правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, і є таким що відповідає нормам закону.

За правилами ст. 4-7 ГПК України, судове рішення приймається колегіально за результатами обговорення усіх обставин справи.

Як встановлено ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Згідно постанови Пленуму Верховного суду України від 18.12.2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі», рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а також правильно витлумачив ці норми. Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Зважаючи на те, що доводи позивача законних та обґрунтованих висновків суду першої інстанції не спростовують, рішення господарського суду міста Києва від 07.02.2012 року у справі № 4/625 слід залишити без змін, а апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «БМК «Планета-Міст» без задоволення.

Керуючись ст. ст. 49, 99, 101, 103, 105, ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ :

1. Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «БМК «Планета-Міст» на рішення господарського суду міста Києва від 07.02.2012 року по справі № 4/625 залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 07.02.2012 року по справі № 4/625 залишити без змін.

3. Матеріали справи № 4/625 повернути до господарського суду міста Києва.

Постанову Київського апеляційного господарського суду може бути оскаржено до Вищого господарського суду України у порядку, передбаченому ст. 107 ГПК України.

Постанова Київського апеляційного господарського суду за наслідками перегляду відповідно до ст. 105 ГПК України набирає законної сили з дня її прийняття.

Головуючий суддя Яковлев М.Л.

Судді Тарасенко К.В.

Авдеєв П.В.