Постанова

від 29.05.2012 по справі 2а-1670/787/12

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 травня 2012 р. Справа № 2а-1670/787/12 Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Філатова Ю.М.

Суддів: Тацій Л.В. , Водолажської Н.С.

за участю секретаря судового засідання Коцури Т.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Приватного підприємства "Граніт" на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 23.03.2012р. по справі № 2а-1670/787/12

за позовом Приватного підприємства "Граніт"

до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області Державної податкової служби

про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, Приватне підприємство "Граніт" (далі - ПП "Граніт"), звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовом до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області, в якому просив визнати нечинним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 02.02.2012 року № 0000651502/229, яким платнику податків збільшено суму грошового зобов'язання зі сплати податку на додану вартість в розмірі 43 187 грн. 59 коп. (в т.ч., 34 550 грн. 07 коп. - основний платіж, 8 637 грн. 52 коп. - штрафні (фінансові) санкції).

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 23.03.2012р. по справі № 2а-1670/787/12 у задоволенні позову відмовлено.

Позивач, не погодившись з даним судовим рішенням, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову та прийняти нову, якою позов задовольнити в повному обсязі.

Представник позивача в судовому засіданні апеляційну скаргу підтримав в повному обсязі з підстав і мотивів, викладених в ній.

Відповідач в поясненнях представника в судовому засіданні проти задоволення апеляційної скарги заперечував в повному обсязі, наполягаючи на законності та обґрунтованості постанови суду першої інстанції.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши суддю доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, що Приватне підприємство "Граніт" 23.12.2003 року зареєстроване як юридична особа виконавчим комітетом Кременчуцької міської ради Полтавської області, ідентифікаційний номер за ЄДРПОУ 32802477; перебуває на обліку в якості платника податків в Кременчуцькій ОДПІ з 30.12.2003 року та відповідно до свідоцтва № 23703664 від 02.01.2004 року є платником податку на додану вартість (а.с. 26-29).

Кременчуцькою ОДПІ у період з 12.01.2012 року по 18.01.2012 року проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ПП "Граніт" по питанню взаємовідносин з ТОВ "Інтекссервіс-2011" (код ЄДРПОУ 37469065) за період з 01.09.2011 року по 31.10.2011 року.

Результати перевірки оформлені актом № 385/15-322/32802477 від 24.01.2012 року, в якому контролюючим органом відображено порушення позивачем приписів п. 198.1, п. 198.2, п. 198.6 Податкового кодексу України, внаслідок чого позивачем завищено податковий кредит та занижено суми ПДВ, що за підсумками звітного періоду підлягає сплаті платником податку до бюджету за вересень - листопад 2011 року загалом в розмірі 34 550 грн. 07 коп. (а.с. 125-133).

На підставі даного висновку акту перевірки Кременчуцькою ОДПІ 02.02.2012 року прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000651502/229, яким платнику податків збільшено суму грошового зобовязання зі сплати податку на додану вартість в розмірі 43 187 грн. 59 коп. (в т.ч., 34 550 грн. 07 коп. - основний платіж, 8 637 грн. 52 коп. - штрафні (фінансові) санкції) (а.с. 7).

Не погоджуючись з вказаним податковим повідомленням-рішенням позивач звернувся до суду з вимогою про визнання його нечинним та скасування.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що приймаючи оскаржуване податкове повідомлення-рішення Кременчуцька ОДПІ діяла на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а також з використанням повноважень з метою, з якою ці повноваження їй надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо (неупереджено), добросовісно та розсудливо. А вимоги позовної заяви не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства.

Колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Перевіряючи юридичну та фактичну обґрунтованість мотивів, які покладені суб'єктом владних повноважень в основу спірного правового акту індивідуальної дії (податковому повідомленню-рішенню Кременчуцької ОДПІ від 02.02.2012 року № 0000651502/229) на відповідність вимогам ч.3 ст.2 КАС України, колегія суддів виходить з наступного.

З дослідженого акту перевірки слідує, що фактичною підставою для прийняття контролюючим органом оспорюваного рішення, слугував висновок про порушення ПП "Граніт" п. 198.1, 198.2, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, п.п. 1.2 ст. 215, п.п. 1.5 ст. 203, ст.. 228 ЦПК України, яке полягає в неправомірному формуванні податкового кредиту з ПДВ за рахунок відображення в обліку з податку на додану вартість показників господарських операцій з TOB "Інтекссервіс 2011", котрі реально не відбулись, а отже не спричиняють реального настання правових наслідків.

При цьому, єдиним мотивом, на підставі якого суб'єкт владних повноважень дійшов такого судження, є виключно висновки ДПІ щодо відсутності факту реального здійснення господарської діяльності TOB "Інтекссервіс 2011", котрі відображені в акті про неможливість проведення зустрічної звірки TOB "Інтекссервіс 2011" №2582/15-322/37469065 від 26.12.2011 року (а.с. 125-133,т.1).

З матеріалів справи слідує, що між ТОВ "Інтекссервіс-2011" (Постачальник) та ПП "Граніт" (Покупець) 07.07.2011 року укладено договір поставки № 07/07, за умовами якого Постачальник зобов'язується передати у власність Покупця товари (запчастини до гірського обладнання, електроінструменти), а Покупець зобов'язується прийняти даний товар та оплатити його вартість (а.с. 30).

01.09.2011 року сторонами укладено додаткову угоду № 1 до вказаного договору, відповідно до якої п. 1 договору доповнено наступним реченням: "Постачальник в порядку та на умовах цього договору надає послуги з механічної обробки металевих виробів, Покупець зобов'язується оплатити зазначені послуги" (а.с. 158).

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Згідно до ст. 712 Цивільного Кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. Виходячи із змісту цієї норми, наслідками за договором постачання товару є перехід права власності на товар від Постачальника до Покупця за певну грошову суму.

Згідно наданих до матеріалів справи актів виконаних робіт, на умовах вищезазначеного договору ТОВ "Інтекссервіс-2011" у вересні 2011 року було надано ПП "Граніт" послуги з механічної обробки плити футерувальної на дробарку загальною вартістю 93 000 грн. 45 коп. (в т.ч., ПДВ - 15 500 грн. 07 коп.), а протягом жовтня 2011 року - здійснено поставку гірського обладнання (зуб ковша екскаватора, болт кріплення зуба ковша, ланка гусеничного полотна, траки бура верстата) загальною вартістю 114 300 грн. (в т.ч., ПДВ - 19 050 грн.).

Також у ході виконання договору позивач отримав від TOB "Інтекссервіс-2011" податкові накладні №№ 26-29 від 30.09.2011 року, № 1 від 03.10.2011 року, № 17 від 07.10.2011 року, № 22 від 17.10.2011 року, № 33 від 25.10.2011 року (а.с. 31-34, 53-56).

Поставка товарно-матеріальних цінностей за вказаним договором підтверджується накладними на отримання товарно-матеріальних цінностей № 1 від 03.10.2011 року, № 17 від 07.10.2011 року, № 22 від 17.10.2011 року, № 33 від 25.10.2011 року, які мають підписи та скріплені печатками підприємств - контрагентів (а.с. 57-60)

Дослідивши в судовому засіданні копії актів здачі-приймання робіт (надання послуг) № РН-000001 - № РН-000004 (а.с. 43-44, 46-47) колегія суддів зазначає, що вони містять відомості достатні та належні відомості, в тому числі найменування та юридичні адреси і реквізити сторін, дату складання, вид і вартість послуг.

З приводу оплати придбаних послуг та товарно-матеріальних цінностей колегією суддів встановлено наступне.

Надана позивачем виписка ПАТ КБ "Правекс-Банк" за особовим рахунком № 2600705710002/UAH свідчить про те, що ПП "Граніт" протягом вересня 2011 року (01.09.2011 року, 06.09.2011 року, 16.09.2011 року, 20.09.2011 року, 22.09.2011 року, 26.09.2011 року, 28.09.2011 року) перераховувалися кошти на розрахунковий рахунок ТОВ "Інтекссервіс-2011" (а.с. 35-42).

При цьому, в графі "призначення платежу" платником зазначено: "сплата за запчастини згідно договору 07/07 від 07.07.2011 року".

Суд першої інстанції, надаючи оцінку вказаним доказам виконання договору послався на те, що протягом вересня 2011 року ТОВ "Інтекссервіс-2011" надавалися послуги з механічної обробки плити футерувальної на дробарку. На підтвердження оплати вартості таких послуг позивачем до матеріалів справи надано копії платіжних доручень за період з 03.08.2011 року по 02.11.2011 року (а.с. 162-186), але вказані платіжні доручення, так само як і банківські виписки, не містять відомостей про оплату вартості послуг з механічної обробки плити футерувальної на дробарку.

Колегія суддів з цього приводу зазначає наступне.

З матеріалів справи слідує, та не заперечується сторонами у справі, що між позивачем і контрагентом було укладено один договір від 07.07.2011 року № 07/07, за умовами якого Постачальник зобов'язується передати у власність Покупця товари (запчастини до гірського обладнання, електроінструменти), а Покупець зобов'язується прийняти даний товар та оплатити його вартість (а.с. 30).

01.09.2011 року сторонами укладено додаткову угоду № 1 до вказаного договору, відповідно до якої п. 1 договору доповнено наступним реченням: "Постачальник в порядку та на умовах цього договору надає послуги з механічної обробки металевих виробів, Покупець зобов'язується оплатити зазначені послуги" (а.с. 158).

Отже, відображення в платіжних дорученнях та банківських документах призначення платежу як "сплата за запчастини згідно договору 07/07 від 07.07.2011 року" за послуги з механічної обробки плити футерувальної на дробарку, які передбачені не окремим договором, а додатковою угодою саме до договору 07/07 від 07.07.2011 року, не може свідчити про відсутність факту сплати вартості послуг, умови виконання яких є складовою частиною одного договору.

Отже, надані позивачем банківська виписка та платіжні доручення, засвідчують факт виконання позивачем зобов'язань за спірним правочином шляхом перерахування безготівкових грошових коштів, що означає втрату позивачем права власності на ці кошти. Доказів повернення цих коштів до позивача, наявності у позивача та його контрагента спільного інтересу щодо їх отримання позивачем (що могло б мати місце в разі пов'язаності цих осіб), до матеріалів справи суб'єктом владних повноважень не подано. За правилами Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" операція по списанню коштів з банківських рахунків платника податку призводить до зміни стану та структури активів і зобов'язань такого платника.

Договором поставки порядок та умови транспортування не врегульовані. Разом з тим, відповідно до заявок на поставку ТМЦ від 03.10.2011 року, від 17.10.2011 року товар постачається на умовах самовивозу (а.с. 159-160).

Судом першої інстанції не прийняті до уваги як належний доказ у справі копії товарно-транспортних накладних форми № 1-ТН, надані позивачем до матеріалів справи.

Колегія суддів не погоджується з наведеним висновком суду першої інстанції.

Частиною 2 ст.48 Закону України "Про автомобільний транспорт" встановлено, що документами для юридичної особи, що здійснює вантажні перевезення, є посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, ліцензійна картка, дорожній лист, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж.

Відповідно до абз.27 п.1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні (затверджено наказом Міністерства транспорту України №363 від 14.10.1997р., зареєстровано в Міністерстві юстиції України 20.02.1998р. за №128/2568; далі за текстом -Правила №363) товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Підпунктом 11.1 п.11 Правил №363 визначено, що товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля є основними документами на перевезення вантажів.

Згідно з п.п. 11.5, 11.7 п.11 Правил №363 товарно-транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом Замовник (вантажовідправник) повинен виписувати в кількості не менше чотирьох екземплярів. Замовник (вантажовідправник) засвідчує всі екземпляри товарно-транспортної накладної підписом і при необхідності печаткою (штампом); перший екземпляр товарно-транспортної накладної залишається у замовника (вантажовідправника), другий - передається водієм (експедитором) вантажоодержувачу, третій і четвертий екземпляри, засвідчені підписом вантажоодержувача (у разі потреби й печаткою або штампом), передається перевізнику.

Таким чином, у позивача, як отримувача товарів, обов'язково має залишатись один примірник товарно-транспортної накладної.

Оприбуткування товарів без наявності товарно-транспортної накладної, в разі фізичного переміщення товарів в просторі за допомогою автомобільного транспорту, нормами чинного законодавства не передбачено, що повністю кореспондується зі змістом п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств".

У спірних правовідносинах товар діставлявся автомобільним транспортом.

Факт перевезення товару, тобто реальність господарської операції за ознакою наявності фізичного переміщення товару, підтверджується товарно- транспортними накладними (а.с. 187-202, т. 1).

Оцінивши перелічені первинні документи за правилами ст.86 КАС України, колегія суддів приходить до висновку про те, що зміст оглянутих документів містить назву документа (форми), дату та місце складання, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції, особистий підпис особи, яка брала участь у здійсненні господарської операції, первинні документи виписані реально існуючими суб'єктами права.

Оглянуті документи не мають дефектів форми, змісту або походження, котрі в силу ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", ст.44 Податкового кодексу України, п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року №88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 року за №168/704; далі за текстом - Положення №88) спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості, призвели до зміни в структурі активів платника податків, а відтак сприймаються судом як належні та допустимі докази реальності вчинення господарських операцій.

Таким чином, надаючи оцінку всім наявним в матеріалах справи договорам, податковим накладним, накладним, платіжним дорученням, товарно-транспортним накладним та іншим первинним документам, якими позивач доводе перед судом реальність здійснення господарської операції, суд, досліджуючи їх, встановлює наявність обставин реальності здійснення господарської операції платника податку, на підставі яких таким платником були сформовані дані податкового обліку.

Викладене в акті судження податкового органу про вчинення платником податків порушень закону ґрунтується лише на мотивах складеного ДПІ акту про неможливість проведення зустрічної звірки контрагента.

Втім, з цьому приводу суд зазначає, що належними та допустимими в розумінні ст.124 Конституції України, ст.70 КАС України доказами факту вчинення платником податків нікчемного правочину або факту відображення в обліку показників господарських операцій, які в дійсності не відбулись, можуть бути або обвинувальний вирок суду по кримінальній справі (бо діяння платника податків по протиправному заволодінню майном іншої особи або ухиленню від сплати податків, тобто вчинення нікчемного правочину, є об'єктивною стороною злочинів, передбачених ст.191 КК України та ст.212 КК України), або рішення суду у справі про стягнення одержаного за нікчемним правочином (бо наслідком вчинення платником податків нікчемного правочину відповідно до ст.ст. 207, 208, 250 Господарського кодексу України є застосування конфіскаційного заходу у вигляді стягнення одержаного за нікчемним правочином), або рішення суду про визнання правочину недійсним (бо відповідно до ч. З ст. 228 Цивільного кодексу України вчинення платником податків правочину, котрий суперечить інтересам держави та суспільства, є підставою для звернення до суду з вимогою про визнання такого правочину недійсним).

Проте, відповідачем не подано до суду жодних доказів порушення кримінальної справи відносно посадових (службових) осіб позивача або за викладеними у акті фактами діяльності платника податків, наявності обвинувального вироку суду, рішення суду про стягнення одержаного за нікчемним правочином, наявності рішення суду про визнання правочину недійсним.

Законодавством України не передбачена відповідальність юридичної особи за можливими допущеними порушеннями законодавства інших юридичних осіб, на господарюючих суб'єктів не покладається обов'язок та не надається право контролювати дотримання законодавства платником податків, який виступає контрагентом у господарській операції.

Висновок про те, що платник не несе відповідальності за порушення, допущені його контрагентом узгоджується з практикою Європейського Суду (Рішення Європейського Суду від 22 січня 2009 року у справі «Булвес» АД проти Болгарії (заява № 3991/03), відповідно до п. 714 якого, визначено, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності.

Відповідно до ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Оскільки висновки ДПІ про формування позивачем податкового кредиту з ПДВ без дотримання вимог п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, Податкового кодексу України ґрунтуються лише на складеному ДПІ акті про неможливість проведення зустрічної звірки контрагента, то слід зробити висновок про недоведеність факту вчинення ПП «Граніт» податкового правопорушення.

Враховуючи викладене, оскаржуване рішення прийняте відповідачем безпідставно, необґрунтовано та без урахування всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, тобто не відповідає вимогам ч.3 ст.2 КАС України.

Згідно з ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок, щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Всупереч наведеним вимогам, відповідач, як суб'єкт владних повноважень не надав до суду жодних доказів і не довів правомірності дій по винесенню оскаржуваного рішення.

Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги ПП «Граніт» документально і нормативно обґрунтовані та підлягають задоволенню.

Колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваної постанови порушені норми матеріального та процесуального права, постанова підлягає скасуванню, а апеляційна скарга підлягає задоволенню з прийняттям нової постанови про задоволення позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, п. 3 ст. 198, ст. 202, 205, 207, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Приватного підприємства "Граніт" задовольнити.

Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 23.03.2012р. по справі № 2а-1670/787/12 скасувати.

Прийняти нову постанову.

Адміністративний позов Приватного підприємства «Граніт»до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції про ска сування податкового повідомлення - рішення від 02.02.2012 року № 0000651502/229 про до нарахування зобов'язань і санкцій за платежем ПДВ в розмірі - 34550,07 грн.- за основним плате жем, 8637,52 грн. штрафна (фінансова) санкція, всього в розмірі - 43187,59 грн. - задовольнити.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання постанови у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя Філатов Ю.М. Судді Тацій Л.В. Водолажська Н.С.

Повний текст постанови виготовлений 01.06.2012 р.