Рішення

від 31.10.2006 по справі 20/258пн

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

20/258пн

                                ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ  

                                  83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

                                                             Р І Ш Е Н Н Я   

                                                            іменем України

31.10.06 р.                                                                               Справа № 20/258пн                               

Суддя господарського суду Донецької області Донець О.Є.                                                                                                

розглянув у відкритому судовому засіданні господарського суду справу

за позовом:  Відкритого акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації “Донецькміськгаз”, м.Донецьк

до відповідача : Садівничого товариства “Лідія”, с.Широка балка

третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача громадянин Шевчук Володимир Ілліч, м.Донецьк

про знесення домобудівлі, розташованої на осі газопроводу високого тиску, та усунення перешкод у здійсненні технічного обслуговування газопроводу

За участю представників:

Від позивача: Московець О.В. –дов.

Від відповідача :  Котуз Т.Д. –голова СТ “Лідія”.

3-я особа: Шевчук В.І.

СУТЬ СПОРУ:

           До господарського суду Донецької області звернулося Відкрите акціонерне товариство по газопостачанню та газифікації “Донецькміськгаз”, м.Донецьк, із позовом до Садівничого товариства “Лідія”, с.Широка балка, про зобов'язання відповідача усунути порушення п.п.4.3.7, 4.3.15 Правил безпеки систем газопостачання України (далі-Правила), ст.ст.96, 112 Земельного кодексу України шляхом зносу будівлі, збудованої на осі газопроводу високого тиску, а також забезпечити позивачеві можливість технічного обслуговування газопроводу високого тиску шляхом звільнення охоронної зони газопроводу від огородження або забезпечення можливості працівникам позивача проходу уздовж осі газопроводу високого тиску.

           Заявою № 05/6286 від 19.10.06 р. позивач уточнив позовні вимоги та просив суд зобов'язати відповідача усунути порушення вищевказаних норм шляхом зносу будівлі, збудованої на осі газопроводу високого тиску.

          Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що у порушення приписів вищевказаних Правил та Кодексу одним з членів Садівничого товариства „Лідія” здійснено будівництво будівлі на ділянці № 14 безпосередньо на осі газопроводу високого тиску, що відповідач не реагує на відповідні вимоги позивача стосовно усунення цих порушень та своїми протиправними діями порушує законні права та інтереси позивача.

            У підтвердження своїх вимог позивач надав суду копії акту від 18.10.1974 р., інвентарної картки, листа на адресу відповідача та відповіді на нього, акт № 48 визначення траси підземних споруд із схемою, копії приписів №№ 451, 467, листа на адресу управління з контролю за використанням та охороною земель в Донецькій області та відповіді на нього, схеми земельних ділянок, листа Інспекції Державного архітектурно-будівельного контролю № 01/14-2336 від 26.06.06 р.

            Ухвалою суду від 08.08.06 р. до участі у справі у якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача залучено громадянина Шевчука В.І.

           Відповідач проти задоволення позову заперечив, пояснивши, що порушення приписів Правил та Земельного кодексу України з його боку відсутні, оскільки Садівничому товариству „Лідія” земельну ділянку надано на підставі рішення виконкому для здійснення статутної діяльності, однак письмового відзиву на позову не надав.

           Третя особа, громадянин Шевчук В.І., проти задоволення позову заперечив, надав суду письмові пояснення, у яких зазначив, що будівлю на земельній ділянці № 14 Садівничого товариства „Лідія” ним збудовано за власні кошти як членом товариства та у відповідності до його Статуту. Третя особа також пояснила, що право власності на збудований на земельній ділянці № 14 об'єкт у встановленому порядку не оформлювалося.

           До матеріалів справи третьою особою долучені копії документів, в тому числі, рішень виконкому Донецької міської ради із додатками, схеми земельної ділянки, акту інвентаризації, експертного висновку, технічного звіту, рішень міськвиконкому, договору на право тимчасового користування землею, державного акту, генерального плану, викопіювання земельних ділянок, книги відповідача, а також довідка відповідача про те, що садовий будинок на ділянці № 14, збудований членом товариства Шевчуком В.І. на балансі відповідача не знаходиться.

           Судом задоволено клопотання сторін про розгляд справи в порядку ч.4 ст.69 Господарського процесуального кодексу України.

           У судовому засіданні оголошувалася перерва з 19.10.06 р. до 31.12.06 р.

           Дослідивши матеріали справи та вислухавши пояснення представників сторін та третьої особи, суд ВСТАНОВИВ:

28 травня 1997 р. рішенням № 172/2 виконавчого комітету Кіровської районної ради  народних депутатів м.Донецька, зареєстроване Садівниче товариство „Лідія”, основною задачею якого є організація індивідуального та колективного садівництва та використання його для виробництва фруктів, ягід, овочевої та іншої сільськогосподарської продукції, створення умов для праці та відпочинку членів товариства, про що свідчать довідки Донецького обласного управління статистики та Статут товариства.

Рішенням виконавчого комітету Донецької міської ради від 27.12.2000 р. № 571/2 зазначеному товариству передано у колективну власність земельну ділянку площею 7,3462 га із земель, раніше наданих шахті „Лідіївка”, земельну ділянку площею 20,7299 га – у постійне користування для ведення садівництва на індивідуальних ділянках, передбачених до передачі у приватну власність, земельну ділянку площею 0,1803 га у тимчасове довгострокове користування строком на 15 років для ведення садівництва.

З наявної в матеріалах справи копії членської книжки громадянина Шевчука В.І. вбачається, що третя особа є членом Садівничого товариства „Лідія”, користується земельною ділянкою № 14 та сплачує цільові внески з серпня 1990 р.

У судовому засідання та у письмових поясненнях від 17.10.06 р. третя особа зазначила, що у 1989 р. нею була написана заява про надання земельної ділянки, що нею використовувалася надана відповідачем земельна ділянка № 14, що у 1991-1992 рр. третьою особою придбалися будівельні матеріали для будівництва садового будинку, що це було узгоджено з відповідачем, що право власності на збудований на ділянці № 14 будинок не оформлювалося третьою особою у встановленому порядку, що про наявність під будинком газової труби ніхто третю особу не попереджував та що згідно із наявними у третьої особи документами зазначена труба проходить нижче ділянки № 14.         

Про відсутність у третьої особи документів про право власності на садовий будинок,  розташований на ділянці № 14 свідчить й лист № 01/14-2336 від 26.02.06 р. Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю.

Однак, відсутні й документи про право власності відповідача на зазначене майно.

Згідно із довідкою відповідача, садовий будинок на ділянці № 14 збудовано членом товариства Шевчуком В.І. та на балансі товариства цей будинок не знаходиться.

Суть позову, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, полягає у вимогах про зобов'язання відповідача усунути порушення п.п.4.3.7, 4.3.15 Правил та ст.ст.96, 112 Земельного кодексу України шляхом зносу будівлі, збудованої на осі газопроводу високого тиску, що проходить по ділянці № 14, розташованій на території Садівничого товариства „Лідія”

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на те, що відповідачем у порушення приписів вищевказаних Правил та Кодексу одним з членів Садівничого товариства „Лідія” здійснено будівництво будівлі на ділянці № 14 безпосередньо на осі газопроводу високого тиску, що відповідач не реагує на відповідні вимоги позивача стосовно усунення цих порушень та своїми протиправними діями порушує законні права та інтереси позивача.

У підтвердження своїх вимог позивач надав суду перелічені вище документи, що наявні в матеріалах справи.

Відповідач та третя особа проти позову заперечили, посилаючись на те, що земельна ділянка, в тому числі й № 14, була надана відповідачеві у встановленому порядку, використовувалась згідно із Статутом товариства, про наявність газопроводу високого тиску відповідача та третю особу ніхто не попереджував.

Відповідно до п.4.3.7 Правил, на який посилається позивач, при обході підземних газопроводів (у т. ч. з поліетиленових труб) повинен перевірятися стан газопроводів і виявлятися витікання газу за зовнішніми ознаками; перевірятися за допомогою приладів (газоаналізатором або газошукачем) на наявність газу всі колодязі і контрольні трубки, а також колодязі, камери інших підземних комунікацій, підвали будинків, шахти, колектори, підземні переходи, розташовані на відстані до 15 м по обидва боки від осі газопроводу; перевірятися стан настінних вказівників і орієнтирів газових споруд; очищатися кришки газових колодязів і коверів від снігу, льоду і забруднень; оглядатися стан місцевості вздовж траси газопроводу з метою виявлення обвалу грунту, розмиву його талими або дощовими водами; контролюватися умови виконання земляних і будівельних робіт, які проводяться в смузі 15 м по обидва боки від осі газопроводу з метою попередження і усунення його пошкодження; виявлятися випадки будівництва будинків і споруд на відстані від газопроводу меншій, ніж це передбачено будівельними нормами і правилами.

Пунктом 4.3.7 Правил , на який також посилається позивач як на правову підставу свого позову, передбачено, що уздовж траси підземного газопроводу повинні бути виділені смуги завширшки 2 м з обох боків від осі газопроводу, в межах яких не допускаються складання матеріалів і обладнання, садіння дерев, влаштування стоянок автотранспорту, гаражів, кіосків та інших споруд.

Згідно із ч.2 ст.73 Земельного кодексу України, на яку посилається позивач у позовній заяві, уздовж наземних, надземних і підземних трубопроводів встановлюються охоронні зони.

Відповідно до ст.96 зазначеного кодексу, землекористувачі зобов'язані, зокрема, дотримуватися добросусідства та обмежень, пов'язаних з встановленням земельних сервітутів та охоронних зон.

             Відповідно до ст.4-2) Господарського процесуального кодексу України, правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.

          Згідно із ст.4-3) Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

         Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

         Статтею ст.33 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

         Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

         Згідно із ст.43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

         Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

         Відповідно до ст.35 Земельного кодексу України, громадяни України із земель державної і комунальної власності мають право набувати безоплатно у власність або на умовах оренди земельні ділянки для ведення індивідуального або колективного садівництва.

         Земельні ділянки, призначені для садівництва, можуть використовуватись для закладання багаторічних плодових насаджень, вирощування сільськогосподарських культур, а також для зведення необхідних будинків, господарських споруд тощо.

         Землі загального користування садівницького товариства є його власністю. До земель загального користування садівницького товариства належать земельні ділянки, зайняті захисними смугами, дорогами, проїздами, будівлями і спорудами та іншими об'єктами загального користування.

          Використання земельних ділянок садівницьких товариств здійснюється відповідно до закону та статутів цих товариств.

         Відповідно до ст.92 Земельного кодексу України:

        1. Право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

         2. Права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають:

         а) підприємства, установи та організації, що належать до державної та комунальної власності;

         б) громадські організації інвалідів України, їх підприємства (об'єднання), установи та організації.

         Згідно із ст.93 зазначеного кодексу:

         1. Право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

         2. Земельні ділянки можуть передаватися в оренду громадянам та юридичним особам України, іноземним громадянам і особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним об'єднанням і організаціям, а також іноземним державам.

         3. Оренда земельної ділянки може бути короткостроковою - не більше 5 років та довгостроковою - не більше 50 років.

         4. Орендована земельна ділянка або її частина може за згодою орендодавця передаватись орендарем у володіння та користування іншій особі (суборенда).

         Статтею 95 Земельного кодексу України передбачено, що землекористувачі, якщо інше не передбачено законом або договором, мають право:

         а) самостійно господарювати на землі;

         б) власності на посіви і насадження сільськогосподарських та інших культур, на вироблену продукцію;

         в) використовувати у встановленому порядку для власних потреб наявні на земельній ділянці загальнопоширені корисні копалини, торф, ліси, водні об'єкти, а також інші корисні властивості землі;

        г) на відшкодування збитків у випадках, передбачених законом;

        ґ) споруджувати жилі будинки, виробничі та інші будівлі і споруди.

        2. Порушені права землекористувачів підлягають відновленню в порядку, встановленому законом.  

        Відповідно до ст.316 Цивільного кодексу України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

           Згідно із ст.317 зазначеного кодексу, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

           Статтею 319 Цивільного кодексу України передбачено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

           Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

           При здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків власник зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства.

           Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.

           Власність зобов'язує.

          Власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі.

         Держава не втручається у здійснення власником права власності.

         Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов'язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

          Відповідно до ст.321 зазначеного кодексу, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

          Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

           Примусове відчуження об'єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості, крім випадків, встановлених частиною другою статті 353 цього Кодексу, коли в умовах воєнного або надзвичайного стану майно може бути примусово відчужене у власника з наступним повним відшкодуванням його вартості.

           Статтею 21 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути підприємства та організації, зазначені у статті 1 цього Кодексу.

           Позивачами є підприємства та організації, що подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу.

           Відповідачами є підприємства та організації, яким пред'явлено позовну вимогу.

           Згідно із ст.1 зазначеного кодексу, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

            У позовній заяві позивач стверджує, що відповідачем порушені Правила, встановлені стосовно охоронних зон газопроводів, а саме – на осі газопроводу високого тиску, що проходить по ділянці № 14, збудовано садовий будинок, на зносі якого наполягає позивач.

           З матеріалів справи та пояснень представників відповідача та третьої особи вбачається, що зазначений будинок не належить відповідачеві на праві власності, не знаходиться на його балансі та відповідачем не споруджувався.

           Третя особа стверджує, що даний будинок нею збудовано самостійно та за власні кошти. Право власності на будинок не оформлено.

           Доказів, які спростували б вищенаведене, суду не надано.

           Відповідач та третя особа є землекористувачами в розумінні ст.ст.92, 93, 95 Земельного кодексу України, що користуються земельною ділянкою на законних підставах та відповідно до Статуту Садівничого товариства „Лідія”.

           Рішення виконкому про надання відповідачеві земельних ділянок не скасовано, не визнано недійсним тощо.

           Доказів протилежного суду не надано.

            Таким чином, позивачем не доведено, що безпосередньо відповідачем порушені вищевказані Правила спорудженням на осі газопроводу садового будинку на ділянці № 14.

            Вирішення питання про встановлення права власності на цей будинок та про його знос вимагає залучення до участі у справі у якості відповідача зацікавленої особи, у даному випадку – громадянина Шевчука В.І., що процесуально є неможливим в силу приписів ст.ст.1, 21 Господарського процесуального кодексу України.

            За даних обставин, у задоволенні позову слід відмовити, судові витрати – покласти на позивача.

            Керуючись ст.ст.1, 4-2), 4-3), 21, 22, 33, 43, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, ст.ст.35, 73, 92, 93, 95, 96 Земельного кодексу України, ст.316, 317, 321 Цивільного кодексу України, суд

                                                  В И Р І Ш И В :

У задоволенні позову – відмовити.

                                              Вступну та резолютивну частини рішення оголошено 31.10.06 р.

                                                                                 Повний текст рішення підписано 06.11.06 р.

Суддя                                                                         Донець О.Є.                               

Надруковано 4 прим.: 1 – позивачу; 1 – відповідачу; 1 – у справу, 1 – третій особі