Постанова

від 07.06.2012 по справі 03/5026/2404/2011

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" червня 2012 р. Справа № 03/5026/2404/2011

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді:Добролюбової Т.В. суддівГоголь Т.Г., Швеця В.О. розглянувши матеріали касаційної скаргиФермерського господарства "Полянецьке" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 27.03.12 у справі№03/5026/2404/2011 за позовомФермерського господарства "Полянецьке" доТовариства з обмеженою відповідальністю "Полянецьке" провитребування майна В судовому засіданні 31.05.12 оголошувалась перерва до 07.06.12

В судовому засіданні взяли участь представники:

від позивача: ОСОБА_4 -за дов. від 06.02.12;

від відповідача: ОСОБА_5 -за дов. від 02.04.12.

Фермерським господарством "Полянецьке" у жовтні 2011 року заявлений позов до Товариства з обмеженою відповідальністю "Полянецьке" про зобов'язання відповідача повернути майно, а саме 13,8 тонн озимої пшениці, переданої останньому на зберігання на підставі договору від 25.07.11. При цьому, позивач посилався на приписи статей 16, 208, 386, 936, 937, 949, 953 Цивільного кодексу України, статей 173, 175, 179 Господарського кодексу України.

Рішенням господарського суду Черкаської області від 20.12.11, ухваленим суддею Єфіменко В.В., позовні вимоги задоволено. Суд першої інстанції дійшов висновку про порушення відповідачем зобов'язань з повернення зерна, переданого позивачем на зберігання. Місцевий суд керувався приписами статей 316, 317, 319, 328, 387, 526, 936, 949, 950, 953 Цивільного кодексу України.

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: Коротун О.М. -головуючого, Верховця А.А., Іоннікової І.А., постановою від 27.03.12, перевірене рішення у справі скасував та прийняв нове рішення про відмову у позові. Суд апеляційної інстанції вмотивовуючи постанову визнав недоведеним факт передачі відповідачеві на зберігання спірного зерна, а відтак установив відсутність у відповідача обов'язку з його повернення. Постанова обґрунтована приписами статті 936 Цивільного кодексу України, статей 1, 3, 5, 7 Закону України "Про зерно та ринок зерна в Україні". Доповідач: Добролюбова Т.В.

Фермерське господарство "Полянецьке" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить постанову у справі скасувати, а рішення просить залишити в силі. Обґрунтовуючи свої вимоги скаржник вказує на порушення судами приписів статей 34, 43 Господарського процесуального кодексу України, статей 526, 949, 953 Цивільного кодексу України, пунктів 7.9.1, 7.9.2 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", пункту 3.2 Закону України "Про податок на додану вартість". На думку скаржника, апеляційний суд невірно оцінив статут відповідача, акт здачі -приймання продукції, накладні, відомості та безпідставно прийняв до уваги письмові пояснення комірника відповідача, при цьому не врахував докази права власності позивача на спірне майно.

Від Товариства з обмеженою відповідальністю "Полянецьке" отримано відзив на касаційну скаргу, в якому останній просить постанову у справі залишити без змін, а касаційну скаргу залишити без задоволення.

Вищий господарський суд України, заслухавши доповідь судді Добролюбової Т.В., та пояснення присутніх у судовому засіданні представників сторін, переглянувши матеріали справи та доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами приписів чинного законодавства, відзначає наступне.

Судами попередніх інстанцій установлено та підтверджується матеріалами справи, що 25.07.11 Фермерським господарством "Полянецьке", укладено з Товариством з обмеженою відповідальністю "Полянецьке", договір зберігання, за умовами якого позивач передає відповідачеві на відповідальне зберігання зерно озимої пшениці у кількості 13,8 тонн, вартістю за 1 тонну -5 грн. Пунктом 1.2 договору сторони визначили, що майно, яке передається за ним, визначене родовими ознаками, вирощене на земельній ділянці Фермерського господарства "Полянецьке" і не переходить у власність зберігача. Згідно з пунктом 2.1 договору зберігач зобов'язується зберігати майно на належних йому або орендованих ним складах з дотриманням правил складування і зберігання, а також санітарних норм і правил протипожежної безпеки. Пунктом 2.3 договору Фермерське господарство зобов'язалось передати майно на зберігання та своєчасно вносити плату відповідно до умов договору. Договір зберігання набирає чинності з моменту передання майна зберігачу і діє до його припинення у порядку, передбаченому пунктом 5.2 договору. Згідно з пунктом 5.2 договору майно повинно бути повернуто зберігачем упродовж 10 днів із моменту заяви однієї зі сторін відповідної письмової вимоги. Зазначена вимога може бути передана телеграфом або рекомендованим поштовим відправленням за останньою повідомленою стороною адресою або листом -клопотанням. Як убачається з матеріалів справи, предметом судового розгляду є вимога Фермерського господарства "Полянецьке" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Полянецьке" про зобов'язання відповідача повернути майно, а саме 13,8 тонн озимої пшениці, переданої останньому на зберігання на підставі договору від 25.07.11. Отже,

предметом доказування при вирішенні даного спору, зокрема, є встановлення судом факту передачі зерна на зберігання та не виконання відповідачем обов'язку з його повернення. Судом апеляційної інстанції установлено, що сторони у даній справі є суб'єктами ринку зерна в розумінні приписів Закону України "Про зерно та ринок зерна в Україні". Правовідносини між власниками зерна та суб'єктами зберігання зерна регулюються нормами глави 66 Цивільного кодексу України, Законом України "Про зерно та ринок зерна в Україні". Статтею 936 Цивільного кодексу України унормовано, що змістом договору зберігання є обов'язок зберігача зберігати річ, яка передана на зберігання поклажодавцем і повернути її у схоронності. За приписами статті 955 Цивільного кодексу України положення параграфа 1 глави 66 Цивільного кодексу України застосовуються до окремих видів зберігання, якщо інше не встановлено положеннями цього Кодексу про окремі види зберігання або законом. Відповідно до частини 3 статті 957 Цивільного кодексу України письмова форма договору складського зберігання вважається дотриманою, якщо прийняття товару на товарний склад посвідчене складським документом. Згідно з пунктами 10, 24 статті 1 Закону України "Про зерно і ринок зерна в Україні" зберігання зерна - це комплекс заходів, що включають приймання доробку, зберігання і відвантаження зерна; складські документи на зерно - це товаророзпорядчі документи, що видаються зерновим складом власнику зерна як підтвердження прийняття зерна на зберігання та посвідчення наявності зерна і зобов'язання зернового складу повернути його володільцеві такого документа. Статтею 43 вказаного Закону унормовано, що якщо зерновий склад приймає зерно на зберігання без видачі простого або подвійного складського свідоцтва, то для підтвердження прийняття зерна на зберігання він повинен видати складську квитанцію. Істотні дані складської квитанції встановлюються Кабінетом Міністрів України. Наказом від 27.06.03 №198 "Про затвердження Положення про обіг складських документів на зерно", зареєстровано в Міністерстві юстиції України 16.07.03 №605/7926, для усіх суб'єктів ринку зерна введено в дію обіг складських документів на зерно - складську квитанцію, просте та подвійне складські свідоцтва. Приписами статті 949 Цивільного кодексу України визначено обов'язок зберігача повернути річ. При цьому, зберігач зобов'язаний повернути поклажодавцеві річ, що була передана на зберігання, а якщо договором передбачено зберігання знеособлених речей, змішані родові, тотожну, або обумовлену кількість речей такого самого роду та якості. Відповідно до статті 953 Цивільного кодексу України зберігач зобов'язаний на першу вимогу поклажодавця повернути річ, навіть якщо строк її зберігання не закінчився. Обов'язок зернового складу повернути зерно визначений і приписами статті 27 Закону України "Про зерно та ринок зерна в Україні". Статтею 33 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Відповідно до статті 32 названого Кодексу доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. За приписами статті 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Відповідно до приписів частини 2 статті 111 7 Господарського процесуального кодексу України, касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішення чи постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти їх. Скасовуючи рішення у справі, суд апеляційної інстанції, на підставі повного та всебічного розгляду справи установив, що позивачем не надано належних доказів, а саме, складських документів, які б підтверджували прийняття відповідачем зерна на зберігання. Водночас, апеляційний суд оцінив надані позивачем на підтвердження передачі відповідачеві на зберігання спірного зерна накладну від 25.06.11 № 28, Акт від 26.07.11, відомість №1 руху зерна, та визнав їх такими, що не свідчать про передачу цього зерна відповідачеві на зберігання. Відсутня в матеріалах справи, як установлено апеляційним судом, і довіреність на отримання відповідачем озимої пшениці за вказаною накладною. Відносно доводу скаржника про безпідставне прийняття апеляційним судом до уваги письмові пояснення комірника відповідача, то відповідно до статті 30 Господарського процесуального кодексу України в судовому процесі можуть брати участь працівники підприємств, установ, організацій, державних та інших органів, коли їх викликано для дачі пояснень з питань, що виникають під час розгляду справи, при цьому, ці особи зобов'язані з'явитись до господарського суду на його виклик, сповістити про знані їм відомості та обставини у справі, подати на вимогу господарського суду пояснення в письмовій формі. З огляду на установлені апеляційним судом обставини справи щодо недоведеності факту передачі відповідачеві на зберігання 13,8 тонн озимої пшениці, визнається правомірним висновок суду про відсутність у Товариства з обмеженою відповідальністю "Полянецьке" обов'язку з його повернення, а відтак і задоволення позовних вимог. Інші доводи, викладені в касаційній скарзі не можуть бути підставою для скасування постанови у справі, оскільки не спростовують установленого апеляційним судом та ґрунтуються на переоцінці доказів, яка за приписами статті 111 7 Господарського процесуального кодексу України, знаходиться поза межами компетенції суду касаційної інстанції. З огляду на те, що порушень чи неправильного застосування апеляційним судом норм чинного законодавства не виявлено, і цього не спростовано скаржником, підстав для задоволення касаційної скарги та скасування постанови суду апеляційної інстанції не вбачається.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 111 5 , 111 7 , 111 8 , 111 9 , 111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

ПОСТАНОВИВ:

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 27.03.12 у справі № 03/5026/2404/2011 залишити без змін.

Касаційну скаргу Фермерського господарства "Полянецьке" залишити без задоволення.

Головуючий Т.Добролюбова

Судді Т.Гоголь

В.Швець