Рішення

від 31.05.2012 по справі 5009/1236/12

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

номер провадження справи 1/12/12

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Запорізької області

69001, м Запоріжжя, вул. Тюленіна, 21/Шаумяна, 4, тел. 224-17-88

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31.05.12 Справа № 5009/1236/12

за позовом: Суб'єкта підприємницької діяльності -фізичної особи підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_2; 72355, АДРЕСА_3

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «ФОНДОРН»(72333, Запорізька область, Мелітопольський район, с. Терпіння, вул. Садова, 92)

про стягнення 31 930 грн. 83 коп.

Суддя Немченко О.І.

Представники сторін:

від позивача - ОСОБА_2 -довіреність б/н від 11.04.2012 р.;

від відповідача -не з'явився

СУТНІСТЬ СПОРУ:

Розглядається справа за позовом Суб'єкта підприємницької діяльності -фізичної особи підприємця до Товариства з обмеженою відповідальністю «ФОНДОРН»про стягнення неустойки у розмірі 31 930 грн. 83 коп.

Позов подано на підставі ст.ст. 11, 509, 525, 526, 530, 549, 546, 610, 611 Цивільного кодексу України, ст.ст. 193, 230, 265 Господарського кодексу України і обґрунтовано посиланням на порушення відповідачем строків поставки товару.

02.04.2012 р. позовну заяву прийнято до розгляду, порушено провадження у справі, судове засідання призначено на 24.04.2012 р.

В судовому засіданні 24.04.2012 р., за клопотанням сторін, оголошувалась перерва до 31.05.2012 р.

Представник відповідача в судове засідання 31.05.2012 р. не з'явився, про причини неявки суд не повідомив.

Відповідач належним чином був повідомлений про час та місце розгляду справи.

Неявка представника відповідача в судове засідання не перешкоджає вирішенню цього спору.

Представник позивача в судовому засіданні у повному обсязі підтримав вимоги, викладені у позовній заяві, просив задовольнити позов у повному обсязі.

Згідно зі ст. 75 Господарського процесуального кодексу України справу розглянуто за наявними матеріалами, які суд визнав достатніми для вирішення спору по суті.

Відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України по закінченні судового засідання оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

За заявою представника позивача розгляд справи здійснювався без застосування засобів технічної фіксації судового процесу.

Розглянувши матеріали справи, вислухавши пояснення представника позивача, суд

ВСТАНОВИВ:

07.09.2011 р. між Суб'єктом підприємницької діяльності -фізичною особою підприємцем ОСОБА_1 (покупцем) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ФОНДОРН»(постачальником) було укладено договір поставки.

Відповідно до п. 1.2 договору, предметом договору є товар, найменування, асортимент, кількість, комплектність, одиниця виміру і ціна якого зазначається у узгодженому сторонами рахунку-фактурі або видатковій накладній, яка є невідємною частиною договору та оформлюється на кожну партію товару, яка поставляється в рамках дії даного договору.

Пунктом 4.1 договору передбачено, що ціна зазначається в накладних і специфікаціях, які є невідємною частиною даного договору.

Відповідно до п. 4.2 договору, покупець здійснює 80% передоплати товару протягом 3-х банківських днів з моменту отримання рахунку від постачальника.

Згідно квитанції № Пн1721 від 07.09.2011 р. позивачем було перераховано відповідачу 100% передоплати за металочерепицю згідно рахунку-фактури № СФ-018 від 07.09.2011 р. в сумі 35 478 грн. 67 коп.

Згідно із п. 3.4 договору, строк поставки узгоджується сторонами при оформленні та підтвердженні заявки і зазначається у рахунку-фактурі, строк поставки 14 робочих днів на кожну партію товару.

Товар на суму 35 478 грн. 67 коп. було отримано відповідачем лише 30.09.2011 р., що підтверджується видатковою накладною № ТОВ-000009 від 30.09.2011 р.

Відповідно до п. 5.2 договору, у разі порушення строків поставки з вини постачальника, він зобов'язаний виплатити покупцю пеню у розмірі 10% від вартості недопоставленого товару за кожний день прострочки.

Стягнення з відповідача на користь позивача пені у розмірі 31 930 грн. 83 коп. було предметом судового позову у цій справі.

Суд вважає заявлені позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню частково, на підставі наступного:

Згідно зі ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. (Аналогічна норма міститься і у ст. 526 Цивільного кодексу України.). До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Згідно зі ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Як встановлено судом, та підтверджується матеріалами справи, зобов'язання сторін виникли на підставі договору поставки від 07.09.2011 р., що також підтверджується самим відповідачем у відповіді на претензію позивача від 11.11.2011 р.

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін .

Пунктом 4.1 договору поставки, укладеного між сторонами у справі, передбачено, що ціна зазначається в накладних і специфікаціях, які є невідємною частиною даного договору.

На виконання п. 4.2 договору, згідно квитанції № Пн1721 від 07.09.2011 р., позивачем було перераховано відповідачу 100% передоплати за металочерепицю згідно рахунку-фактури від 07.09.2011 р. в сумі 35 478 грн. 67 коп.

Згідно із п. 3.4 договору, строк поставки узгоджується сторонами при оформленні та підтвердженні заявки і зазначається у рахунку-фактурі, строк поставки 14 робочих днів на кожну партію товару.

Товар на суму 35 478 грн. 67 коп. було отримано позивачем лише 30.09.2011 р., що підтверджується видатковою накладною № ТОВ-000009 від 30.09.2011 р. (яка є невідємною частиною договору) та не заперечується сторонами у справі.

Відповідно до п. 5.2 договору, у разі порушення строків поставки з вини постачальника, він зобов'язаний виплатити покупцю пеню у розмірі 10 % від вартості недопоставленого товару за кожний день прострочки.

На підставі п. 5.2 договору, враховуючи поставку відповідачем позивачу товару з порушенням строків, позивач звернувся до відповідача із претензією про сплату неустойки у розмірі 10% від вартості недопоставленого товару за 9 днів в сумі 31 930 грн. 83 коп.

У відповіді на претензію від 11.11.2011 р. відповідач повідомив позивача про те, що прострочення поставки товару відбулось не з вини відповідача, про що позивач був повідомлений, згідно п. 6.1 договору, строк поставки було продовжено, товар поставлено на 8 робочий день, порушень договору поставки від 07.09.2011 р., укладеного між сторонами, не було.

Суд вважає вимоги позивача такими, що підлягають частковому задоволенню, на підставі наступного:

У відповідності до приписів ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно ст. 199 Господарського кодексу України, виконання господарського зобов'язання забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому суперечать, види забезпечення виконання зобов'язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу. До відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Частиною 1 ст. 216 Господарського кодексу України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання може забезпечуватись неустойкою, порукою, заставою, притриманням, завдатком.

Статтею 611 Цивільного кодексу України зазначено, що одним з наслідків порушення зобов'язання є оплата неустойки (штрафу, пені) - визначеної законом чи договором грошової суми, що боржник зобов'язаний сплатити кредитору у випадку невиконання чи неналежного виконання зобов'язання, зокрема у випадку прострочення виконання.

Частиною 1 ст. 549 Цивільного кодексу України визначено, що неустойка -це грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Згідно норми ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Частинами першою та четвертою ст. 231 Господарського кодексу України встановлено, що законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається. У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором (ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України).

Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано (ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України).

Застосування до боржника, який порушив господарське зобов'язання, штрафних санкцій у вигляді пені, штрафу, передбачених ч.4 ст. 231 Господарського кодексу України, можливо, оскільки суб'єкти господарських відносин при укладенні договору наділені законодавцем правом забезпечення виконання господарських зобов'язань встановленням договірної санкції за невиконання або неналежне виконання договірних зобов'язань і пеня застосовується за порушення будь-яких господарських зобов'язань, а не тільки за невиконання грошового зобов'язання.

Відповідно до п. 5.2 договору, сторони передбачили, що у разі порушення строків поставки з вини постачальника, він зобов'язаний виплатити покупцю пеню у розмірі 10 % від вартості недопоставленого товару за кожний день прострочки.

Враховуючи, що згідно чинного законодавства пеня встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, здійснивши розрахунок сум пені, з урахуванням вищевказаних норм кодексу та ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», беручи до уваги п. 3.4 договору, згідно з яким, строк поставки складає саме 14 робочих днів на кожну партію товару, суд дійшов до висновку, що пеня за порушення строків поставки товару складає 45 грн. 20 коп. В іншій частині позовних вимог щодо стягнення пені слід відмовити, як у безпідставно заявлених.

Посилання відповідача у відповіді на претензію щодо відсутності порушення з його боку строку поставки товару суд вважає безпідставними, оскільки відповідачем не доведено належними доказами, що сторонами було досягнуто згоди щодо продовження строку поставки.

Враховуючи вищевикладені обставини справи та норми чинного законодавства, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача на користь позивача 45 грн. 20 коп. пені. В іншій частині позовних вимог слід відмовити.

На підставі ст.ст. 44, 49 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи часткове задоволення позовних вимог, судові витрати відносяться на сторони пропорційно задоволених вимог.

Керуючись ст. ст. 44, 49, 75, 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ФОНДОРН»(72333, Запорізька область, Мелітопольський район, с. Терпіння, вул. Садова, 92; код ЄДРПОУ 35924964; р/р № 26001017514001 в ПАТ «Укрінбанк», м. Київ, МФО 300142) на користь Суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_2; 72355, АДРЕСА_3; код ЄДРПОУ НОМЕР_1; п/р 26006000113761 у ПАТ «Укрсоцбанк», м. Київ, код банку 00039019, МФО 300023) 45 (сорок п'ять) грн. 20 коп. пені та 2 (дві) грн.. 80 коп. судового збору. Видати наказ.

3. В іншій частині позову відмовити.

Суддя О.І. Немченко

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Рішення оформлено і підписано, згідно із вимогами ст. 84 Господарського процесуального кодексу України, «05»червня 2012 року.