Постанова

від 06.06.2012 по справі б11/134-11

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01601 м.Київ-1, пров. Рильський, 8 (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06.06.2012 № Б11/134-11

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Гарник Л.Л.

суддів: Пантелієнка В.О.

Доманської М.Л.

від ініціюючого кредитора:не з'явився;

ліквідатор:не з'явився;

прокурор відділу прокуратури Київської області Осадчук Л.П.;

від Національного банку України:

ОСОБА_3 (довіреність від 25.10.2011 № 18-217/6414-12701),

ОСОБА_4 (довіреність від 02.02.2012 № 18-225/667-1203);

від Васильківської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області: ОСОБА_5 (довіреність від 03.02.2012 № 25/10/10-028);

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги

заступника прокурора Київської області

на постанову господарського суду Київської області від 09.11.2011,

ухвалу господарського суду Київської області від 22.02.2012

у справі № Б11/134-11 (суддя Мальована Л.Я.)

за заявою компанії "Верісанто ЛТД"

до товариства з обмеженою відповідальністю СПБЕП "Нева"

про банкрутство

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою господарського суду Київської області від 31.10.2011 порушено провадження у справі № Б11/134-11 за заявою компанії "Верісанто ЛТД" про банкрутство товариства з обмеженою відповідальністю СПБЕП "Нева".

Постановою господарського суду Київської області від 09.11.2011 товариство з обмеженою відповідальністю СПБЕП "Нева" визнано банкрутом в порядку статті 52 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом"; відкрито ліквідаційну процедуру по відношенню до банкрута з майновими вимогами в сумі 19 000 грн.; призначено ліквідатором банкрута представника ініціюючого кредитора, інше.

Ухвалою господарського суду Київської області від 22.02.2012 припинено провадження у справі на підставі пункту 1-1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України у зв'язку з погашенням кредиторської заборгованості банкрута перед ініціюючим кредитором.

Не погоджуючись з названими постановою та ухвалою про припинення провадження у справі, заступник прокурора Київської області звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційними скаргами, в яких просить їх скасувати і припинити провадження у справі.

Апеляційні скарги мотивовані неповним з'ясуванням місцевим господарським судом обставин, які мають значення для справи, порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального і процесуального права, а саме статей 7, 52 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», статей 43, 44 Господарського процесуального кодексу України.

У скаргах йдеться про помилкове порушення провадження у даній справі при відсутності доказів безспірності вимог ініціюючого кредитора, а також заперечується законність проведення розрахунків між компанією "Верісанто ЛТД" та товариством з обмеженою відповідальністю СПБЕП "Нева", що стали підставою для припинення провадження у даній справі у зв'язку з ліквідацією заборгованості боржника перед ініціюючим кредитором.

У судовому засіданні апеляційної інстанції прокурор, представники Національного банку України та Васильківської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області висловилися за задоволення апеляційних скарг.

Інші учасники провадження у справі в судове засідання апеляційної інстанції представників не направили, про причини неприбуття суд не повідомили. Враховуючи те, що інші учасники провадження у справі про дату, час та місце слухання справи повідомлялися належним чином, колегія суддів вважає можливим здійснити перегляд оскаржених судових актів за наявними матеріалами справи та без участі їх представників

Обговоривши доводи апеляційних скарг, дослідивши матеріали справи та перевіривши правильність застосування господарським судом норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга на постанову підлягає задоволенню, апеляційна скарга на ухвалу задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Відповідно до частини 2 статті 41 Господарського процесуального кодексу України господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку провадження, передбаченому цим Кодексом, з урахуванням особливостей, встановлених Законом України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Стаття 52 Закону України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" від 14.05.1992р. N 2343-XII (із змінами і доповненнями) (далі по тексту - Закон) передбачає особливості банкрутства відсутнього боржника.

Згідно з частиною 1 вказаної статті незалежно від розміру вимог до боржника та строку виконання зобов'язань кредитором може бути подана заява про порушення справи про банкрутство відсутнього боржника у разі, якщо керівні органи боржника - юридичної особи відсутні за її місцезнаходженням, або у разі ненадання боржником протягом року до органів державної податкової служби згідно із законодавством податкових декларацій, документів бухгалтерської звітності, а також за наявності інших ознак, що свідчать про відсутність підприємницької діяльності боржника.

Отже, за правилами цієї статті справа про банкрутство може бути порушена у разі наявності хоча б однієї з перелічених умов, а також за наявності інших ознак, що свідчать про відсутність підприємницької діяльності боржника.

На відміну від загальної процедури банкрутства правомірність порушення справи про банкрутство за спрощеною процедурою перевіряється господарським судом у засіданні суду, в якому виноситься постанова про визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури, яка підлягає оскарженню.

Отже, у такому випадку перегляд обґрунтованості порушення справи про банкрутство відбувається шляхом оскарження у встановленому порядку відповідного судового рішення - постанови про визнання боржника банкрутом.

У даній справі судом першої інстанції порушено провадження та застосовано до боржника судову процедуру ліквідації на підставі статті 52 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", якою передбачено особливості банкрутства відсутнього боржника.

Відповідно до положень частин 2, 5 статті 52 Закону господарський суд у двотижневий строк з дня винесення ухвали про порушення провадження у справі про банкрутство відсутнього боржника виносить постанову про визнання відсутнього боржника банкрутом, відкриває ліквідаційну процедуру і призначає ліквідатором ініціюючого кредитора за згодою останнього.

Суд першої інстанції, визнаючи боржника банкрутом, застосував положення статті 52 Закону, виходячи з того, що боржник за юридичною адресою не знаходиться, та має заборгованість перед кредитором.

Частина 3 статті 6 Закону про банкрутство визначає ознаки неплатоспроможності боржника. Згідно з вказаною нормою справа про банкрутство порушується господарським судом, якщо безспірні вимоги кредитора (кредиторів) до боржника сукупно складають не менше трьохсот мінімальних розмірів заробітної плати, які не були задоволені боржником протягом трьох місяців після встановленого для їх погашення строку, якщо інше не передбачено цим Законом.

При цьому безспірність вимог кредитора повинна підтверджуватись документами, які кредитор зобов'язаний додати до заяви про порушення справи про банкрутство.

Перелік цих документів міститься в пункті 8 статті 7 Закону, в якому зокрема зазначається, що кредитор повинен додати до заяви виконавчі документи, чи інші документи, які підтверджують визнання боржником вимог кредитора.

За приписами частини 8 статті 1 Закону безспірні вимоги кредиторів - вимоги кредиторів, визнані боржником, інші вимоги кредиторів, підтверджені виконавчими документами чи розрахунковими документами, за якими відповідно до законодавства здійснюється списання коштів з рахунків боржника.

Отже, за Законом про банкрутство вимоги кредиторів набувають характеру безспірних, якщо вони підтверджуються документами, за якими відповідно до законодавства здійснюється списання коштів з рахунків боржника, зокрема, виконавчими.

Як вбачається із матеріалів справи, провадження у справі про банкрутство боржника було порушено за заявою компанії "Верісанто ЛТД". Заява мотивована тим, що боржник має заборгованість перед ініціюючим кредитором у сумі 19 000 грн., яка виникла в період його господарської діяльності. Безспірність своїх вимог ініціюючий кредитор обґрунтовував визнанням боржником суми боргу згідно відповіді на претензію від 16.09.2011 та не надав виконавчих документів чи розрахункових документів, за якими відповідно до законодавства здійснюється списання коштів з рахунків боржника.

Колегія суддів звертає увагу на те, що Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про виконавче провадження" та деяких інших законодавчих актів щодо виконання судових рішень" від 15 березня 2006 року № 3541-IV було змінено редакцію статті 3 Закону України "Про виконавче провадження" та виключено визнану у встановленому порядку претензію, з переліку документів, які підлягають виконанню державною виконавчою службою, а відтак, вона не є доказом, що підтверджує безспірність вимог ініціюючого кредитора.

Крім того, стаття 1071 Цивільного кодексу України визначає підстави списання грошових коштів з рахунка.

За приписами частини 1 цієї статті банк може списати грошові кошти з рахунка клієнта на підставі його розпорядження.

Без такого розпорядження грошові кошти можуть бути списані з рахунка клієнта лише на підставі рішення суду, а також у випадках, встановлених договором між банком і клієнтом (частина 2 вказаної статті).

Також, положення пункту 5.1 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Національного банку України від 21.01.2004 № 22, із змінами та доповненнями (далі по тексту - Інструкція), вимоги якої поширюються на всіх учасників безготівкових розрахунків, а також на стягувачів, які здійснюють примусове списання коштів з рахунків цих учасників, та обов'язкові для виконання ними (пункт 1.3 Інструкції), передбачають, що відповідно до статті 1071 Цивільного кодексу України кошти можуть бути списані з рахунку клієнта без його доручення на підставі рішення суду.

Згідно із пунктом 5.3 Інструкції примусове списання коштів з рахунків платників ініціюють стягувачі на підставі виконавчих документів, виданих судами.

Виходячи з вимог частини 2 статті 34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Таким чином, ініціюючим кредитором в порушення вимог статті 33 Господарського процесуального кодексу України не доведено наявність всіх ознак неплатоспроможності боржника, з якими Закон про банкрутство пов'язує можливість здійснення провадження у справі про банкрутство.

Приймаючи визнану боржником претензію в якості доказу безспірності вимог ініціюючого кредитора, місцевим господарським судом не враховано вищевикладені положення чинного законодавства так само як і ту обставину, що ініціюючим кредитором при зверненні до суду не надано до заяви про порушення справи про банкрутство документів виконавчого провадження, які б підтвердили вжиття ініціюючим кредитором заходів щодо встановлення активів боржника.

З правовою позицією про необхідність доведення "безспірності" грошових вимог ініціюючого кредитора виконавчими документами або іншими документами, за якими здійснюється списання коштів з рахунків боржника, погоджується Верховний Суд України у постанові №06/337 від 17.10.2006 у справі № 3/157.

Вказана обставина повинна бути в наявності та з'ясована на момент порушення справи про банкрутство за спрощеною процедурою, що судом першої інстанції зроблено не було.

Згідно припису частини 1 статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Враховуючи, що ознаки, необхідні для порушення провадження у справі про банкрутство боржника, не підтверджені належними доказами у справі, колегія суддів доходить висновку про те, що місцевий господарський суд не мав достатніх правових підстав для визнання боржника банкрутом.

При таких обставинах, постанова про визнання боржника банкрутом підлягає скасуванню.

Оскільки внаслідок скасування постанови про визнання боржника банкрутом не можна вважати законним і подальший рух справи про банкрутство у даній справі, у зв'язку з чим перехід до процедури ліквідації боржника є передчасним та неправомірним, місцевим господарським судом помилково припинено провадження у справі у зв'язку з ліквідацією заборгованості боржника перед ініціюючим кредитором.

Зважаючи на встановлені обставини справи, провадження у справі підлягало припиненню на тій підставі, що місцевим господарським судом помилково порушено провадження у даній справі.

Проте зазначена помилка не вплинула на правильність висновку місцевого господарського суду про наявність підстав для припинення провадження у справі згідно пункту 7 частини першої статті 40 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" та пункту 1-1 частини першої статті 80 Господарського процесуального кодексу України у зв'язку з відсутністю предмету спору.

Пунктом 36 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 15 "Про судову практику в справах про банкрутство" від 18.12.2009 передбачено, що: "Законом не врегульовано подальшого перебігу провадження у справі у випадках, коли у встановленому законодавством порядку виявлено безпідставність вимог кредитора (кредиторів), за заявою якого (яких) було порушено справу про банкрутство боржника, або коли порушено провадження у справі про банкрутство підприємств, стосовно яких діє законодавча заборона порушувати справи про банкрутство. У таких випадках судам слід припиняти провадження у справі на підставі пункту 7 частини першої статті 40 Закону (за відсутності інших підстав для такого припинення) та пункту 11 частини першої статті 80 Господарського процесуального кодексу України (за відсутністю предмету спору)."

Керуючись ст.ст. 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу заступника прокурора Київської області на постанову господарського суду Київської області від 09.11.2011 у справі № Б11/134-11 задовольнити.

Постанову господарського суду Київської області від 09.11.2011 у справі № Б11/134-11 скасувати.

Ухвалу господарського суду Київської області від 22.02.2012 у справі № Б11/134-11 залишити без змін, апеляційну скаргу прокурора Київської області на ухвалу господарського суду Київської області від 22.02.2012 у справі № Б11/134-11 залишити без задоволення.

Справу № Б11/134-11 повернути до господарського суду Київської області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України через суд апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання постановою законної сили.

Головуючий суддя Гарник Л.Л.

Судді Пантелієнко В.О.

Доманська М.Л.