Постанова

від 08.09.2011 по справі 2а-10001/10/16/0170

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

вул. Севастопольська, 43, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, Україна, 95013

ПОСТАНОВА

Іменем України

08 вересня 2011 р. Справа №2а-10001/10/16/0170

Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі головуючого судді Александрова О. Ю., при секретарі Сидельової М. В., розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Перша інжинірингова компанія»

до Державної податкової інспекції в м. Сімферополі АР Крим

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення

за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1, паспорт НОМЕР_1, довіреність б/н від 11.07.2011р.

від відповідача: не з'явився

Суть спору: Товариство з обмеженою відповідальністю «Перша інжинірингова компанія» (далі - позивач) звернулося до Окружного адміністративного суду АР Крим з позовом до Державної податкової інспекції в м. Сімферополі АР Крим (далі - відповідач) та просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №022192301/0 від 23.07.2010р., яким визначені податкові зобов'язання з податку на додану вартість у загальній сумі 2 713 746,00грн., в тому числі за основним платежем 2 073 792,00грн., та штрафними санкціями 639 954,00грн.

Позовні вимоги обґрунтовані помилковістю зроблених висновків відповідача, щодо нікчемності правочинів, укладених позивачем з контрагентами, та законності включення до складу податкового кредиту суми у розмірі 2073792,00грн. (у т.ч. за березень 2010р.- у сумі 178167,00грн., квітень 2010р.-1895625,00грн.), на підставі взаємовідносин між позивачем та ТОВ «Крим-Партнер», ТОВ «Укрспецтехнопоставка», ТОВ «Будмонтажтехнології».

Відповідач на позовних вимогах заперечує за підстав, наведених у запереченнях. Так, відповідач, вважає, незаконним включенням до складу податкового кредиту позивачем суми в розмірі 178167,00грн.- за березень 2010р.., яка утворилась внаслідок взаємовідносин позивача з ТОВ «Крим-Партнер», та суми за квітень 2010р, .в розмірі 1895625,00грн., яка утворилась внаслідок взаємовідносин позивача з ТОВ «Крим-Партнер», ТОВ «Укрспецтехнопоставка», ТОВ «Будмонтажтехнології», за підстав того, що вищевказані податкові зобов'язання були сформовані за наслідками нікчемних угод, мотивуючи це скасуванням свідоцтв платників податку на додану вартість, відсутністю основних засобів та мало численністю працівників у контрагентів.

Для повного та всебічного вивчення усіх обставин справи, та необхідності залучення фахівця по справі було призначено судову будівельно - технічну експертизу.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази по справі у їх сукупності, заслухавши представника позивача, суд

ВСТАНОВИВ:

Згідно з частиною 1 статтю 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією або законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Відповідно до п. 1 частини 1 статті 17 КАС України компетенція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Пунктом 7 частини 1 статті 3 КАС України дано визначення суб'єктів владних повноважень, до яких належать орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Судом встановлено, що відповідачем по справі є Державна податкова інспекція в м. Сімферополі АР Крим. Частиною 1,3 статті 4 Закону України "Про державну податкову службу в Україні" від 04.12.1990 року № 509-ХІІ Державна податкова адміністрація України є центральним органом виконавчої влади. Державні податкові інспекції у районах, містах (крім міст Києва та Севастополя), районах у містах, міжрайонні та об'єднані державні податкові інспекції підпорядковуються відповідним державним податковим адміністраціям в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі.

Отже, органи державної податкової служби у відносинах з суб'єктами господарювання, під час реалізації своїх завдань та функцій, встановлених законодавством України, являються суб'єктами владних повноважень.

Таким чином, судом встановлено, що Державна податкова інспекція в м. Сімферополі АР Крим. є суб'єктом владних повноважень.

Відповідно до частини 1 статті 55 Господарського кодексу України суб'єктом господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна, крім випадків встановлених законом. Згідно з п. 1 частини 2 статті 55 ГК України юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, підприємства, створені відповідно до Господарського кодексу України та зареєстровані в установленому законом порядку визнаються суб'єктами господарювання.

Позивач у справі Товариство з обмеженою відповідальністю «Перша інжинірингова компанія» є юридичною особою, ідентифікаційний код 32100616, що підтверджується копією свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи(т.1 а.с.226), є платником податку на додану вартість, що також підтверджується копією свідоцтва(т.1 а.с.225).

Посадовими особами Державної податкової інспекції в м. Сімферополі АР Крим проведено позапланову документальну невиїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «Перша інжинірингова компанія» з питань достовірності формування та різкого зростання податкового кредиту за березень та квітень 2010р., за результатами перевірки складено акт від 19.07.2010 року №9851/23-4/32100616.

Актом перевірки встановлено порушення ст.3 гл.4 ст.42, ст..44 Господарського кодексу України, п.1,2 ст.215, п.1,5 ст.203, ч.1 ст.216, ст..228 Цивільного кодексу України, п.1.32 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», ч.1 п.п.7.4.1. п.7.4. ст..7, п.п.7.4.4. ст..7 Закону України «Про податок на додану вартість», у результаті чого зменшено податковий кредит на загальну суму 2073792,00грн. (у т.ч. за березень 2010р.- у сумі 178167,00грн., квітень 2010р.-1895625,00грн.) та донараховано податкового зобов'язання по податку на додану вартість - 2073792,00грн. (у т.ч. за березень 2010р.- у сумі 178167,00грн., квітень 2010р.-1895625,00грн.). (т..1 а.с.10-47).

На підставі акту перевірки винесено податкове повідомлення-рішення №022192301/0 від 23.07.2010р., яким визначені податкові зобов'язання з податку на додану вартість у загальній сумі 2 713 746,00грн., в тому числі за основним платежем 2 073 792,00грн., та штрафними санкціями 639 954,00грн. (т.1 а.с. 67)

Як вбачається з матеріалів справи, донарахування податкових зобов'язань на загальну суму 2073792,00грн. (у т.ч. за березень 2010р.- у сумі 178167,00грн., квітень 2010р.-1895625,00грн.), виникло на підставі включення до складу податкового кредиту позивачем суми в розмірі 178167,00грн.- за березень 2010р.., яка утворилась внаслідок взаємовідносин позивача з ТОВ «Крим-Партнер», та суми за квітень 2010р. в розмірі 1895625,00грн., яка утворилась внаслідок взаємовідносин позивача з ТОВ «Крим-Партнер» (87500,00грн.), ТОВ «Укрспецтехнопоставка» (1034001,80грн), ТОВ «Будмонтажтехнології» (774123,40грн.), за підстав того, що відповідач вважає вищевказані податкові зобов'язання були сформовані за наслідками нікчемних угод, мотивуючи це скасуванням свідоцтв платників податку на додану вартість, відсутністю основних засобів та мало численністю працівників у контрагентів.

Для повного та всебічного вивчення усіх обставин справи, та необхідності залучення фахівця по справі також було призначено судову будівельно - технічну експертизу.

Дослідивши матеріали справи, та заслухав пояснення сторін , суд дійшов до висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню за наступних підстав.

Відповідно до преамбули Закону України «Про податок на додану вартість» (тут і далі в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) цей Закон визначає платників податку на додану вартість, об'єкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету.

Пунктом 1.7. статті 1 Закону №168 встановлено, що податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно пп.7.4.1. п.7.4. ст.7 Закону №168 податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Пунктом 7.4.5. п.7.4. ст.7 Закону №168 встановлено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Відповідно до пп. 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 Закону №168 податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг).

Для операцій, що оподатковуються і звільнені від оподаткування, складаються окремі податкові накладні.

Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг). У разі коли частка товару (робіт, послуг) не містить відокремленої вартості, перелік (номенклатура) частково поставлених товарів зазначається в додатку до податкової накладної у порядку, встановленому центральним органом державної податкової служби України, та враховується у визначенні загальних податкових зобов'язань.

Платники податку повинні зберігати податкові накладні протягом строку, передбаченого законодавством для зобов'язань із сплати податків.

Суд зазначає, що в акті перевірки не наведено жодних даних, які б свідчили про порушення позивачем саме цих норм, оскільки не зазначено жодного зауваження стосовно змісту і відповідності закону податкових накладних, отриманих позивачем.

Підпунктом 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону №168 встановлено загальне правило визначення дати виникнення права платника податку на податковий кредит. Згідно із вказаною нормою такою датою вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

За таких підстав, суд вважає зазначити наступне.

Щодо взаємовідносин позивача та ТОВ «Крим-Партнер».

ТОВ «Крим-Партнер», зареєстроване виконкомом Сімферопольської міської ради 27.10.2009р., що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію (т.1 а.с.231), має ліцензію на створення об'єктів архітектури №407365, діючу до 24.06.2011р. (т.1 а.с.233,234), мало свідоцтво платника податку на додану вартість (т.2 а.с.235), яке, згідно до даних відповідача було скасоване 07.04.2010р. (т.1 а.с.25)

Між ТОВ «Крим-Партнер» та позивачем було укладено договір будівельного підряду №16 від 10.02.2010р.,відповідно до якого ТОВ «Крим-Партнер» бере на себе зобов'язання, щодо устрою внутрішнього оздоблення квартир, сходових кліток та цокольних поверхів блок-секцій №1 і №2 багатоповерхового будинку із вбудовано-прибудованими приміщеннями торгівельно-побутового призначення, розташованого за адресою по вул.Севастопольська,41 у м.Сімферополі (т.2 а.с.56-62).

Випискою за особовим рахунком позивача підтверджено наявність розрахунків між сторонами. (т.2 а.с. 63-68)

Факт повного отримання послуг за договором та використанням його в господарської діяльності підтверджується актами виконаних робіт (т.2 а.с.32-43) та висновком судового експерта №176/10 від 16.06.2011р. (т.2 а.с.33-43).

Крім цього, суд вважає зазначити наступне.

Від ТОВ «Крим-Партнер» позивачем були отримані податкові накладні (т.1 а.с.68-71) №195 від 22.03.2010р. на суму 575000,00грн. (ПДВ-95833,33грн.); №206 від 25.03.2010р. на суму 385000,00грн. (ПДВ-64166,67грн.) та №207 від 30.03.2010р. на суму 109000,00грн. (ПДВ-18166,67грн.), які були позивачем відображені в реєстрі отриманих податкових накладних (т.2 а.с.53-55).

Вищезазначені податкові накладні, видані ТОВ «Крим-Партнер» до скасування свідоцтва платника на додану вартість, містять всі необхідні реквізити, передбачені формою податкової накладної та порядком її заповнення, затвердженої наказом ДПА України №165 від 30.05.1997р., а відповідно суд вважає, що згідно до положень п.п.7.5.1. п.7.5. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» у позивача виникло право на віднесення сум податку до податкового кредиту за фактом „першої події".

За таких підстав, суд дійшов до висновку, що позивач сплатив за договором, фактично отримав послуги за договором в повному обсязі, отримав відповідні бухгалтерські та податкові документи, отже, висновки відповідача, що вищевказані податкові зобов'язання були сформовані за наслідками нікчемних угод, мотивуючи це скасуванням свідоцтв платників податку на додану вартість, відсутністю основних засобів та мало численністю працівників у контрагентів спростовуються матеріалами справи та є хибними .

Отже, суд вважає, що позивачем правомірно віднесено до складу податкового кредиту суму 178167,00грн.- за березень 2010р., та 87500,00грн.- за квітень 2010р., що виникли на підставі взаємовідносин позивача та ТОВ «Крим-Партнер», а відповідно податкове повідомлення-рішення №022192301/0 від 23.07.2010р., яким визначені податкові зобов'язання з податку на додану вартість у загальній сумі 2 713 746,00грн., в тому числі за основним платежем 2 073 792,00грн., та штрафними санкціями 639 954,00грн., підлягає скасуванню в цієї частині та відповідної частині штрафних санкцій.

Щодо взаємовідносин позивача та ТОВ «Укрспецтехнопоставка», судом встановлено наступне.

ТОВ «Укрспецтехнопоставка» зареєстроване виконкомом Сімферопольської міської ради в 2005р., що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію (т.1 а.с.242), має відповідну ліцензію на будівельну діяльність №205387, діючу до 13.09.2010р. (т.1 а.с.244), мало свідоцтво платника податку на додану вартість (т.2 а.с.241), яке, згідно до даних відповідача було скасоване 14.04.2010р. (т.1 а.с.33)

Між ТОВ «Укрспецтехнопоставка» та позивачем було укладено договір будівельного підряду №17 від 16.03.2009р., відповідно до якого ТОВ «Укрспецтехнопоставка» бере на себе зобов'язання, щодо пристрою внутрішніх сантехнічних, електромонтажних робіт, зовнішніх мереж водопроводу, каналізації, електропостачання, огородження території, зовнішнє оздоблювання цоколів та звільнення території забудови багатоповерхового будинку із вбудовано-прибудованими приміщеннями торгівельно-побутового призначення, розташованого за адресою по вул.Севастопольська,41 у м.Сімферополі. (т.2 а.с.80-86).

Додатковою угодою від 02.04.2010р. за №1 до вищевказаного договору, позивач отримує право, в випадку виникнення заборгованості, розрахуватися простим векселем.

Актом за № б/н від 05.07.2010р. в якості оплати заборгованості позивач передає ТОВ «Укрспецтехнопоставка» простий вексель АА № 1926452 від 02.07.2010р. на суму 6204011,00грн.(т.2 а.с.87,89),що підтверджує повний розрахунок за будівельні роботи, згідно до акту звірки взаєморозрахунків (т.2 а.с.91).

Крім цього, суд вважає зазначити наступне.

Від ТОВ «Укрспецтехнопоставка» позивачем було отримано податкову накладну (т.1 а.с.76) №707 від 13.04.2010р. на суму 6204011,00грн. (ПДВ-1034001,80грн.), яка була позивачем відображена в реєстрі отриманих податкових накладних (т.2 а.с.53-55).

Вищезазначена податкова накладна, видана ТОВ «Укрспецтехнопоставка» до скасування свідоцтва платника на додану вартість, містить всі необхідні реквізити, передбачені формою податкової накладної та порядком її заповнення, затвердженої наказом ДПА України №165 від 30.05.1997р., а відповідно суд вважає, що згідно до положень п.п.7.5.1. п.7.5. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» у позивача виникло право на віднесення сум податку до податкового кредиту за фактом „першої події".

Факт отримання послуг за договором та використанням його в господарської діяльності підтверджується актами виконаних робіт (т.2 а.с.128-224) та висновком судового експерта №176/10 від 16.06.2011р. (т.2 а.с.33-43).

Проте, суд вважає зазначити, що відповідно до висновку судового експерта №176/10 від 16.06.2011р. (т.2 а.с.33-43), мало місце завищення вартості будівельних робіт, наданих ТОВ «Укрспецтехнопоставка» на 114950,00 грн (в тому числі ПДВ на суму 19160,00 грн.), та сума вартості фактично отриманих позивачем будівельних робіт склала 6 089 061,00грн., ПДВ-1 014 844,00грн., замість задекларованих позивачем 6 204 011,00грн.

У судовому засіданні 08.09.2011р. представник позивача погодився з висновками експерта та визнав факт завищення вартості будівельних робіт на зазначену суму.

За таких підстав, суд дійшов до висновку, що позивач сплатив за договором, фактично отримав послуги за договором але не в повному обсязі, отримав відповідні бухгалтерські та податкові документи, отже, висновки відповідача, що вищевказані податкові зобов'язання були сформовані за наслідками нікчемних угод, мотивуючи це скасуванням свідоцтв платників податку на додану вартість, відсутністю основних засобів та мало численністю працівників у контрагентів спростовуються матеріалами справи та є хибними .

Але, суд вважає, що позивачем правомірно віднесено до складу податкового кредиту тільки суму, яка відображає фактичну вартість отриманих будівельних робіт у розмірі 1 014 844,00грн., яка виникла на підставі взаємовідносин позивача та ТОВ «Укрспецтехпоставка», а відповідно податкове повідомлення-рішення №022192301/0 від 23.07.2010р., яким визначені податкові зобов'язання з податку на додану вартість у загальній сумі 2 713 746,00грн., в тому числі за основним платежем 2 073 792,00грн., та штрафними санкціями 639 954,00грн., підлягає скасуванню в цієї частині та відповідної частині штрафних санкцій.

Щодо взаємовідносин позивача та ТОВ «Будмонтажтехнології», судом встановлено наступне.

ТОВ «Будмонтажтехнології», зареєстроване виконкомом Сімферопольської міської ради 18.05.2005р.., що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію (т.1 а.с.236), має відповідну ліцензію на будівельну діяльність №204019, діючу до 12.07.2010р. (т.1 а.с.238,239), ліцензію на надання послуг з перевезення, діючу до 23.11.2010р. (т.1 а.с.240) мало свідоцтво платника податку на додану вартість (т.2 а.с.235), яке, згідно до даних відповідача було скасоване 14.04.2010р. (т.1 а.с.34)

Між ТОВ «Будмонтажтехнології» та позивачем було укладено договір будівельного підряду №15 від 05.01.2009р.,відповідно до якого ТОВ «Будмонтажтехнології» бере на себе зобов'язання, щодо устрою залізобетонного каркасу будівлі, заповненню стін та устрою перегородок багатоповерхового будинку із вбудовано-прибудованими приміщеннями торгівельно-побутового призначення, розташованого за адресою по вул.Севастопольська,41 у м.Сімферополі. (а.с.69-75).

Додатковою угодою від 06.05.2010р. за №1 до вищевказаного договору, позивач отримує право, в випадку виникнення заборгованості, розрахуватися простим векселем.

Актом за № б/н від 05.07.2010р. в якості оплати заборгованості позивач передає ТОВ «Будмонтажтехнології» простий вексель АА № 1926451 від 02.07.2010р. на суму 4644740,40грн.(т.2 а.с.78), що підтверджує повний розрахунок за будівельні роботи, згідно до акту звірки взаєморозрахунків (т.2 а.с.77).

Від ТОВ «Будмонтажтехнології» позивачем було отримано податкову накладну (т.1 а.с.74) №706 від 13.04.2010р. на суму 4644740,40. (ПДВ-774123,40грн.), яка була позивачем відображена в реєстрі отриманих податкових накладних (т.2 а.с.53-55).

Вищезазначена податкова накладна, видана ТОВ «Будмонтажтехнології» до скасування свідоцтва платника на додану вартість, містить всі необхідні реквізити, передбачені формою податкової накладної та порядком її заповнення, затвердженої наказом ДПА України №165 від 30.05.1997р., а відповідно суд вважає, що згідно до положень п.п.7.5.1. п.7.5. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» у позивача виникло право на віднесення сум податку до податкового кредиту за фактом „першої події".

Факт отримання послуг за договором та використанням його в господарської діяльності підтверджується актами виконаних робіт (т.2 а.с.106-126) та висновком судового експерта №176/10 від 16.06.2011р. (т.2 а.с.33-43).

Проте, суд вважає зазначити, що відповідно до висновку судового експерта №176/10 від 16.06.2011р. (т.2 а.с.33-43), мало місце завищення вартості будівельних робіт, наданих ТОВ «Будмонтажтехнології», та сума вартості фактично отриманих позивачем будівельних робіт склала 4 638018,00грн., ПДВ-773003,00грн., замість задекларованих позивачем 4 644 740,40грн.

За таких підстав, суд дійшов до висновку, що позивач сплатив за договором, фактично отримав послуги за договором але не в повному обсязі, отримав відповідні бухгалтерські та податкові документи, отже, висновки відповідача, що вищевказані податкові зобов'язання були сформовані за наслідками нікчемних угод, мотивуючи це скасуванням свідоцтв платників податку на додану вартість, відсутністю основних засобів та мало численністю працівників у контрагентів спростовуються матеріалами справи та є хибними .

Отже, суд вважає, що позивачем правомірно віднесено до складу податкового кредиту тільки суму, яка відображає фактичну вартість отриманих будівельних робіт у розмірі 773003,00грн., яка виникла на підставі взаємовідносин позивача та ТОВ «Будмонтажтехнології»,а відповідно податкове повідомлення-рішення №022192301/0 від 23.07.2010р., яким визначені податкові зобов'язання з податку на додану вартість у загальній сумі 2 713 746,00грн., в тому числі за основним платежем 2 073 792,00грн., та штрафними санкціями 639 954,00грн., підлягає скасуванню в цієї частині та відповідної частині штрафних санкцій.

Щодо посилань відповідача на нікчемність правочинів, укладених позивачем з ТОВ «Крим-Партнер», ТОВ «Укрспецтехнопоставка» та ТОВ «Будмонтажтехнології», то суд вважає зазначити наступне.

Відповідно до ст. 3 ГК України під господарською операцією слід розуміти діяльність суб'єктів господарювання в сфері суспільного виробництва, спрямовану на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають майнову цінність. Господарська діяльність має здійснюватися для досягнення економічних, соціальних інтересів, з метою одержання прибутку підприємством.

Разом з тим, відповідач дійшов висновку, щодо фактичної безтоварності вищенаведених операцій по проведенню будівельних робіт позивачеві, враховуючи „сумнівність" господарської діяльності ТОВ «Крим-Партнер», ТОВ «Укрспецтехнопоставка» та ТОВ «Будмонтажтехнології»

У зв'язку з чим, суд зауважує, що невиконання зобов'язань перед бюджетом постачальниками у ланцюгу постачання є підставою для застосування заходів відповідальності виключно до таких постачальників, і само по собі не свідчить про порушення правил оподаткування позивачем. Суб'єкти господарювання згідно частини першої статті 19 ГК України мають право без обмежень самостійно здійснювати господарську діяльність, що не суперечить законодавству.

В силу ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Таким чином, відповідач позбавлений права самостійно визнавати договори недійсними з підстав недотримання під час їх укладення вимог, що встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою ст. 203 ЦК України, надавати відповідну правову оцінку статуту, факту переходу корпоративних прав від однієї особи до іншої, тощо.

Відповідно до ч. 2 ст. 215 ЦК України, недійсним є правочин, якщо недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним (нікчемним) судом не вимагається.

Позивач при проведені господарських операцій зі своїм постачальником оформив первинні документи, які і відобразив в своєму податковому обліку, що не заперечувалось відповідачем. Недостовірність жодного з цих документів не встановлена.

Матеріалами справи підтверджено реальне виконання сторонами правочину, тому доводи відповідача щодо порушення позивачем правил оподаткування не мають під собою матеріально-правового і фактичного обґрунтування.

У зв'язку із цим суд зазначає, що законодавство України не ставить виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит в залежність від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання.

Обставини, щодо фактичності здійснення господарської операції з отримання послуг від контрагента позивача, на які платник податку посилається як на підставу виникнення у нього права на включення нарахованого (сплаченого) ПДВ до податкового кредиту, підтверджуються матеріалами справи та відповідачем спростовані не були.

Відповідачем не наведено жодних доводів та не подано будь-яких доказів, які б могли свідчити про наявність обставин, що виключають обґрунтованість заявленої позивачем податкової вигоди: безтоварний та/або фіктивний характер здійснених операцій, постійне придбання позивачем товару у посередників, контрагенти яких систематично протиправно не сплачували ПДВ до бюджету або мали ознаки фіктивного підприємництва тощо.

Податковий орган також не подав жодних доказів на підтвердження того, що платник податку (позивач у справі) діяв без належної обачності й обережності і йому мало бути відомо про порушення, які допускав його контрагент, або що самостійною діловою метою здійснення названої операції з поставки товару було одержання позивачем податкової вигоди. Не зазначено відповідачем й інших обставин, які могли б свідчити про недобросовісність платника (позивача у справі).

Звідси власне відсутність доказів сплати постачальниками позивача ПДВ до бюджету не може слугувати достатньою підставою для зменшення податкового кредиту при відсутності обставин, які б свідчили про недобросовісність позивача як платника ПДВ. До того ж, якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету чи не надав податкові декларації до податкового органу, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на віднесення сплачених ним відповідних сум ПДВ до податкового кредиту, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо цього та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Додатково суд зауважує, що надані позивачем податкові накладні містять всі необхідні реквізити, передбачені формою податкової накладної та порядком її заповнення, затвердженої наказом ДПА України №165 від 30.05.1997р., а відповідно суд вважає, що згідно до положень п.п.7.5.1. п.7.5. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» у позивача виникло право на віднесення сум податку до податкового кредиту за фактом „першої події".

Стосовно висновків відповідача щодо відсутності у контрагентів позивача, на момент здійснення правочинів, ТОВ «Крим-Партнер», ТОВ «Укрспецтехнопоставка», ТОВ «Будмонтажтехнології», ознак господарської діяльності та існування з метою створення транзитних фінансових потоків для штучного створення податкового кредиту третім особам, то таки твердження мають бути підтверджені у встановленому законом порядку, оскільки мають ознаки злочинів, передбачених Кримінальним кодексом України.

Крім того, суд критично ставиться до таких висновків через наступне.

Відповідно до ст. 43 Господарського кодексу України підприємництвом визнається самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, яка здійснюється суб'єктами господарювання з метою досягнення економічних та соціальних результатів та має на меті одержання прибутку. При цьому, суб'єкти господарювання в процесі здійснення господарської діяльності вступають в господарські правовідносини, укладають відповідні договори, надають або купують послуги, отримують або придбають товари, тощо.

Відповідно до положень ст. 247 Господарського кодексу України у разі здійснення суб'єктом господарювання діяльності, що суперечить закону чи установчим документам, до нього може бути застосовано адміністративно-господарську санкцію у вигляді скасування державної реєстрації цього суб'єкта та його ліквідації. При цьому, відповідно до ч. 2 зазначеної статті скасування державної реєстрації суб'єкта господарювання провадиться за рішенням суду, що є підставою для ліквідації данного суб'єкта господарювання відповідно до статті 59 Господарського кодексу України.

Відповідно до п. 2 ст. 110 Цивільного кодексу України юридична особа ліквідується за рішенням суду про визнання судом недійсною державної реєстрації юридичної особи через допущені при її створенні порушення, які не можна усунути, а також в інших випадках, встановлених законом.

Жодних заходів з вищепереличеного вжито органами державної податкової служби не було. За фактом фіктивного підприємництва, ухилення від сплати податків кримінальних справ не розпочато, вироків суду не прийнято за результатами розгляду таких справ в судовому порядку, до підприємства, яке на думку органів державної податкової служби здійснює діяльність із порушенням закону та установчим документам, адміністративно-господарські санкції не застосовані, свідоцтво платника податку на додану вартість, на час здійснення будівельних робіт та видачі податкових накладних у сторін було дійсним, доказів на інше суду під час розгляду справи не надано.

А, відтак, таки висновки відповідача, викладені в акті перевірки, є штучними, припущеннями, суб'єктивною думкою, викладення яких в актах перевірки за діючим законодавством не припускається.

На підставі таких припущень, відповідачем в акті перевірки був зроблений висновок, щодо укладені договори будівельних підрядів позивачем з контрагентами є такими, що не спрямовані на реальне настання правових наслідків, а відтак суперечить інтересам держави відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України.

У зв'язку з чим, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Частинами 1, 5 статті 203 ЦК України зазначено: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства (ч.1 ст. 203 ЦКУ); правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (ч.5 ст. 203 ЦКУ).

При цьому, у відповідності до вимог ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Тобто, порушення ч.1, 5 ст.203 ЦК України не є безумовною підставою визнання правочину нікчемним, а є лише підставою для визнання його недійсним.

Також ст.204 ЦК України передбачена презумпція правомірності правочину. Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом, або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до ч.2 ст.215 ЦК нікчемний правочин є недійсним через його невідповідність вимогам законодавства. Такий правочин недійсний з моменту його вчинення незалежно від того, чи визнав його таким суд. Що ж стосується оспорюваного правочину, то він може бути визнаний недійсним лише за рішенням суду.

З огляду на ч.2 ст.215 ЦК підстави для визнання правочинів нікчемними, встановлені нормами ЦК та інших законодавчих актів, повинні мати імперативний характер. Тобто в правовій нормі повинно бути чітко визначено, що саме такий правочин є нікчемним, у будь-якому іншому випадку правочин може бути визнано недійсним лише судом.

Положення статей 207 та 208 Господарського кодексу України, які містять в собі посилання на правочини, які вчинено з метою, що суперечить інтересам держави та суспільства, слід застосовувати з урахуванням того, що правочин, який вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас суперечить моральним засадам суспільства, а тому згідно з частиною першою статті 203, частиною другою статті 215 Цивільного кодексу України є нікчемним, і визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Органи державної податкової служби, вказані у статті 10 Закону України "Про державну податкову службу в Україні", можуть на підставі пункту 11 цієї статті звертатися до судів з позовами про стягнення на користь держави коштів, одержаних за правочинами, вчиненими з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їхню нікчемність.

Разом з тим, необхідною передумовою для встановлення факту нікчемності угоди є насамперед встановлення умислу сторони або сторін за такою угодою.

Відповідно до ст. 24 КК України наявність умислу визначається на підставі усвідомлення особою або особами суспільно небезпечного характеру свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала їх настання. Щодо наявності умислу юридичної особи, то він визначається як умисел посадової особи або особи, яка була уповноважена діяти від імені юридичної особи. Разом з тим, наявність або відсутність умислу має встановлюватися або вироком суду, або відповідними висновками, зробленими за наслідком порушення кримінальної справи, що може бути покладено в основу судового рішення про застосування наслідків нікчемної угоди, що передбачені положеннями ч. 1 ст. 208 ГК України.

Враховуючи відсутність доказів умислу позивача та контрагента за правочином, який відповідач вважає нікчемним, суд дійшов висновку щодо безпідставності зроблених відповідачем висновків.

Так, згідно акту перевірки, відповідачем неправомірно та безпідставно зроблений висновок, що угоди, укладені позивачем з контрагентами, суперечить інтересам держави та суспільства, не спричиняє реального настання правових наслідків, а тому є нікчемними..

В адміністративних справах суб'єкт владних повноважень повинен надати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі. Відповідач, доказів наявності певних обставин, які свідчать про те, що позивач порушив вимоги чинного законодавства, укладаючи спірні правочини, завідомо діяв з умислом, спрямованим на досягнення такої мети, що суперечить інтересам держави та суспільства, не надав (ч.4 ст.71 КАС України).

Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових та службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Суд також бере до уваги що, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони у відповідності до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

З огляду на зазначену норму під час розгляду спорів щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень суди, незалежно від підстав, наведених у позовній заяві, перевіряють їх відповідність усім зазначеним вимогам статті 2 КАС України.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.1 ст.71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 71 КАС України зазначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Таким чином, відповідачем не наведено достатніх доказів порушення правочинами позивача інтересів держави, у зв'язку з цим, відповідач також не довів суду правомірність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення у повному обсязі.

В Рішенні Конституційного Суду України №3-рп/2003р. від 30.01.03р. зазначено, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

За такими обставинами, в контексті положень ст. ст. 71, 72 КАС України відповідач не довів правомірність прийняття ним оспорюваних по справі податкових повідомлень-рішень, у зв'язку з чим, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, а відтак, підлягає визнанню протиправним і скасуванню податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в м. Сімферополі АР Крим №022192301/0 від 23.07.2010р., яким визначені податкові зобов'язання з податку на додану вартість у загальній сумі 2 713 746,00грн., в тому числі за основним платежем 2 073 792,00грн., та штрафними санкціями 639 954,00грн., в частині визначення ТОВ «Перша інжинірингова компанія » зобов'язань податку на додану вартість в сумі 2 116 901,68грн., в тому числі за основним платежем у сумі 2 053 511,80грн. та штрафних санкцій у сумі 63 389,88грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 27.04.2006 року №590 "Про граничні розміри компенсації витрат, пов'язаних з розглядом цивільних та адміністративних справ, і порядок їх компенсації за рахунок держави" встановлено граничний розмір компенсації витрат пов'язаних із проведенням судової експертизи, який не може перевищувати нормативну вартість проведення відповідних видів судової експертизи у науково-дослідних установах Міністерства юстиції України.

Наказом Міністерства юстиції України від 18.02.2011 року №570/5, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 22 лютого 2011 року за N 215/18953 встановлена нормативна вартість однієї експертогодини у науково-дослідних установах судової експертизи Міністерства юстиції України відповідно до ступеня важкості експертизи. З урахуванням індексу споживчих цін за 2010 рік нормативна вартість однієї експертогодини у 2011 році становить: експертиза середньої складності - 58,60 грн.

Згідно із наданої судовим експертом калькуляції вартості робот по проведенню економічної експертизи експертом проведено середньої складності експертиза за нормативної вартості експертогодини 39,10 грн. і витрачено на її проведення 64 годин дослідження, що складає 3002,00 грн.

Але, як вбачається з матеріалів справи, фактично за рахунком № 176/10 від 31.05.2011р. позивачем до експертної установі фактично сплачено 3000,00 грн.

Отже, відповідно до ст. 94 КАС України витрати, пов'язані із проведенням судово-бухгалтерської експертизи, а також сплачений позивачем судовий збір підлягають стягненню з Державного бюджету України на користь позивача з урахуванням немайнового характеру спору.

Під час судового засідання, яке відбулось 08.09.2011 року оголошені вступна і резолютивна частини постанови. Відповідно до ст. 163 КАС України постанову у повному обсязі складено 12.09.2011 року.

Керуючись ст. ст. 158-163, 167 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Адміністративний позов задовольнити частково.

2.Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в м. Сімферополі АР Крим №0022192301/0 від 23.07.2010р., яким визначені податкові зобов'язання з податку на додану вартість у загальній сумі 2 713 746,00грн., в тому числі за основним платежем 2 073 792,00грн., та штрафними санкціями 639 954,00грн. , в частині визначення ТОВ «Перша інжинірингова компанія » зобов'язань з податку на додану вартість в сумі 2 116 901,68грн., в тому числі за основним платежем у сумі 2 053 511,80грн. та штрафних санкцій у сумі 63 389,88грн.

3. В решті позовних вимог відмовити.

4.Стягнути з Державного бюджету України на користь ТОВ «Перша інжинірингова компанія » (ЄДРПОУ 32100616, АРК, 95013, м. Сімферополь, вул.Севастопольська,41/4, п/р 26000261408600, в Сімферопольському відділенні №541 АТ «УкрСибБанк», МФО 351005) 3,40 грн. судових витрат та 3000,00грн. витрат на проведення судової будівельно-технічної експертизи..

Постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її проголошення. Якщо проголошено вступну та резолютивну частину постанови або справу розглянуто у порядку письмового провадження, постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її отримання у разі неподання апеляційної скарги.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим протягом 10 днів з дня проголошення. У разі проголошення вступної та резолютивної частини постанови або розгляду справи у порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Севастопольського апеляційного адміністративного суду.

Суддя Александров О.Ю.