Ухвала

від 30.10.2012 по справі 2а-10001/10/16/0170

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Копія

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

Іменем України

Справа № 2а-10001/10/16/0170

30.10.12 м. Севастополь

Севастопольський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Курапової З.І.,

суддів Кучерука О.В. ,

Дадінської Т.В.

секретар судового засідання Меджидова Т.М.

за участю сторін:

представник позивача, Товариства з обмеженою відповідальністю "Перша Інжинірингова Компанія"- Халаімов Володимир Геннадійович , від 30.07.12

представник відповідача, Державної податкової інспекції в м. Сімферополі АР Крим- не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином та своєчасно, про причину неявки суд не повідомив,

розглянувши апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в м.Сімферополі АР Крим на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим (суддя Александров О.Ю. ) від 08.09.11 по справі № 2а-10001/10/16/0170

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Перша Інжинірингова Компанія" (вул. Севастопольська, 41/4, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим,95013)

до Державної податкової інспекції в м. Сімферополі АР Крим (вул. Мате Залки 1/9, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим,95053)

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду АР Крим від 08.09.2011 у справі № 2а-10001/10/0170 (суддя Александров О.Ю.) адміністративний позов задоволений частково.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в м.Сімферополі АР Крим №0022192301/0 від 23.07.2010р., яким визначені податкові зобов'язання з податку на додану вартість у загальній сумі 2 713 746,00грн., в тому числі за основним платежем 2 073 792,00грн., та штрафними санкціями 639 954,00грн., в частині визначення ТОВ "Перша інжинірингова компанія "зобов'язань з податку на додану вартість в сумі 2 116 901,68грн., в тому числі за основним платежем у сумі 2 053 511,80грн. та штрафних санкцій у сумі 63 389,88грн.

В решті позовних вимог відмовлено.

Стягнуто з Державного бюджету України на користь ТОВ "Перша інжинірингова компанія " (ЄДРПОУ 32100616, АРК, 95013, м. Сімферополь, вул.Севастопольська,41/4, п/р 26000261408600, в Сімферопольському відділенні №541 АТ "УкрСибБанк", МФО 351005) 3,40 грн. судових витрат та 3000,00грн. витрат на проведення судової будівельно-технічної експертизи..

Не погодившись з постановою суду, Державна податкова інспекція в м.Сімферополі АР Крим звернулась з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду АР Крим від 08.09.2011 у справі № 2а-10001/10/0170 та прийняти нову постанову суду.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом порушені норми матеріального та процесуального права.

У судове засідання 30.10.2012року представник відповідача не з'явився, про місце, день та час його проведення повідомлений належним чином.

Представник позивача заперечував проти задоволення апеляційної скарги у повному обсязі.

Чинне законодавство не обмежує коло представників осіб, які беруть участь у справі, при апеляційному розгляді адміністративної справи.

Відповідно до пункту 4 статті 196 Кодексу адміністративного судочинства України, неприбуття у судове засідання сторін, належним чином повідомлених про дату, час та місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.

На підставі та за правилами статті 195 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Перша інжинірингова компанія" звернулося до Окружного адміністративного суду АР Крим з позовом до Державної податкової інспекції в м. Сімферополі АР Крим та просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №022192301/0 від 23.07.2010р., яким визначені податкові зобов'язання з податку на додану вартість у загальній сумі 2 713 746,00грн., в тому числі за основним платежем 2 073 792,00грн., та штрафними санкціями 639 954,00грн.

Позовні вимоги обґрунтовані помилковістю зроблених висновків відповідача, щодо нікчемності правочинів, укладених позивачем з контрагентами, та законності включення до складу податкового кредиту суми у розмірі 2 073 792,00грн. (у т.ч. за березень 2010р.- у сумі 178 167,00грн., квітень 2010р.- 1 895 625,00грн.), на підставі взаємовідносин між позивачем та ТОВ "Крим-Партнер", ТОВ "Укрспецтехнопоставка", ТОВ "Будмонтажтехнології".

З матеріалів справи вбачається, що посадовими особами Державної податкової інспекції в м.Сімферополі АР Крим проведено позапланову документальну невиїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю "Перша інжинірингова компанія" з питань достовірності формування та різкого зростання податкового кредиту за березень та квітень 2010р., за результатами перевірки складено акт від 19.07.2010 року №9851/23-4/32100616.

Актом перевірки встановлено порушення ст.3 гл.4 ст.42, ст.44 Господарського кодексу України, п.1,2 ст.215, п.1,5 ст.203, ч.1 ст.216, ст.228 Цивільного кодексу України, п.1.32 ст.1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", ч.1 п.п.7.4.1. п.7.4. ст..7, п.п.7.4.4. ст..7 Закону України "Про податок на додану вартість", у результаті чого зменшено податковий кредит на загальну суму 2 073 792,00грн. (у т.ч. за березень 2010р.- у сумі 178 167,00грн., квітень 2010р. -1 895 625,00грн.) та донараховано податкового зобов'язання по податку на додану вартість -2 073 792,00грн. (у т.ч. за березень 2010р.- у сумі 178 167,00грн., квітень 2010р.-1 895 625,00грн.). (т.1 а.с.10-47).

На підставі акту перевірки винесено податкове повідомлення-рішення №022192301/0 від 23.07.2010р., яким визначені податкові зобов'язання з податку на додану вартість у загальній сумі 2 713 746,00грн., в тому числі за основним платежем 2 073 792,00грн., та штрафними санкціями 639 954,00грн. (т.1 а.с. 67)

Як вбачається з матеріалів справи, донарахування податкових зобов'язань на загальну суму 2 073 792,00грн. (у т.ч. за березень 2010р.- у сумі 178 167,00грн., квітень 2010р. -1 895 625,00грн.), виникло на підставі включення до складу податкового кредиту позивачем суми в розмірі 178 167,00грн. - за березень 2010р., яка утворилась внаслідок взаємовідносин позивача з ТОВ "Крим-Партнер", та суми за квітень 2010р. в розмірі 1 895 625,00грн., яка утворилась внаслідок взаємовідносин позивача з ТОВ "Крим-Партнер" (87 500,00грн.), ТОВ "Укрспецтехнопоставка" (1 034 001,80грн), ТОВ "Будмонтажтехнології" (774 123,40грн.), за підстав того, що відповідач вважає вищевказані податкові зобов'язання були сформовані за наслідками нікчемних угод, мотивуючи це скасуванням свідоцтв платників податку на додану вартість, відсутністю основних засобів та мало численністю працівників у контрагентів.

Для повного та всебічного вивчення усіх обставин справи, та необхідності залучення фахівця по справі також було призначено судову будівельно -технічну експертизу.

Судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню за наступних підстав.

Відповідно до преамбули Закону України "Про податок на додану вартість"(тут і далі в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) цей Закон визначає платників податку на додану вартість, об'єкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету.

Пунктом 1.7. статті 1 Закону №168 встановлено, що податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно пп.7.4.1. п.7.4. ст.7 Закону №168 податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду.

Пунктом 7.4.5. п.7.4. ст.7 Закону №168 встановлено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Відповідно до пп. 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 Закону №168 податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг).

Для операцій, що оподатковуються і звільнені від оподаткування, складаються окремі податкові накладні.

Платники податку повинні зберігати податкові накладні протягом строку, передбаченого законодавством для зобов'язань із сплати податків.

В акті перевірки не наведено жодних даних, які б свідчили про порушення позивачем саме цих норм, оскільки не зазначено жодного зауваження стосовно змісту і відповідності закону податкових накладних, отриманих позивачем.

Що стосується взаємовідносин позивача та ТОВ "Крим-Партнер" судова колегія зазначає наступне.

Між ТОВ "Крим-Партнер" та позивачем було укладено договір будівельного підряду №16 від 10.02.2010р., відповідно до якого ТОВ "Крим-Партнер" бере на себе зобов'язання, щодо устрою внутрішнього оздоблення квартир, сходових кліток та цокольних поверхів блок-секцій №1 і №2 багатоповерхового будинку із вбудовано-прибудованими приміщеннями торгівельно-побутового призначення, розташованого за адресою по вул.Севастопольська,41 у м.Сімферополі (т.2 а.с.56-62).

Факт повного отримання послуг за договором та використанням його в господарської діяльності підтверджується актами виконаних робіт (т.2 а.с.32-43) та висновком судового експерта №176/10 від 16.06.2011р. (т.2 а.с.33-43).

Від ТОВ "Крим-Партнер" позивачем були отримані податкові накладні (т.1 а.с.68-71) №195 від 22.03.2010р. на суму 575 000,00грн. (ПДВ - 95 833,33грн.); №206 від 25.03.2010р. на суму 385 000,00грн. (ПДВ - 64 166,67грн.) та №207 від 30.03.2010р. на суму 109 000,00грн. (ПДВ-18166,67грн.), які були позивачем відображені в реєстрі отриманих податкових накладних (т.2 а.с.53-55).

Вищезазначені податкові накладні, видані ТОВ "Крим-Партнер" до скасування свідоцтва платника на додану вартість, містять всі необхідні реквізити, передбачені формою податкової накладної та порядком її заповнення, затвердженої наказом ДПА України №165 від 30.05.1997р., що згідно до положень п.п.7.5.1. п.7.5. ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" у позивача виникло право на віднесення сум податку до податкового кредиту за фактом „першої події".

Судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивач сплатив за договором, фактично отримав послуги за договором в повному обсязі, отримав відповідні бухгалтерські та податкові документи, отже, висновки відповідача, що вищевказані податкові зобов'язання були сформовані за наслідками нікчемних угод, мотивуючи це скасуванням свідоцтв платників податку на додану вартість, відсутністю основних засобів та мало численністю працівників у контрагентів спростовуються матеріалами справи та є хибними .

Отже позивачем правомірно віднесено до складу податкового кредиту суму 178 167,00грн.- за березень 2010р., та 87 500,00грн.- за квітень 2010р., що виникли на підставі взаємовідносин позивача та ТОВ "Крим-Партнер", а відповідно податкове повідомлення-рішення №022192301/0 від 23.07.2010р., яким визначені податкові зобов'язання з податку на додану вартість у загальній сумі 2 713 746,00грн., в тому числі за основним платежем 2 073 792,00грн., та штрафними санкціями 639 954,00грн., підлягає скасуванню в цієї частині та відповідної частині штрафних санкцій.

Що стасується взаємовідносин позивача та ТОВ "Укрспецтехнопоставка", судова колегія зазначає наступне.

Між ТОВ "Укрспецтехнопоставка"та позивачем було укладено договір будівельного підряду №17 від 16.03.2009р., відповідно до якого ТОВ "Укрспецтехнопоставка" бере на себе зобов'язання, щодо пристрою внутрішніх сантехнічних, електромонтажних робіт, зовнішніх мереж водопроводу, каналізації, електропостачання, огородження території, зовнішнє оздоблювання цоколів та звільнення території забудови багатоповерхового будинку із вбудовано-прибудованими приміщеннями торгівельно-побутового призначення, розташованого за адресою по вул.Севастопольська,41 у м.Сімферополі. (т.2 а.с.80-86).

Додатковою угодою від 02.04.2010р. за №1 до вищевказаного договору, позивач отримує право, в випадку виникнення заборгованості, розрахуватися простим векселем.

Актом за № б/н від 05.07.2010р. в якості оплати заборгованості позивач передає ТОВ "Укрспецтехнопоставка" простий вексель АА № 1926452 від 02.07.2010р. на суму 6 204 011,00грн.(т.2 а.с.87,89), що підтверджує повний розрахунок за будівельні роботи, згідно до акту звірки взаєморозрахунків (т.2 а.с.91).

Від ТОВ "Укрспецтехнопоставка" позивачем було отримано податкову накладну (т.1 а.с.76) №707 від 13.04.2010р. на суму 6 204 011,00грн. (ПДВ-1034001,80грн.), яка була позивачем відображена в реєстрі отриманих податкових накладних (т.2 а.с.53-55).

Вищезазначена податкова накладна, видана ТОВ "Укрспецтехнопоставка" до скасування свідоцтва платника на додану вартість, містить всі необхідні реквізити, передбачені формою податкової накладної та порядком її заповнення, затвердженої наказом ДПА України №165 від 30.05.1997р., а відповідно суд вважає, що згідно до положень п.п.7.5.1. п.7.5. ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість"у позивача виникло право на віднесення сум податку до податкового кредиту за фактом „першої події".

Факт отримання послуг за договором та використанням його в господарської діяльності підтверджується актами виконаних робіт (т.2 а.с.128-224) та висновком судового експерта №176/10 від 16.06.2011р. (т.2 а.с.33-43).

З матеріалів справи вбачається, що відповідно до висновку судового експерта №176/10 від 16.06.2011р. (т.2 а.с.33-43), мало місце завищення вартості будівельних робіт, наданих ТОВ "Укрспецтехнопоставка" на 114 950,00 грн (в тому числі ПДВ на суму 19 160,00 грн.), та сума вартості фактично отриманих позивачем будівельних робіт склала 6 089 061,00грн., ПДВ- 1 014 844,00грн., замість задекларованих позивачем 6 204 011,00грн.

Позивач сплатив за договором, фактично отримав послуги за договором але не в повному обсязі, отримав відповідні бухгалтерські та податкові документи, отже, висновки відповідача, що вищевказані податкові зобов'язання були сформовані за наслідками нікчемних угод, мотивуючи це скасуванням свідоцтв платників податку на додану вартість, відсутністю основних засобів та мало численністю працівників у контрагентів спростовуються матеріалами справи та є хибними.

Судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивачем правомірно віднесено до складу податкового кредиту тільки суму, яка відображає фактичну вартість отриманих будівельних робіт у розмірі 1 014 844,00грн., яка виникла на підставі взаємовідносин позивача та ТОВ "Укрспецтехпоставка", а відповідно податкове повідомлення-рішення №022192301/0 від 23.07.2010р., яким визначені податкові зобов'язання з податку на додану вартість у загальній сумі 2 713 746,00грн., в тому числі за основним платежем 2 073 792,00грн., та штрафними санкціями 639 954,00грн., підлягає скасуванню в цієї частині та відповідної частині штрафних санкцій.

Що стосується взаємовідносин позивача та ТОВ "Будмонтажтехнології", судова колегія зазначає наступне.

Між ТОВ "Будмонтажтехнології"та позивачем було укладено договір будівельного підряду №15 від 05.01.2009р.,відповідно до якого ТОВ "Будмонтажтехнології"бере на себе зобов'язання, щодо устрою залізобетонного каркасу будівлі, заповненню стін та устрою перегородок багатоповерхового будинку із вбудовано-прибудованими приміщеннями торгівельно-побутового призначення, розташованого за адресою по вул.Севастопольська,41 у м.Сімферополі. (а.с.69-75).

Додатковою угодою від 06.05.2010р. за №1 до вищевказаного договору, позивач отримує право, в випадку виникнення заборгованості, розрахуватися простим векселем.

Актом за № б/н від 05.07.2010р. в якості оплати заборгованості позивач передає ТОВ "Будмонтажтехнології"простий вексель АА № 1926451 від 02.07.2010р. на суму 4644740,40грн.(т.2 а.с.78), що підтверджує повний розрахунок за будівельні роботи, згідно до акту звірки взаєморозрахунків (т.2 а.с.77).

Від ТОВ "Будмонтажтехнології"позивачем було отримано податкову накладну (т.1 а.с.74) №706 від 13.04.2010р. на суму 4644740,40. (ПДВ-774123,40грн.), яка була позивачем відображена в реєстрі отриманих податкових накладних (т.2 а.с.53-55).

Вищезазначена податкова накладна, видана ТОВ "Будмонтажтехнології"до скасування свідоцтва платника на додану вартість, містить всі необхідні реквізити, передбачені формою податкової накладної та порядком її заповнення, затвердженої наказом ДПА України №165 від 30.05.1997р., а відповідно суд вважає, що згідно до положень п.п.7.5.1. п.7.5. ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість"у позивача виникло право на віднесення сум податку до податкового кредиту за фактом „першої події".

Факт отримання послуг за договором та використанням його в господарської діяльності підтверджується актами виконаних робіт (т.2 а.с.106-126) та висновком судового експерта №176/10 від 16.06.2011р. (т.2 а.с.33-43).

З матеріалів справи вбачаєтся, що відповідно до висновку судового експерта №176/10 від 16.06.2011р. (т.2 а.с.33-43), мало місце завищення вартості будівельних робіт, наданих ТОВ "Будмонтажтехнології", та сума вартості фактично отриманих позивачем будівельних робіт склала 4 638 018,00грн., ПДВ- 773 003,00грн., замість задекларованих позивачем 4 644 740,40грн.

Судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивач сплатив за договором, фактично отримав послуги за договором але не в повному обсязі, отримав відповідні бухгалтерські та податкові документи, отже, висновки відповідача, що вищевказані податкові зобов'язання були сформовані за наслідками нікчемних угод, мотивуючи це скасуванням свідоцтв платників податку на додану вартість, відсутністю основних засобів та мало численністю працівників у контрагентів спростовуються матеріалами справи та є хибними.

Отже позивачем правомірно віднесено до складу податкового кредиту тільки суму, яка відображає фактичну вартість отриманих будівельних робіт у розмірі 773 003,00грн., яка виникла на підставі взаємовідносин позивача та ТОВ "Будмонтажтехнології",а відповідно податкове повідомлення-рішення №022192301/0 від 23.07.2010р., яким визначені податкові зобов'язання з податку на додану вартість у загальній сумі 2 713 746,00грн., в тому числі за основним платежем 2 073 792,00грн., та штрафними санкціями 639 954,00грн., підлягає скасуванню в цієї частині та відповідної частині штрафних санкцій.

Що стосується посилань відповідача на нікчемність правочинів, укладених позивачем з ТОВ "Крим-Партнер", ТОВ "Укрспецтехнопоставка"та ТОВ "Будмонтажтехнології", судова колегія зазначає.

Невиконання зобов'язань перед бюджетом постачальниками у ланцюгу постачання є підставою для застосування заходів відповідальності виключно до таких постачальників, і само по собі не свідчить про порушення правил оподаткування позивачем. Суб'єкти господарювання згідно частини першої статті 19 ГК України мають право без обмежень самостійно здійснювати господарську діяльність, що не суперечить законодавству.

Таким чином, відповідач позбавлений права самостійно визнавати договори недійсними з підстав недотримання під час їх укладення вимог, що встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою ст. 203 ЦК України, надавати відповідну правову оцінку статуту, факту переходу корпоративних прав від однієї особи до іншої, тощо.

Відповідно до ч. 2 ст. 215 ЦК України, недійсним є правочин, якщо недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним (нікчемним) судом не вимагається.

Позивач при проведені господарських операцій зі своїм постачальником оформив первинні документи, які і відобразив в своєму податковому обліку, що не заперечувалось відповідачем. Недостовірність жодного з цих документів не встановлена.

Матеріалами справи підтверджено реальне виконання сторонами правочину, тому доводи відповідача щодо порушення позивачем правил оподаткування не мають під собою матеріально-правового і фактичного обґрунтування.

Судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що законодавство України не ставить виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит в залежність від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання.

З матеріалів справи вбачається, що відповідачем не наведено жодних доводів та не подано будь-яких доказів, які б могли свідчити про наявність обставин, що виключають обґрунтованість заявленої позивачем податкової вигоди: безтоварний та/або фіктивний характер здійснених операцій, постійне придбання позивачем товару у посередників, контрагенти яких систематично протиправно не сплачували ПДВ до бюджету або мали ознаки фіктивного підприємництва тощо.

Податковий орган також не подав жодних доказів на підтвердження того, що платник податку (позивач у справі) діяв без належної обачності й обережності і йому мало бути відомо про порушення, які допускав його контрагент, або що самостійною діловою метою здійснення названої операції з поставки товару було одержання позивачем податкової вигоди. Не зазначено відповідачем й інших обставин, які могли б свідчити про недобросовісність платника (позивача у справі).

Звідси власне відсутність доказів сплати постачальниками позивача ПДВ до бюджету не може слугувати достатньою підставою для зменшення податкового кредиту при відсутності обставин, які б свідчили про недобросовісність позивача як платника ПДВ. До того ж, якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету чи не надав податкові декларації до податкового органу, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на віднесення сплачених ним відповідних сум ПДВ до податкового кредиту, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо цього та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Надані позивачем податкові накладні містять всі необхідні реквізити, передбачені формою податкової накладної та порядком її заповнення, затвердженої наказом ДПА України №165 від 30.05.1997р., а відповідно згідно до положень п.п.7.5.1. п.7.5. ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" у позивача виникло право на віднесення сум податку до податкового кредиту за фактом „першої події".

Що стосується висновків відповідача щодо відсутності у контрагентів позивача, на момент здійснення правочинів, ТОВ "Крим-Партнер", ТОВ "Укрспецтехнопоставка", ТОВ "Будмонтажтехнології", ознак господарської діяльності та існування з метою створення транзитних фінансових потоків для штучного створення податкового кредиту третім особам, то таки твердження мають бути підтверджені у встановленому законом порядку, оскільки мають ознаки злочинів, передбачених Кримінальним кодексом України.

Відповідачем в акті перевірки був зроблений висновок, щодо укладені договори будівельних підрядів позивачем з контрагентами є такими, що не спрямовані на реальне настання правових наслідків, а відтак суперечить інтересам держави відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України.

Частинами 1, 5 статті 203 ЦК України зазначено: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства (ч.1 ст. 203 ЦКУ); правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (ч.5 ст. 203 ЦКУ).

При цьому, у відповідності до вимог ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Тобто, порушення ч.1, 5 ст.203 ЦК України не є безумовною підставою визнання правочину нікчемним, а є лише підставою для визнання його недійсним.

Також ст.204 ЦК України передбачена презумпція правомірності правочину. Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом, або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до ч.2 ст.215 ЦК нікчемний правочин є недійсним через його невідповідність вимогам законодавства. Такий правочин недійсний з моменту його вчинення незалежно від того, чи визнав його таким суд. Що ж стосується оспорюваного правочину, то він може бути визнаний недійсним лише за рішенням суду.

З огляду на ч.2 ст.215 ЦК підстави для визнання правочинів нікчемними, встановлені нормами ЦК та інших законодавчих актів, повинні мати імперативний характер. Тобто в правовій нормі повинно бути чітко визначено, що саме такий правочин є нікчемним, у будь-якому іншому випадку правочин може бути визнано недійсним лише судом.

Положення статей 207 та 208 Господарського кодексу України, які містять в собі посилання на правочини, які вчинено з метою, що суперечить інтересам держави та суспільства, слід застосовувати з урахуванням того, що правочин, який вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас суперечить моральним засадам суспільства, а тому згідно з частиною першою статті 203, частиною другою статті 215 Цивільного кодексу України є нікчемним, і визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Органи державної податкової служби, вказані у статті 10 Закону України "Про державну податкову службу в Україні", можуть на підставі пункту 11 цієї статті звертатися до судів з позовами про стягнення на користь держави коштів, одержаних за правочинами, вчиненими з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їхню нікчемність.

Разом з тим, необхідною передумовою для встановлення факту нікчемності угоди є насамперед встановлення умислу сторони або сторін за такою угодою.

Відповідно до ст. 24 КК України наявність умислу визначається на підставі усвідомлення особою або особами суспільно небезпечного характеру свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала їх настання. Щодо наявності умислу юридичної особи, то він визначається як умисел посадової особи або особи, яка була уповноважена діяти від імені юридичної особи. Разом з тим, наявність або відсутність умислу має встановлюватися або вироком суду, або відповідними висновками, зробленими за наслідком порушення кримінальної справи, що може бути покладено в основу судового рішення про застосування наслідків нікчемної угоди, що передбачені положеннями ч. 1 ст. 208 ГК України.

Враховуючи відсутність доказів умислу позивача та контрагента за правочином, який відповідач вважає нікчемним, судова колегія також дійшла висновку щодо безпідставності зроблених відповідачем висновків.

Так, згідно акту перевірки, відповідачем неправомірно та безпідставно зроблений висновок, що угоди, укладені позивачем з контрагентами, суперечить інтересам держави та суспільства, не спричиняє реального настання правових наслідків, а тому є нікчемними.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони у відповідності до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

З огляду на зазначену норму під час розгляду спорів щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень суди, незалежно від підстав, наведених у позовній заяві, перевіряють їх відповідність усім зазначеним вимогам статті 2 КАС України.

Частиною 2 статті 71 КАС України зазначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Але відповідачем не наведено достатніх доказів порушення правочинами позивача інтересів держави, у зв'язку з цим, відповідач також не довів правомірність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення у повному обсязі.

За такими обставинами, в контексті положень ст. ст. 71, 72 КАС України відповідач не довів правомірність прийняття ним оспорюваних по справі податкових повідомлень-рішень, у зв'язку з чим, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, а відтак, підлягає визнанню протиправним і скасуванню податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в м. Сімферополі АР Крим №022192301/0 від 23.07.2010р., яким визначені податкові зобов'язання з податку на додану вартість у загальній сумі 2 713 746,00грн., в тому числі за основним платежем 2 073 792,00грн., та штрафними санкціями 639 954,00грн., в частині визначення ТОВ "Перша інжинірингова компанія "зобов'язань податку на додану вартість в сумі 2 116 901,68грн., в тому числі за основним платежем у сумі 2 053 511,80грн. та штрафних санкцій у сумі 63 389,88грн.

Відповідно до частини 1 статті 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судова колегія дійшла до висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, рішення суду ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, тому підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування судового рішення не вбачається.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга Державної податкової інспекції в м.Сімферополі АР Крим на постанову Окружного адміністративного суду АР Крим від 08.09.2011 у справі № 2а-10001/10/0170 задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 195, 196, п.1 ч.1 ст.198, 200, п.1 ч.1 ст.205, 206, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в м.Сімферополі АР Крим на постанову Окружного адміністративного суду АР Крим від 08.09.2011 у справі № 2а-10001/10/0170 залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду АР Крим 08.09.2011 у справі № 2а-10001/10/0170 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення згідно з частиною п'ятою статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Ухвалу може бути оскаржено в порядку статті 212 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою касаційна скарга на судові рішення подається безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, крім випадків, передбачених цим Кодексом, а в разі складення ухвали в повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення ухвали в повному обсязі.

Повний текст судового рішення виготовлений 05 листопада 2012 р.

Головуючий суддя підпис З.І.Курапова

Судді підпис О.В.Кучерук

підпис Т.В. Дадінська

З оригіналом згідно

Суддя З.І.Курапова