Постанова

від 30.03.2012 по справі 2а-15023/11/0170/24

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

вул. Севастопольська, 43, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, Україна, 95013

ПОСТАНОВА

Іменем України

30 березня 2012 р. Справа №2а-15023/11/0170/24

Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі головуючої судді Кащеєвої Г.Ю., за участю секретаря Веретенникової Ю.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Ромис"

до Державної податкової інспекції в м. Сімферополі АР Крим

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення

за участю:

представник позивача - не з'явився, надіслав клопотання про розгляд справи за його відсутністю,

представник відповідача - не з'явився,

Суть спору. До Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим надійшов адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Ромис» (надалі - позивач) до Державної податкової інспекції в м. Сімферополі АР Крим (надалі - відповідач), у якому позивач просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення № 0006932301 від 22.06.2011 року.

Позовні вимоги мотивовані тим, що взаємовідносини між ПП «Базис Торг» та ТОВ «Ромис» оформлені договором поставки, який є формою правочину. Зміст договору поставки між ПП «Базис Торг» та ТОВ «Ромис» не суперечить вимогам ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України). Частина 1 ст. 204 ЦК України визначає, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Підстави та порядок визнання правочину недійсним встановлені ст. 215 ЦК України. Головною підставою вважати правочин нікчемним є його недійсність, встановлена законом, а не актами податкової перевірки. Зазначені у акті податкової перевірки недоліки, допущені одним із субєктів господарювання ПП «Базис Торг» при виконанні договору поставки відповідно до чинного законодавства не є підставою нікчемності правочину, а відповідно до ч. 3 ст. 215 ЦК України, може бути підставою для визнання правочину недійсним у судовому порядку.

Державною податковою інспекцією в м. Сімферополі АР Крим надані до суду письмові заперечення на адміністративний позов (а.с. 50-52). Заперечення на позов обгрунтовані тим, що перевірка ТОВ «Ромис» була проведена на підставі даних Системи автоматизованого співставлення податкових зобов'язань і податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України, між сумами податкових зобов'язань та/або податкового кредиту з податку на додану вартість та акту позапланової невиїзної перевірки ПП «Базис Торг». Відповідач зазначив, що податкові зобов'язання були сформовані за наслідками нікчемних угод ПП «Базис Торг» мав бути освідченим про те, що господарська діяльність його контрагентів має ознаки фіктивності.

Проаналізувавши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті у їх сукупності, суд,-

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до ч. 1 ст. 55 Господарського кодексу України (надалі - ГК України) суб'єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна, крім випадків, встановлених законом. Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 55 ГК України юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, підприємства, створені відповідно до Господарського кодексу України та зареєстровані в установленому законом порядку, визнаються суб'єктами господарювання.

Судом встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Ромис» є юридичною особою (код ЄДРПОУ 36115343), що зареєстрована 10.09.2008 року Виконавчим комітетом Сімферопольської міської ради АР Крим, про що свідчить свідоцтво про державну реєстрацію юридичної особи серії А01 № 147254 (а.с. 72).

ТОВ «Ромис» зареєстровано як платник податку на додану вартість, що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію платника податку на додану вартість № 100141814 від 29.09.2008 року (а.с. 75).

Приватне підприємство «Базис Торг» є юридичною особою (код ЄДРПОУ 36165986), що зареєстрована 13.10.2008 року Виконавчим комітетом Сімферопольської міської ради АР Крим, про свідчить свідоцтво про державну реєстрацію юридичної особи серії А01 № 145618 (а.с. 131).

Таким чином, ТОВ «Ромис» та ПП «Базис Торг» є суб'єктами господарювання, юридичними особами, зобов'язані виконувати обов'язки, покладені на них законами у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності, у тому числі стосовно належного нарахування та сплати податків.

Відповідно до п. 5 ч. 2 ст. 17 КАС України компетенція адміністративних судів поширюється на спори за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, встановлених законом.

Пунктом 7 ч. 1 ст. 3 КАС України дано визначення суб'єктів владних повноважень, до яких належать органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові чи службові особи, інші суб'єкти, які здійснюють владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Частинами 1,3 ст. 4 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» від 04.12.1990 року № 509-ХІІ (надалі - Закон № 509) встановлено, що Державна податкова адміністрація України є центральним органом виконавчої влади. Державні податкові інспекції у районах, містах (крім міст Києва та Севастополя), районах у містах, міжрайонні та об'єднані державні податкові інспекції підпорядковуються відповідним державним податковим адміністраціям в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі.

Відповідно до п.п. 41.1.1 п .41.1 ст.41 Податкового кодексу України (надалі - ПК України) контролюючими органами є органи державної податкової служби - щодо податків, які справляються до бюджетів та державних цільових фондів, крім зазначених у підпункті 41.1.2 цього пункту, а також стосовно законодавства, контроль за дотриманням якого покладається на органи державної податкової служби.

Отже, враховуючи вищезазначене, Державна податкова інспекція в м. Сімферополі АР Крим у відносинах з платниками податків, під час реалізації своїх завдань та функцій, встановлених законодавством України є суб'єктом владних повноважень.

Судом встановлено, що з 27.04.2011 р. по 04.05.2011 р. ДПІ в м. Сімферополі проведена позапланова документальна невиїзна перевірка ТОВ «Ромис» з питань взаємовідносин з ПП «Базис Торг» за грудень 2010 року та січень 2011 року.

За результатами перевірки складений акт № 5554/23-4/36115343 від 04.05.2011 року (а.с. 11-26) (далі - акт 1).

Відповідно до зазначеного Акту 1 перевірка проведена на підставі даних Системи автоматизованого співставлення податкових зобов'язань і податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України, між сумами податкових зобов'язань та/або податкового кредиту з податку на додану вартість та акту позапланової невиїзної перевірки ПП «Базис Торг» № 3378/23-4/36165986 від 28.03.2011 року.

Так, згідно зазначеної системи були встановлені взаємовідносини ТОВ «Ромис» з ПП «Базис Торг» за грудень 2010 рік та січень 2011 рік.

Відповідно до Акту перевірки 1 відповідач по справі дійшов висновку про відсутність факту реальних господарських операцій у ТОВ «Ромис» з ПП «Базис Торг» за грудень 2010 року та січень 2011 року.

Як встановлено актом перевірки ПП «Базис Торг» має стан - 9 (направлено повідомлення про відсутність за місцезнаходженням), сформував на суму ПДВ податковий кредит за грудень 2010 року в сумі 19130,40 грн. та за січень 2011 року в сумі 39377,35 грн.

Актом позапланової невиїзної перевірки ПП «Базис Торг» № 3378/23-4/36165986 від 28.03.2011 року (далі - акт 2) встановлено порушення ПП «Базис Торг» ч. 1, 5 ст. 203, ст.ст. 215, 218 ЦК України та зроблено висновок, що правочини, укладені з контрагентами порушують публічний порядок, суперечать інтересам держави та суспільства, вчинені удавано з метою ухилення від сплати податків третіх осіб, а тому є нікчемними. Перевіркою встановлено також відсутність поставок товарів та укладення угод з метою настання реальних наслідків. У зв'язку з тим, що угоди поставки є нікчемними, нікчемний правочин є недійсним в силу закону, такий нікчемний правочин не створює інших юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Обставини, встановлені в Акті 2 свідчать, на думку відповідача, про відсутність у ПП «Базис Торг» адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобов'язань по укладеним угодам та відсутність фактичних дій, спрямованих на виконання взятих на себе зобов'язань. Останнє, в свою чергу, свідчить про відсутність наміру створення правових наслідків, тобто такі угоди носять фіктивний характер.

Таким чином, в основу висновків щодо фіктивності та безтоварності правочинів, укладених позивачем з третьою особою були покладені висновки щодо фіктивності та безтоварності правочинів, укладених такою третьою особою з іншими суб'єктами господарювання через здійснення ПП «Базис Торг» господарської діяльності без належної обачності, оскільки останньому мав бути відомий фактичний адміністративно-майновий стан його контрагентів - підприємств-постачальників, умови ведення ними господарської діяльності та порушення, які ними допускалися. Зазначені висновки відповідач додатково підтверджує в письмових запереченнях на адміністративний позов.

Крім того, підставою висновків щодо безтоварності торговельних операцій позивача із ПП «Базис Торг» є твердження відповідача щодо відсутності у ПП «Базис Торг» основних фондів, виробничих потужностей, транспортних засобів, що, на думку відповідача, вказує на неможливість фактичного здійснення господарської діяльності між даними підприємствами.

На підставі наведеного, перевіркою ТОВ «Ромис» за період грудень 2010 року та січень 2011 року встановлено порушення п.п. 7.4.1, 7.4.5, 7.5.1 п 7.4, 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого завищено податковий кредит наступного звітного періоду (ряд. 22.2 декларації ПДВ) на 1365,00 грн., занижено податок на додану вартість за грудень 2010 р. в сумі 17765,00 грн., а також порушення п. 14.1.191 ст. 14, п. 185.1 ст. 185, 188.1 ст. 188, 198.2 ст. 198, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість в сумі 39377,00 грн. за січень 2011 р.

За результатами перевірки ДПІ в м. Сімферополі прийняті податкові повідомлення-рішення: № 0006932301 від 22.06.2011 р., яким зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 1365,00 грн. та № 0006742301 від 22.06.2011 р., яким збільшено суму грошового зобов'язання на суму 61584,00 грн., у т.ч. за основним платежем в сумі 57142,00 грн. та за штрафними санкціями в сумі 4442,00 грн. (а.с. 9-10).

Суд вважає за необхідне надати оцінку факту проведеної перевірки, її процедурі та висновкам, на підставі яких було встановлено порушення вимог податкового законодавства з боку позивача.

Згідно з п.79.1 ст.79 ПК України, документальна невиїзна перевірка здійснюється у разі прийняття керівником органу державної податкової служби рішення про її проведення та за наявності обставин для проведення документальної перевірки, визначених статтями 77 та 78 ПК України.

Відповідно до ст. 78 ПК України право проводити документальні позапланові перевірки виникає лише тоді, коли платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на письмовий запит органу державної податкової служби протягом десяти робочих днів з дня отримання запиту.

Судом встановлено, що такий запит на адресу позивача не направлявся та не отримувався посадовою особою позивача. Доказів зворотнього відповідачем суду не надано.

Крім того, згідно з п.п. 75.1.2 п. 75.1 ст. 75 ПК України органи державної податкової служби мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Камеральні та документальні перевірки проводяться органами державної податкової служби в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки - цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на органи державної податкової служби.

Документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, а також отриманих в установленому законодавством порядку органом державної податкової служби документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

При цьому, під «іншим» законодавством розуміється не все загальне законодавство України, а законодавство, дотримання якого має право контролювати податкова служба в межах своїх прав, функцій та обов'язків, визначених статтями 10 та11 Закону України «Про державну податкову службу в Україні», Податковим кодексом України.

Функції щодо контролю за дотриманням платниками податків вимог цивільного законодавства у податкових органів відсутні. Отже, проведення перевірок платників податків щодо дотримання ними вимог іншого законодавства (цивільного, природоохоронного, трудового тощо) не входить до функцій податкових органів.

Як зазначено в акті перевірки, єдиними документами, пов'язаними з нарахуванням і сплатою податку на додану вартість, що перевірялись ДПІ в м. Сімферополі, були відомості Автоматизованої бази платників податків на рівні ДПА України та акт перевірки контрагента позивача ПП «Базис Торг».

При цьому, ст. 75 ПК України встановлено, що документальні перевірки проводяться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, а також отриманих в установленому законодавством порядку органом державної податкової служби документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Отже, документальною перевіркою є перевірка всієї сукупності фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку та інших документів.

В той же час, згідно з п.75.1.1 ст.75 ПК України камеральною вважається перевірка, яка проводиться у приміщенні органу державної податкової служби виключно на підставі даних, зазначених у податкових деклараціях (розрахунках) платника податків та лише на підставі інформації комп'ютерної бази даних органів державної податкової служби.

Таким чином, відповідачем фактично було проведено камеральну перевірку, а не документальну.

Відповідно до п. 200.10 ст. 200 ПК України податковий орган проводить камеральну перевірку заявлених у ній даних протягом 30 календарних днів, що настають за граничним терміном отримання податкової декларації.

Зазначене дає підстави зробити висновок, що така перевірка може бути проведена, але в той же час, можливість проведення такої перевірки існує лише протягом 30 днів з дня подання декларацій.

В порушення цих вимог, перевіряючим було здійснено перевірку лише 27.04.2011 року за податкові періоди грудень 2010 р. та січень 2011 р. При цьому, висновків щодо пропуску строку надання податкової звітності відповідачем у акті перевірки не викладено, доказів на те суду під час розгляду справи не надано, у зв'язку з чим, суд вважає що таку перевірку, яка має ознаки камеральної, а не документальної, було проведено із порушенням строків її проведення.

Судом встановлено, що відповідачем було порушено п. 4, 5, 6 «Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства», затвердженого наказом ДПА України від 22.12.2010 року № 984, та зареєстрованого Міністерством юстиції України від 12.01.2011 року за № 34/18772 (далі - Наказ № 984), відповідно до змісту якого, акт документальної перевірки повинен містити систематизований виклад виявлених під час перевірки фактів порушень норм податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби.

Факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, з посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів. У разі відсутності первинних документів або ненадання для перевірки первинних та інших документів, що підтверджують факт порушення, зазначити перелік цих документів.

В порушення цих пунктів відповідачем, за повної відсутності при перевірці первинних документів про господарські операції позивача, зроблені висновки про нікчемність (недійсність) правочинів позивача з ПП «Базис Торг».

Відповідно до ст. 3 ГК України під господарською операцією слід розуміти діяльність суб'єктів господарювання в сфері суспільного виробництва, спрямовану на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають майнову цінність. Господарська діяльність має здійснюватися для досягнення економічних та соціальних інтересів, з метою одержання прибутку підприємством.

Разом з тим, відповідач дійшов висновку, що відповідно до акту перевірки № 3378/23-4/36165986 від 28.03.2011 року ПП «Базис Торг» та системи автоматизованого співставлення в розрізі контрагентів на рівні ДПА України ПП «Базис Торг» веде без належної обачності господарську діяльність із підприємствами, що здійснюють господарську діяльність із порушеннями законодавства та без мети отримання прибутку.

У зв'язку з чим, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

В матеріалах справи є договір поставки товарів № 244 від 25.05.2010 року, укладений між ПП «Базис Торг» та ТОВ «Ромис», податкові накладні № 1752 від 28.12.2010 р. на загальну суму 114782,38 грн., у т.ч. ПДВ в сумі 19130,40 грн. та № 29 від 26.01.2011 року на суму 236264,11 грн., у т.ч. ПДВ в сумі 39377,35 грн., а також інші документи, що підтверджують використання отриманих від ПП «Базис Торг» товарів за накладними та податковими накладними в господарській діяльності з надання послуг на технічне обслуговування транспортних засобів, на використання частини поставлених ПП «Базис Торг» товарів у спільній діяльності за договором про спільну діяльність, тощо.

Вищезазначені податкові накладні містять всі необхідні реквізити, передбачені ст. 201.1 ПК України та Порядком заповнення податкової накладної, затвердженої наказом ДПА України № 969 від 21.12.2010 року, внесені до реєстру податкових накладних.

З метою встановлення факту реальності здійснення господарської операції та наявності господарської мети при здійсненні відповідних дій, судом досліджені документи, які були складені під час здійснення господарських операцій з контрагентами за перевіряємий період та на підставі яких були сформовані данні податкового обліку, а саме.

Договір поставки № 244 від 25.05.2010 року, укладений між ПП «Базис Торг» та ТОВ «Ромис» (а.с. 103-104), податкова накладна № 1752 від 28.12.2010 року на суму 114782,38 грн.,у т.ч. ПДВ в сумі 19130,40 грн. (а.с. 137), накладна № 1752 від 28.12.2010 року на суму 114782,38 грн.,у т.ч. ПДВ в сумі 19130,40 грн. (а.с. 57), чеки на суму 114782,38 грн. (а.с. 138), податкова накладна № 29 від 26.01.2011 року на суму 236264,11 грн., у т.ч. ПДВ в сумі 39377,35 грн. (а.с. 126-127), чеки на суму 236264,11 грн. (а.с. 128-129), договір № 8 від 05.01.2011 року між ТОВ «Ромис» та ФОП ОСОБА_1 (а.с. 58-59), акт № ОУ 00000028 від 26.01.2011 року на суму 12844,30 грн., у т.ч. ПДВ в сумі 2140,72 грн. (а.с. 60), акт № ОУ 00000060 від 28.01.2011 року на суму 55140,23 грн., у т.ч. ПДВ в сумі 9190,04 грн. (а.с. 61), накладна від 31.01.2011 року на суму 24719,55 грн., у т.ч. ПДВ в сумі 3531,36 грн. (а.с. 62), договір № 18 від 17.01.2011 року між ТОВ «Ромис» та ОСОБА_2 (а.с. 62-64), акт № УО 00000059 ВІД 27.01.2011 року на суму 56400,00 грн., у т.ч. ПДВ в сумі 9400,00 грн. (а.с. 65), договір № 247 від 25.03.2011 року між ТОВ «Ромис» та ДАТ «Чорноморнафтогаз» (а.с. 105-116), акт № ОУ 00000090 від 18.02.2011 року на суму 9175,53 грн., у т.ч. ПДВ в сумі 1529,25 грн. (а.с. 118-119), акт на суму 9462,00 грн. (а.с. 120), акт № 00000062 від 31.01.2011 року на суму 1319,74 грн., у т.ч. ПДВ на суму 219,96 грн. (а.с. 101), акт № ОУ 00000036 від 26.01.2011 року на суму 38528,41 грн., у т.ч. ПДВ в сумі 6421,41 грн. (а.с. 102), акт № ОУ 00000037 від 26.01.2011 року на суму 67751,15 грн., у т.ч. ПДВ 11291,86 грн. (а.с. 103), договір оренди транспортного засобу від 05.01.2011 року (а.с. 67), акт на списання товарів від 02.02.2011 року на суму 55249,04 грн. (а.с. 68), договір про спільну діяльність № 3 від 01.02.2010 року (а.с. 54-56), подорожні листи службового легкового автомобілю № 13 від 02.02.2011 року (а.с. 87), № 12 від 01.02.2011 року (а.с. 88), № 11 від 31.01.2011 року (а.с. 89), № 10 від 29.01.2011 року (а.с. 90), № 9 від 27.01.2011 року (а.с. 91) , № 115 від 28.12.2010 року (а.с. 92), № 8 від 26.01.2011 року (а.с. 93), накладна від 28.01.2011 року на суму 8348,98 грн., у т.ч. ПДВ в сумі 1391,49 грн. (а.с. 94), накладна від 27.01.2011 року на суму 3990,84 грн., у т.ч. ПДВ в сумі 665,14 грн. (а.с. 96), накладна від 31.01.2011 року на суму 8962,03 грн., у т.ч. ПДВ 1493,67 грн. (а.с. 98), накладна на суму 2682,82 грн. (а.с. 100), накладна від 31.01.2011 року на суму 5152,68 грн., у т.ч. ПДВ в сумі 858,78 грн. (а.с. 101), реєстр отриманих та виданих податкових накладних (а.с. 123-125) та інші.

Таким чином, відповідно до положень ст. 198.1, 198.2 ПК України у позивача виникло право на віднесення сум податку до податкового кредиту за фактом «першої події», оскільки відповідно до п. 6.2 Наказу ДПА України від 21.12.2010 року № 969 податкова накладна є підставою для віднесення до податкового кредиту витрат по сплаті податку на додану вартість у покупця, зареєстрованого як платник податку. Договори містять всі істотні умови, передбачені для такого виду правочинів чинним законодавством. Доказів визнання їх недійсними суду під час розгляду справи не надано. Не надано суду відповідачем під час розгляду справи й правового обґрунтування не дослідження ним під час проведеної перевірки документів бухгалтерського та податкового обліку.

Стосовно підстав, якими відповідач обґрунтовує висновки щодо нікчемності правочину, суд вважає за необхідне зазначити, що акти перевірок контрагентів позивача не можуть взагалі бути підставою висновків про завищення позивачем податкового кредиту, адже, відповідно до п. 6 Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом ДПА України № 984 від 22.12.2010 року, факти виявлених порушень мають встановлюватися на підставі бухгалтерського та податкового обліку, до якого не відносяться акти перевірки контрагентів позивача, комп'ютерні інформаційні системи ДПА України, тощо.

Таким чином, виходячи з викладеного суд дійшов висновку, що акт перевірки не відповідає вимогам чинного законодавства, викладені в ньому обставини ґрунтуються на припущеннях, без дослідження будь-яких первинних документів та без системного викладення порушень вимог чинного податкового законодавства.

Стосовно висновків про порушення ст. 203, 215, 228 ЦК України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, суд зазначає наступне.

Частинами 1,5 статті 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства (ч. 1 ст. 203 ЦК України); правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (ч. 5 ст. 203 ЦК України).

При цьому, відповідно до вимог ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Порушення частин 1,5 ст. 203 ЦК України не є безумовною підставою визнання правочину нікчемним, а є лише підставою для визнання його недійсним.

Статтею 204 ЦК України передбачена презумпція правомірності правочину. Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом, або якщо він не визнаний судом недійсним.

Проте, суд зазначає, що в податкових відносинах не може застосовуватися стаття 204 Цивільного кодексу України, відповідно до якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Натомість відповідні відносини у сфері оподаткування регулюються підпунктом 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України. Вказана норма встановлює презумпцію правомірності рішень платника податку в тому, що в разі якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків.

Як зазначається у листі Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 року № 742/11/13-11, ця норма поширюється також і на кваліфікацію господарських операцій з метою формування платником податків витрат для визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток та/або податкового кредиту з податку на додану вартість. За змістом указаної норми відповідні витрати і податковий кредит вважаються сформованими платником податків правомірно, однак контролюючий орган не позбавлений можливості довести в установленому порядку факт невідповідності задекларованих наслідків господарської операції платника податків у податковому обліку фактичним обставинам.

При цьому з урахуванням норм статей 61 та 44 Податкового кодексу України саме на контролюючі органи покладається обов'язок контролювати правильність формування даних податкового обліку платників податків, у тому числі щодо правильності складення та достовірності первинних документів. Як вже було зазначено, первинні документи позивача при здійсненні перевірки 27.04.12 відповідачем не досліджувалися.

Також в зазначеному листі ВАСУ встановлено, що установлення факту недійсності, в тому числі нікчемності цивільно-правового правочину, який опосередковує відповідну господарську операцію, не є необхідною умовою для визначення контролюючим органом грошових зобов'язань платнику податків у разі якщо буде встановлено відсутність реального вчинення цієї господарської операції або відсутність зв'язку між такою операцією та господарською діяльністю платника податків.

Оцінюватися при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини без посередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останніму такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Водночас податкові органи не позбавлені права звернутися до адміністративного суду з вимогою про визнання недійсним правочину, укладеного між останнім у ланцюгу постачань платником податку та його контрагентом, з метою, завідомо суперечною інтересам держави та суспільства та стягнення в дохід держави коштів, одержаних сторонами оспорюваного правочину за такими угодами, як це установлено частиною третьою статті 228 Цивільного кодексу України.

Суду не надано доказів звернення до суду з метою визнання вказаного правочину недійсним.

Разом з тим, необхідною передумовою для встановлення факту нікчемності угоди є насамперед встановлення умислу сторони або сторін за такою угодою.

Відповідно до ст. 24 КК України наявність умислу визначається на підставі усвідомлення особою або особами суспільно небезпечного характеру свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала їх настання. Щодо наявності умислу юридичної особи, то він визначається як умисел посадової особи або особи, яка була уповноважена діяти від імені юридичної особи. Разом з тим, наявність або відсутність умислу має встановлюватися або вироком суду, або відповідними висновками, зробленими за наслідком порушення кримінальної справи, що може бути покладено в основу судового рішення про застосування наслідків нікчемної угоди, що передбачені положеннями ч. 1 ст. 208 ГК України.

Враховуючи відсутність доказів умислу позивача та контрагента за правочином, який відповідач вважає нікчемним, суд дійшов висновку щодо безпідставності зроблених відповідачем висновків.

Суд критично ставиться до висновків відповідача щодо відсутності у контрагента позивача - ПП «Базис Торг» ознак господарської діяльності та існування з метою створення транзитних фінансових потоків для штучного створення податкового кредиту третім особам, оскільки такі твердження мають бути підтверджені у встановленому законом порядку, оскільки мають ознаки злочинів, передбачених Кримінальним кодексом України.

Відповідно до ст. 43 Господарського кодексу України підприємництвом визнається самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, яка здійснюється суб'єктами господарювання з метою досягнення економічних та соціальних результатів та має на меті одержання прибутку. При цьому, суб'єкти господарювання в процесі здійснення господарської діяльності вступають в господарські правовідносини, укладають відповідні договори, надають або купують послуги, отримують або придбають товари, тощо.

Відповідно до положень ст. 247 Господарського кодексу України у разі здійснення суб'єктом господарювання діяльності, що суперечить закону чи установчим документам, до нього може бути застосовано адміністративно-господарську санкцію у вигляді скасування державної реєстрації цього суб'єкта та його ліквідації. При цьому, відповідно до ч. 2 зазначеної статті скасування державної реєстрації суб'єкта господарювання провадиться за рішенням суду, що є підставою для ліквідації данного суб'єкта господарювання відповідно до статті 59 Господарського кодексу України. Відповідно до п. 2 ст. 110 Цивільного кодексу України юридична особа ліквідується за рішенням суду про визнання судом недійсною державної реєстрації юридичної особи через допущені при її створенні порушення, які не можна усунути, а також в інших випадках, встановлених законом.

Доказів щодо вжиття вище перелічених заходів органами державної податкової служби суду не надано. За фактом фіктивного підприємництва, ухилення від сплати податків кримінальних справ не розпочато, вироків суду не прийнято за результатами розгляду таких справ в судовому порядку, до підприємства, яке на думку органів державної податкової служби здійснює діяльність із порушенням закону та установчим документам, адміністративно-господарські санкції не застосовані, свідоцтво платника податку на додану вартість, як на час здійснення торгової операції з поставки товарів, так й на час розгляду справи у обох сторін є дійсним, інших доказів суду під час розгляду справи не надано.

Таким чином, виходячи з викладеного суд дійшов висновку, що перевірка фактично була проведена на підставі відомостей бази даних ДПС, системи автоматизованого співставлення платників податків ДПА України, актів перевірки інших платників податків, які відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» не є первинними бухгалтерськими документами. Разом з тим, відповідачем при проведенні перевірки не надано взагалі жодної оцінки документам, на підставі яких відбулася господарська операція, договір, накладні, документи, що підтверджують використання придбаних товарів у господарській діяльності позивача, тощо.

Так, згідно акту перевірки, відповідачем неправомірно та безпідставно зроблений висновок, що угода, укладена позивачем з контрагентом, суперечить інтересам держави та суспільства, не спричиняє реального настання правових наслідків, а тому є нікчемною.

В адміністративних справах суб'єкт владних повноважень повинен надати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі. Відповідач, доказів наявності певних обставин, які свідчать про те, що позивач порушив вимоги чинного законодавства, укладаючи спірні правочини, завідомо діяв з умислом, спрямованим на досягнення такої мети, що суперечить інтересам держави та суспільства, не надав (ч. 4 ст. 71 КАС України).

Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових та службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Суд також бере до уваги що, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони у відповідності до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

З огляду на зазначену норму під час розгляду спорів щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень суди, незалежно від підстав, наведених у позовній заяві, перевіряють їх відповідність усім зазначеним вимогам статті 2 КАС України.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Частиною 2 ст. 71 КАС України зазначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Таким чином, відповідачем не наведено достатніх доказів порушення позивачем інтересів держави, у зв'язку з цим, відповідач також не довів суду правомірність винесення оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Крім того, суд бере до уваги, що відповідно до статті 4 Податкового кодексу України податкове законодавство ґрунтується, крім інших, на презумпції правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу.

В Рішенні Конституційного Суду України № 3-рп/2003 року від 30.01.03 року зазначено, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Відповідно до ч. 2 ст. 11 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог тільки у разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.

Згідно з п. 1 ст. 162 КАС України у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про визнання протиправними рішення суб'єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і про скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень

Позивач відповідно до заявлених вимог просить скасувати податкове повідомлення - рішення № 0006932301 від 22.06.2011 року.

Проте враховуючи, що скасування податкового повідомлення - рішення № 0006932301 від 22.06.2011 року не буде в повному обсязі слугувати захистом порушного права позивача, а тому суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог і визнати протиправним та скасувати також податкове повідомлення - рішення № 0006742301 від 22.06.2011 року.

Відповідно до ч.1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Приймаючи до уваги те, що суд задовольнив адміністративний позов, суд вважає необхідним стягнути з Державного бюджету України на користь позивача судовий збір.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 158-163 КАС України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Адміністративний позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в м. Сімферополі АР Крим № 0006932301 від 22.06.2011 року та № 0006742301 від 22.06.2011 року.

3. Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Ромис» з Державного бюджету України судовий збір у розмірі 28,23 грн.

Постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її проголошення. Якщо проголошено вступну та резолютивну частину постанови або справу розглянуто у порядку письмового провадження, постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її отримання у разі неподання апеляційної скарги.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим протягом 10 днів з дня проголошення. У разі проголошення вступної та резолютивної частини постанови або розгляду справи у порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Севастопольського апеляційного адміністративного суду.

Суддя Кащеєва Г.Ю.