Постанова

від 29.05.2012 по справі 2а/1270/3171/2012

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Категорія №8.2.1

ПОСТАНОВА

Іменем України

29 травня 2012 року Справа № 2а/1270/3171/2012

Луганський окружний адміністративний суд у складі:

судді: Яковлева Д.О.,

при секретарі: Житній Ю.С.,

в присутності сторін: від позивача - ОСОБА_1.;

від відповідача - Повідайчик І.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Малого приватного підприємства «Іскандер» до Державної податкової інспекції у Артемівському районі м. Луганська Луганської області Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення-рішення від 10.04.2012 № 0000202320,-

В С Т А Н О В И В:

19 квітня 2012 року до Луганського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов Малого приватного підприємства «Іскандер» (далі - МПП «Іскандер», позивач) до Державної податкової інспекції у Артемівському районі м. Луганська Луганської області Державної податкової служби (далі - ДПІ у Артемівському р-ні, відповідач) про скасування податкового повідомлення-рішення від 10.04.2012 №0000202320 та скасування протоколу про адміністративне правопорушення від 22.03.2012 № 3.

Ухвалою суду від 23.04.2012 адміністративний позов Малого приватного підприємства «Іскандер» в частині позовних вимог про скасування протоколу про адміністративне правопорушення від 22.03.2012 № 3 було повернуто позивачу та відкрито провадження у справі за адміністративним позовом Малого приватного підприємства «Іскандер» до Державної податкової інспекції у Артемівському районі м. Луганська Луганської області Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення-рішення від 10.04.2012 № 0000202320.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що ДПІ в Артемівському р-ні, на підставі наказу від 12.03.2012 № 18, було прийнято рішення про проведення виїзної документальної перевірки МПП «Іскандер» з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість по взаємовідносинам з ТОВ «Оріал» за період з 01.07.2011 по 01.09.2011.

За результатами перевірки було складено акт від 22.03.2012 №46/22300/23472291, яким встановлено порушення п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198, п.200.1 ст.200 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість у загальній сумі 926,67 грн. На підставі акту прийнято податкове повідомлення -рішення від 10.04.2012 №0000202320, яким МПП «Іскандер» збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем - 936,67 грн., за штрафними санкціями - 231,66 грн. Із зазначеним рішенням позивач не погоджується у зв'язку з тим, що висновки відповідача про порушення Податкового кодексу України зроблені в акті перевірки базуються на тому, що обов'язковим документом при доставці товару автомобілем є товарно-транспортна накладна за формою № 1-ТН, що на думку позивача є безпідставним розширенням ряду документів (доказів), якими повинен підтверджуватись факт поставки ТМЦ. Позивач зазначає, що оформлення товарно-транспортної накладної необхідно тільки під час перевезення вантажів на договірних умовах, а у ситуації транспортування для власних потреб її можуть замінити накладна, товарний чек або інший документ, що підтверджує право власності на товар. Під час проведення перевірки відповідачу були надані усі необхідні первинні документи, яки необхідні для формування податкового кредиту. Крім того, придбані ТМЦ МПП «Іскандер» використало у своїй господарській діяльності, а саме при наданні послуг з ремонту автонавантажувача, що має документальне підтвердження. На підставі викладеного, позивач просив задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Представник позивача в судовому засіданні підтримав позовні вимоги, надав пояснення, аналогічні викладеним в позові, просив суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

ДПІ в Артемівському р-ні адміністративний позов не визнала, про що подала суду письмові заперечення проти позову, у судовому засіданні представник відповідача проти адміністративного позову заперечував, просив у задоволенні адміністративного позову відмовити у повному обсязі, надав пояснення, аналогічні викладеним у запереченні на адміністративний позов.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих сторонами доказів, оцінивши докази відповідно до вимог статей 69-72 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вважає позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню, з таких підстав.

Згідно із частиною 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди відповідно до вимог частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до вимог Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України та застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Судом встановлено, що позивач - МПП «Іскандер» зареєстрований як суб'єкт підприємницької діяльності - юридична особа виконавчим комітетом Луганської міської ради 15.08.1995 за № 13821200000005677 (а.с.8), перебуває на обліку як платник податків в ДПІ у Артемівському р-ні.

Позивач є платником єдиного податку - свідоцтво від 02.12.2010 № 12330093 (а.с.9). 04 червня 1995 року МПП «Іскандер» зареєстровано платником податку на додану вартість - свідоцтво № 17023633 (а.с.10).

Відповідно до п.п.78.1.1, п.п.78.1.4 п.78.1 ст.78 ПКУ, наказу від 12.03.2012 №18, старшим державним податковим ревізором - інспектором відділу особливо важливих перевірок управління податкового контролю юридичних осіб відповідача проведено позапланову виїзну документальну перевірку МПП «Іскандер» (код за ЄДРПОУ 23472291) з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість по взаємовідносинам з ТОВ «Оріал» (код за ЄДРПОУ 36917523) за період з 01.07.2011 по 30.09.2011, за результатами якої складено акт від 22.03.2012 №46/22300/23472291 (а.с.14-24).

Згідно висновків вказаного акта перевіркою встановлено порушення МПП «Іскандер» п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198, п.200.1 ст.200 ПКУ, в результаті чого занижено податок на додану вартість у загальної сумі 926,67 грн.

Перевіркою встановлено проведення розрахунків без мети настання правових наслідків, з метою заниження об'єкту оподаткування, несплати податків.

29 березня 2011 року за вих. №290312, у відповідності до п.86.7 ст.87 ПКУ позивачем на адресу відповідача були надані заперечення до акту від 22.03.2012 №46/22300/23472291 (а.с.37).

Згідно відповіді ДПІ у Артемівському р-ні від 05.04.2012 №1988/10/22-300 на заперечення до акту від 22.03.2012 №46/22300/23472291, висновки зазначеного акту перевірки, слід залишити без змін (а.с.41-44).

10 квітня 2012 року відповідачем на підставі акту від 22.03.2012 №46/22300/23472291 було прийнято податкове повідомлення-рішення №0000202320 про збільшення суми грошового зобов'язання за платежем «податок на додану вартість, 3014010100» на суму 1158,33 грн., з яких за основним платежем - 926,67 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 231,66 грн. (а.с.39).

За результатами судового розгляду справи суд прийшов до наступного.

Відповідно до п. 198.1. ст. 198 Податкового Кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається:

дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п.198.2 ст.198 ПКУ).

Відповідно до п.198.3. ст. 198 Податкового Кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п.198.6. ст. 198 Податкового Кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати виписки податкової накладної.

Згідно зі ст. 201 Податкового Кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, яка є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів ( послуг), на вимогу покупця, та є підставою для нарахування сум податку, що відноситься до податкового кредиту.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та бухгалтерську звітність в Україні» первинний документ це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, то відповідні документи не можуть вважатися первинними для цілей податкового обліку навіть за наявності усіх формальних реквізитів, що передбачені для певного виду документа чинним законодавством.

Частинами 2, 3 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити: назву документу; дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складається документ; зміст та обсяг господарської операції; одиницю виміру господарської операції; посади осіб відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що мають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Таким чином, відображення господарської операції у податковому обліку повинно здійснюватись відповідно до її реального економічного змісту на підставі первинних документів бухгалтерського обліку.

Таким чином, податковий кредит формується при дотриманні платником податку вказаних вимог закону.

При цьому, господарські операції (поставка, продаж тощо) є самостійним поняттям, відмінним від правочинів або господарських зобов'язань.

Наслідки в податковому обліку створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто ті, що пов'язані з легітимним рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника податку.

Аналіз реальності господарських операцій може здійснюватися на підставі даних податкового та бухгалтерського обліку платника податків та інших обставин, в тому числі реального економічного змісту господарських операцій та підтвердження їх первинними документами (товарно-транспортними накладними та ін.).

Відповідно до п. 2, 5, 18 Наказу Державної податкової адміністрації України від 30.05.1997 № 165, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23.06.1997 за № 233/2037 «Про затвердження форми податкової накладної та порядку її заповнення»: податкову накладну складає особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі і якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість (п. 2 Порядку заповнення податкової накладної); податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення іншою особою, ніж вказаною у пункті 2 даного Порядку (п.5 Порядку заповнення податкової накладної); всі складені примірники податкової накладної підписуються особою, уповноваженою платником податку здійснювати поставку товарів (послуг), та скріплюються печаткою такого платника податку - продавця (п.18 Порядку заповнення податкової накладної).

Отже, підставою для формування податкового кредиту, а в подальшому для відшкодування від'ємного значення між загальною сумою податкових зобов'язань, що виникли у зв'язку з будь-якою поставкою товарів (робіт, послуг) протягом звітного періоду, та сумою податкового кредиту звітного періоду є належним чином оформлена податкова накладна, зокрема, наведені в ній відомості повинні відповідати дійсності.

Надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки і збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковим органом не встановлено та не доведено, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів.

Наявність належним чином оформлених податкових накладних є підставою для включення до податкового кредиту платника сум ПДВ за такими накладними за умови реального вчинення дій по виконанню господарської операції.

Як вбачається з акту перевірки податковим органом зазначено з посиланням на акт перевірки ТОВ «Оріал» від 10.02.12 №328/236-36917523, проведеною фахівцями Алчевської ОДПІ Луганської обл., що господарські операції між ТОВ «Оріал» та контрагентами не підтверджуються стосовно врахування реального часу здійснення операцій, місцезнаходження майна, наявності необхідних трудових ресурсів, транспортних засобів та іншого майна, які економічно необхідні для здійснення такої діяльності, що свідчить про відсутність необхідних умов для результатів відповідної господарської, економічної діяльності, технічного персоналу, основних фондів і транспортних засобів.

Під час судового розгляду справи судом встановлено, що між ТОВ «Оріал» та МПП «Іскандер» було укладено договір постачання товару від 25.05.2011 № 15 (а.с.28).

Відповідно до умов договору постачальник приймає на себе зобов'язання постачати та надавати у власність покупця Товар, а покупець зобов'язується приймати та сплачувати на умовах, передбачених договором Товар, у відповідності з його асортиментом, зазначеним у видаткових накладних, які є невід'ємною частиною договору. Право власності на Товар переходить до покупця з моменту фактичного постачання товару. Датою постачання Товару вважається дата підписання видаткових накладних.

На підтвердження виконання умов вище зазначеного договору, позивачем були надані суду рахунок від 27.07.2011 №480 (а.с.25), видаткова накладна від 27.07.2011 №480 (а.с.26), податкова накладна від 27.07.2011 №480 (а.с.27), платіжне доручення від 27.07.2011 №612 (а.с.29).

Зазначена податкова накладна відображена у реєстрі виданих та отриманих податкових накладних за ІІІ квартал 2011 року Розділ ІІ, № з/п 12, від 27.07.2011 №480, сума ПДВ 926,67 грн. Сума ПДВ у розмірі 926,67 грн. була віднесена позивачем до складу податкового кредиту, що відображено у додатку №5 до податкової декларації з ПДВ за ІІІ квартал 2011 року, розділ ІІ Податковий кредит, № з/п 18, постачальник 369175212067.

Однак вказані первинні документи, надані позивачем, не спростовують висновків відповідача за результати перевірки за господарськими операціями з вказаним контрагентом.

При цьому слід зазначити, що документів, які б підтверджували транспортування ТМЦ (товарно-транспортну накладну, подорожній лист) до перевірки не надано, як не надано їх і суду.

Суд вважає, що для отримання права на формування валових витрат має бути належним чином підтверджено факт реального придбання товарів та наявні відповідні документи, що передбачені чинним законодавством України.

Отримання і реалізація цінностей при використанні автоперевезень повинні підтверджуватися відповідними накладними на відпускання цінностей, податковими накладними та товарно-транспортними накладними.

У випадку відсутності зазначених документів вартість таких цінностей не може бути віднесено до валових витрат та податкового кредиту товариства.

В контексті перевірки фактичного виконання спірних операцій та виявлення документів, які в сукупності, прямо та/або опосередковано, могли би підтверджувати фактичну поставку товару, суд також зазначає, що під час розгляду справи не надано доказів, які в умовах звичайної ділової практики супроводжують та в сукупності підтверджують фактичне вчинення вищезгаданої господарської операції, а саме доказів, які прямо та опосередковано могли б в сукупності з іншими доказами або окремо підтверджувати фактичне вчинення вищезгаданої господарської операції та які б спростовували висновки, викладені податковим органом в акті перевірки від 22.03.2012 №46/22300/23472291 про відсутність у ТОВ «Оріал» адміністративного-господарських можливостей на виконання господарських зобов'язань та відсутність фактичних дій спрямованих на виконання взятих на себе зобов'язань (відсутність відповідного персоналу, транспортних засобів, приміщень та матеріальних ресурсів).

При цьому, виходячи із загальних правил та звичаїв щодо обачності та обережності при виборі контрагента, позивач повинен був пересвідчитись, як зазвичай прийнято у діловій практиці, у наявності або відсутності у контрагента можливостей для виконання спірних операцій, проте, як вбачається з матеріалів справи, наявність можливостей у виконавця не перевірялась, а укладався договір та перераховувалися кошти за оформленими документами про поставку товару.

Крім того, під час розгляду позивачем не було надано будь-якого листування, доказів обміну комерційними пропозиціями з приводу укладання наведеного вище договору, що є звичайною діловою практикою при виборі контрагентів, у т.ч. з метою з'ясування наявності у ТОВ «Оріал» матеріальних та людських ресурсів для виконання певних угод.

Крім того, не надано до суду і доказів укладання додаткових угод, щодо визначення умов доставки товару визначеного в договорі.

Директор МПП «Іскандер» ОСОБА_1., який представляв інтереси позивача, у судовому засіданні не зміг пояснити, яким чином відбувалось постачання ТМЦ у липні 2011 року, зазначивши що можливо ТМЦ були передані автобусом, хоча з наданого ним витягу з журналу довіреностей вбачається, що саме на нього була виписана довіреність від 27.07.2011 №46 на отримання від ТОВ «Оріал» ТМЦ по рахунку 27.07.2011 №480.

За таких обставин, суд приходить до висновку про проведення безтоварних операцій з метою отримання необґрунтованої податкової вигоди у вигляді спірних сум податкового кредиту. Тобто, в даному випадку фактично відбувався лише обмін документами з метою створення зовнішніх ознак правомірності формування податкового кредиту за безтоварними операціями та отримання необґрунтованої податкової вигоди.

Суд не приймає до уваги твердження позивача про те, що в подальшому товар, який нібито був отриманий від ТОВ «Оріал» використовувався позивачем в процесі господарської діяльності, що підтверджується відповідними первинними документами (актом виконаних робіт, податковими накладними, кошторисом), оскільки ці документи не свідчать, що зазначені в них ТМЦ були поставлені позивачу саме ТОВ «Оріал».

Суд зауважує, що угоди (господарські операції), які мають ознаки фіктивних та в результаті яких створюється можливість заниження податкових зобов'язань, завідомо суперечать інтересам держави і суспільства (ст.207 ГК України) та є такими, що порушують публічний порядок (ст.228 ЦК України).

За змістом ч.1 ст. 228 Цивільного кодексу України правочин спрямований на незаконне заволодіння майном держави, вважається таким, що порушує публічний порядок, а тому згідно ч. 2 цієї статті є нікчемним. Відповідно до ч. 2 ст. 215 ЦК України визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Відповідно до ч. 1 ст. 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Таким чином, формування податкового кредиту за нікчемними правочинами не може відбуватись за правилами податкового законодавства.

Таким чином, суд вважає встановленим, що в ході проведення перевірки відповідачем правильно було встановлено, що позивачем занижено суму податку на додану вартість, яка підлягає нарахуванню та сплаті в бюджет за підсумками ІІІ кварту 2011 року у сумі 926,67 грн. за рахунок віднесення до податкового кредиту звітного періоду операцій з придбання ТМЦ у ТОВ «Оріал», а тому підстав для задоволення позовних вимог МПП «Іскандер» не вбачається.

Суд вважає, що відповідач як суб'єкт владних повноважень, на якого частиною 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України покладено обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення та дій, довів суду правомірність своїх дій та прийнятого рішення у відповідності до вимог діючого законодавства, що є підставою для відмови у задоволені адміністративного позову.

На підставі ч.3 ст.160 КАС України в судовому засіданні 29 травня 2012 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Виготовлення постанови у повному обсязі відкладено на 05 червня 2012 року, про що повідомлено сторонам після проголошення вступної та резолютивної частини постанови в судовому засіданні з урахуванням вимог ч. 4 ст. 167 Кодексу адміністративного судочинства України.

На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 6, 7, 17, 94, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні адміністративного позову Малого приватного підприємства «Іскандер» до Державної податкової інспекції в Артемівському районі м. Луганська Луганської області Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення-рішення від 10.04.2012 № 0000202320 відмовити у повному обсязі.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Донецького апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга подається до Донецького апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 186 КАС України, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова суду не набрала законної сили.

Постанова складена та підписана у повному обсязі 05 червня 2012 року.

Суддя Д.О. Яковлев