Постанова

від 23.05.2012 по справі 2а-1417/12/1370

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 травня 2012 р. м. Львів № 2а-1417/12/1370

11 год. 34 хв.

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сподарик Н.І., за участі секретаря судового засідання Задорожної М.М., представника позивача Монастирського О.Я., представника відповідача Томашівського О.Г., розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Західбудтелеком»до державної податкової інспекції у Личаківському районі м. Львова Львівської області Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень - рішень,

встановив:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Західбудтелеком» (далі -ТзОВ «Західбудтелеком») звернулося до Львівського окружного адміністративного суду з позовною заявою до державної податкової інспекції у Личаківському районі м. Львова з позовними вимогами: скасувати податкові повідомлення-рішення від 07.02.2012 року № 0000412320/2778 та № 0000422320/2779.

У зв'язку із завершенням реорганізації відповідача, згідно виписки з Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб підприємців, суд на підставі статті 55 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) замінив відповідача - державну податкову інспекцію у Личаківському районі м. Львова, його правонаступником - державною податковою інспекцією у Личаківському районі м. Львова Львівської області Державної податкової служби.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що всі операції позивача з ТзОВ «Лугпромстройтехмонтаж» є реальними, товарними, а висновки відповідача стосовно нікчемності правочинів з контрагентом базуються на припущеннях та не підтверджені належними доказами. Зокрема, зазначив, що висновки органу державної податкової служби, викладені в акті перевірки № 50/23-2/35943149 від 25.01.2012 року щодо заниження податку на додану вартість та податку на прибуток, щодо нікчемності правочинів між позивачем та його контрагентом не відповідають фактичним обставинам справи, оскільки основою для такого висновку податкового органу був акт перевірки ТзОВ «Лугпромстройтехмонтаж», яку проводила Ленінська міжрайонна державна податкова інспекція у м. Луганську. Позивач звертає увагу суду та той факт, що в акті перевірки ТзОВ «Західбудтелеком»нічого не зазначено про результати перевірки його взаємовідносин з ТзОВ «Лугпромстройтехмонтаж», натомість зроблено висновок про те, що господарські операції між ними фактично не відбулись. Позивач вважає таку позицію недопустимою, на його переконання податковий орган не надав належної правової оцінки його правовідносинам з названими підприємствами, не дослідив первинних документів за наслідками господарської діяльності і внаслідок помилкового розуміння норм цивільного законодавства дійшов до нічим не обґрунтованих висновків про заниження податку на додану вартість та податку на прибуток. На підтвердження реальності господарських операцій з ТзОВ «Лугпромстройтехмонтаж»представник позивача надав усі первинні документи, копії яких долучено до матеріалів справи, а також додаткові письмові пояснення на обґрунтування позовних вимог. Відтак оскаржувані податкові повідомлення -рішення підлягають скасуванню. Представник позивача позовні вимоги підтримав, просить суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Відповідач заперечив позовні вимоги з підстав викладених у письмових заперечення від 14.05.2012 року. Зазначив, що податковий орган діяв у повній відповідності до вимог чинного законодавства та правомірно встановив порушення позивачем вимог Закону України «Про податок на додану вартість»та Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», Податкового кодексу України з підстав безтоварності операцій з контрагентом ТзОВ «Лугпромстройтехмонтаж». Вважає, що сам факт надання податковому органу всіх належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди не є підставою для її одержання. Тому згідно з частиною 1, 5 ст. 203, п. 1, 2 ст. 215, ст. 228 Цивільного кодексу України, угоди, укладені ТзОВ «Західбудтелеком»з названими вище контрагентом, мають ознаки нікчемності. У зв'язку з чим позивачем було завищено валові витрати та податковий кредит. Представник відповідача просив у задоволенні позову відмовити повністю.

Представник відповідача проти позову заперечив, надав пояснення, аналогічні викладеним у запереченні на позов, просив у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Суд, розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши долучені до матеріалів справи докази, оцінивши їх в сукупності та встановив наступні фактичні обставини справи:

ТзОВ «Західбудтелеком»зареєстроване 03.06.2008 року виконавчим комітетом Львівської міської ради, що підтверджено копією Свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи (а.с. 22).

Одними із основних видів діяльності ТзОВ «Західбудтелеком»відповідно до копії витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців № 9164310 від 17.03.2011 року є будівництво будівель, електромонтажні роботи, будівництво місцевих трубопроводів, ліній зв'язку, енергопостачання та інші.

Позивачу з 10.02.2009 року по 10.02.2012 року ліцензією Серії АВ № 458474 надано право на заняття господарською діяльністю пов'язаною з створенням об'єктів архітектури (а.с. 25).

У період з 12.01.2012 року по 19.01.2012 року державною податковою інспекцією у Личаківському районі м. Львова проведено позапланову виїзну перевірку ТзОВ «Західбудтелеком»з питань взаємовідносин з ТзОВ «Лугпромстройтехмонтаж»за період з 01.12.2010 по 30.09.2011 року, про що складено акт № 50/23-2/35943149 від 25.01.2012 року. Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог: п.п. 5.2.1., п.5.2, п.п. 5.3.9 п.5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», п.1,п.2 ст. 215, ст.ст.203, 216, ст. 228 Цивільного кодексу України, що призвело до заниження податку на прибуток в 4 кварталі 2010 року на загальну суму 48 921,06 грн.; п.138.1,138.2 ст. 138 пп.139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України п.1,п.2 ст. 215, ст.ст. 203, 216, ст. 228 Цивільного кодексу України, що призвело до заниження податку на прибуток в 2-му кварталі 2011 року на 2656,5 грн.; п. п. 7.2.3. п.п. 7.2.8 п. 7.2, п. п. 7.4.1, п. п. 7.4.4. п. 7.4. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», п.1,п.2 ст. 215, ст.203, 216, ст. 228 Цивільного кодексу України в результаті чого занижено податкове зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 39 136,85 грн. за грудень 2010 року; п.198.1, п.198.3, п.198.4, п.198.5 ст.198, п.200.17 ст.200 Податкового кодексу України занижено податок на додану вартість на загальну суму 2310 грн. за травень 2011 року.

Відповідачем 25.01 .2012 року прийнято податкове повідомлення -рішення форми «Р»№ 0000412320/2778 від 07 лютого 2012 року про нарахування податку на прибуток приватних підприємств на загальну суму 63 808,83 грн., в тому числі: основний платіж -51 577,56 грн., штрафних санкцій -12 231,27 грн. та податкове повідомлення -рішення форми «Р» № 0000422320/2779 від 07 лютого 2012 року про нарахування податку на додану вартість в сумі 51 232,06 грн., в т.ч. основний платіж -41 446,85 грн., штрафні санкції - 9 785,21 грн. Дані рішення в адміністративному порядку не оскаржувались.

Позивач не погоджуючись з висновками посадових осіб державної податкової служби та з прийнятими податковими повідомленнями -рішеннями, оскаржив останні в судовому порядку.

Оцінюючи встановлені обставини та доводи сторін суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог з наступних міркувань:

Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Платниками податку є суб'єкти господарської діяльності, бюджетні, громадські та інші підприємства, установи та організації, які здійснюють діяльність, спрямовану на отримання прибутку як на території України, так і за її межами. ( п. п. 2.1.1. п. 2.1. ст. 2 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»(в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин)

Пунктом 5.1. статті 5 цього ж Закону передбачено, що валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно п. п. 5.2.1. п. 5.2. ст. 5 цього ж Закону до складу валових витрат включаються, суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.8 цієї статті.

Відповідно до п. п. 5.3.9. п. 5.3. ст. 5 цього ж Закону не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Закріплені у пп. 11.2.1 ст. 11 згаданого вище Закону «Про оподаткування прибутку підприємств»правила ведення податкового обліку з податку на прибуток підприємства передбачають, що валові витрати можуть підтверджуватись документом, який підтверджує списання грошових коштів в оплату товарів (робіт, послуг), або їх придбання за готівкові кошти, або документом, який підтверджує оприбуткування товарів чи фактичне отримання результатів робіт (послуг).

Згідно п. 138.2. ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

На момент виникнення спірних правовідносин спеціальним законом, що визначав платників податку на додану вартість, об'єкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету був вище згаданий Закон України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 року № 168/97-ВР (далі - Закон № 168/97-ВР) № 168/97-ВР.

Пункт 1.7 ст.1 даного Закону зазначає, що податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим законом.

Відповідно до п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 зазначеного Закону № 168/97-ВР податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку, а також у зв'язку з придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Щодо господарських правовідносин ТзОВ «Західбудтелеком»з ТзОВ «Лугпромстройтехмонтаж»та визначення податку на прибуток та податку на додану вартість за період який перевіряється.

Позивачем було отримано замовлення від ТОВ «Елітар»та ТДВ «Модем»на влаштування проколів горизонтально-направленого буріння в м. Тернополі по вул. Гайовій та прокладання захисної поліетиленової трубки на дільниці ВОЛЗ «Воловець-Свалява», що підтверджується Договором підряду № 121 від 01.12.2010 року з ТОВ «Елітар»та Договором № 4/2010/ВОЛЗ від 15.11.2010 р. з ТДВ «Модем». В даних договорах не врегульовано порядок залучення позивачем субпідрядників до виконання робіт, однак як вбачається з листа ТОВ «Елітар»від 01.12.2010 р. та листа ТДВ «Модем»від 15.11.2010 р. дані суб'єкти господарювання не заперечували проти залучення позивачем субпідрядників.

До виконання даних робіт позивачем було залучено субпідрядника ТзОВ «Лугпромстройтехмонтаж», який має ліцензію на здійснення відповідного виду робіт серії АВ № 558208, строк дії якої з 30.07.2010 року по 04.04.2012 року та чинне свідоцтво № 10030076 платника ПДВ (а.с.62,64). Цього ж субпідрядника було залучено до виконання робіт із технічного обслуговування та ремонтів комплектів комунікаційного обладнання: маршрутизаторів, базових станцій радіо доступу WI FI, модемів, блоків безперебійного живлення по Львівській області, які виконувались позивачем за замовленням ТзОВ СП «Інфоком»згідно Договору № Т/О-03 від 03.01.2011 року (а.с.104-106).

На підтвердження виконання вищенаведених субпідрядних робіт з ТзОВ «Лугпромстройтехмонтаж», позивачем представлено підрядний договір № 21 від 01.12.2010 року, підрядний договір № 22 від 01.12.2010 року, договір № Т/О-002/05 від 05.05.2011 року. Виконання робіт підтверджується складеними відповідно до будівельних норм актами приймання виконаних підрядних робіт (КБ-2) та довідками про вартість виконаних підрядних робіт (КБ-3) : Акт приймання виконаних підрядних робіт № 30729 за грудень 2010 року (КБ-2в) та Довідка про вартість виконаних будівельних робіт за грудень 2010 року, Акт приймання виконаних підрядних робіт № 30730 за грудень 2010 року (КБ-2в) та Довідка про вартість виконаних будівельних робіт за грудень 2010 року, а також Актом приймання-передачі виконаних робіт № 1 від 20.05.2011 року.

Оплата виконання робіт підтверджується податковими накладними наявними в матеріалах справи: від 31.12.2010 року № 30729 на загальну суму 50 673,00 грн.; від 31.10.2010 року № 30730 на суму 184 148,10 грн.; від 20.05.2011 року № 896 на загальну суму 13860,00 грн. Судом встановлено та актом перевірки ДПІ у Личаківському районі м. Львова від 25.01.2012 що дані податкові накладні не мали недоліків та, порядок їх заповнення, відповідав встановленому чинним законодавством. Дані податкові накладні були включені до додатків 5 «Розшифровка зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів»до податкових декларацій з податку на додану вартість за грудень 2010 року та травень 2011 року.

Розрахунок за виконані роботи позивачем з контрагентом ТзОВ «Лугпромстройтехмонтаж»проведено у повному обсязі, в тому числі ПДВ 41 446,85 грн., що підтверджується наданими позивачем платіжними дорученнями : від 05.01.2011 року №1 на суму 50 673,00 грн., від 07.02.2011 року № 41 на суму 15 000,00 грн.; від 15.02.2011 року № 58 на суму 20 000,00 грн.; від 23.02.2011 року № 65 на суму 15 000,00 грн., від 03.03.2011 року № 76 на суму 15 000,00 грн.; від 10.03.2011 року № 80 на суму 119 148,10 грн.; від 29.07.2011 року № 294 на суму 13 860,00 грн. (а.с. 88-103) та висновками акту перевірки (стор. 7 акту перевірки).

Про реальний характер робіт свідчить також факт їх прийняття та оплати замовниками (ТОВ «Елітар»та ТДВ «Модем», ТзОВ СП «Інфоком») позивача, що підтверджується Актом приймання-передачі виконаних робіт № 5 від 30.05.2011 року, Актом виконаних робіт від 30.04.2011 року, Актом приймання виконаних підрядних робіт за грудень 2010 року та відповідними платіжними дорученнями (а.с. 123-127).

Перелічені вище первинні документи були надані відповідачеві при проведені перевірки, даний факт відображений в акті перевірки від 25.01.2012 року .

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що господарська операція -це дія або подія, що викликає зміни у структурі активів і зобов'язань, власному капіталі підприємства. Із положень ч. 1, 3 ст. 9 вказаного Закону вбачається, що бухгалтерський облік полягає, зокрема, у складанні та прийнятті до обліку первинних документів, які фіксують факти здійснення господарських операцій, складенні на їх підставі зведених облікових документів, систематизація інформації первинних документів на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов'язаних рахунках бухгалтерського обліку. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Підставою для нарахування податкового кредиту згідно з п.п.7.2.6 п.7.2 ст.7 Закону є податкова накладна, яка видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача.

Відповідно до п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону № 168/97-ВР не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи документами, передбаченими п.п.7.2.6 цього пункту. Платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами лише у разі, коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються непідтвердженими зазначеними цим підпунктом документами.

Пунктом 7.5. ст. 7 Закону № 168/97-ВР встановлено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Виходячи з аналізу вищезазначених норм права, суд вважає, що законодавцем чітко визначено необхідні умови для формування податкового кредиту з податку на додану вартість - наявність належним чином оформленої податкової накладної або іншого документа, передбаченого п.п.7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону № 168/97-ВР.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України (набув чинності з 1.01.2011 року) право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п. 198.1 ст. 198 ПК України).

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду (п. 198.3 ст. 198 ПК України). Якщо платник податку придбає (виготовляє) товари/послуги та необоротні активи, які призначаються для їх використання в операціях, що не є об'єктом оподаткування або звільняються від оподаткування, то суми податку, сплачені (нараховані) у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не відносяться до податкового кредиту зазначеного платника (п. 198.4. ст. 198 ПК України). Якщо у подальшому такі товари/послуги фактично використовуються в операціях, які не є об'єктом оподаткування або звільняються від оподаткування відповідно до цього розділу (за винятком випадків проведення операцій, передбачених підпунктом 196.1.7 пункту 196.1 статті 196 цього Кодексу), чи основні фонди переводяться до складу невиробничих фондів або встановлено факти недостачі (крадіжки), то з метою оподаткування такі товари/послуги, основні фонди вважаються проданими за їх звичайною ціною у податковому періоді, на який припадає таке використання або переведення, але не нижче ціни їх придбання (виготовлення, будівництва, спорудження), у тому випадку, якщо платник податку скористався правом на податковий кредит за цими товарами/послугами. (п. 198.5 ст. 198 ПК України). Датою використання товарів/послуг вважається дата визнання витрат відповідно до розділу ІІІ цього Кодексу.

Згідно з п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Стосовно твердження відповідача про нікчемність правочинів, укладених між позивачем та контрагентом ТзОВ «Лугпромстройтехмонтаж», суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Стаття 203 ЦК України передбачає загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст. 204 ЦК). З наведеного випливає, що правочин (договір) є правомірним, а отже й дійсним. Неправомірність (недійсність) правочину повинна бути прямо передбачена законом або встановлена рішенням суду, що набрало законної сили.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. У цій же статті розмежовується два види недійсних правочинів: нікчемні та оспорювані. Нікчемним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом. У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Оспорюваним є правочин, якщо його недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом. Такий правочин може бути визнаний недійсним судом.

Верховний Суд України у Постанові Пленуму від 06.11.2009 р. № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»(далі - Постанова Пленуму від 06.11.2009 р. № 9) розтлумачив, що нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом. Оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним лише за рішенням суду (п. 4 Постанови). Виконання чи невиконання сторонами зобов'язань, які виникли з правочину, має значення лише для визначення наслідків його недійсності, а не для визнання правочину недійсним. У разі якщо правочин ще не виконаний, він є таким, що не створює жодних юридичних наслідків (ч. 1 ст. 216 ЦК України ), (п. 7 Постанови Пленуму від 06.11.2009 р. № 9).

Пункт 18 вищезгаданої Постанови тлумачить, що усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за ст. 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо .

Висновки податкового органу про нікчемність правочинів між ТзОВ «Західбудтелеком»та ТзОВ «Лугпромстройтехмонтаж, ґрунтуються на тому, що під час їх вчинення не було дотримано ч. 5 ст. 203 ЦК України і ці правочини не спрямовані на реальне настання наслідків, що обумовлені ними.

Такий висновок є помилковим. Відповідно до ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Саме таку кваліфікацію правочинів було надано податковим органом в акті перевірки від 25.01.2012р.

У п. 24 Постанови Пленуму від 06.11.2009 р. № 9 Верховний Суд України відзначив, що для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. Судам необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.

Суд звертає увагу також і на те, що відповідно до ч. 2 ст. 234 ЦК України фіктивний правочин визнається судом недійсним. Отже, цей вид недійсних правочинів належить до оспорюваних правочинів. З огляду на цю норму, жоден інший орган, окрім суду, не може робити висновок про недійсність фіктивного правочину.

Окремо суд бере до уваги, що викладені в акті перевірки судження суб'єкта владних повноважень про порушення позивачем вимог ст.ст. 203, 215, 228 ЦК України зроблені з перевищенням компетенції органів державної податкової служби України та не підтверджуються дослідженими судом доказами.

Посилання відповідача в акті перевірки від 25.01.2012 року № 50/23-2/35943149 на безтоварність операцій з контрагентом ТзОВ «Лугпромстройтехмонтаж»взято фактично з акту від 11.11.2011 року № 803/230-35554567, без урахуванням обставин його складення.

Крім того, постановою Луганського окружного адміністративного суду від 23.01.2012 року. № 2а-10972/11/1270 визнано протиправними дії Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції у м. Луганськ щодо проведення перевірки та складання акту № 803/23-35554567 та залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 15.03.2012р.

Проаналізувавши положення Податкового кодексу України та Закону України «Про державну податкову службу в Україні»від 04.12.1990 р. (з наступними змінами і доповненнями), суд приходить до переконання, що податкові органи не наділені законодавцем компетенцією на встановлення фактів порушення платниками податків норм актів цивільного або господарського законодавства та не мають повноважень визнавати правочини нікчемними або такими, що не відповідають закону.

Підстави нікчемності правочину встановлюються законом, а не актами податкових перевірок. Вказані в актах перевірки недоліки, допущені суб'єктом господарювання при укладенні та виконанні договорів, не є підставою для визнання правочинів нікчемними, оскільки законодавство не встановлює таких підстав нікчемності правочину. Аналогічне тлумачення повноважень органів державної податкової служби наведене в листі Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва від 16.09.2011р.

Таким чином, з огляду на докази, що містяться у матеріалах справи, правочини між позивачем та ТзОВ «Лугпромстройтехмонтаж»не можуть вважатися нікчемними (недійсними) з огляду на наявність належним чином оформлених документів на їх укладення та виконання обома сторонами. В ході судового розгляду справи податковим органом не було надано належних доказів, які б підтвердили вину позивача чи його контрагентом, яка полягає в намірі порушити публічний порядок . Відтак, правочин, укладений позивачем не є нікчемним, тобто його нікчемність законом не встановлена.

Згідно ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Проте доказів правомірності, законності та обґрунтованості відповідачем прийнятих податкових повідомлень-рішень суду не надано.

Суд констатує, що доводи відповідача на обґрунтування висновків про заниження податку на прибуток та заниження податку на додану вартість в контексті правовідносин позивача з ТзОВ «Лугпромстройтехмонтаж»зводяться до суб'єктивного твердження про економічну недоцільність укладення договорів субпідряду. Будь-яких доказів, які б свідчили про необґрунтованість формування валових витрат та податкового кредиту за охоплений перевіркою період по відносинах з ТзОВ «Лугпромстройтехмонтаж»відповідач не надав і не назвав. Тому суд дійшов висновку про безпідставність та надуманість висновків органу державної податкової служби, докази подані позивачем переконують у підставності позовних вимог.

Тому податкові повідомлення-рішення державної податкової інспекції у Личаківському районі м. Львова від 07 лютого 2012 року № 0000412320/2778, № 0000422320/2779 не відповідають критеріям, визначеним ч. 3 ст. 2 КАС України, оскільки прийняте необґрунтовано, без урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії) та непропорційно. В той же час позивач довів обґрунтованість позовних вимог належними та допустимими доказами. Виходячи з положень п. 1 ч. 2 ст. 162 КАС України суд приходить до висновку, що таке податкове повідомлення-рішення слід скасувати як протиправне.

Відповідно до ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України підлягають відшкодуванню з державного бюджету України понесені позивачем судові витрати у виді судового збору.

Керуючись ст.ст. 17-19, 94, 160-163, 167 КАС України, суд -

постановив:

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 07 лютого 2012 року № 0000412320/2778.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 07 лютого 2012 року № 0000422320/2779.

Стягнути з державного бюджету на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Західбудтелеком»(м. Львів, вул.Б.Хмельницького,176, ідентифікаційний код 35943149 ) 1150 (тисяча сто п'ятдесят) грн. 41 коп. сплаченого судового збору.

Апеляційну скаргу на постанову суду першої інстанції може бути подано протягом десяти днів з дня отримання копії постанови, виготовленої в повному обсязі. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Повний текст постанови складено 28 травня 2012 року.

Суддя Сподарик Н.І.