Постанова

від 07.06.2012 по справі 1570/707/2012

ОДЕСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 1570/707/2012

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 червня 2012 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Корой С.М.

секретар судового засідання Дудка С.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Івашківське»до Балтської міжрайонної державної податкової інспекції Одеської області Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, суд, -

В С Т А Н О В И В:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов товариства з обмеженою відповідальністю «Івашківське»(далі -ТОВ «Івашківське») до Балтської міжрайонної державної податкової інспекції Одеської області Державної податкової служби (далі -Балтська МДПІ), в якому позивач просить суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Балтської МДПІ № 0000552300 від 30.09.2011 року.

У своєму позові позивач зазначив, що за результатами проведення позапланової виїзної перевірки позивача з питань правильності обчислення та своєчасності сплати до державного бюджету податку на додану вартість при проведенні взаєморозрахунків з ПП «Протосс»за період з 01.04.2008 року по 30.06.2011 року було складено акт перевірки від 14.09.2011 року № 27-2300/324293, на підставі якого відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення про донарахування позивачу податкових зобов'язань в сумі 20000 грн. Позивач зазначив, що встановлене відповідачем порушення обґрунтовується ним тим, що ТОВ «Івашківське»було завищено податковий кредит з ПДВ за липень 2009 року у сумі 16000 грн., що виникло внаслідок нікчемності та недійсності угоди, укладеної позивачем з ПП «Протосс», що пов'язується відповідачем з визнанням у судовому порядку недійсним статут ПП «Протосс»та припинення зазначеної юридичної особи. Посилаючись на вимоги Закону України «Про податок на додану вартість», позивач вказує на правомірність формування ним податкового кредиту з ПДВ по цій господарській операції, яка полягала у придбанні ним сівалок, що підтверджується договором, податковою накладною, платіжними дорученнями тощо. Окрім того, позивач вказує на той факт, що відповідач сам в акті вказав на наявність на території підприємства сівалок зернотукових СЗ-3 у кількості 2 штук, у зв'язку з чим твердження відповідача про те, що вказаний договір купівлі-продажу не спричинив реального настання правових наслідків, крім тих, що пов'язані з їх недійсністю, на думку позивача, є абсурдним. Також позивач посилається на норми ст. 204, 207, 220 Цивільного кодексу України, зазначаючи, що вказаний договір не є нікчемним в силу закону, у зв'язку з чим підлягає визнанню недійсним у судовому порядку.

Відповідач надав до суду заперечення (а.с. 85-86), в яких зазначив, що проведеною перевіркою ТОВ «Івашківське»було встановлено завищення ним податкового кредиту за липень 2009 року у сумі 16000 грн., які сплачені позивачем за договором поставки сільськогосподарської техніки, укладеним з ПП «Протосс». Проте, постановою про порушення кримінальної справи та прийняття її до свого провадження встановлено, що результатом злочинних дій ОСОБА_1, за попередньою змовою з ОСОБА_2 стало придбання та перереєстрація 24.02.2006 року на ОСОБА_3 ПП «Протосс»без мети здійснення вказаним підприємством господарської (підприємницької) діяльності, а в подальшому було проведено неодноразову перереєстрацію вказаного підприємства на номінальних осіб, які значились засновниками та директорами цього підприємства. Постановою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 15.02.2011 року № 1170/2а-238/11 визнано недійсним статут ПП «Протосс»з моменту перереєстрації на громадянина ОСОБА_4 та припинено юридичну особу ПП «Протосс». Посилаючись на норми ст.ст. 203, 215, 216, 228 Цивільного кодексу України відповідач зазначає, що угода, укладена позивачем з ПП «Протосс»є нікчемною, а документи, складені вказаними особами під час купівлі-продажу сівалок СЗ-3,6А, не мають юридичної сили та не спричиняють реального настання правових наслідків. Крім того, відповідач в обґрунтування свого висновку щодо нікчемності правочину посилається на відсутність у ПП «Протосс»основних засобів, виходячи із відомостей декларації з податку на прибуток підприємства за 9 місяців 2009 року, а також на розбіжності, встановлені за результатами автоматизованого співставлення податкових зобов'язань з ПДА позивача та його контрагента.

У судовому засіданні представник позивача підтримав вимоги та обґрунтування адміністративного позову у повному обсязі.

Представник відповідача у судовому засіданні заперечував проти задоволення позову, посилаючись при цьому на доводи, викладені у наданих до суду запереченнях.

Суд, заслухавши осіб, що з'явились в судове засідання, дослідивши доводи адміністративного позову, заперечень проти позову, наявні матеріали справи та обставини, якими обґрунтовуються вимоги, докази, якими вони підтверджуються, встановив наступне.

З 02.09.2011 року по 08.09.2011 року Балтською МДПІ було проведено позапланову виїзну перевірку ТОВ «Івашківське», код за ЄДРПОУ 32429541, з питань правильності обчислення та своєчасності сплати до державного бюджету податку на додану вартість при проведенні взаєморозрахунків з ПП «Протосс»за період з 01.04.2008 року по 30.06.2011 року, за результатами якої складено акт перевірки від 14.09.2011 року № 27-2300/32429541/114 (а.с. 31-39).

Вказаним актом перевірки встановлено порушення ТОВ «Івашківське» ч.2, 3, 5 ст. 201, ч. 1, 2 ст. 215, ст. 216, ч. 2 ст. 228 Цивільного кодексу України в частині недодержання вимог, зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання наслідків, що обумовлені ними по правочину, здійсненому ТОВ «Івашківське»при формуванні податкового кредиту у липні 2009 року; пп. 7.4.1., 7.4.5. п. 7.4, пп. 7.2.6. п. 7.2. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», п. 18 наказу ДПА України від 30.05.1997 року № 165 «Про затвердження форми податкової накладної та порядку її заповнення», в результаті чого занижено податок на додану вартість по спеціальній декларації № 2 в липні 2009 року на суму 16000 грн.; п. 8?.2 ст. 8? Закону України «Про податок на додану вартість», що полягає у заниженні податкової пільги по податку на додану вартість в липні 2009 року на суму 16000 грн.

Не погодившись з висновками зазначеного акта перевірки, позивач звернувся до Балтської МДПІ з запереченнями на акт перевірки від 20.09.2011 року № 225 (а.с. 40), у відповідь на що отримав висновок від 27.09.2011 року № 5963/10/23028, яким висновки акта перевірки залишені без змін (а.с. 41).

На підставі вказаного акта перевірки Балтською МДПІ прийнято податкове повідомлення-рішення від 30.09.2011 року № 0000552300, яким ТОВ «Івашківське»збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість у сумі 20000 грн., в тому числі за основним платежем -0 грн., та за штрафними (фінансовими) санкціями -20000 грн. (а.с. 42).

Позивач звернувся зі скаргою від 07.10.2011 року з проханням скасувати вказане податкове повідомлення-рішення, за результатами розгляду якої було прийнято рішення ДПА в Одеській області від 04.11.2011 року № 38135/10/25-00007, яким податкове повідомлення-рішення Балтської МДПІ від 30.09.2011 року № 0000552300 залишено без змін, а скаргу ТОВ «Івашківське» - без задоволення (а.с. 49-53).

Не погодившись з вказаним рішенням, позивач звернувся з повторною скаргою до ДПА України (а.с. 54-57), за результатами розгляду якої прийнято рішення ДПА України від 19.12.2011 року № 7846/6/10-2115, яким рішення Балтської МДПІ від 30.09.2011 року № 0000552300 залишено без змін, а скаргу ТОВ «Івашківське»- без задоволення (а.с. 65-67).

Дослідивши наявні у справі матеріали, суд вважає зазначене податкове повідомлення-рішення протиправним та таким, що підлягає скасуванню, з огляду на таке.

Відповідно до п. 7.1. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»поставка товарів (робіт, послуг) здійснюється за договірними (контрактними) цінами з додатковим нарахуванням податку на додану вартість.

Згідно з пп. 7.2.1. п. 7.2. вказаного Закону платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: а) порядковий номер податкової накладної; б) дату виписування податкової накладної; в) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; е) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); є) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача; ж) ціну поставки без врахування податку; з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Положеннями пп. 7.2.3. п.7.2. ст. 7 Закону визначено, що податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Згідно з пп.7.2.4. п.7.2. ст. 7 Закону право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Підпунктом 7.4.1. п.7.4. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»передбачено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пп. 7.4.5. п.7.4 ст.7 цього Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6. цього пункту).

Згідно з пп. 7.5.1 п. 7.5. ст. 7 згаданого Закону датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Виходячи зі змісту наведених вище норм законодавства, право на віднесення сум ПДВ, сплачених при придбанні товару, до податкового кредиту виникає у суб'єкта господарювання у разі дотримання ним наступних умов: 1) фактичності придбання такого товару, тобто, реальності відповідної господарської операції (оскільки податковий кредит складається з сум податку, сплачених у зв'язку з придбанням або виготовленням товару, умова придбання або виготовлення товару є обов'язковою та підлягає доказуванню); 2) наявності податкових накладних, складених особою, зареєстрованою платником податку, чи митних декларацій на підтвердження придбання такого товару та сплати відповідної суми ПДВ; 3) подальшого використання придбаного товару в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності підприємства.

При цьому відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Частиною 2 цієї статті визначено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно з п. 2.1., 2.2. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88, первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Первинні документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це неможливо, безпосередньо після її завершення. При реалізації товарів за готівку допускається складання первинного документа не рідше одного разу на день на підставі даних касових апаратів, чеків тощо. Для контролю та впорядкування обробки інформації на основі первинних документів можуть складатися зведені документи (далі - первинні документи).

Судом встановлено, що 22.07.2009 року між позивачем (покупець) та ПП «Протосс»(продавець) укладено договір купівлі-продажу № 22/07-01, відповідно до якого продавець зобов'язується передати, а покупець прийняти та оплатити наступну сільськогосподарську техніку: сівалки С3-3,6 А у кількості 2 штук на загальну суму 96000,00 грн., в тому числі ПДВ -16000 грн. (а.с. 45).

На виконання зазначеного договору купівлі-продажу сторонами за договором була складена видаткова накладна від 22.07.2009 року № 0722-02 (а.с. 47), та за фактом поставки контрагентом позивача виписано податкову накладну від 22.07.2009 року № 189 на загальну суму 96000,00 грн., в тому числі ПДВ -16000,00 грн. (а.с. 46). ПП «Протосс»було виписано рахунок-фактуру від 22.07.2009 року № РС0722-09 на відповідну суму (а.с. 48), на підставі якого позивачем було здійснено оплату поставленого товару, що підтверджується відповідними платіжним дорученням (а.с. 69) та квитанцією банку (а.с. 68).

При цьому, судом досліджена довідка про загальну інформацію щодо ТОВ «Івашківське»та результати його діяльності за період з 01.04.2008 року по 30.06.2011 року, складена Балтською МДПІ під час проведення перевірки (а.с. 58-61), з якої вбачається, що підприємство у вказаний період поряд з іншими основними фондами використовувало у своїй діяльності сівалки С3-3,6А, тобто, відповідачем фактично підтверджено наявність у позивача товару, що поставлявся йому ПП «Протосс».

В свою чергу, як вбачається з акта перевірки, відповідач дійшов висновку про нікчемність згаданого правочину, посилаючись при цьому на постанову про порушення кримінальної справи та прийняття її до свого провадження від 27.04.2011 року, в якій зазначено, що «результатом злочинних дій ОСОБА_1 за попередньою змовою з ОСОБА_2 стало придбання та перереєстрація 24.02.2006 року на ОСОБА_3 з внесення змін в реєстраційній палаті виконавчого комітету Кіровоградської міської ради ПП «Протосс»без мети здійснення вказаним підприємством господарської (підприємницької) діяльності. В подальшому впродовж з 17.01.2009 року по теперішній час ОСОБА_1 проведено неодноразову перереєстрацію ПП «Протосс»на номінальних осіб, які значились засновниками та директором останнього у період з 17.01.2009 року по 30.03.2009 року - на ОСОБА_5, з 30.03.2009 року по 01.11.2009 року на ОСОБА_4.», на відомості, викладені у протоколі допиту ОСОБА_4, згідно з якими останній не мав відношення до фінансово-господарської діяльності ПП «Протосс»та не здійснював будь-яких юридичних дій стосовно такої діяльності підприємства, а також на постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 15.02.2011 року № 1170/2а-238/11, якою визнано недійсним статут ПП «Протосс»(код ЄДРПОУ 31146026) з моменту перереєстрації на громадянина ОСОБА_4 та припинено юридичну особу ПП «Протосс»(а.с. 113-114).

Згадана постанова суду набрала законної сили 04.03.2011 року.

Поряд з цим, відповідно до ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з ч. 1 ст. 87 Цивільного кодексу України для створення юридичної особи її учасники (засновники) розробляють установчі документи, які викладаються письмово і підписуються всіма учасниками (засновниками), якщо законом не встановлений інший порядок їх затвердження.

Статут за своїм правовим змістом є правочином, який вчиняється учасниками відповідної юридичної особи, спрямованим на утворення відповідної юридичної особи та набуття її учасниками відповідних прав та обов'язків.

Таким чином, визнання недійсним статуту має своїми правовими наслідками ті, що передбачені ст. 216 Цивільного кодексу України. Так, частиною 1 згаданої норми права передбачено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. При цьому, частиною 2 цієї статті встановлено, що якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.

Як вбачається з доводів, викладених в акті перевірки та у постанові Кіровоградського окружного адміністративного суду від 15.02.2011 року № 1170/2а-238/11, недійсність статуту ПП «Протосс» обумовлюється тим, що останнім здійснювалась фіктивна діяльність в розумінні ст. 55?? Господарського кодексу України.

Однак, виходячи з положень наведених норм права, сам по собі факт визнання недійсними установчих документів юридичної особи через здійснення такою особою фіктивної діяльності не має своїм правовим наслідком автоматичну недійсність всіх правочинів, які укладались такою особою в процесі діяльності підприємства, навіть якщо суд дійшов висновку, що така діяльність була фіктивною. Зокрема, відповідно до ст. 234 Цивільного кодексу України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним. Відтак, питання недійсності правочину, укладеного між позивачем та ПП «Протосс», потребує відповідного судового розгляду в порядку, встановленому чинним законодавством України.

Згідно з ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Частиною 2 цієї норми права встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Однак, відповідачем в порушення зазначених процесуальних норм не надано до суду доказів визнання недійсним договору, укладеного між позивачем та ПП «Протосс».

В свою чергу, в акті перевірки відповідач, посилаючись на наведені вище обставини, вказує не на недійсність, а на нікчемність правочину, укладеного позивачем з ПП «Протосс».

Поряд з цим, відповідно до ст. 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Разом з тим, цією нормою прямо не встановлена недійсність (нікчемність) угод, які не відповідають вищевказаним вимогам, у зв'язку з чим така угода не є нікчемною, а є оспорюваним правочином.

Стаття 204 Цивільного кодексу України закріплює принцип презумпції правомірності правочину: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена Законом або якщо він невизнаний судом недійсним.

Таким чином, Цивільний кодекс України містить загальні правила про недійсні правочини - це правочини, які не створюють тих наслідків, на які вони направлені (ч.1 ст.216), при цьому поділяє їх на два види: нікчемні (ч.2 ст.215) та оспорювані (ч.3 ст. 215).

Принципова відмінність між вказаними видами правочинів полягає в тому, що нікчемний правочин є недійсним в силу Закону, а оспорюваний стає недійсним внаслідок прийняття судового рішення, яке має зворотну силу у часі, що передбачено ст. 236 Цивільного кодексу України.

Перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений ст. 228 Цивільного кодексу України, згідно з якою правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Однак, наявність вини та умислу позивача або його контрагенту в укладенні правочину, який направлений на порушення публічного порядку належним чином не доведено, що підтверджує відсутність правового підтвердження висновків щодо визнання укладеного зазначеними особами правочину нікчемним на підставі ст. 228 Цивільного кодексу України.

Таким чином, відповідно до презумпції правомірності правочину, укладений між сторонами правочини є чинними, якщо його недійсність прямо не встановлена Законом (нікчемний правочин). В усіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлено судом після повного та всебічного розгляду питання про недійсність такого правочину у судовому порядку.

Правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлені цим правочином, про що йдеться в акті, як зазначено вище, визначається законом як фіктивний (ст. 234 ЦК України). При цьому фіктивні правочини не віднесено законом до нікчемних, їх недійсність визнається тільки судом.

З урахуванням зазначеного, договір купівлі-продажу від 22.07.2009 року № 22/07-01 не є нікчемним правочином в силу Закону, у зв'язку з чим висновок про заниження суми податкового кредиту з податку на додану вартість, який ґрунтується на нікчемності відповідного правочину, є безпідставним.

На підставі встановленого, керуючись приписами ст.ст. 11, 162 КАС України, суд вважає, що вимоги позивача є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Керуючись ст. ст. 2, 4, 6, 9, 11, 69 -71, 86, 94, 160-163, 167, 186, 254 КАС України суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов товариства з обмеженою відповідальністю «Івашківське»до Балтської міжрайонної державної податкової інспекції Одеської області Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Балтської міжрайонної державної податкової інспекції Одеської області від 30.09.2011 року № 0000552300 про збільшення товариству з обмеженою відповідальністю «Івашківське» суми грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість у сумі 20000 гривень, в тому числі за основним платежем - у сумі 0 гривень та за штрафними (фінансовими) санкціями - у сумі 20000 гривень.

Судові витрати розподілити відповідно до приписів ст.94 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Одеського апеляційного адміністративного суду через Одеський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Повний текст постанови виготовлений та підписаний суддею 07.06.2012 року.

Суддя С.М. Корой

07 червня 2012 року.