Рішення

від 07.06.2012 по справі 5015/2023/12

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07.06.12 Справа№ 5015/2023/12

За позовом: Приватного підприємства «Станіслав-монтаж», м. Івано-Франківськ

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Ходорівський м'ясокомбінат», м. Ходорів Жидачівського району Львівської області

про стягнення 18 670 грн. 06 коп.

Суддя Морозюк А.Я.

при секретарі Чопко К.М.

Представники сторін

від позивача: ОСОБА_1 -адвокат, ОСОБА_2 - директор

від відповідача: не з'явився

Судом роз'яснено зміст ст.ст.20,22 ГПК України, а саме, процесуальні права та обов'язки, зокрема, право заявляти відводи. Відводу не заявлено.

В судовому засіданні 07.06.2012 року проголошено вступну та резолютивну частини рішення, повне рішення складено та підписано 12.06.2012 року.

Позов заявлено Приватним підприємством «Станіслав-монтаж»до Товариства з обмеженою відповідальністю «Ходорівський м'ясокомбінат» про стягнення 18 670 грн. 06 коп., з яких 17 550,00 грн. - основного боргу, 162,86 грн. - 3% річних, 123,13 грн. -інфляційних втрат, 834,07 грн. -пені. Також позивач просить стягнути з відповідача 2 000,00 грн. -витрат на оплату послуг адвоката та 1 641,00 грн. - судового збору.

Ухвалою суду від 24.05.2012 року порушено провадження у справі та призначено справу до розгляду в засіданні на 07.06.2012 р.

В судовому засіданні представники позивача позовні вимоги підтримали з підстав, наведених у позовній заяві та матеріалах справи. В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на укладений 28.09.2011 року між сторонами договір №363 купівлі-продажу підіймальної платформи П-1500, на виконання умов якого позивач передав відповідачу обладнання (відповідно до накладної №10 від 25.11.2011 р.), а також відповідно до акту вхідного контролю на встановлене обладнання від 11.01.2012 р. поставлене відповідачу обладнання введено позивачем в експлуатацію. Однак відповідач в порушення умов договору після введення в експлуатацію встановленого йому обладнання не провів оплати в розмірі 17 550,00 грн. 13.02.2012 р. позивач надіслав відповідачу лист з вимогою до 17.02.2012 р. погасити заборгованість в сумі 17 550,00 грн., однак відповідач відповіді на вимогу не надав, заборгованість не погасив. За неналежне виконання договірних зобов'язань позивач нарахував відповідачу пеню у розмірі 834,07 грн., та відповідно до ст. 625 ГПК України 3% річних у розмірі 162,86 грн. та інфляційних втрат у розмірі 123,13 грн.

Відповідач явки уповноваженого представника в судове засідання не забезпечив, вимог ухвали суду не виконав, на адресу суду подав письмове клопотання від 07.06.2012 року № б/н про відкладення розгляду справи, в якому зазначив, що не в змозі забезпечити явку уповноваженого представника в судове засідання 07.06.2012 року, а також з урахуванням особливостей розгляду даного спору на підставі ч. 3 ст. 69 ГПК України просить продовжити строк розгляду спору строком на 15 днів.

Представники позивача в судовому засіданні проти клопотання відповідача про відкладення розгляду справи заперечили, вважають це клопотання спрямованим виключно на безпідставне затягування розгляду справи, оскільки відповідач не позбавлений можливості забезпечити явку іншого представника.

Враховуючи те, що відповідач у встановленому порядку був повідомлений про дату, час та місце розгляду справи (що підтверджується як повідомленнями про вручення поштового відправлення, так і самим змістом клопотання відповідача про відкладення розгляду справи), суд відповідно до статті 75 ГПК України вважає за можливе розглянути справу за відсутності представника відповідача за наявними у справі матеріалами, яких достатньо для встановлення обставин справи і вирішення спору по суті.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача, дослідивши та оцінивши докази по справі в їх сукупності, суд встановив наступне.

Між Товариством з обмеженою відповідальністю «Ходорівський м'ясокомбінат»(покупець) та Приватним підприємством «Станіслав -монтаж»(продавець) 28.09.2011 року було укладено договір №363 купівлі-продажу підіймальної платформи П-1500. Відповідно до п. 1.1. договору продавець поставляє та встановлює в приміщенні покупця підіймальну платформу (в подальшому обладнання) в/п 1500 кг розміром 2100х1200мм, висота підіймального ходу 1400мм, в кількості 1 шт. Сторони узгодили, що загальна вартість товару за договором становить 47 550,00 грн. в т.ч. ПДВ (п.2.1 договору)

Пунктом 4.1 договору сторони передбачили, що передача обладнання від продавця до покупця здійснюється на підставі підписання первинних документів про передачу приймання обладнання.

Факт поставки позивачем та отримання відповідачем обладнання (підіймальної платформи: стіл ПГН-14-21-12УХЛ в кількості 1 шт. за ціною 47 550,00 грн. (в т.ч. ПДВ)) підтверджується накладною №10 від 25.11.2011 р., а також довіреністю №586 виписаною відповідачем 23.11.2011 р. для отримання від позивача обладнання.

Відповідно до п. 3.1 договору розрахунок за поставлене обладнання проводиться у безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів покупця на розрахунковий рахунок продавця до початку виготовлення обладнання 30 000,00 грн., після встановлення обладнання на протязі п'яти банківських днів 17 550,00 грн.

В матеріалах справи наявний акт вхідного контролю на встановлене обладнання від 11.01.2012 р., який підписаний та скріплений печатками постачальника (ТзОВ «НВО «Завод малогабаритних конструкцій), позивача та відповідача, з якого вбачається, що в процесі випробування обладнання (стіл ПГН-14-21-12-УХЛ1) встановлено, що поставлене обладнання відповідає параметрам, є справним і готове до експлуатації. Відтак, даний акт підтверджує той факт, що поставлене обладнання встановлене у відповідача.

Відповідач після встановлення обладнання на протязі п'яти банківських днів не провів оплати в розмірі 17 550,00 грн, як це вимагає п. 3.1 договору. Позивач направив відповідачу (згідно опису вкладення та поштової квитанції) 13.02.2012 р. лист №5 з вимогою розрахуватися за виконані роботи.

Таким чином матеріалами справи підтверджено, що позивачем поставлено, а відповідачем прийнято обладнання, за яке відповідач після встановлення та введення його позивачем в експлуатацію на оплатив позивачу 17 550,00 грн.

Відповідно до ст.526 ЦК України, ст. 193 Господарського кодексу України, зобов'язання повинні виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, договору, а при відсутності таких вказівок -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Положенням ст. 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно ст.629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідач в судове засідання не з'явився, будь-яких заперечень на позовні вимоги суду не надав, доказів погашення боргу суду не представив, виниклу заборгованість не спростував, а відтак вимога позивача в частині стягнення основного боргу в розмірі 17 550,00 грн. підлягає до задоволення.

Згідно статті 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема -сплата неустойки.

Відповідно до ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Статтею 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

В частині позовних вимог про стягнення 3% річних за період з 16.01.2012 р. по 10.05.2012 р., які відповідно до розрахунку складають 162,86 грн., суд вважає, що розраховані вони відповідно до ст.625 ЦК України, тому підлягають до стягнення.

Стосовно нарахування інфляційних в сумі 123,13 грн., то згідно здійсненого в позовній заяві розрахунку, крім лютого, березня 2012 р. позивачем нараховано інфляційні від суми боргу ще за січень 2012 р. включно, в той час як договором передбачено, що 17 550,00 грн. відповідач повинен сплатити після встановлення обладнання (яке встановлено 11.01.2012 р.) на протязі п'яти банківських днів, тобто строк оплати виникає після 15 січня 2012 року, а тому інфляційні за січень нараховані безпідставно(відповідно до листа Верховного суду України № 62-97 від 03.04.1997 року «Рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ»). Судом здійснено відповідний перерахунок інфляційних, за результатами чого обґрунтована сума інфляційних нарахувань від заборгованості за лютий, березень 2012 року складає 87,86 грн. і підлягає стягненню, в решті частині вимог про стягнення інфляційних нарахувань в сумі 35,27 грн. суд відмовляє.

Позивач з посиланням на ст.,1, ст.3 Закон України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань»просить стягнути з відповідача пеню, яка згідно здійсненого у позовній заяві розрахунку за період з 16.01.2012 р. по 10.05.2012 р. складає 834,07 грн. Суд відмовляючи в задоволенні позовних вимог в частині стягнення пені виходить з наступного.

Відповідно до ч.3 ст.14 ЦК України, виконання цивільних обов'язків забезпечується засобами заохочення та відповідальністю, які встановлені договором або актом цивільного законодавства. Відповідно до ч.1 ст.546 ЦК України, неустойка є одним із видів забезпечення виконання зобов'язання. Визначення неустойки надано в ст.549 ЦК України, одним із видів неустойки є пеня. Згідно із ч.2 ст.551 ЦК України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Згідно ч.1,2 ст.547 ЦК України, правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі; правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним. Відповідно до ст.1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Виходячи із наведеного та враховуючи те, що в договорі №363 купівлі-продажу підіймальної платформи П-1500 від 28.09.2011 року не передбачено відповідальності за прострочку платежу у вигляді пені та її розміру, позовна вимога про стягнення пені в сумі 834,07 грн. є необґрунтованою і задоволенню не підлягає, суд відмовляє в задоволенні позовної вимоги в частині стягнення з відповідача вказаної суми пені.

Відтак, позовні вимоги підлягають до задоволення частково у сумі 17 800 грн. 72 коп., з яких 17 550 грн. 00 коп. -основного боргу, 87 грн. 86 коп. -інфляційних нарахувань, 162 грн. 86 коп. -3% річних. В задоволенні позовних вимог про стягнення інфляційних нарахувань в сумі 35 грн. 27 коп. та пені в сумі 834 грн. 07 коп. суд відмовляє.

Суд відмовляє в задоволенні клопотання відповідача від 07.06.2012 року № б/н про відкладення розгляду справи за його безпідставністю. При цьому господарський суд виходить з того, що відповідач був завчасно повідомлений про час та місце розгляду справи, мав можливість надати суду всі необхідні докази по справі, він не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь в судовому засіданні представника з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами.

Також, при поданні позовної заяви позивачем (Приватним підприємством «Станіслав-Монтаж») платіжним дорученням № 1949 від 03.05.2012 року сплачено судовий збір у розмірі 1 641,00 грн., хоча, згідно ст.4 Закону України "Про судовий збір" від 08.07.2011 р. судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року , в якому відповідна заява подається до суду. Частиною 2 п. 1 ст. 4 зазначеного Закону встановлено, що із позовних заяв майнового характеру ставка судового збору становить 2 відсотки ціни позову, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 60 розмірів мінімальних заробітних плат. Враховуючи, що станом на 1 січня 2012 р. мінімальна заробітна плата складала 1 073,00 грн., судовий збір станом на дату подання заяви становить 1 609,50 грн. Відтак, частина сплаченого судового збору згідно платіжного доручення № 1949 від 03.05.2012 року в сумі 31 грн 50 коп внесена в більшому розмірі, ніж передбачено чинним законодавством. Відповідно до пункту 1 частини 1 ст.7 Закону України "Про судовий збір", сплачена сума судового збору повертається у разі внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Судовий збір (в частині належно сплаченої суми 1 609,50 грн.) покладається на відповідача пропорційно до задоволених позовних вимог, тобто в сумі 1 534,56 грн.

Щодо судових витрати по сплаті витрат на послуги адвоката, які позивач просить стягнути з відповідача в сумі 2 000 грн 00 коп, суд зазначає наступне.

Статтею 44 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що до складу судових витрат входять і витрати на оплату послуг адвоката.

Відповідно до пункту 10 роз'яснення президії Вищого арбітражного суду України від 04.03.98 N 02-5/78 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" (далі - Роз'яснення), витрати позивачів та відповідачів, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 ГПК. Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, і платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг.

У пункті 12 Роз'яснення зазначається, що, вирішуючи питання про розподіл судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування названих витрат, крім державного мита, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним. За таких обставин суд з урахуванням обставин конкретної справи, зокрема, ціни позову, може обмежити цей розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.

В підтвердження понесених витрат позивачем подано контракт №10/05 на юридичне обслуговування клієнта від 10.05.2012 р. та додаткову угоду від 07.06.2012 р. до контракту №10/05, укладені з адвокатом ОСОБА_1, копію квитанції до прибуткового касового ордера №14 від 14.05.2012 р. про оплату адвокату ОСОБА_1 2 000 грн 00 коп за контрактом №10/05 від 10.05.2012 р., посвідчення №712 та свідоцтво ОСОБА_1 про право на зайняття адвокатською діяльністю.

Враховуючи те, що ціна даного позову становить 18 670,06 грн, суд вважає, що розмір заявлених позивачем витрат на оплату послуг адвоката в сумі 2 000,00 грн є неспіврозмірним до ціни позову. При цьому суд також враховує необхідні затрати праці на підготовку позовних матеріалів по даній справі, виходячи з того, що даний спір за своїм характером не відноситься до категорії складних. Враховуючи наведене, суд вважає що співрозмірними до ціни позову є витрати на оплату послуг адвоката в сумі 933,50 грн, що складає 5 % від ціни позову (18 670,06 грн) і відповідає усталеній практиці розміру таких витрат, враховуючи категорію спору. Сума 933,50 грн, на переконання суду, відповідає принципам співрозмірності і розумної необхідності витрат на оплату послуг адвоката для даної справи.

Оскільки позов підлягає частковому задоволенню в сумі 17 800,72 грн, стягненню з відповідача на користь позивача підлягають витрати на оплату послуг адвоката в сумі 890 грн 04 коп, пропорційно до розміру позовних вимог що підлягають задоволенню (5 % від 17 800,72 грн), в решті частині такі витрати покладаються на позивача.

Виходячи із вищенаведеного, керуючись ст. 193 ГК України, ст.ст. 526,610, 611, 612, 625 ЦК України, ст.ст. 4-3, 33, 34,43,49, 82 -85, 116 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задоволити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Ходорівський м'ясокомбінат»(81750, Львівська область, Жидачівський район, м. Ходорів, вул. Шевченка, 128, ідентифікаційний код 33562670) на користь Приватного підприємства «Станіслав-монтаж»(76022, м. Івано-Франківськ, вул. Молодіжна, 43/4, ідентифікаційний код 30475051) -17 550 грн. 00 коп. -основного боргу, 162 грн. 86 коп. -3% річних, 87 грн. 86 коп. -інфляційних нарахувань, 1 534 грн. 56 коп. - судового збору, 890 грн 04 коп. - витрат на оплату послуг адвоката.

3. В задоволенні позовних вимог в частині стягнення інфляційних нарахувань в сумі 35 грн. 27 коп. та пені в сумі 834 грн. 07 коп. відмовити.

4. Повернути Приватному підприємству «Станіслав-монтаж» (76002, м. Івано-Франківськ, вул. Молодіжна, 43/4, ідентифікаційний код 30475051) 31 грн. 50 коп. судового збору, внесеного в більшому розмірі ніж встановлено законом.

5. Наказ, відповідно до ст. 116 ГПК України, видати після набрання судовим рішенням законної сили.

Суддя Морозюк А.Я.