Постанова

від 05.06.2012 по справі 5010/144/2012-5/13

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05.06.12 Справа № 5010/144/2012-5/13

Львівський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючий суддя Давид Л.Л.

Суддів Данко Л.С.

Юрченка Я.О.

при секретарі судового засідання Карнидал Л.Ю.

розглянувши матеріали апеляційної скарги Приватної виробничо-комерційної фірми "Прикарпатпродпромінвест", б/н від 06.04.2012 р. (вх. № Львівського апеляційного господарського суду 297 від 12.04.2012 р.)

на рішення господарського суду Івано -Франківської області від 27.03.2012 р.

у справі № 5010/144/2012 -5/13 (суддя -Г.З. Цюх)

за позовом Приватної виробничо-комерційної фірми "Прикарпатпродпромінвест", м. Івано-Франківськ

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Промбудсервіс", с. Гончарівка, Тлумацький район, Івано-Франківська область

про стягнення заборгованості в сумі 4932,27 грн., з яких: 3226,70 грн. основний борг за поставлений товар, 1256,25 грн. - пеня, 220,91 грн. - 3 % річних та 228,41 грн. - інфляційні втрати.

за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_2 -представник (довіреність, б/н від 07.02.2012 р.);

від відповідача: не з'явились;

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Івано -Франківської області від 27.03.2012 р. у справі № 5010/144/2012-5/13 (суддя -Цюх Г.З.) позов задоволено частково, стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Промбудсервіс" (надалі -відповідач) на користь Приватної виробничо-комерційної фірми "Прикарпатпродпромінвест" (надалі -позивач) - 3 226,70 грн . основного боргу, 55, 16 грн. 3% річних , 19, 36 грн. інфляційних втрат, 1 609, 50 грн. судового збору.

В частині позовних вимог щодо стягнення пені в сумі 1 256, 25 грн . , 165, 75 грн . 3 % річних, 209, 05 грн . інфляційних втрат відмовлено.

Рішення місцевого господарського суду мотивовано тим, що між сторонами укладено договір купівлі -продажу № 26/09 від 26.05.2009 р., згідно умов якого продавець зобов'язувався відповідно до умов цього договору передати у власність покупця, а покупець зобов'язувався своєчасно та належним чином прийняти товар та оплатити його вартість. Згідно наявних в матеріалах справи накладних встановлено, що позивач передав у власність, а відповідач прийняв товар, частково розрахувавшись за нього. Несплаченим залишився борг в сумі 3226,70 грн. Позивачем доведено факт неналежного виконання відповідачем зобов'язання стосовно оплати за поставлений товар, відповідно позовна вимога про стягнення боргу в сумі 3226,70 грн. підлягає задоволенню в повному обсязі.

При цьому з'ясовано, що в жодній накладній на реалізацію, податковій накладній, рахунках не вказано те, що поставка товару відбувалася саме на підставі укладеного між сторонами договору купівлі -продажу № 26/09 від 26.05.20009 р., а відтак у відповідності до вимог ч.2 ст. 530 Цивільного кодексу України останнім днем оплати слід вважати 08.07.2011 р., оскільки вимога про оплату товару відповідачем отримано 01.07.2011 р. Враховуючи наведене, судом першої інстанції визначено, що задоволенню підлягають 3% річних в сумі 55,16 грн. та інфляційні втрати в сумі 19,36 грн. В частині стягнення 165,75 грн. -3% річних та 209,05 грн. -інфляційних втрат -в позові відмовлено.

Щодо позовної вимоги про стягнення пені в сумі 1256,25 грн., то суд прийшов до висновку, оскільки має місце позадоговірна поставка у позивача не виникає права на стягнення з відповідача пені, так як її розмір та порядок стягнення не узгоджено сторонами.

Позивач,-Приватна виробничо -комерційна фірма «Прикарпатпродпромінвест», не погодившись з рішенням місцевого господарського суду, оскаржив його в апеляційному порядку. На думку апелянта, господарський суд першої інстанції прийняв рішення від 27.03.2012 р. без врахування дійсних обставин справи, при невідповідності висновків обставинам справи та неправильному застосуванні вимог законодавства, а саме ст. ст. 11, 525, 526, 530, 546, 549, 625, 626, 692 Цивільного кодексу України, ст. ст. 174, 193, 230, 232 Господарського кодексу України, ст. 56 Господарського процесуального кодексу України, ст. ст. 4, 6 Закону України «Про судовий збір», ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», п. 7.2.1. Закону України «Про податок на додану вартість», п.2.4. глави 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995 р. та умов договору купівлі -продажу № 26/09 від 26.05.2009 р. Крім того, прийшов до хибного висновку, що поставка товару була позадоговірною, при цьому не вказав, який нормативно -правовий акт передбачає обов'язкове зазначення у видатковій накладній номеру та дати договору, як підстави для здійснення поставки товару.

Дані обставини, на думку скаржника, є безумовною підставою для часткового скасування рішення суду першої інстанції та просить прийняти нове рішення, яким задоволити позов про стягнення заборгованості в повному обсязі, а саме: щодо стягнення 1256,25 грн. пені, 220,91 грн. три відсотки річних, 408,72 грн. інфляційних втрат.

В судове засідання 05.06.2012 р. відповідач участі уповноваженого представника не забезпечив, причин неявки не повідомив, хоча належним чином був повідомлений про час та місце розгляду справи ухвалою суду від 22.05.2012 р., що підтверджується поштовим повідомленням про вручення (а.с.127). Крім того, відповідач вимог ухвал суду від 17.04.2012 р., від 08.05.2012 р. та від 22.05.2012 р. в частині подання відзиву на апеляційну скаргу не виконав.

Ухвалою суду від 22.05.2012 р. участь представників сторін в судовому засіданні визначено на власний розсуд та попереджено сторін, що у разі відсутності їх уповноважених представників, справа буде розглянута по суті за наявними у ній матеріалами.

5 червня 2012 р. додаткових доказів та клопотань про відкладення по справі не поступало, а відтак судова колегія Львівського апеляційного господарського суду ухвалила розглядати справу по наявних у ній матеріалах.

В судовому засіданні 05.06.2012 р. за клопотанням представника позивача здійснювалось фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувальних засобів. В даному судовому засіданні представник позивача підтримала доводи апеляційної скарги з мотивів, викладених в такій.

Вивчивши матеріали справи в сукупності з апеляційною скаргою, оцінивши зібрані докази, заслухавши пояснення представника позивача, судова колегія Львівського апеляційного господарського суду прийшла до висновку про відповідність рішення господарського суду Івано-Франківської області нормам чинного законодавства, матеріалам та обставинам справи, виходячи з наступного.

26 травня 2009 р. Приватною виробничо -комерційною фірмою «Прикарпатпродпромінвест» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Промбудсервіс»укладено договір купівлі - продажу № 26/09, згідно умов якого продавець зобов'язувався відповідно до умов цього договору передати у власність покупця, а покупець зобов'язується своєчасно та належним чином прийняти товар та оплатити його вартість (а.с. 11-12).

З матеріалів справи вбачається, що позивач передав у власність, а відповідач прийняв товар на підставі накладних на реалізацію, зокрема: № 1133 від 29.10.2009 року згідно рахунку № 363-Ф на суму 784, 00 грн., № 1106 від 16.10.2009 року згідно рахунку № 344-Ф на суму 1228, 00 грн., № 1070 від 05.10.2009 року згідно рахунку № 323-Ф на суму 775, 00 грн., № 1195 від 20.11.2009 року згідно рахунку № 400-Ф на суму 1284, 00 грн., № 1171 від 12.11.2009 року згідно рахунку № 386-Ф на суму 1062, 00 грн., № 1481 від 14.04.2010 року згідно рахунку №146-Ф на суму 897, 90 грн., № 1428 від 16.03.2010 року згідно рахунку № 104-Ф на суму 337, 80 грн., № 1249 від 14.12.2009 року згідно рахунку № 436-Ф на суму 858,00 грн. (а.с. 13-20).

Даний факт також підтверджують податкові накладні № 1099 від 29.10.2009 року на суму 784, 00 грн. (а.с. 64), № 1072 від 16.10.2009 року на суму 1228, 00 грн. (а.с. 63), № 1037 від 05.10.2009 року на суму 775, 00 грн. (а.с. 62), № 1162 від 20.11.2009 року на суму 1284, 00 грн. (а.с. 68), № 1137 від 12.11.2009 року на суму 1062, 00 грн. (а.с. 67), № 1449 від 14.04.2010 року на суму 897, 90 грн. (а.с. 77), № 1396 від 16.03.2010 року на суму 337, 80 грн. (а.с. 74), № 1216 від 14.12.2009 року на суму 858, 00 грн. (а.с. 71) та реєстри отриманих та виданих податкових накладних.

7 березня 2012 р. судом першої інстанції з метою правильного та об'єктивного вирішення спору скеровано на адресу Державної податкової інспекції в Тлумацькому районі запит стосовно декларування Товариством з обмеженою відповідальністю «Промбудсервіс»заборгованості в сумі 3226,70 грн., яка утворилась внаслідок поставки Приватною виробничо -комерційною фірмою «Прикарпатпродпромінвест»товару, що відбувався 05.10.2009 р., 16.10.2009 р., 29.10.2009 р., 12.11.2009 р., 20.11.2009 р., 16.03.2010 р., 14.04.2010 р., 14.12.2009 р. (а.с. 42).

Листом від 19.03.2012 р. № 139/10 Тисменицька міжрайонна державна податкова інспекція Івано -Франківської області повідомила, що відповідач придбав товар в контрагента в жовтні 2009 р. на суму 2787,06 грн., в листопаді 2009 р. -2346,00 грн., в грудні 2009 р. -858,00 грн., в березні 2010 р. -337,80 грн. Придбання товару в квітні на суму 897,90 грн. в податковій звітності не відображено (а.с. 52).

З обставин справи вбачається, що позивач надав відповідачу товару, а відповідач не провів оплати за отриманий товар в повному обсязі, внаслідок чого утворилась заборгованість станом на 07.02.2012 р. (на час подання позовної заяви) в сумі 3226,70 грн. (а.с.2-3).

2 червня 2011 р. позивачем надіслана на адресу відповідача претензія №1 про сплату 3226,70 грн. боргу (а.с.7).

Докази, що підтверджують виконання відповідачем зобов'язань щодо оплати поставлених товарів в повному обсязі і відновлення тим самим порушених майнових прав кредитора на момент розгляду спору судом, у матеріалах справи відсутні.

За таких обставин, судова колегія Львівського апеляційного господарського суду вважає доводи позивача про порушення його майнових прав на заявлену суму основної заборгованості за поставлений товар правомірними. Згідно ст. 15 Цивільного кодексу України, порушене право позивача підлягає судовому захисту шляхом примусового стягнення з відповідача 3226,70 грн. заборгованості.

Нормами ч. 1 ст. 179 Господарського кодексу України передбачено, що майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.

Однак, судова колегія з'ясувала, що подані позивачем накладні на реалізацію, податкові накладні, рахунки не містять інформації про договір, на виконання якого здійснювались господарські операції, а відтак, мала місце позадоговірна поставка.

Згідно ст. 509 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо) або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку в натурі.

У відповідності до положень ст. 526 Цивільного кодексу України та ч.1 ст. 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до норм ч. 1 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій . Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Отже, виконання господарського договору підтверджується первинними документами, до яких відносяться також видаткові накладні. Для встановлення факту підтвердження виконання господарської операції за конкретним господарським договором на підставі видаткової накладної, остання, зокрема має бути складена у період дії договору, на виконання якого така накладна складається для підтвердження господарської операції, та містити інформацію, згідно якої ідентифікується здійснення господарської операції на виконання певного господарського договору.

Відповідно до норм ч. 2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання ; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції , одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Господарські операції -це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Отже, видаткова накладна є первинним документом та має містити дані з посиланням на договір, у межах виконання якого складається така накладна на підтвердження здійснення господарської операції за цим договором.

Крім того, судова колегія зазначає, що податкова накладна не може бути належним та допустимим доказом, що поставка товару відбулася саме на підставі укладеного між сторонами договору купівлі -продажу № 26/09 від 26.05.2009 р., виходячи з наступного.

Відповідно до Закону України «Про податок на додану вартість», продаж товарів (робіт, послуг) здійснюється за договірними (контрактними) цінами з додатковим нарахуванням податку на додану вартість.

Податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Судова колегія, оглянувши подані позивачем докази (накладні на реалізацію, податкові накладні, рахунки) з'ясувала, що такі не містять вказівки на те, що поставка відбулась саме на підставі договору купівлі -продажу № 26/09 від 26.05.2009 р., а відтак слід вважати, що мала місце позадоговірна поставка товару.

В такому випадку при нарахуванні інфляційних втрат та трьох процентів річних слід керуватись положенням ч.2 ст. 530 Цивільного кодексу України.

За прострочення виконання грошового зобов'язання позивач на підставі ч.2 ст. 625 Цивільного кодексу України нарахував відповідачу 3 % річних в сумі 220,91 грн. за період з 20.10.2009 р. по 01.02.2012 р. та 228,41 грн. -інфляційних втрат за період з січня 2010 р. по березень 2010 р. та з травня 2010 р. по грудень 2011 р.

Частиною 2 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору.

В силу вимог ч.1 ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень.

Як зазначалось вище, позивач звернувся з вимогою про сплату існуючого боргу до відповідача 02.06.2011 р., яку представником відповідача отримано 01.07.2011 р., про що свідчить наявна у справі копія повідомлення про вручення поштового відправлення (а.с. 8), а відтак останнім днем оплати слід вважати 08.07.2011 р.

Враховуючи вищевикладений аналіз норм законодавства та з'ясовані обставини справи, судова колегія погоджується з висновком місцевого господарського суду, що позивачем не правильно визначив строк оплати за товар, відповідно не правильно визначено і період прострочки, за який допускається нарахування 3 % річних та інфляційних втрат.

Відповідно до проведених судом першої інстанції розрахунків 3% річних та інфляційних втрат, перевірених судовою колегією, стягненню підлягають три проценти річних за період з 09.07.2011 р. по 31.01.2012 р. в сумі 55.16 грн. та інфляційні втрати -19,36 грн. за період вересень 2011 р. - січень 2012 р. при нарахуванні інфляційних втрат за період прострочки з липня 2011 р. по серпень 2011 р. не враховувались, оскільки індекс інфляції в зазначений період мав від'ємне значення (а.с. 88).

Отже, судова колегія вважає, що в частині стягнення 165,75 грн. -3 % річних та 209,05 грн. -інфляційних втрат суд першої інстанції прийшов до вірного висновку, відмовивши в позові в цій частині.

Щодо позовної вимоги про стягнення пені в сумі 1256,25 грн., нарахованої позивачем на підставі п. 5.2 договору купівлі -продажу за несвоєчасну оплату відповідачем товару, то судова колегія погоджується з висновком місцевого господарського суду про відмову у її задоволенні.

Статтею 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань»передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

З огляду на вище викладене, має місце позадоговірна поставка, а відтак у позивача не виникає право на стягнення з відповідача пені, так як її розмір та порядок стягнення не узгоджено сторонами.

Крім того , судова колегія зазначає, що доводи апелянта в апеляційній скарзі та безпосередньо в судовому засіданні про те, що господарський суд припустився помилки, відмовивши в задоволенні заяви позивача про уточнення позовних вимог з підстав: не подання доказів сплати судового збору та відсутні доказів направлення заяви відповідачу є безпідставними, виходячи з наступного.

23 березня 2012 р. позивач направив до господарського суду Івано -Франківської області заяву про уточнення позовних вимог, вих. № 1959/2012-свх., в які попередньо зазначеної суми основного боргу, пені та 3% річних просить стягнути збільшений розмір інфляційних втрат в сумі 408,72 грн.

Відповідно до ч.2 ст. 6 Закону України «Про судовий збір»у разі якщо розмір позовних вимог збільшено або пред'явлено нові позовні вимоги, неоплачену суму судового збору необхідно сплатити до звернення до суду з відповідною заявою.

Відповідно до ст. 4 цього Закону судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі. Так, з позовних заяв майнового характеру, що подаються до господарських судів України, судовий збір сплачується у розмірі 2 відсотки ціни позову, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 60 розмірів мінімальних заробітних плат.

Отже, виходячи з ціни позову у розмірі 4932,27 грн. при поданні позовної заяви розмір судового збору складав 1609, 50 грн., що становить 1,5 розміри мінімальної заробітної плати. Оскільки, при збільшенні позовних вимог на суму 408,72 грн. (інфляційні втрати) розмір судового збору не збільшився, тому підстав для доплати судового збору не було, а відтак суд першої інстанції прийшов до хибного висновку про сплату судового збору.

Однак, судова колегія розцінює подану заяву як заяву про збільшення розміру позовних вимог, а у відповідності до ст. 22 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Проте, в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази направлення заяви про збільшення позовних вимог відповідачу.

Отже, судова колегія вважає, що місцевим господарським судом підставно відмовлено в її задоволенні.

Місцевим господарським судом вірно встановлено доведеність вимог щодо стягнення з відповідача в повному обсязі суми основного боргу, відповідно що має наслідком задоволення вимог про стягнення 19,36 грн. інфляційних витрат та 55,16 грн. три проценти річних.

Відповідно до ст.33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно із ст.34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Відповідно до ст.43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Враховуючи наведене, судова колегія погоджується із висновком місцевого господарського суду про не обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення 165,75грн. -3% річних, 209,05 грн. -інфляційних втрат та 1256,25 грн. пені, вважає, що всі обставини, які мають значення для справи, були з'ясовані повністю і у відповідності із вимогами закону.

Оцінивши докази в їх сукупності, судова колегія Львівського апеляційного господарського суду прийшла до висновку про безпідставність доводів апеляційної скарги та відповідність рішення господарського суду Івано - Франківської області нормам чинного законодавства, матеріалам та обставинам справи.

Враховуючи наведене та керуючись ст. ст. 99, 101, 102, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, -

Львівський апеляційний господарський суд ПОСТАНОВИВ:

1. Рішення господарського суду Івано - Франківської області від 27.03.2012 р. у справі № 5010/144/2012-5/13 залишити без змін, апеляційну скаргу Приватної виробничо-комерційної фірми "Прикарпатпродпромінвест", б/н від 06.04.2012 р. (вх. № Львівського апеляційного господарського суду 297 від 12.04.2012 р.) - без задоволення.

2. Судові витрати по розгляду апеляційної скарги Львівським апеляційним господарським судом покласти на скаржника.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

4. Постанова може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого господарського суду України в порядку та строки, передбачені статтями 109-110 Господарського процесуального кодексу України.

5. Справу № 5010/144/2012-5/13 повернути господарському суду Івано-Франківської області.

повний текст постанови складено та підписано 07.06.2012 р.

Головуючий суддя Давид Л.Л.

Суддя Данко Л.С.

Суддя Юрченко Я.О.