Постанова

від 05.06.2012 по справі 5008/66/2012

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05.06.12 Справа № 5008/66/2012

Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії:

Головуючого судді Юрченка Я.О.

суддів Давид Л.Л.

Данко Л.С.

розглянув апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «ІДС Аква Сервіс», м.Моршин Львівської області

на рішення Господарського суду Закарпатської області від 02.04.2012р.

у справі № 5008/66/2012

за позовом Приватного акціонерного товариства «ІДС Аква Сервіс», м.Моршин Львівської області, в особі філії Приватного акціонерного товариства «ІДС Аква Сервіс»в місті Ужгороді, м.Ужгород

до відповідача Відкритого акціонерного товариства «Ужгородський турбогаз», м.Ужгород

про стягнення 18803,30 грн.

За участю представників:

позивача: Пуделко І.В.

відповідача: Бочкор А.П.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Закарпатської області від 02.04.2012р. у справі № 5008/66/2012 частково задоволено позов Приватного акціонерного товариства «ІДС Аква Сервіс»та стягнуто з Відкритого акціонерного товариства «Ужгородський турбогаз»(88000 Закарпатська область, м.Ужгород, вул.Болгарська, 3 код 00153608) на користь Приватного акціонерного товариства «ІДС Аква Сервіс», м.Моршин Львівської області в особі філії приватного акціонерного товариства «ІДС Аква Сервіс»в місті Ужгород (88000 Закарпатська область, м.Ужгород, вул.8 Березня, 46 В, код 33892132) суму 1419,48 грн., в т.ч.1210 грн. вартості кулера і 209,48 грн. втрат від інфляції, та 121,50 грн. на відшкодування судового збору, в іншій частині позову - відмовлено.

При прийнятті рішення місцевий господарський суд виходив з приписів ст.ст.257, 267, 598, 625 Цивільного кодексу України, ст.232 Господарського кодексу України.

Не погоджуючись з рішенням суду, позивач подав апеляційну скаргу, просить рішення суду в частині відмови в позові скасувати з підстав неповного з'ясування та недоведеності обставин справи, які суд визнав встановленими, невідповідності висновків суду дійсним обставин справи, неправильного застосування норм матеріального права, позовні вимоги задоволити повністю, з мотивів у ній наведених.

В судовому засідання представник позивач вимоги та доводи апеляційної скарги підтримав.

Відповідач у відзиві на апеляційну скаргу та представник відповідача в судовому засіданні вимоги та доводи апеляційної скарги заперечив, просив рішення суду залишити без змін, а апеляційну скаргу -без задоволення.

Розглянувши доводи позивача, викладені в апеляційній скарзі, заперечення відповідача, наведені у відзиві на апеляційну скаргу, заслухавши пояснення представників сторін, оцінивши наявні матеріали справи, апеляційний господарський суд дійшов висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами першої і апеляційної інстанцій, 26.06.2006р. між Відкритим акціонерним товариством «Нова», правонаступником якого є Приватне акціонерне товариство «ІДС Аква Сервіс», та Відкритим акціонерним товариством «Ужгородський турбогаз»укладено договір № 4000266, відповідно до якого постачальник (позивач) зобов"язався систематично здійснювати поставку питної води торгівельної марки «Моршинська»в 18,9 - літрових бутилях, а Покупець (відповідач) - своєчасно приймати та оплатити її вартість.

Згідно з пунктів 1.2, 3.2 договору поставки бутилі, в яких здійснюється постачання води, є зворотною тарою і власністю постачальника. Вартість одного пустого бутиля складає 50 грн.

Відповідно до пунктів 3.1 та 4.1 договору поставки покупець оплачує вартість поставленої води на підставі пред"явлених ним рахунків чи накладних готівкою в день поставки води або в безготівковому порядку не пізніше 5 банківських днів з моменту отримання рахунку постачальника чи оригіналу накладної.

Відповідно до пункту 7.1 договору поставки строк його дії з моменту підписання до 26.06.2007р., у випадку ж, якщо жодна із сторін не заявить про свій намір розірвати договір не пізніше ніж за 10 днів до його закінчення, він вважається пролонгованим на один рік.

Постачальник в односторонньому порядку має право припинити дію вказаного договору, якщо покупець:

- не замовляє воду постачальника протягом двох місяців;

- не оплачує її вартість протягом трьох місяців;

- використовує бутилі не за їх цільовим призначенням.

26.06.2006р. між сторонами у спорі було укладено також договір оренди № 4000266, за умовами якого орендодавець (позивач) передав орендарю (відповідачу) у строкове платне користування допоміжне обладнання для розливу води, а орендар зобов"язався своєчасно сплачувати плату за його користування відповідно до умов договору.

Згідно з пунктом 2.1 договору оренди обладнання є власністю орендодавця і підлягає обов"язковому поверненню. Вартість одиниці допоміжного обладнання - кулера - складає 1210 грн.

Відповідно до пунктів 2.1-2.4 договору оренди річна орендна плата за один кулер складає 480 грн., в т.ч. з ПДВ, оплата її здійснюється орендарем щомісячно на підставі пред"явлених рахунків орендодавця протягом 5 (п'яти) банківських днів з моменту отримання рахунку; розрахунки ж по даному договору здійснюються орендарем шляхом перерахування коштів або ж готівкою через касу орендодавця; моментом оплати є поступлення коштів на рахунок або в касу орендодавця.

Згідно з розділом 4 договору оренди орендар зобов"язаний повернути орендодавцю обладнання в стані, в якому це майно було передане орендарю, з врахуванням нормального зносу по акту приймання-передачі після закінчення строку дії договору або у випадку його дострокового розірвання.

У випадку ж поломки обладнання внаслідок порушення технічних норм експлуатації орендар сплачує орендодавцю повну вартість наданого майна(пункт 6.3 Договору).

Пунктами 5.1, 5.2 договору оренди передбачено строк його дії з моменту підписання до 26.06.2007р.; у випадку ж, якщо жодна із сторін не заявить про свій намір розірвати договір не пізніше ніж за 10 днів до його закінчення, він вважається пролонгованим на 1 рік.

Позивач вважаючи, що договір оренди допоміжного обладнання для розливу води № 4000266 від 27.06.2006р. чинний, оскільки строк його дії щорічно пролонгувався і ні одна зі сторін не заявила про припинення його дії, пред"явив вимогу про стягнення з відповідача 2670 грн. вартості послуг оренди з серпня 2009р. по лютий 2012р. На підтвердження вказаної вимоги подав копії рахунків-фактур від 31.08.09 №4000002227 на суму 100 грн., №4000002518 від 30.09.09 на суму 100 грн., №4000002811 від 31.10.09 на суму 100 грн., №4000003104 від 30.11.09 на суму 60 грн., №4000003384 від 31.12.09 на суму 60 грн., №4000000239 від 31.01.10 на суму 60 грн., №4000001664 від 22.02.10 на суму 600 грн., №4000000519 від 28.02.10 на суму 60 грн., №4000000794 від 31.03.10 на суму 60 грн., №4000001070 від 30.04.10 на суму 60 грн., №4000001343 від 31.05.10 на суму 60 грн., №4000002177 від 30.06.10 на суму 60 грн., №4000001893 від 31.07.10 на суму 60 грн., №4000002296 від 31.08.10 на суму 60 грн., № 4000002177 від 30.09.10 на суму 540 грн., №4000002980 від 30.07.11 на суму 420 грн., №4000000598 від 28.02.12 на суму 210 грн.

Пред"явлена позивачем також вимога про повернення одного кулера вартістю 1210 грн., який передано відповідачу згідно з актом-прийому передачі від 26.06.2006р. при укладенні договору №4000266 від 26.06.2006р.

На підставі ст.625 ЦК України позивач нарахував відповідачу до відшкодування 354,15 грн. втрат від інфляції суми боргу за послуги оренди з вересня 2009р. по березень 2012р. і за неповернення кулера з жовтня 2009р. по березень 2012р.

В зв"язку з простроченням оплати орендних платежів та вартості кулера на підставі п.6.3 договору оренди позивач нарахував відповідачу до сплати пеню в розмірі 0,5 % від суми боргу за кожний день прострочення на загальну суму 12025,50 грн., в т.ч.7334,60 грн. за прострочення оплати кулера протягом 868 днів, починаючи з 16.10.2009р.

Позивач просить також стягнути з відповідача 1500 грн. вартості 30 бутлів (зворотної тари) по 50 грн. кожна, на підтвердження чого подав акт звірки кількості тари у клієнта від 31.12.2009р. про наявність у ВАТ "Турбогаз" залишку 30 бутлів 18,9 л, які належать постачальнику.

Крім того, позивачем заявлено вимогу про стягнення 1043,65 грн. збитків у вигляді недоотриманих доходів, які міг би отримати у випадку своєчасної оплати орендних платежів і вартості кулера та розміщення цих коштів на депозитний рахунок в банку - всього за період з вересня 2009р. по березень 2012р.

З матеріалів справи вбачається, що остання поставка води постачальником в рахунок договору поставки № 4000266 від 26.06.2006р. була здійснена 10.06.2008р.

Відповідно до п.1 ст.598 ЦК України, зобов"язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Згідно зі ст.651 ЦК України, у разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

Постачальник припинив подальшу поставку мінеральної води, а тому з врахуванням положень 7.1 договору № 4000266 від 26.06.2006р., останній є припиненим з 26.06.2008р.

Зворотну тару, за твердженням сторін, необхідно було повернути покупцю або відшкодувати її вартість не пізніше, ніж 30.06.2008р. Однак, вимога про повернення чи відшкодування тари була виставлена в претензії № 45 від 01.12.2011р. (претензія № 461 від 29.09.2009р. до уваги судом не приймається, оскільки доказів про її надіслання позивачем відповідачу відсутні).

Статтею ст.257 ЦК України встановлено загальну позовну давність тривалістю у три роки.

Відповідно до ч.3 ст.267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

Відповідач подав суду заяву від 14.02.2012р. про застосування строків позовної давності у даній справі.

Таким чином, судом першої інстанції правомірно відмовлено в задоволенні позовної вимоги про стягнення 1500 грн. вартості зворотної тари (30 бутлів по 50 грн.) у зв'язку із спливом строку позовної давності, оскільки позов пред"явлено 30.01.2012р.

Щодо вимоги про стягнення 2670 грн. боргу за отриманий товар та послуги, то у її задоволенні судом першої інстанції також відмовлено правомірно, виходячи з наступного.

З огляду на положення пунктів 5.1, 5.2 договору оренди № 4000266 від 26.06.2006р., останній припинив свою дію 26.06.2008р. Відтак, зобов"язання сторін припинилися, в тому числі і зобов'язання щодо нарахування орендної плати.

Крім того, відповідно до п.2.3 договору оренди, орендна плата сплачується орендарем щомісячно на підставі пред"явлених рахунків орендодавця протягом 5 банківських днів з моменту отримання рахунку. Однак, належних доказів пред'явлення (надіслання чи вручення) відповідачу рахунків по орендній платі позивач суду не надав, а відтак, не довів обставини виникнення у відповідача зобов'язань по сплаті орендної плати за період з серпня 2009р. по лютий 2012р.

Згідно з пунктом 5.3 договору оренди у випадку не внесення орендарем орендної плати строком більше трьох місяців, орендодавець вправі розірвати договір в односторонньому порядку.

Більше того, розмір боргу за товар, тобто за поставлену питну воду, позивачем не виокремлений, жодним документом не встановлений, та й самим розрахунком боргу не виділений; беручи до уваги суму 2670 грн., як борг за оренду обладнання, то його розмір теж належним чином не доведений, оскільки за договором оренди річна орендна плата за користування одиницею обладнання складає 480 грн., тобто 40 грн., в т.ч.ПДВ, на місяць, а в поданих позивачем рахунках вказано то 60 грн., то 100 грн. Таким чином, позивачем не подано обгрунтованого, документально підтвердженого розрахунку заявленого до стягнення з відповідача боргу.

Як вбачається з матеріалів справи, сторони дійшли згоди про те, що кулер є пошкодженим, у зв"язку з чим позивач відмовився його приймати після припинення дії договору, натомість виставив рахунок на відшкодування його вартості. Доказів фактичного користування відповідачем кулером за вказаний позивачем період нарахування орендної плати останній суду не подав.

Щодо позовної вимоги про стягнення збитків у вигляді упущеної вигоди, то підстави для її задоволення відсутні з огляду на таке.

Відповідно до п.2 ч.2 ст.22 ЦК України упущеною вигодою є доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене.

Для застосування такої міри відповідальності потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправності поведінки, реальності збитків (у т. ч. упущеної вигоди), причинного зв"язку між протиправною поведінкою боржника та збитками, і вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.

Навівши лише розрахунок упущеної вимоги, позивач не обгрунтував можливість реального її отримання, не надав документів, що підтверджують наявність упущеної вигоди. Не зазначив також заходів, вжитих ним для одержання визначених ним неодержаних доходів (ч.4 ст.623 ЦК України).

Щодо вимоги про стягнення з відповідача вартості кулера, переданого по акту прийому-передачі від 26.06.2006р., в сумі 1210 грн., то така задоволена судом першої інстанції правомірно, оскільки згідно з п.6.3 договору оренди у випадку поломки обладнання внаслідок порушення технічних норм експлуатації, орендар сплачує орендодавцю повну вартість наданого майна. Так, після припинення поставки води позивач відповідно до п.6.3 договору оренди у зв"язку з пошкодженням кулера виставив відповідачу рахунок № 4000007618 на суму 605 грн. з умовою оплати його в п"ятиденний термін. Відповідач факт пошкодження підтвердив, однак рахунок не оплатив. Однак, згідно з п.2.1 договору вартість обладнання становить 1210 грн.

У зв"язку із задоволенням позовної вимоги про стягненням з відповідача суми боргу за вартість кулера, як похідну, господарським судом правомірно задоволено також і вимогу про стягнення інфляційних втрат, нарахованих на таку вартість за період з 16.10.2009р. по березень 2012р. відповідно до ст.625 ЦК України. в сумі 209,48 грн.

В іншій частині нарахованих інфляційних втрат позов не підлягає задоволенню з підстав недоведеності решти суми основного боргу.

Відповідно до п.6 ст.232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Виходячи з наведеної норми позовні вимоги про стягнення пені частково не підлягають задоволенню за безпідставністю нарахування та частково за спливом строку позовної давності (ст.ст.257, 267 ЦК України та 232 ГК України).

Судом першої інстанції також правомірно відмовлено у задоволенні вимоги про відшкодування 2300 грн. за надані юридичні послуги, оскільки статтею 44 ГПК України передбачено відшкодування судових витрат у вигляді сум, що були сплачені стороною за отримання послуг адвоката, а в даному випадку правову допомогу надавав суб"єкт підприємницької діяльності, а не адвокат; крім того, позивачем не подано доказів оплати самих послуг чек, квитанція тощо); витрати ж, які згідно з договором про надання юридичних послуг від 26.01.2012р. повинні бути оплачені в майбутньому і залежать від результату розгляду судом спору, відшкодовуватись не можуть.

За таких обставин, правові підстави для скасування рішення суду та задоволення апеляційної скарги відсутні.

Тому керуючись ст.99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Львівський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

Рішення Господарського суду Закарпатської області від 02.04.2012р. у справі № 5008/66/2012 залишити без змін, а апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «ІДС Аква Сервіс», м.Моршин Львівської області, - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку.

Матеріали справи повернути до місцевого господарського суду.

Головуючий суддя Юрченко Я.О.

Суддя Давид Л.Л.

Суддя Данко Л.С.