Постанова

від 07.06.2012 по справі 1570/1797/2012

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 червня 2012 р.Справа № 1570/1797/2012

Категорія:8.2.1Головуючий в 1 інстанції: Глуханчук О.В.

Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Зуєвої Л.Є.,

суддів Димерлія О.О. та Єщенка О.В.

розглянувши в порядку письмового провадженя апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Фледж" на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 10.05.2012 року по справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Фледж" до Державної податкової інспекції у Малиновському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В:

В березні 2012 року товариство з обмеженою відповідальністю "Фледж" звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Малиновському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення-рішення.

В обґрунтування позову зазначалося, що податковим органом було проведено позапланову виїзну перевірку з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на рахунок платника у банку за січень 2009 року, яка виникла за рахунок від'ємного значення з ПДВ, що декларувалось в період: травень, червень, липень, серпень, вересень, жовтень, грудень 2008 року та при проведенні зазначеної перевірки було встановлено порушення п.п.7.7.2, 7.7.3, п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», однак у зазначеному акті перевірки не встановлюється конкретизація та обґрунтування встановлених порушень з боку ТОВ «Фледж», що вказує на відсутність такого порушення, а тому зменшення суми податкового кредиту на 359 254 грн. є незаконною.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 10.05.2012 року в задоволенні позову товариства з обмеженою відповідальністю "Фледж" до Державної податкової інспекції у Малиновському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення-рішення відмовлено.

Не погоджуючись з постановленим по справі судовим рішенням, товариство з обмеженою відповідальністю "Фледж" в апеляційній скарзі зазначає про невідповідність висновків суду обставинам справи. При цьому апелянт вважає, що судом допущено порушення матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи по суті. У зв'язку з чим в апеляційній скарзі ставиться питання про скасування постанови суду першої інстанції і винесення нової постанови із задоволенням позовних вимог.

Оскільки сторони були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, що підтверджується наявними в матеріалах справи повідомленнями про вручення почтових відправлень, однак в судове засідання вони не з'явилися, поважність своєї неявки суду не повідомили, тому апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження відповідно до вимог ст.197 КАС України за наявними у справі матеріалами.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для її задоволення.

Судом першої інстанції встановлено судом першої інстанції працівниками Державної податкової інспекції у Малиновському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби була проведена виїзна позапланова перевірка позивача з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на рахунок платника у банку за січень 2009 року, яка виникла за рахунок від'ємного значення з ПДВ, що декларувалось в період: травень, червень, липень, серпень, вересень, жовтень, грудень 2008 року за період з 23.03.2009 року по 27.03.2009 року.

За результатами перевірки складено акт від 01.04.2009 року № 45/23-210/34381140, яким встановлені порушення п.п. 7.7.2, п.п. 7.7.3 п. 7.7 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", а саме завищено заявлену суму бюджетного відшкодування на 359 254,0 грн.

08.04.2009 прийняте податкове повідомлення-рішення № 0000222350/0, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на 359 254,0 грн.

Фактично спір між сторонами виник з приводу визначення бази оподаткування податку на додану вартість.

В силу ст. 19 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання мають право без обмежень самостійно здійснювати господарську діяльність, що не суперечить законодавству.

Пунктом 3 ст. 189 Господарського кодексу України зазначено, що суб'єкти господарювання можуть використовувати у господарській діяльності вільні ціни, державні фіксовані ціни та регульовані ціни - граничні рівні цін або граничні відхилення від державних фіксованих цін.

Правилами ст. 6 Закону України «Про ціни та ціноутворення»передбачено, що в народному господарстві застосовуються вільні ціни і тарифи, державні фіксовані та регульовані ціни і тарифи.

Повноваження в галузі встановлення цін належать Кабінету Міністрів України або за делегуванням його повноважень органами державного управління ( ст.ст. 4,8 Закону України «Про ціни та ціноутворення»).

Статтею 9 Закону України «Про ціни та ціноутворення», встановлено, що держава встановлює фіксовані та регульовані ціни і тарифи: на ресурси, що мають визначальний вплив на загальний рівень і динаміку цін; на товари й послуги, що мають вирішальне соціальне значення; на продукцію, товари та послуги, виробництво яких зосереджується на підприємствах, що займають монопольне становище на ринку.

Відповідно до підпункту 1.20.1 пункту 1.20 статті 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

Справедлива ринкова ціна - це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг).

Порядок визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) регламентований підпунктом 1.20.2 пункту 1.20 статті 1 Закону, в межах якого податковий орган зобов'язаний діяти при визначенні рівня звичайних цін.

Стаття 3 Закону України «Про податок на додану вартість»встановлює та розрізняє такі види об'єктів оподаткування, як поставка товарів та послуг, місце надання яких знаходиться на митній території України та ввезення товару (супутніх послуг) у митному режимі імпорту та реімпорту. Окремо, закон виділяє і правове регулювання зазначених об'єктів.

Так, у п.4.1 ст.4 Закону України "Про податок на додану вартість" №168/97-ВР від 03.04.1997 року встановлено, що база оподаткування операції з поставки товарів (послуг) визначається, виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними цінами, але не нижче за звичайні ціни, з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів (обов'язкових платежів), згідно із законами України з питань оподаткування (за винятком податку на додану вартість, а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на послуги стільникового рухомого зв'язку, що включається до ціни товарів (послуг)).

В свою чергу, згідно з п.4.3 ст.4 Закону України "Про податок на додану вартість" №168/97-ВР від 03.04.1997 року, для товарів, які імпортуються на митну територію України платниками податку, базою оподаткування є договірна (контрактна) вартість таких товарів, але не менша митної вартості, зазначеної у ввізній митній декларації з урахуванням витрат на транспортування, навантаження, розвантаження, перевантаження та страхування до пункту перетину митного кордону України, сплати брокерських, агентських, комісійних та інших видів винагород, пов'язаних з імпортом таких товарів, плати за використання об'єктів інтелектуальної власності, що належать до таких товарів, акцизних зборів, ввізного мита, а також інших податків, зборів (обов'язкових платежів), за винятком податку на додану вартість, що включаються у ціну товарів (робіт, послуг) згідно з законами України з питань оподаткування.

Імперативний характер зазначених вище норм закону не дає підстав використовувати особливості визначення бази оподаткування поставок товарів, місце яких на митній території України для визначення бази оподаткування операцій платників податків з ввезення товарів у митному режимі імпорту. Однаково це стосується і спірної ситуації, коли податковий орган застосовує особливості правового регулювання бази оподаткування при імпорті товарів для визначення бази оподаткування операцій з поставки товарів на митній території України.

Об'єктом оподаткування у спірних правовідносинах були операції з поставки товарів на території України, тому база оподаткування таких операцій повинна визначатись за правилами п.4.1 ст.4 Закону України "Про податок на додану вартість" №168/97-ВР від 03.04.1997 року, а не за правилами п.4.3 ст.4 цього Закону.

Стаття 261 Митного кодексу України, передбачає, що відомості про митну вартість товарів, які переміщуються через митний кордон України, використовуються для нарахування податків і зборів (обов'язкових платежів), ведення митної статистики, а також у відповідних випадках для розрахунків у разі застосування штрафів, інших санкцій та стягнень, встановлених законом України.

Таким чином, митна вартість використовується при здійсненні процедури розмитнення товарів, що ввозиться на митну територію, для визначення розміру сум податків та зборів, що сплачується на митниці.

Застосування норм п. 4.3. ст. 4 Закону до операцій поставок (продажу) на території України раніше імпортованих товарів суперечить як п. 4.1 ст. 4 Закону так і п. 4.3 ст. 4 Закону, норми якого розповсюджуються виключно на імпорті операції (операції з ввезення товарів).

В свою чергу, відповідно до п.1.18 ст.1 цього Закону,як вже зазначалося , звичайні ціни розуміються та застосовуються за правилами, визначеними п.1.20 ст.1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" №334/94-ВР від 28.12.1994 року.

Судова колегія дійшла до висновку, що суд першої інстанції безпідставно встановив, що звичайна (справедлива) ринкова ціна товару не може бути нижчою, ніж ціна придбання цього товару, якою є його митна вартість, посилаючись на п. 1.20 ст. 20 "Про оподаткування прибутку підприємств", з огляду на наступне.

Згідно з пп.1.20.1 п.1.20 ст.1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" №334/94-ВР від 28.12.1994 року, якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін. В свою чергу, справедлива ринкова ціна - це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг). А ринок товарів (робіт, послуг) -це сфера обігу товарів (робіт, послуг), яка визначається виходячи з можливості покупця (продавця) реально і без значних додаткових витрат придбати (продати) товар (роботу, послугу) на найближчій стосовно будь-якої із сторін договору території. Ідентичні товари (роботи, послуги) -це товари (роботи, послуги), що мають однакові характерні для них основні ознаки. Під час визначення ідентичності товарів беруться до уваги, зокрема, їх фізичні характеристики, які не впливають на їх якісні характеристики і не мають суттєвого значення для визначення ознак товару, якість і репутація на ринку, країна походження та виробник. Незначні відмінності в їх зовнішньому вигляді можуть не враховуватися.

Обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладається на податковий орган у порядку, встановленому законом. При проведенні перевірки платника податку податковий орган має право надати запит, а платник податку зобов'язаний обґрунтувати рівень договірних цін або послатися на норми абзацу першого підпункту 1.20.1 цього пункту (пп. 1.20.8 п. 1.20 ст. 1 Закону).

Зі змісту акту перевірки не вбачається, що податковий орган звертався до нього із письмовим запитом про надання інформації в обґрунтування рівня звичайних цін. Жодних обґрунтувань тому, що застосована позивачем в охопленому перевіркою періоді ціна реалізації не відповідає рівню звичайної ціни, не наведено.

Частиною 13 Указу Президента України "Про деякі заходи з регулювання підприємницької діяльності" передбачено, що індикативні або звичайні ціни на товари (роботи, послуги) установлюються на підставі статистичної оцінки рівня цін реалізації таких товарів (робіт, послуг) на внутрішньому ринку України, яка проводиться уповноваженим державним органом у визначеному ним порядку. Індикативні або звичайні ціни не можуть встановлюватися органами виконавчої влади, які використовують їх для нарахування та стягнення податків і зборів (обов'язкових платежів) та неподаткових платежів, крім випадків відсутності статистичних даних про рівень цін на окремі види товарів (робіт, послуг).

Однак, всупереч наведеній нормі податковим органом не надано доказів витребування та зібрання інформації щодо статистичної оцінки рівня цін товари, які реалізовувалися ТОВ «Фледж»на внутрішньому ринку України, що склались на ідентичні (однорідні) товари у цей період..

Отже, колегія суддів вважає, що податковим органом не доведено, що ціни на товари . яки реалізовувалися позивачем на території України не відповідали рівню звичайної ціни.

Окремо слід зазначити, що відповідно до пп.1.20.10. п.1.20 ст.1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" №334/94-ВР від 28.12.1994 року, донарахування податкових зобов'язань платника податку податковим органом внаслідок визначення звичайних цін здійснюється за процедурою, встановленою законом для нарахування податкових зобов'язань за непрямими методами. Разом з тим, судом встановлено, що рішення про застосування непрямих методів для визначення суми податкових зобов'язань позивача податковим органом не приймалося.

Судом першої інстанції не взято до уваги, те що маючи намір застосувати звичайні ціни до здійснених позивачем операцій з поставки товарів, контролюючий орган повинен був дотримуватися вимог законодавства, зокрема Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" №334/94-ВР від 28.12.1994 року щодо правил визначення звичайних цін з метою оподаткування, а не ототожнювати поняття "звичайна ціна" із "митною вартістю".

Позиція податкового органу щодо того, що митна вартість товару є його звичайною ціною є такою, що не ґрунтується на приписах законодавства, жодною з норм якого не передбачено, що митна вартість товару, яка визначається для товарів, що ввозяться на митну територію України, є звичайною ціною для такого товару, який в подальшому реалізується на території України.

Митна ж вартість товарів, відповідно до ст.259 МК України це ціна товарів, які переміщуються через митний кордон України, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, обчислена відповідно до положень цього Кодексу. З огляду на наведені у главі 47 названого Кодексу методи визначення митної вартості товарів, які імпортуються в Україну, та порядок їх застосування можна дійти висновку, що в залежності від обраного методу митна вартість може не співпадати з фактичною ціною придбання товару суб'єктом господарювання, що виключає можливість порівняння митної вартості з ціною реалізації товару як критерій прибутковості операції з продажу цього товару.

Відповідно до п.4 розділу I Інструкції про заповнення вантажної митної декларації, затвердженої наказом Державної митної служби України №307 від 09.07.1997 року, ціна товарів, які переміщуються через митний кордон України, це фактурна вартість і зазначається вона в рахунку-фактурі.

Відповідачем не встановлено, що ціна реалізації товару, що був попередньо ввезений позивачем на територію України і реалізовувався в охопленому перевіркою періоді нижча за його фактурну вартість, навпаки в актах перевірки відображено, що ціна реалізації товару в кожному випадку визначалась позивачем виходячи саме з фактурної вартості.

На підставі наведеного, позивачем не було допущено порушень ні норм Закону України "Про податок на додану вартість" №168/97-ВР від 03.04.1997 року, ні норм Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" №334/94-ВР від 28.12.1994 року при здійсненні ним операцій з продажу товару за договірною вартістю, визначеною за вільними цінами, оскільки врахування митної вартості товарів як рівня звичайної ціни, що діяла на дату придбання та дату продажу таких товарів, нормами вказаних Законів не передбачена, а відповідачем не доведено того, що ціна договорів не відповідала рівню звичайної ціни. Позиція ж податкового органу про те, що митна вартість товару є його звичайною ціною є такою, що не ґрунтується на приписах законодавства, жодною нормою якого не передбачено, що митна вартість товару, яка визначається для товарів, що ввозяться на митну територію України, є звичайною ціною для такого товару, який реалізується на території України. За таких обставин, не може вважатися доведеним податковим органом той факт, що ціна товарів, реалізованих позивачем на митній території України, є нижчою за звичайні ціни.

Суд першої інстанції безпідставно посилається на п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", вказуючи, що операції оподатковувались з пов'заними особами. Втім, в матеріалах справи відсутні підтвердження факту придбання позивачем товару у пов'язаних осіб.

Зокрема суд першої інстанції помилково зазначив, що господарською може бути визнана лише правомірна діяльність платника податку, вчинювана саме з метою одержання доходу оскільки, відповідно до п.1.32 ст.1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" №334/94-ВР від 28.12.1994 року, господарська діяльність -це будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. При цьому Законом не передбачено обов'язковості отримання доходу від кожної окремої операції, позаяк саме діяльність як сукупність операцій має бути направлена на отримання доходу. Адже окрема операція може не мати всіх ознак господарської діяльності та її не можна розглядати окремо від інших операцій.

Відповідно до декларацій з податку на прибуток за 1 півріччя 2008 року, 9 місяців 2008 року (з уточнюючим розрахунком) та 2008 рік (з уточнюючим розрахунком) зазначені відповідні обсяги валового доходу 191474 грн., 3250641 + 4000000 = 7250641 грн. та 983910 + 6450000 = 7433910 грн.

У позивача за даними рядка 11 декларації з податку на прибуток оподаткований прибуток за 1 півряччя 2008 р., 9 місяців 2008 року, 2008 рік дорівнював відповідно 7530 грн., 13302 грн., 24157 грн., тобто господарювання було рентабельним.

Крім того, судова колегія вважає за необхідне зазначити,що підставою прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення було порушення ,на думку податкового органу, позивачем п.п. 7.7.2 та п.п. 7.7.3 п. 7.7 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", однак судом першої інстанції не наведено висновків та обґрунтувань щодо порушення ТОВ «Фледж»п.п. 7.7.2 та п.п. 7.7.3 п. 7.7 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість".

Так, відповідно до п.п.7.7.2. названого вище Закону якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то:

а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (послуг);

б) залишок від'ємного значення після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту кожного наступного податкового періоду лише в частині суми податку фактично сплаченої отримувачем постачальникам товарів (послуг) та при імпорті і включається до розрахунку бюджетного відшкодування наступного звітного періоду;

залишок від'ємного значення, за яким не проведено розрахунків з постачальниками відображається в податковій декларації з податку на додану вартість окремим рядком для визначення суми податку, яка може підлягати відшкодуванню в частині сплачених сум податку в наступних звітних періодах.

П.п. 7.7.3. цього закону встановлює,що платник податку може прийняти самостійне рішення про зарахування належної йому повної суми бюджетного відшкодування у зменшення податкових зобов'язань з цього податку наступних податкових періодів. Зазначене рішення відображається платником податку у податковій декларації, яку він подає за наслідками звітного періоду, в якому виникає право на подання заяви про отримання бюджетного відшкодування згідно з нормами цієї статті. При прийнятті такого рішення зазначена сума не враховується при розрахунку сум бюджетного відшкодування наступних податкових періодів.

У чому саме полягає порушення зазначених норм, ні Відповідачем, ні судом першої інстанції не доведено. Навпаки згідно акту, дані результатів перевірки збігаються з даними підприємства.

Відповідно до Порядку оформлення результатів документальних перевірок щодо дотримання податкового та валютного законодавства суб'єктами підприємницької діяльності - фізичними особами, затвердженого наказом ДПА України №326 від 11.06.2004 року, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 30.06.2004 року за №803/9402, акт документальної перевірки повинен містити систематизований виклад виявлених у ході перевірки фактів порушень, зокрема, норм податкового та валютного законодавства, а також невиконання платником податків законних вимог посадової особи податкових органів, яка проводила перевірку. За результатами документальної перевірки в акті викладаються всі суттєві обставини фінансово-господарської діяльності суб'єкта підприємницької діяльності, які мають відношення до фактів виявлених порушень податкового та валютного законодавства. Факти виявлених порушень податкового та валютного законодавства викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, з посиланнями на первинні або інші документи, які зафіксовані за обліком та підтверджують наявність зазначених фактів.

У акті перевірки №45/23/210/34381140 від 01.04.2009 року не наведено посилань на конкретні первинні документи, на підставі яких ревізор зробив висновок, що позивачем завищено залишок від'ємного значення (рядка 26) по декларації з ПДВ за січень 2009 року в сумі 359 254 грн., який був сформований за даними перевірки у травні, червні, липні, серпні, вересні, жовтні, грудні. В той же час, відповідач не підтвердив жодним посиланням на бухгалтерські, податкові чи інші документи свої висновки, жодним чином не обґрунтував та не навів своїх розрахунків. Із тексту акту перевірки неможливо встановити, які документи були використані відповідачем для своїх висновків.

Крім того як вбачається з висновку № 68 експертного економічного дослідження відносно ТОВ "Фледж" від 24.05.2012 року, проведений судовим експертом Ліщінською Євгенією Павлівною,сума ПДВ в розмірі 359 254 грн., яка вказана в декларації з ПДВ за січень 2009 року та підлягає відшкодуванню з бюджету на рахунок, відповідає п.п. 7.2.7 п.7.2, п.п. 7.4.1 п. 7.4, п.п. 7.7.1., 7.7.2 та 7.7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість".

Також експертом встановлено, що висновки, про недодержання ТОВ "Фледж" вимог п.п. 7.7.2, 7.7.3 п. 7.7 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", які викладені в акті перевірки та повідомлення-рішення документально та нормативно не обґрунтовані.

На підставі наявних в матеріалах справи доказів судовою колегією встановлено, що відповідачем не проводилось дослідження ринку ідентичних або однорідних товарів ,при цьому митна вартість при поставці товару на Україну не може бути визначена яке звичайна ціна в спірних відносинах, оскільки в даному випадку товар після митного оформлення реалізовувався на ринку України. Відповідно дослідженню підлягала ціна на ринку України, що не було зроблено податковим органом.

Акт перевірки не містить відомостей, які б свідчили про неможливість визначити рівень звичайних цін на товар згідно з нормами п.п. 1.20.1-1.20.5 п. 1.20 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств». При цьому, з акту перевірки не вбачається, як ДПІ для обґрунтування звичайної ціни використовувала правила, встановлені національними стандартами бухгалтерського обліку.

Відповідачем не доведено, що саме визначена ним ціна є звичайною, а також не доведено, що ціна та товари не відповідає рівню справедливих ринкових цін, враховуючи, що сторони договору є взаємно незалежними юридично та фактично (не є пов'язаними особами). Тому, виходячи з положень п. 1.20.1 п. 1.20 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»судова колегія вважає, що визначена сторонами договорів купівлі-продажу, які були предметом перевірки ДПІ, ціна - відповідає рівню справедливих ринкових цін і тому є звичайною.

Таким чином, безпідставним є висновок відповідача про порушення позивачем п.п. 7.7.2, п.п. 7.7.3 п. 7.7 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", а саме завищення заявленої суму бюджетного відшкодування на 359 254,0 грн.

Аналогічна позиція щодо помилковості ототожнення податковим органом митної та звичайної ціни була викладена також в ухвалі ВАСУ України від 27.04.2010р. по справі № К-55570/09.

Відповідно до положень ч.2 ст. 71 КАС України особливістю провадження в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень є те, що обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Відповідач, приписів ч. 2 ст. 71 КАС України не виконав і не надав належних доказів правомірності власних висновків, правильності та законності прийнятого податкового повідомлення -рішення.

Таким чином, враховуючи, що судом першої інстанції при вирішенні справи порушені норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, а також те, що висновки суду не відповідають обставинам справи, колегія суддів, керуючись п.п.3,4 ч.1 ст. 202 КАС України вважає необхідним скасовуючи постанову суду першої інстанції, прийняти нову постанову, якою позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю "Фледж" задовольнити.

Керуючись ст.ст.195, 197, 198, 202, 205, 207, 254 КАС України, апеляційний суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Фледж" -задовольнити, постанову Одеського окружного адміністративного суду від 10.05.2012 року - скасувати.

Прийняти нову постанову, якою позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю "Фледж" -задовольнити, податкове повідомлення -рішення ДПІ у Маліновському районі м. Одеси від 08.04.2009р. № 0000222350/0 - скасувати.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили в порядку, встановленому частиною 5 статті 254 КАС України, і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого Адміністративного Суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.

Головуючий суддя Зуєва Л.Є.

суддя Димерлій О.О.

суддя Єщенко О.В.