Ухвала

від 06.06.2012 по справі 2а/0270/1661/11

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 2а/0270/1661/11

Головуючий у 1-й інстанції: Жданкіна Н.В.

Суддя-доповідач: Білоус О.В.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 червня 2012 року

м. Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого-судді: Білоуса О.В.

суддів: Мельник-Томенко Ж. М. Залімського І. Г.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Вінниці на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 11 квітня 2012 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Зерноекспорт" до Державної податкової інспекції у м. Вінниці про визнання протиправними та скасування податкоих повідомлень-рішень , -

В С Т А Н О В И В :

ТОВ «Зерноекспорт» звернулося до Вінницького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до ДПІ у м. Вінниці про скасування податкових повідомлень - рішень. Позовні вимоги мотивовано тим, що ДПІ у м. Вінниці була проведена планова виїзна документальна перевірка фінансово-господарської діяльності товариства з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2009 року по 30.06.2010 року, за результатами якої було складено акт № 340/2320/32054916 від 29.12.2010 року. На підставі висновків акту перевірки податковим органом прийняті податкові повідомлення - рішення від 13.01.2011 року №0000042300, № 0000032300, № 0000072340. Вважаючи висновки податкового органу безпідставними, а рішення - неправомірними, просили визнати податкові повідомлення-рішення протиправними та скасувати.

Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 11.04.2012 року позов задоволено. Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить суд скасувати постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 11.04.2012 року, та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись при цьому на неповне з'ясування обставин, які мають значення для справи та порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення спору.

В судове засідання представник апелянта (відповідача) не з'явився, хоча про час та місце розгляду справи повідомлявся своєчасно та належним чином. Про причини неявки в судове засідання суд не повідомив, клопотань про відкладення розгляду справи не направляв.

Представник позивача в судове засідання не з'явився, однак направив на адресу суду письмові заперечення на апеляційну скаргу, які долучені до матеріалів справи, з яких вбачається, що апеляційну скаргу позивач не визнає повністю, проти її задоволення заперечує, вважаючи рішення суду першої інстанції законним, обґрунтованим і таким, що відповідає фактичним обставинам справи. Просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, а також проводити розгляд справи в порядку

У зв'язку з неприбуттям жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, а також враховуючи те, що їх явка в судове засідання не визнавалась обов'язковою, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження, відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 197 КАС України, за наявними у справі матеріалами, при цьому, згідно частини 6 статті 12, частини 1 статті 41 КАС України, повне фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не відбувається.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції необхідно залишити без змін, з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Частиною 3 статті 2 КАС України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку. При цьому в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову (ч. 2 ст. 71 КАС).

Частиною 1 ст. 195 КАС України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, ТОВ «Зерноекспорт» зареєстровано виконавчим комітетом Вінницької міської ради 02.07.2002 року, свідоцтво № 145602, ідентифікаційний код 32054916. (т.1 а.с.136).

ДПІ у м. Вінниці проведена планова виїзна документальна перевірка фінансово-господарської діяльності з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2009 року по 30.06.2010 року, за результатами якої було складено акт № 340/2320/32054916 від 29.12.2010 року (т.1 а.с.17-70). Під час перевірки представниками податкової міліції був проведений обшук у офісі підприємства позивача, під час якого всі первинні бухгалтерські документи були вилучені. Зазначені факти були зафіксовані двома протоколами обшуку, копії яких знаходяться у матеріалах справи ( т.1 а.с.89-92). Перевіркою встановлено порушення п.5.1; п.п.5.2.1 п.5.2; п.п.5.3.9. п.5.3; ст.5 Закону України «Про оприбуткування прибутку підприємств» № 334/94 ВР від 28.12.1994 року, внаслідок чого встановлено заниження податку на прибуток на суму 1709865,00 грн.; порушення п.1.7.ст.1; п.3.1 ст.3; п.4.1 ст.4 ; п.7.2.6.п.7.2; п.п.7.4.1п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», внаслідок чого встановлено занижено суму податку на додану вартість на суму 1358294,00 грн.; порушення п.2.3, п.2.8 «Положення про ведення касових операцій у національній валюті в України», затвердженої постановою НБУ № 637 від 15.12.2004 року, внаслідок чого підприємством завищено граничну суму готівкових розрахунків одного підприємства (підприємця) з іншим підприємством (підприємцем) протягом одного дня.

У період, що перевірявся, підприємство позивача здійснювало операції із придбання зернових, придбання послуг по переробці зерна, придбання транспортно-експедиторських послуг та ін. (т.1 а.с.23). Перевіркою було також встановлено, що понад 90% товарообороту підприємства займає придбання зернових, в т.ч. ріпаку. Так, за період з 01.07.2009 року по 30.06.2010 року підприємством більше 50 % ріпаку придбано на виконання однотипних договорів, укладених між ТОВ «Зерноекспорт» та його контрагентами ТОВ «Торговий дім Сталк» і ТОВ «Рунавік».

Висновки податкового органу за наслідками перевірки мотивовані тим, що операції позивача із вказаними контрагентами не підтверджені складськими квитанціями та подвійними складськими свідоцтвом, а також іншими документами, відтак, на думку податкового органу, не мали на меті настання реальних наслідків, що обумовлені ними.

На підставі висновків акту перевірки податковим органом прийняті податкові повідомлення - рішення від 13.01.2011 року: №0000032300, яким позивачу було збільшено суму грошового зобов'язання по податку на прибуток підприємства за основним платежем у сумі 1709865,00грн. та по штрафним фінансовим санкціям 427466,00 грн.; та № 0000042300 , яким позивачу було донараховано податкові зобов'язання по податку на додану вартість у сумі 1358294,00 грн. за основним платежем та нараховано штрафну фінансову санкцію у сумі 339574,00 грн. ( т.1 а.с.150-152); а також рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій № 0000072340.

Вирішуючи по суті існуючий спір, суд першої інстанції виходив із того, що порядок обчислення та сплати податку на додану вартість регулюється Законом України "Про податок на додану вартість" (чинним на момент вчинення правочинів). За загальним правилом, установленим пунктом 1.7 статті 1 даного Закону, податковий кредит - це сума, на яку платник має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду.

Відповідно до положень п.п. 7.4.4. п. 7.4 ст. 7 цього ж Закону, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної вартості товарів (робіт, послуг) та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 6.1 ст. 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Згідно пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання у господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням) не включається до складу податкового кредиту.

Як вбачається із матеріалів справи, ТОВ «ТД Сталк» було зареєстровано як платника податків у ДПІ у м. Херсоні 28.08.2008 року. Останню декларацію про прибуток підприємство подавало до податкового органу за 2 півріччя 2009 року. На час проведення перевірки стан платника - 16 ліквідовано ( закрито ) 06.04.2010 року.

Щодо контрагента ТОВ «Рунавік», то воно зареєстровано у ДПІ Голосіївського району м. Києва 08.07.2009 року. Декларації з податку на прибуток за три квартали 2009 року не подавало, стан платника - 08 до ЄДР внесено запис про відсутність за місцем реєстрації.

Однак, як вбачається із обставин справи, усі операції підприємства позивача з його контрагентами були здійснені у період з липня 2009 року по січень 2010 року. У акті перевірки зазначено, що дані підприємства на момент здійснення правочинів були включені до ЄДРПОУ та мали чинну реєстрацію як платники податків, а відтак у позивача не могло бути сумнівів щодо законної діяльності його контрагентів. Крім того, у матеріалах справи міститься акт позапланової невиїзної перевірки ТОВ «ТД Сталк», проведеної ДПА у Херсонській області, в якому зафіксовано, що товариство декларувало свої зобов'язання з ПДВ по операціях з підприємством позивача ( т.1 а.с.248-249).

Посилання податкового органу на відсутність товарно-транспортних накладних в обґрунтування своїх висновків, судом першої інстанції правомірно не взято до уваги, оскільки представником позивача було надано пояснення, що транспортування товарно-матеріальних цінностей, які були придбані у контрагентів, здійснювались за рахунок постачальників, та були включені у ціну придбання. Кінцевим пунктом розвантаження товару був ДП «Стрийський КХП №2». Всі розрахунки з постачальниками продукції здійснювались виключно у безготівковій формі.

Колегія суддів вважає, що податковим законодавством України не встановлено обов'язковість транспортування придбаного покупцем товару на власний склад. Так само і право покупця на включення суми сплаченого в ціні товару ПДВ до складу податкового кредиту не може ставитися в залежність від транспортування чи не транспортування придбаного товару на склад покупця.

Колегія суддів зауважує також, що згідно ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Вищий адміністративний суд в Інформаційному листі від 20.07.2010 р. N 1112/11/13-10 "Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби" звертає увагу на необхідність індивідуалізації кваліфікації дій платників податку з формування податкового кредиту та сум бюджетного відшкодування з податку на додану вартість з огляду на добросовісність такого платника.

Предметом доказування у відповідній категорії спорів є реальність господарських операцій, що є підставою для виникнення права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування; добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті, а також реальність усіх даних, наведених у документах, що надають право на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування.

На підтвердження реальності і фактичності здійснених господарських операцій за укладеними договорами позивачем були надані суду першої інстанції накладних на товар та податкові накладні на виконання договорів поставки, докази оплати товару. Зазначені та інші наявні у справі докази у їх сукупності та взаємозв'язку, на думку колегії суддів, спростовують твердження податкового органу про безтоварність господарських операцій позивача з контрагентамим.

Крім того, основним видом діяльності позивача являться оптова торгівля зерном, насінням та кормами. Так, на підтвердження того, що придбаний товар ( ріпак) в подальшому був використаний у господарській діяльності підприємства, суду першої інстанції були надані договори поставки з ДП ЗАТ Теувес Холдінг «Тегра Україна ЛТД» та ДП «Сантрейд». Відповідно до цих договорів позивач реалізував товар (ріпак), придбаний у ТОВ «Руна вік» та ТОВ «ДТ Сталк», вищезазначеним підприємствам.

Судом першої інстанції встановлено, що товар позивача ( у даному випадку ріпак) зберігався на ДП ДАК «Хліб України» Стрийський КХП № 2, звідки реалізовувався покупцям на умовах EXW (Інкотермс 2000). Зазначене також підтверджується складськими квитанціями, які надані до матеріалів справи.

Відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" валові витрати виробництва та обігу - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 вказаного Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці з врахуванням обмежень, встановлених пунктами 5.3 - 5.8 цієї статті.

Підпунктом 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств» встановлено, що валові витрати мають бути підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Як вбачається із матеріалів справи, валові витрати позивача із контрагентами (фізичні особи-підприємці ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_9, ТОВ "Вінагрохім", ТОВ "Холодопродконтракт") підтверджені рахунками за транспортні послуги, платіжними дорученнями про перерахування коштів за транспортні послуги, актами здачі-приймння виконаних робіт по перевезенню вантажів та податковими накладними ( т.2 а.с.148-218).

Колегія суддів зауважує, що згідно ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Вищий адміністративний суд в Інформаційному листі від 20.07.2010 р. N 1112/11/13-10 "Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби" звертає увагу на необхідність індивідуалізації кваліфікації дій платників податку з формування податкового кредиту та сум бюджетного відшкодування з податку на додану вартість з огляду на добросовісність такого платника.

Предметом доказування у відповідній категорії спорів є реальність господарських операцій, що є підставою для виникнення права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування; добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті, а також реальність усіх даних, наведених у документах, що надають право на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування.

Наявними в матеріалах справи доказами спростовується висновок податкового органу, що укладені позивачем договори не спрямовані на реальне настання господарських наслідків, що обумовлені ними.

Відповідно до пункту 2 статті 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 № 996-XIV, податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку, що ведеться підприємством. Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які згідно з вищезазначеним Законом є документами, що містять відомості про господарські операції та підтверджують їх здійснення.

Позивачем, як доказ здійснення господарських операцій, були надані суду належним чином засвідчені копії документів, які відповідають вимогами первинності в розумінні статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", і являються підставою для бухгалтерського та податкового обліку.

Крім того, як вбачається із матеріалів справи, 20.07.2009 року з каси підприємства ТОВ «Зерноекспорт» (видатковий касовий ордер №8 від 20.07.2009 р.) проведено готівковий розрахунок - надання безвідсоткової позики ОСОБА_4 в сумі 190000 грн. 24.07.2009 року з каси підприємства ТОВ «Зерноекспорт» (видатковий касовий ордер №11 від 24.07.2009 р.) проведено готівковий розрахунок - надання безвідсоткової позики ОСОБА_4. в сумі 210000,00 грн.

Відповідно до 2.8 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління НБУ № 637 від 15.12.2004 року, ліміт каси встановлюється підприємствам, які мають рахунки в установах банків і здійснюють операції з готівкою. Такі підприємства можуть зберігати у своїй касі готівку на кінець дня в межах затвердженого ліміту каси.

Гранична сума готівкового розрахунку одного підприємства (підприємця) з іншим підприємством (підприємцем) протягом одного дня за одним або кількома платіжними документами встановлюється відповідною постановою Правління Національного банку України. Платежі понад зазначену граничну суму проводяться виключно в безготівковій формі. Кількість підприємств (підприємців), з якими здійснюються розрахунки, протягом дня не обмежується. Зазначені обмеження стосуються також розрахунків готівкою між підприємствами в оплату за товари, що придбані на виробничі (господарські) потреби за рахунок коштів, одержаних за корпоративними картками.

Зазначені обмеження не поширюються на: а) розрахунки підприємств (підприємців) з фізичними особами, бюджетами та державними цільовими фондами; б) добровільні пожертвування та благодійну допомогу; в) розрахунки підприємств (підприємців) за спожиту ними електроенергію; г) використання коштів, виданих на відрядження; г) розрахунки підприємств (підприємців) між собою під час закупівлі сільськогосподарської продукції.

Судом першої інстанції встановлено, що зазначені кошти були видані гр. ОСОБА_4, як фізичній особі для особистих потреб відповідно до п. 11.6 Статуту ТОВ «Зерноекспорт» та на підставі наказів по підприємству ( т.1 а.с.147, т.2 а.с.185-195). Таким чином, посилання податкового органу на порушення п. 2.8 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні - є безпідставними, а висновок суду першої інстанції в цій частині - законним і обґрунтованим.

Доводи апеляційної скарги спростовуються вищенаведеним, матеріалами справи, а тому колегією суддів відхиляються, оскільки не дають підстав для висновку про порушення судом першої інстанції норм права, які призвели до неправильного вирішення справи, тобто прийнята постанова відповідає матеріалам справи та вимогам закону, і підстав для її скасування не вбачається.

Відповідно до статті 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову -без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті рішення суду з одних лише формальних підстав.

На підставі наведеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку, щодо задоволення заявлених вимог у спосіб та межах, визначених законом.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Вінниці, - залишити без задоволення, а постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 11 квітня 2012 року, - без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно ст. 212 КАС України.

Головуючий Білоус О.В.

Судді Мельник-Томенко Ж. М.

Залімський І. Г.