Рішення

від 27.01.2012 по справі 2-6823/11

ШЕВЧЕНКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 2-6823/11

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

27 січня 2012 року Шевченківський районний суд м.Києва

в складі: головуючого - судді Пономаренко Н.В.

при секретарі Краснянській С.В., Лавреновій А.К.

з участю представника позивача ОСОБА_1

представника відповідача Яковлєва М.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві справу за позовом ОСОБА_3 до Національного банку України в особі Банкнотно-монетного двору про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди, суд,-

в с т а н о в и в :

позивачка ОСОБА_3 звернулась до суду з позовом до Національного банку України в особі Банкнотно-монетного двору про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.

В обгрунтування своїх позовних вимог посилається на те, що Постановою Правління НБ України №287 від 17.06.2010 року, було передбачено виключення із структури Банкнотно-монетного двору НБУ фінансове управління і у його складі відділ управлінського обліку та фінансів і відділ інформаційних технологій, відділ розробки дизайну та технологічний відділ Монетного двору. Однак, наказом №115-оп від 23.06.2010 року Монетно-банкнотного двору були внесені зміни до штатного розпису і виключена посада головного фахівця з якості відділу контролю якості сектору контролю якості Банкнотної фабрики. Також, наказом №375-к від 2.07.2010 року встановлено скорочення посади «головного фахівця з якості відділу контролю якості Банкнотної фабрики ОСОБА_3». Не зважаючи на те, що її примусово вимагали підписати попередження про скорочення, вона спочатку відмовилась всі події призвели до гіпертонічної кризи, однак, при отриманні нею 7.09.2010 року попередження про скорочення, їй було запропоновано чотири посади, які не передбачають наявної у неї вищої освіти і є значно нижчої класифікації та фізичних зусиль, від яких вона відмовилась. При звільненні з посади у зв»язку із скороченням штату працівників по п.1 ст.40 КЗпП України 8.11.2010 року, належні їй при розрахунку кошти отримувала з 8.11.2010 року по 29.12.2010 року. Вважає, що звільнення було незаконне, оскільки в дійсності не мали місця зміни в організації виробництва, не було відповідачем додержано норм законодавства щодо вивільненя працівника, оскільки була у відповідача дійсна можливість перевести її на іншу роботу, що передбачала вищу освіту та відповідну кваліфікацію, вона користувалась переважним правом на залишення на роботі, а всі суми, що належать до виплати, повинні виплачуватись на день звільнення. Оскільки звільнення було незаконне, то позивачка просить стягнути із відповідача заробітну плату за вимушений прогул, а також відшкодувати і моральну шкоду в розмірі 10000,00 грн., оскільки діями відповідача їй завдано значних моральних страждань.

Під час розгляду справи позивачка надала заяву і якій просить поновити строк звернення до суду посилаючись на те, що з приводу звільнення зверталась до голів керівних структур відповідача з вимогою надати письмового обґрунтування діям адміністрації Банкнотно-монетного двору НБУ, з проханням змінити дату звільнення з 8.11.2010 року на 2.12.2010 року, однак відповідей не отримала, хоча помилково розраховувала на компетентну допомогу з їх сторони.

Позивачка ОСОБА_3 та її представник в судовому засіданні позов підтримали, посилаючись на обставини, викладені у позовній заяві та просили суд позов задовольнити повністю.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечував проти вимог позивача посилаючись на його необгрунтованість та просив суд відмовити в задоволенні позову зазначивши, що при розірванні трудового договору з позивачем на підставі п. 1 ч.1 ст. 40 КЗпП України відповідачем було додержано всіх основоположних принципів та гарантій трудових прав працівника, встановлених законодавством про працю, звільнення було здійснено у повній відповідності та послідовності, визначеній КЗпП України . Крім того представник відповідача наполягав на тому, що позивачем пропущено місячний строк, передбачений ст. 233 КЗпП України для звернення до суду з позовною заявою про поновлення на роботі (позовна давність), в клопотанні позивача немає жодної правової підстави для продовження терміну для звернення до суду з відповідними позовними вимогами.

Заслухавши пояснення осіб, які приймали участь у справі, дослідивши матеріали справи, судом встановлені наступні обставини і відповідні ним правовідносини.

Постановою №9 від 06.11.1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів» Пленум Верховного Суду України в ч.1 «звернув увагу на необхідність неухильного додержання при розгляді трудових спорів Конституції України , КЗпП і інших актів законодавства України.

Діяльність судів по розгляду справ цієї категорії повинна спрямовуватися на всемірну охорону конституційного права кожного на працю, яке включає можливість заробляти собі на життя працею, яку особа вільно обирає або на яку вільно погоджується, а також на охорону прав і законних інтересів підприємств, установ, організацій, на зміцнення трудової та виробничої дисципліни, на виховання працівників у дусі свідомого й сумлінного ставлення до праці».

Як роз'яснено в п.19 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів»від 6 листопада 1992 року № 9 (з наступними змінами і доповненнями), розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням за п.І ст.40 КЗпП суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник чи уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника за його згодою на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджався за два місяці про наступне вивільнення.

В судовому засіданні встановлено, що позивачка працювала на посаді головного фахівця з якості сектору контролю якості Банкнотної фабрики відділу контролю якості (а.с.17).

Згідно із ч. 3 ст. 64 Господарського кодексу України підприємство самостійно визначає свою організаційну структуру, встановлює чисельність працівників і штатний розпис

У зв»язку із змінами в організації виробництва і праці Банкнотно-монетного двору Національного банку України, внесеними відповідно до Постанови Правління НБУ від 17.06.2010 року №287 «Про внесення змін до структури Банкнотно-монетного двору Національного Банку України», наказів Банкнотно-монетного двору від 23.06.2010 року №115-оп «Про внесення змін до штатного розпису»та від 2.07.2010 року №375-к «Про скорочення штату працівників Банкнотно-монетного двору Національного банку України»відбулася ліквідація ряду структурних підрозділів Банкнотно-монетного двору. Виключено фінансове управління, до складу якого входили відділ управлінського обліку та фінансів, відділ інформаційних технологій, а також відділ розробки дизайну та технологічний відділ Монетного двору. У структурі Банкнотно-монетного двору були створені : відділ управлінського обліку та фінансів, відділ інформаційних технологій, а також відділ розроблення дизайну та технологічного забезпечення Монетного двору. Одночасно проводилося скорочення штату працівників у кількості 93 одиниць, серед яких підлягала скороченню і посада головного фахівця з якості сектору контролю якості Банкнотної фабрики відділу контролю якості Банкнотно-монетного двору ОСОБА_3 (а.с.44-56).

Відповідно до ст. 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. При вивільненні працівників у випадках зміни в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.

Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу: на тому ж підприємстві, в установі, організації працівник, за своїм розсудом, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно.

Позивачці 5.07.2010 року було запропоновано ознайомитись з наказом від 23.06.2010 року №115-оп «Про внесення змін до штатного розпису», однак ОСОБА_3 від підпису про ознайомлення відмовилась, про що складено відповідний акт (а.с.57).

Протягом певного часу позивачка перебувала на лікарняних листках у зв»язку із тимчасовою непрацездатністю та у відпустці.

Офіційно позивачку було попереджено про майбутнє звільнення з роботи у зв»язку із скороченням штату працівників після її виходу із відпустки -7.09.2010 року (а.с.58).

Також, позивачці було запропоновано іншу роботу на посадах: 7.09.2010 р.- обліковця 4 розряду цеху обробки продукції, 1.11.2010 р. -контролера виробничого відділу, оператора(адміністратора) 4 розряду цеху обробки продукції, а також посада провідного інженера-технолога технологічного відділу на період допологової та післяпологової відпустки основного працівника ОСОБА_4, - від яких позивачка ОСОБА_3 письмово відмовилась, що нею і не заперечувалось (а.с.58 зв.).

Згідно списку вакантних посад Банкнотно-монетного двору за період з 7.09.2010 року до 8.11.2010 року включно, з 26.07.2010 року в установі з»явилась посада провідного інженера-технолога виробничого відділу Банкнотної фабрики. У вказаному списку посад зазначено, що ОСОБА_3 перебувала на лікарняному, разом із тим, позивачка перебувала на лікарняному з 27.07.2010 року, а вказана посада їй не пропонувалась.

Згідно повідомлення НБУ від 12.12.2008 року, всі внутрішні переведення працівників здійснювати тільки за відповідним погодженням з Департаментом персоналу.

На виконання цієї вимоги 30.07.2010 року направлено лист Генерального директора Банкнотно-монетного двору щодо надання дозволу на переведення на посаду інженера 1 категорії виробничого відділу Банкнотної фабрики ОСОБА_5, на що було надано відповідну згоду. І тільки за наслідками вказаного запиту на погодження, відповіднодо наказу №633-к від 15.10.2010 року переведено ОСОБА_6 на вказану посаду.

Поряд із цим, у відділу контрою якості також підлягала скороченню і посада провідного інженера-котролера сектору контролю якості Монетного двору ОСОБА_7, до функціональних обов»язків якої відносилась організація проведення вхідного контролю матеріалів, що використовуються на Монетному дворі, організація оперативного контролю якості продукції в цеху карбування розмінних монет. Тоді як функціональні обов»язки позивачки були пов»язані з обробкою результатів вхідного котролю банкнотного паперу, оперативного контролю якості продукції друкарського цеху.

Листом від 6.10.2010 року позивачку ОСОБА_3 було повідомлено про Постанову Правління НБУ від 2.07.2004 року №309 «Про затвердження Положення про порядок надання матеріальної допомоги та інших соціальних виплат працівникам і пенсіонерам Національного банку України»щодо того, хто може бути нарахованим до списків непрацюючих пенсіонерів (а.с.131).

У період з 2.11.2010 року по 5.11.2010 року позивачка перебувала у відпустці без збереження заробітної плати.

Звільнення з профкомом не узгоджувалось, оскільки позивачка відповідно до її письмової заяви була виключена із членів профспілкової організації.

Наказом Банкнотно-монетного двору №676-к від 8.11.2010 року позивачка ОСОБА_3 звільнена з роботи за скороченням штату працівників за п.1 ст.40 КЗпП України.

Таким чином, матеріалами справи доведено, що на підприємстві дійсно відбулися зміни в організації виробництва і праці, які потягли скорочення чисельності і штату працівників.

Відповідно до ч.1 ст.73 ЦПК України суд поновлює строк, встановлений Законом, за клопотанням сторони або іншої особи у разі його пропущення з поважних причин.

Відповідно до ч.3 ст.267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Згідно ч.4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Разом з тим, в ч.4 Постанови №9 від 06.11.1992 року Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» зазначено, що передбачений ст. 233 КЗпП України строк поширюється на всі випадки звільнення незалежно від підстав припинення трудового договору. Якщо місячний чи тримісячний строк пропущено без поважних причин, у позові може бути відмовлено з цих підстав. Оскільки при пропуску місячного і тримісячного строку у позові може бути відмовлено за безпідставністю вимог, суд з»ясовує не лише причини пропуску строку, а всі обставини справи, права і обов»язки сторін».

Так, відповідно до ч.1 ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

З наказом №676-к від 8.11.2010 року позивачка ознайомлена, про що свідчить її підпис на наказі (а.с.65); при звільнеі проведений розрахунок (а.с.68, 70) та нею отримано трудову книжку (а.с.66 зв.).

Позивачка в своїй заяві про визнання строку пропущеним з поважних причин посилається на те, що після свого фактичного звільнення вона 11.11.2010 року зверталась з приводу звільнення до Голови правління НБУ ОСОБА_8 про надання письмового правового обгрунтування діям відповідача, 16.12.2010 року позивачка звернулась до генерального директора Банкнотно-монетного двору про зміну дати звільнення з 8.11.2010 року на 2.12.2010 року,однак, відповідей не отримала.

Разом із тим, проаналізувавши викладені обаставини, які не підтверджені документально, суд не вбачає перешкод для звернення позивача до суду з заявою про поновлення на роботі в місячний термін, тому клопотання про поновлення терміну для звернення до суду вважає невмотивованим та таким, що не підлягає задоволенню.

Відповідно до ст. 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадить у разі, якщо порушення його звичайних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Посилання позивача на спричинення їй моральної шкоди відповідно до зазначеної вище статті, також не знайшло підтвердження у судовому засіданні, оскільки суду не надано доказів того, що порушення її прав відповідачем призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від неї додаткових зусиль для організації свого життя, тому вимоги про стягнення з відповідача моральної шкоди також не підлягають задоволенню.

На основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які посилались сторони, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, а також достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин, та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд прийшов до висновку про відмову у позові.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 40 , 42 , 43 , 49-2 , 233 КЗпП України , , Постановою Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів» , ст. ст. 3 , 10 , 11 , 60 , 61 , 73 , 209 , 212-215 ЦПК України , суд,-

в и р і ш и в :

у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до Національного банку України в особі Банкнотно-монетного двору про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржено до Апеляційного суду м. Києва через Шевченківський районний суд м. Києва протягом десяти днів з дня його проголошення шляхом подачі апеляційної скарги.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя :