Постанова

від 11.06.2012 по справі 5020-1841/2011

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" червня 2012 р. Справа № 5020-1841/2011 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючогоСаранюка В.І. -доповідача у справі суддівКролевець О.А. Попікової О.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Малого приватного підприємства "Сербов" на рішення від та на постанову відгосподарського суду міста Севастополя 10.01.2012 р. Севастопольського апеляційного господарського суду 19.03.2012 р. у справі господарського суду№ 5020-1841/2011 міста Севастополя за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Юреко" доМалого приватного підприємства "Сербов" провизнання недійсним договору

за участю представників сторін

від позивача від відповідача не з'явився не з'явився

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ЮРЕКО" звернулось до господарського суду міста Севастополя із позовом до Малого приватного підприємства "СЕРБОВ" про визнання недійсним договору на маркетингові дослідження від 05.01.1995 р., що укладений між Малим приватним підприємством "СЕРБОВ" та Малим приватним підприємством "ЮРЕКО".

Рішенням господарського суду міста Севастополя від 10.01.2012 р. у справі № 5020-1841/2011 (суддя Альошина С.М.) у позові відмовлено повністю.

Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 19.03.2012 р. (колегія суддів у складі: головуючого -судді Котлярової О.Л., суддів Воронцової Н.В., Заплава Л.М.), за наслідками розгляду апеляційної скарги Малого приватного підприємства "Сербов", рішення господарського суду міста Севастополя від 10.01.2012 р. залишено без змін, апеляційну скаргу -без задоволення.

У касаційній скарзі Мале приватне підприємство "Сербов", посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального права, просить змінити рішення господарського суду міста Севастополя від 10.01.2012 р. і постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 19.03.2012 р., виключивши з мотивувальної частини слова про визнання договору неукладеним.

Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши юридичну оцінку встановлених обставин справи, а також правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 111 7 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція перевіряє застосування господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи.

Судами попередніх інстанцій встановлено наступне.

Відповідно до п. п. 1.1.2. статуту Товариства з обмеженою відповідальністю "ЮРЕКО" (у новій редакції), затвердженого протоколом № 1/05 від 14.10.2005 р. загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "ЮРЕКО", Мале приватне підприємство "ЮРЕКО" реорганізоване шляхом перетворення у Товариство з обмеженою відповідальністю "ЮРЕКО" із збереженням коду ЄДРПОУ 20717349.

05.01.1995 р. між Малим приватним підприємством "СЕРБОВ" та Малим приватним підприємством "ЮРЕКО" був підписаний договір на маркетингові дослідження, за умовами якого Мале приватне підприємство "ЮРЕКО" доручає, а Мале приватне підприємство "СЕРБОВ" приймає на себе зобов'язання виконати наступні маркетингові дослідження:

- вивчення ринку, споживчого попиту та пропозиції з питання реалізації інвестиційної програми, наявної в довірителя щодо житлового будівництва об'єктів Чорноморського Флоту на період 1995-1997 роки;

- пошук партнерів, проведення попередніх переговорів та експертної оцінки щодо можливості укладення договору в інтересах довірителя;

- аналіз поточної вартості інвестицій по матеріалах та видах будівельних робіт, з системною та комп'ютерною обробкою даних та наданням їх довірителю.

Розділом 3 зазначеного договору визначений порядок розрахунків, де встановлено, що вартість маркетингових послуг оцінюється сторонами в сумі еквівалентній десяти тисячам доларів США.

Пунктом 3.2. вказаного договору передбачено, що дана винагорода перераховується Товариством з обмеженою відповідальністю "ЮРЕКО" на розрахунковий рахунок Малого приватного підприємства "СЕРБОВ" протягом п'яти банківських днів з моменту підписання акту здачі-приймання виконаних робіт по цьому договору. При цьому довіритель вправі замінити грошовий платіж зменшенням на дану суму вартості інвестицій, яка передбачається з агента за договором про сумісну діяльність по інвестиціям у жиле будівництво об'єктів Чорноморського Флоту від 02.01.1994 р.

Пунктом 6.1. договору на маркетингові дослідження строк його дії визначений з моменту підписання до 31.12.1996 р.

Між сторонами були оформлені та підписані акти здачі-приймання виконаних робіт, відповідно до яких договірна ціна винагороди агента склала: 05.02.1995 р. -на суму еквівалентну 1 500 доларів США, 14.04.1995 р. - на суму еквівалентну 1 500 доларів США; 20.05.1995 р. - на суму еквівалентну 10 000 доларів США; 05.12.1995 р. - на суму еквівалентну 2 000 доларів США.

Як зазначено в актах, дані суми зараховано в оплату агентом інвестицій за договором про сумісну діяльність з інвестування в житлове будівництво об'єктів Чорноморського флоту від 02.11.1994 р.

Вважаючи, що грошові зобов'язання сторін за договором мають виражатися лише у валюті України, тоді як в договорі від 05.01.1995 р. вартість маркетингових послуг оцінюється сторонами в сумі, що еквівалентна 10 000 доларам США, Товариство з обмеженою відповідальністю "ЮРЕКО" звернулось до суду з позовом про визнання зазначеного правочину недійсним, що і є предметом розгляду у даній справі.

Рішення суду першої інстанції про відмову в позові мотивоване тим, що чинне на момент підписання оспорюваного договору законодавство обмежувало застосування іноземної валюти як засобу платежу в розрахунках між резидентами та не містило приписів щодо заборони на вираження грошових зобов'язань в іноземній валюті виключно за умов, якщо таке вираження є еквівалентом відповідної суми в валюті України. Місцевий господарський суд також зазначив, що первинні документи, оформлені на виконання оспорюваного правочину (акти здачі-приймання виконаних робіт), містять лише посилання на еквівалент вартості маркетингових послуг, виражений в доларах США, та не містять відповідного грошового визначення ціни у валюті України. Виходячи з наведених обставин суд дійшов висновку, що сторонами у договорі не погоджено таку істотну умову як ціна договору, внаслідок чого договір не є укладеним.

Залишаючи без змін рішення місцевого господарського суду, суд апеляційної інстанції погодився з невідповідністю оспорюваного договору чинному на той час законодавству, оскільки в порушення вимог ст. 169 Цивільного кодексу Української РСР зобов'язання щодо виплати винагороди виражені у еквіваленті доларів США.

В обґрунтування касаційної скарги Мале приватне підприємство "Сербов" посилається на можливість застосування до спірних правовідносин положень ст. ст. 524, 533 ЦК України, які передбачають вираження грошового зобов'язання в іноземній валюті. Скаржник також зазначає, що законодавство, яке діяло до вступу в силу Цивільного кодексу України прямо, не забороняло вказувати вартість товару або послуг в еквіваленті до долара. Крім того, Мале приватне підприємство "Сербов" вказує на те, що судами порушені Прикінцеві та перехідні положення ЦК України, ст. 76 ЦК УРСР щодо застосування позовної давності.

Колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для зміни прийнятих у справі судових рішень з огляду на наступне.

Відповідно до п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" від 06.11.2009 р. № 9 відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Згідно зі ст. 48 Цивільного кодексу Української РСР недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону.

Відповідно до ст. 169 Цивільного кодексу Української РСР вираження і оплата грошових зобов'язань в іноземній валюті допускається лише у випадках і в порядку, встановлених законодавством.

Згідно зі ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" валюта України є єдиним законним засобом платежу на території України.

Названий законодавчий акт хоча і визначає національну валюту України як єдиний законний платіжний засіб на території України, однак не містить заборони на вираження грошового зобов'язання в іноземній валюті (п. 6 листа Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із застосуванням валютного законодавства" від 27.11.2001 р. № 01-8/1289).

Відповідно до листа Вищого господарського суду України "Щодо практики вирішення спорів, пов'язаних з розрахунками" від 26.07.2002 р. № 01-8/870 чинне законодавство обмежує лише застосування іноземної валюти як засобу платежу в розрахунках між резидентами і не містить приписів щодо заборони на вираження грошових зобов'язань в іноземній валюті.

Статтею 21 Закону України "Про підприємства в Україні" (в редакції, що діяла на час вчинення оспорюваного правочину) передбачалося, що підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов'язань, будь-яких інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.

З огляду на наведене, колегія суддів приходить до висновку, що договір на маркетингові дослідження від 05.01.1995 р., в якому ціну товару встановлено в еквіваленті до іноземної валюти, не суперечить чинному на час його вчинення законодавству України.

Суд касаційної інстанції вважає, що у позові слід було відмовити саме з цих підстав.

Проте суди першої та апеляційної інстанцій, відмовляючи у визнанні недійсним оспорюваного договору, послались на те, що оскільки у даному договорі відсутня така істотна умова як його ціна, то він є неукладеним.

Разом з тим, визначення договору як неукладеного може мати місце на стадії укладення договору в разі, якщо сторони не досягли згоди з усіх його істотних умов, а не за наслідками виконання договору сторонами. Такої правової позиції дотримується Верховний Суд України у прийнятому ним рішенні у справі № 7/221-09 від 25.06.2011 р.

Судами встановлено, що зобов'язання за оспорюваним договором були виконані, про що свідчать оформлені та підписані сторонами акти здачі-приймання робіт.

Оскільки ціна договору від 05.01.1995 р. погоджена його сторонами в сумі, еквівалентній доларам США, і він був виконаний сторонами, враховуючи, що чинне на час вчинення оспорюваного договору законодавство не містило заборони на вираження грошового зобов'язання в іноземній валюті, колегія суддів вважає помилковими висновки судів про невідповідність договору від 05.01.1995 р. законодавству та його неукладеність.

Разом з тим, зважаючи на те, що такі висновки суду першої та апеляційної інстанцій не призвели до прийняття неправильних по суті судових рішень у справі, колегія суддів не вбачає підстав для зміни рішення господарського суду міста Севастополя від 10.01.2012 р. та постанови Севастопольського апеляційного господарського суду від 19.03.2012 р.

Керуючись ст. ст. 111 5 , 111 7 , 111 9 , 111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Малого приватного підприємства "Сербов" залишити без задоволення.

Рішення господарського суду міста Севастополя від 10.01.2012 р. та постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 19.03.2012 р. у справі № 5020-1841/2011 залишити без змін.

Головуючий В.І. Саранюк

Судді О.А. Кролевець

О.В. Попікова