Рішення

від 12.06.2012 по справі 5011-2/1240-2012

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 5011-2/1240-2012 12.06.12

За позовомВідкритого акціонерного товариства Національна акціонерна компанія «Оранта» До 1) Товариства з обмеженою відповідальністю «Мегсифарм»; 2) Приватного акціонерного товариства «Страхова група «ТАС» Провідшкодування шкоди в порядку регресу 30 714,44 грн.

Суддя Домнічева І.О.

Представники:

Від позивача Макєєв В.М.

Від відповідачів 1) не з'явився, 2) Синельніков М.О.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд Господарського суду міста Києва передані позовні вимоги Відкритого акціонерного товариства Національна акціонерна компанія «Оранта»до Товариства з обмеженою відповідальністю «Мегсифарм»про відшкодування шкоди в порядку регресу 30714,44 грн.

Ухвалою від 03.02.2012р. Господарським судом міста Києва порушено провадження у справі.

Через Відділ діловодства Господарського суду м. Києва 20.02.12р. від МТСБУ надійшла відповідь на ухвалу суду.

Через Відділ діловодства Господарського суду м. Києва 06.03.12р. від позивача надійшли документи на вимоги ухвали суду про порушення провадження у справі.

Ухвалою від 06.03.2012р. суд відклав розгляд справи на 27.03.2012р. та зобов'язав відповідача виконати вимоги ухвали суду від 03.02.2012р. про порушення провадження у справі.

Представники відповідача в призначене судове засідання 27.03.2012р. не з`явились. Про поважні причини неявки цих представників в судове засідання суд не повідомлений. Клопотань про відкладення розгляду справи від них не надходило.

Вимоги ухвали суду від 03.02.2012р. та від 06.03.2012р. відповідачем не виконані.

Ухвалою від 27.03.2012р. суд відклав розгляд справи на 24.04.2012р., зобов'язав відповідача, Товариство з обмеженою відповідальністю «Мегсифарм», виконати вимоги ухвали суду від 03.02.2012р. про порушення провадження у справі, залучив до участі у розгляді справи в якості іншого відповідача - Приватне акціонерне товариство «Страхова група «ТАС», зобов'язав позивача направити на адресу залученого відповідача копію позову з усіма додатками, докази чого подати в судовому засідання 24.04.2012р. та зобов'язав залученого відповідача надати суду визначені ухвалою письмові докази та пояснення.

Від позивача 18.04.2012р. через Відділ діловодства Господарського суду м. Києва надійшли письмові пояснення по справі (по суті -уточнення позовних вимог), відповідно до якого позивач просить суд:

- з Приватного акціонерного товариства «Страхова група «ТАС»стягнути 24990 грн.;

- з Товариства з обмеженою відповідальністю «Мегсифарм»стягнути 5724,44 грн.;

- стягнути з відповідачів понесені позивачем судові витрати.

В судовому засіданні 24.04.2012р. судом було оголошено перерву на 10.05.2012р.

Від відповідача, Приватного акціонерного товариства «Страхова група «ТАС», 25.04.2012р. через Відділ діловодства Господарського суду м. Києва надійшов відзив на позов та клопотання про витребування від позивача та відповідача-1 нових доказів по справі в порядку ст. 38 ГПК України.

Ухвалою від 10.05.2012р. суд відклав розгляд справи на 29.05.2012р., зобов'язав Товариство з обмеженою відповідальністю «Мегсифарм»виконати вимоги ухвали суду від 03.02.2012р. про порушення провадження у справі, та в порядку ст. 38 ГПК України від позивача та від відповідача-1 витребував нові докази по справі.

Представником позивача в судовому засіданні 29.05.2012р. надано частину документів на виконання вимог ухвали від 10.05.2012р.; щодо інших витребуваних документів, представником позивача заявлено, що вони в нього відсутні, а тому надати їх він не може.

В судовому засіданні 29.05.2012р. судом було оголошено перерву на 05.06.2012р.

Крім того, ухвалою від 29.05.2012р. суд на підставі ст. 69 ГПК України за заявою позивача продовжив строк вирішення спору на 15 днів.

Представником відповідача в судовому засіданні надано додаткові пояснення до відзиву та клопотання про залучення до справи нових доказів.

В судовому засіданні 05.06.2012р. судом було оголошено перерву на 12.06.2012р.

У пункті 11 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007р. N 01-8/123 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році»зазначено, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Водночас законодавство України, в тому числі ГПК України, не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, з'ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно із згаданою статтею 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

З матеріалів справи вбачається, що ухвали суду надсилались сторонам за адресами, зазначеними в позовній заяві та документах, доданих до матеріалів справи.

В разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

Сторони були належним чином повідомлені про призначення справи до розгляду в засіданні суду, про час і місце його проведення.

В судовому засіданні 12.06.2012р. судом було оголошено вступну і резолютивну частини рішення у справі.

Дослідивши матеріали справи та пояснення представників сторін, оглянувши надані оригінали документів, копії яких долучені до матеріалів справи, суд -

ВСТАНОВИВ:

15.09.2008р. між ОСОБА_3 (Страхувальник) та Відкритим акціонерним товариством Національна акціонерна компанія «Оранта» (Страховик, Позивач) укладений Договір № 492690 добровільного страхування транспорт ного засобу -автомобіля «Toyota Rav 4», д.р.н. НОМЕР_1 (Застрахований автомобіль).

19.12.2008р. в м. Кисні сталася дорожньо-транспортна пригода (ДТП) за участю Застрахованого авто мобіля під керуванням ОСОБА_4 та автомобіля «ЗАЗ-Ланос», д.р.н. НОМЕР_2, під керуванням ОСОБА_5, що підтверджується залученими до справи довідками ДАІ.

Постановою Оболонського районного суду міста Києва від 20.01.2009 року ОСОБА_5 визнано винним у ДТП (у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП).

22.12.2008р. Страхувальник звернувся до Позивача з заявою про виплату страхового відшкодування.

На підставі заяви Страхувальника, Страхового акту №СТО-08-17396/1 від 20.01.2009р., розрахунку страхового відшкодування від 20.01.2009р. до страхового акту, враховуючи висновки Дослідження № АА8149НР-29.12-/1 від 29.12.2008р. з ремонтною калькуляцією до нього, Позивач виплатив Страхувальнику 30 714,44 грн., що підтверджується платіжним дорученням №1761 від 04.02.2009р. з розгорнутою відомістю виплат до нього.

Цивільно-правова відповідальність ОСОБА_5 в момент ДТП була застрахована Приватним акціонерним товариством «Страхова група «ТАС»(Відповідачем-2) відповідно до полісу І типу № ВВ/5429877 (Поліс), Страхувальник -Товариство з обмеженою відповідальністю «Мегсифарм»(Відповідач-1), що підтверджується наданим на запит суду витягом з ЦБД МТСБУ.

Щодо заперечень Відповідача-2, що Позивачем не доведено законність керування ОСОБА_5 Застрахованим автомобілем, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Отже, в даному випадку Відповідач-2, зазначаючи про незаконність керування ОСОБА_5 Застрахованим автомобілем, у відповідності до ст. 33 ГПК України повинен довести цю обставину, чого Відповідачем-2 зроблено не було.

Суд за клопотанням Відповідача-2 витребував від позивача та відповідача-1 (Товариства з обмеженою відповідальністю «Мегсифарм»): наказ про прийняття ОСОБА_5 працівником ТОВ «Мегсифарм»; наказ про закріплення а/м «Ланос», д.р.н. НОМЕР_2 за ОСОБА_5; подорожній лист, що ОСОБА_5 використовував а/м «Ланос», д.р.н. НОМЕР_2 на законних підставах 19.12.2008 року.

Представником Позивача були надані суду обґрунтовані пояснення, що в нього вказані документи відсутні, оскільки він, до виникнення регресних правовідносин, що є предметом розгляду даного спору, не мав інших правовідносин з ТОВ «Мегсифарм»та ОСОБА_5, а тому в нього заявлених вище до витребування документів немає та бути не може.

Відповідач-2, Товариство з обмеженою відповідальністю «Мегсифарм», витребуваних судом документів також не надав.

Відповідно до ст. 75 ГПК України, якщо витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.

В матеріалах справи наявні довідки ДАІ та Постанова Оболонського районного суду міста Києва від 20.01.2009 року про визнання ОСОБА_5 винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП.

Відповідно до п. 2.1 Правил дорожнього руху України, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 р. № 1306 водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі посвідчення на право керування транспортним засобом відповідної категорії і талон, що додається до посвідчення, а також, реєстраційний документ на транспортний засіб, а у разі відсутності в транспортному засобі його власника, крім того, - свідоцтво про право спільної власності на цей транспортний засіб або реєстраційний чи інший засвідчений в установленому порядку документ, що підтверджує право керування, користування чи розпорядження таким транспортним засобом.

При цьому, ст. 126 КпАПУ передбачена відповідальність за керування транспортними засобами водіями, які зокрема не мають при собі або не пред'явили чи не передали для перевірки документів, що підтверджують право користування чи розпорядження транспортним засобом.

Факт вчинення особою такого правопорушення підтверджується відповідними документами, а саме протоколом про вчинення адміністративного правопорушення та постановою по справі про адміністративне правопорушення.

ОСОБА_5 постановою Оболонського районного суду міста Києва від 20.01.2009 року було визнано винним у скоєнні адміністративного правопорушення за ст. 124 КпАПУ, а не за ст. 126 КпАПУ; в наявних у матеріалах справи довідках ДАІ також відсутні відомості, що ОСОБА_5 не мав при собі або не пред'явив чи не передав для перевірки документів, що підтверджують право користування чи розпорядження транспортним засобом (автомобіля «ЗАЗ-Ланос», д.р.н. НОМЕР_2) на законних підставах.

Отже, оскільки матеріали справи не містять належних та допустимих доказів вчинення ОСОБА_5 зазначеного правопорушення згідно ст. 126 КпАПУ, то заперечення Відповідача-2, що ОСОБА_5 керував автомобілем «ЗАЗ-Ланос», д.р.н. НОМЕР_2 не на законних підставах, судом відхиляються, оскільки доведення належними засобами доказування певних обставин по справі, ГПК України покладається саме на особу, яка на ці обставини посилається (аналогічної позиції дотримується Вищий господарський суд України в Постанові № 30/5009/2733/11 від 02.04.2012р.).

З огляду на все вищенаведене суд приходить до висновку, що Відповідач-2 є особою, відповідальною за завдану Застрахованому автомобілю шкоду, оскільки відповідно до договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власника наземного транспортного засобу (Полісу 1 типу № ВВ/5429877) здійснив страхування такого страхового ризику, як відповідальність за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки, але відповідає Відповідач-2 -в межах ліміту відповідальності по Полісу за шкоду, заподіяну майну (на одного потерпілого), що становить 25 500,00 гривень, за вирахуванням франшизи в розмірі 510 грн.

Статтею 27 Закону України «Про страхування»та статтею 993 ЦК України визначено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Відповідно до ст. 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Згідно зі ст. 1191 ЦК України, особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Відповідно до ст. 1172 ЦК України, юридична особа зобов'язана відшкодувати шкоду, що спричинена по вині її працівника при виконанні ним своїх трудових (службових) обов'язків.

Автомобіль «ЗАЗ-Ланос», д.р.н. НОМЕР_2, яким керував ОСОБА_5, належить ТОВ «Мегсифарм»(Відповідачу-1), і оскільки Відповідачем-1 не спростовано тверджень Позивача щодо законності керування ОСОБА_5 автомобілем «ЗАЗ-Ланос», д.р.н. НОМЕР_2, а отже перебування в трудових відносинах з Відповідачем-1 (як підстава такого законного керування), суд приходить до висновку, що Відповідач-1, в частині, яку не покриває Поліс 1 типу № ВВ/5429877, є особою відповідальною за завдані ОСОБА_3 збитки в зв'язку з пошкодженням Застрахованого автомобіля.

Таким чином, після сплати потерпілій особі страхового відшкодування у Позивача виникло право звертатися до винної у ДТП особи (в даному випадку -до юридичної особи, що зобов'язана відшкодувати шкоду, Відповідача-1) та її страховика (Відповідача-2) щодо виплати страхового відшкодування у порядку регресу, з огляду на те, що відповідачі є особами, відповідальними за завдану шкоду, оскільки відповідно до наведеного вище укладеного договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власника наземного транспортного засобу Відповідач-2 взяв на себе відповідальність за свого страхувальника в межах полісу, тобто Відповідач-2 здійснив страхування такого страхового ризику, як відповідальність за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки; поза встановленим полісом лімітом, відповідальність несе Відповідач-1.

При цьому суд приймає до уваги те, що звіт (дослідження) про оцінку транспортного засобу є лише попереднім оціночним документом, в якому зазначається про можливу, але не кінцеву суму, що витрачена на відновлення транспортного засобу, реальним же підтвердженням виплати суми страхового відшкодування страхувальнику, є саме платіжні доручення про виплату, при цьому розмір виплати встановлюється страховим актом (аналогічної позиції дотримується Вищий господарський суд України в Постанові № 42/92 від 23.08.2011р.).

Крім того, слід зазначити, що дані, зазначені у доданій Позивачем до позову ремонтній калькуляції Застрахованого автомобіля, відповідають встановленим в п. 4.4. Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України від 24.11.2003 року. Зміст ремонтної калькуляції не суперечить умовам чинного законодавства про оціночну діяльність, оскільки калькуляція складалась на основі комп'ютерної програми Audatex, яка рекомендована п. 59 додатку 8 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів.

Частинами першою та другою статті 1187 ЦК України передбачено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Відповідно до ч. 1 статті 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: 1) шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою; 2) за наявності вини лише особи, якій завдано шкоди, вона їй не відшкодовується; 3) за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.

Таким чином, за змістом вказаної норми, у відносинах між кількома володільцями джерел підвищеної небезпеки відповідальність будується на загальному принципу вини.

Як зазначалось вище, вина ОСОБА_5 встановлена Постановою Оболонського районного суду міста Києва від 20.01.2009 року.

Згідно ст. 9 Закону України «Про страхування», франшиза - це частина збитків, що не відшкодовується страховиком.

При виплаті Страхувальнику страхового відшкодування, Позивачем вже було вирахувано франшизу, передбачену Договором страхування -0 грн.

Полісом № ВВ/5429877 встановлено франшизу - 510 грн.

Виходячи зі змісту ст. 993, ч. 1 ст. 1191 ЦК України та ст. 27 Закону України «Про страхування»відшкодуванню шкоди в порядку регресу має передувати звернення страховика зі зворотною (регресною) вимогою до особи, відповідальної за завдані збитки.

Приписами ч. 2 ст. 530 ЦК України передбачено, що у разі, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги , кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк з дня пред'явлення вимоги .

Чинним цивільним законодавством не визначений строк виконання одним страховиком зобов'язання по відшкодуванню іншому страховику шкоди в порядку регресу, однак, виходячи з системного аналізу змісту ч. 2 ст. 530, ст. 993 та ч. 1 ст. 1191 ЦК України цей строк пов'язаний з моментом пред'явлення відповідною особою (в даному випадку страховиком) зворотної (регресної) вимоги до Відповідача (аналогічної позиції дотримується Вищий господарський суд України в Постанові № 16/335 від 06.12.2011р. та №7/088-11 від 28.02.2012р.).

Як свідчать матеріали справи, претензію (заяву) про виплату страхового відшкодування в порядку регресу Відповідач-2 отримав 28.05.2012р., що підтверджується вхідною відміткою Відповідача-2.

Враховуючи наведене та приписи ч. 2 ст. 530 ЦК України, суд дійшов висновку, що строк добровільного виконання Відповідачем-2 зобов'язання перед Позивачем є таким, що вже сплив, зокрема станом на дату судового засіданні 12.06.2012р. та винесення рішення по справі, однак, в добровільному порядку страхове відшкодування в межах відповідальності Відповідача-2 за Полісом сплачено не було; в матеріалах справи відсутні докази протилежного.

Також, з матеріалів справи вбачається, що претензію (регресну вимогу) про виплату страхового відшкодування в порядку регресу Відповідач-1 отримав 13.07.2009р., що підтверджується відміткою на повідомленні про вручення поштового відправлення.

Враховуючи наведене та приписи ч. 2 ст. 530 ЦК України, суд дійшов висновку, що строк добровільного виконання Відповідачем-1 зобов'язання перед Позивачем є таким, що вже сплив, зокрема як станом на дату звернення до суду, так і станом на день винесення рішення по справі, проте в добровільному порядку страхове відшкодування сплачено не було; в матеріалах справи відсутні докази протилежного.

При цьому суд зауважує, що не підлягають застосуванню норми ст. ст. 35, 37 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»до спірних правовідносин, пов'язаних з відшкодуванням шкоди в порядку регресу за участю двох страховиків, оскільки вказаними статтями врегульовано відносини щодо виплати страхового відшкодування, які виникли між страхувальником (вигодонабувачем) та страховиком, зокрема, в частині порядку та строку виплати страхового відшкодування на користь страхувальника (вигодонабувача) (аналогічної позиції дотримується Вищий господарський суд України в Постанові № 16/335 від 06.12.2011р.).

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Враховуючи все вищенаведене, оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що заявлені Позивачем позовні вимоги до Відповідача-2 про стягнення 24990 грн. (25500 ліміт Полісу -510 франшиза = 24990) виплаченого страхового відшкодування в межах встановленого Полісом ліміту відповідальності є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Також, з наведених вище підстав, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог, заявлених до Відповідача-1, про стягнення 5724,44 грн. (30 714,44 -25 500 ліміт відповідальності за Полісом = 5 214,44; 510 франшиза + 5 214,44 = 5 724,44) виплаченого страхового відшкодування поза межами встановленої Полісом ліміту відповідальності, є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Сплачена позивачем сума судового збору відповідно до статті 49 ГПК України стягується з відповідачів пропорційно розміру задоволених позовних вимог до кожного з них; надлишково сплачені Позивачем 50 коп. судового збору повертаються Позивачу з державного бюджету України.

Керуючись ст.ст. 2, 12, 13, 16, 33, 34, 49, 64, 75, 82, 83, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити повністю.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Страхова група «ТАС»(м. Київ, проспект Перемоги, 65; ідентифікаційний код 30115243) на користь Відкритого акціонерного товариства Національна акціонерна страхова компанія «Оранта»(м. Київ, вул. Жилянська, 75; ідентифікаційний код 00034186) 24 990 (двадцять чотири тисячі дев'ятсот дев'яносто) грн. виплаченого страхового відшкодування в порядку регресу, 1309 (одна тисяча триста дев'ять) грн. 49 коп. судового збору.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Мегсифарм»(м. Київ, вул. Мельникова, 12; ідентифікаційний код 31113632) на користь Відкритого акціонерного товариства Національна акціонерна страхова компанія «Оранта»(м. Київ, вул. Жилянська, 75; ідентифікаційний код 00034186) 5 724 (п'ять тисяч сімсот двадцять чотири) грн. 44 коп. виплаченого страхового відшкодування в порядку регресу, 300 (триста) грн. 01 коп. судового збору.

Повернути на підставі даного рішення Відкритому акціонерному товариству Національна акціонерна страхова компанія «Оранта»(м. Київ, вул. Жилянська, 75; ідентифікаційний код 00034186) з державного бюджету України 50 коп. надлишково сплаченого судового збору. Оригінал платіжного доручення №4336 від 18.01.2012р. залишається в матеріалах справи №5011-2/1240-2012.

Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 85 Господарського процесуального кодексу України. Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку та в строки, встановлені ст. 93 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя І.О.Домнічева

Повне рішення складено 14.06.2012р.