Постанова

від 12.06.2012 по справі 5011-36/749-2012

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01601 м.Київ-1, пров. Рильський, 8 (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.06.2012 № 5011-36/749-2012

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Коротун О.М.

суддів: Іоннікової І.А.

Верховця А.А.

за участю представників:

від позивача - ОСОБА_3 - представник за довіреністю № 442 від 14.05.2012 р.

від відповідача - не з'явився;

від третьої особи - не з'явився;

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Вищий навчальний заклад «Міжрегіональна Академія управління персоналом» на рішення господарського суду міста Києва від 19.03.2012 р.

у справі № 5011-36/749-2012 (суддя Трофименко Т.Ю.)

за позовом Комунального закладу «Дніпропетровський обласний інститут післядипломної педагогічної освіти»

до Акціонерного товариства закритого типу «Міжрегіональна Академія управління персоналом»

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Дніпропетровська обласна рада

про стягнення 403 477,58 грн.

Суть рішення та апеляційної скарги:

Комунальний заклад «Дніпропетровський обласний інститут післядипломної педагогічної освіти» звернувся до господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства «Вищий навчальний заклад «Міжрегіональна Академія управління персоналом» про стягнення заборгованості в розмірі 403 477,58 грн. з підстав невиконання договору оренди нерухомого майна № 232 від 01.12.2007 р., з яких 375 451,37 грн. - заборгованість по орендній платі, 1 107,52 грн. - земельного податку та 26 918,69 грн. - комунальні послуги.

Рішенням господарського суду міста Києва від 19.03.2012 р. у даній справі позов задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача заборгованість в розмірі 365 864,53 грн. та судові витрати. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з прийнятим рішенням, Приватне акціонерне товариство «Вищий навчальний заклад «Міжрегіональна Академія управління персоналом» звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 19.03.2012 р. у справі № 5011-36/749-2012 та прийняти нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

В обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на те, що договір зі сторони відповідача підписав директор Дніпропетровського інституту МАУП ОСОБА_4, який діяв на підставі Положення про Дніпропетровський інститут МАУП та довіреності від 03.01.2007 р., проте, вказані документи, за твердженням скаржника, не надавали директору права на підписання договору, який був укладений з перевищенням повноважень. А тому, на думку заявника, рішення господарського суду міста Києва від 19.03.2012 р. прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 18.04.2012 р. апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Вищий навчальний заклад «Міжрегіональна Академія управління персоналом» прийнято до провадження, її розгляд призначено на 15.05.2012 р. Вказаною ухвалою на підставі ст. 27 ГПК України Київський апеляційний господарський суд залучив до участі у справі в якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Дніпропетровську обласну раду.

Представник позивача через загальний відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду надав пояснення по справі, в яких позивач просить суд залишити рішення господарського суду міста Києва від 19.03.2012 р. у справі № 5011-36/749-2012 без змін, а апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Вищий навчальний заклад «Міжрегіональна Академія управління персоналом» - без задоволення.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 07.05.2012 р. розгляд справи відкладався на 12.06.2012 р.

Представник відповідача в судове засідання 12.06.2012 р. не з'явився (вдруге), про час та місце судового розгляду повідомлявся належним чином, про що свідчить реєстр відправки поштової кореспонденції від 17.05.2012 р. та наявна в матеріалах справи телефонограма від 11.06.2012 р. Також сторона була обізнана про знаходження в провадженні Київського апеляційного господарського суду її апеляційної скарги, про що свідчить повідомлення про вручення апелянту ухвали про призначення апеляційної скарги до розгляду за № 12750 від 28.05.2012 р., яке знаходиться в матеріалах справи. Крім того, жодного з витребуваних судом апеляційної інстанції документів (ухвали від 18.04.2012 р. та 18.05.2012 р.) на вимогу суду апеляційної інстанції відповідач не надав та не обґрунтував неможливість надання таких документів з обставин, що не залежать від сторони.

Представник залученої третьої особи в судове засідання також не з'явився, про час місце судового розгляду повідомлявся належним чином, про що свідчить реєстр відправки поштової кореспонденції, наявний в матеріалах справи.

Враховуючи те, що явка представників учасників апеляційного провадження судом апеляційної інстанції обов'язковою не визнавалась, а участь в засіданні суду (як і інші права, передбачені статті 22 ГПК України) є правом, а не обов'язком сторони, а також з огляду на обмеження розгляду справи процесуальними строками, Київський апеляційний господарський суд вважає за можливим здійснити перевірку рішення господарського суду міста Києва в апеляційному порядку за відсутності представників відповідача та третьої особи (повідомлених належним чином про час і місце судового розгляду) за наявними матеріалами з урахуванням обов'язку сторін доводити в порядку ст. 33 ГПК України ті обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень та принципів рівності, змагальності закріплених ст. ст. 42, 43 ГПК України.

Представник позивача в судовому засіданні заперечив проти доводів апеляційної скарги та просив рішення господарського суду міста Києва від 19.03.2012 р. залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Дослідивши матеріали справи, розглянувши доводи апеляційної скарги, подані документи, заслухавши пояснення представника позивача, оглянувши оригінали поданих стороною документів, Київський апеляційний господарський суд, на підставі ч. 2 ст. 101 ГПК України,-

ВСТАНОВИВ:

Як вірно з'ясовано судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, між Дніпропетровським обласним інститутом післядипломної педагогічної освіти (далі-орендодавець) в особі ректора Романенка М.І. який діє на підставі Статуту та Міжрегіональною Академією управління персоналом (далі-орендар) в особі директора Дніпропетровського інституту МАУП ОСОБА_4, який діє на підставі Положення та довіреності № 2/1/07 від 03.01.2007 р. (про що зазначено в договорі) укладено договір оренди нерухомого майна № 232 від 01.12.2007 р., за умовами якого з метою ефективного використання комунального майна орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування нерухоме майно (приміщення) загальною площею 440,0 кв. м., розташоване за адресою: 49006, м. Дніпропетровськ, вул. Свердлова, 70, на 1 поверсі будинку (приміщення, споруди).

Разом з цим, матеріали справи не містять довіреності № 2/1/07 від 03.01.2007р. Суд апеляційної інстанції ухвалами від 18.04.2012 р. та 15.05.2012 р. зобов'язував відповідача надати вказану довіреність.

В силу п. 1 ч. 2 ст. 11 та ст. 509 ЦК України між сторонами у справі виникли зобов'язання.

Частинами 1 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.

Аналогічні положення містяться і в ст. 193 Господарського кодексу України, за частиною 1 якої суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договорів, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ч. ч. 1, 6 ст. 283 ГК України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строку користування майно для здійснення господарської діяльності; до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно п. 11.1 договору оренди нерухомого майна № 232 цей договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами і діє з 01.12.2007 р. до 01.07.2010 р.

Згідно з приписами ст. 765 ЦК України наймодавець зобов'язаний передати наймачеві майно у користування негайно або у строк, встановлений договором найму.

01.12.2007 р. зазначене приміщення фактично було передано позивачем відповідачу за актом прийому-передачі нежитлових приміщень, який підписали ті ж особи, що і підписували вказаний договір.

Згідно з п. 3.1. за користування об'єктом оренди орендар сплачує орендодавцю орендну плату, розрахунок якої здійснюється згідно з чинним законодавством. Орендна плата за перший місяць оренди згідно з розрахунком орендної плати, що є невід'ємною частиною цього договору (додаток 1), становить 24 708,70 грн. за грудень місяць 2007 р. (без урахування ПДВ та індексу інфляції).

Розмір орендної плати за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування розміру орендної плати за попередній місяць з урахуванням індексу інфляції у наступному місяці.

Згідно умов договору, зокрема, його пункту 3.5. орендна плата сплачується орендарем, починаючи з дати підписання акту приймання-передачі. Останнім днем сплати орендної плати є дата підписання сторонами акту приймання-передачі при поверненні об'єкта оренди орендодавцеві.

На підставі п. 5.1.4 договору орендодавець зобов'язаний щомісячно до 5 числа місяця, наступного за звітним, надавати орендареві рахунок на сплату орендної плати.

Відповідно ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно до п. 3.7. договору орендна плата перераховується орендарем: до загального фонду обласного бюджету на рахунок управління Державного казначейства у Дніпропетровській області; до загального фонду обласного бюджету на рахунок управління Державного казначейства у Дніпропетровській області та на рахунок орендодавця у співвідношенні 30% до 70% щомісячно не пізніше 15 числа місяця, наступного за звітним.

Наявні у матеріалах справи документи, зокрема, акти приймання-передачі орендованих приміщень, рахунки позивача (а.с. 73-115, 2т.), виписки із особового рахунку позивача згідно проплат відповідача (а.с. 11-65, 2т.), листування сторін (зокрема, а.с. 164, 2т.), акти звірки взаєморозрахунків (а.с. 21-48, 70-97, 3т.) свідчать, що сторонами здійснювались дії на виконання договору оренди № 232 від 01.12.2007р.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач звертаючись з даним позовом вирахував, що у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем договірних зобов'язань за договором № 232 від 01.12.2007 р. в частині оплати орендних платежів за останнім рахується заборгованість в сумі 403 477,58 грн., в тому числі 375 451, 37 грн. орендної плати, 1 107,52 грн. земельного податку та 26 918,69 грн. комунальних послуг.

Проте, суд апеляційної інстанції вважає, що позивачем невірно здійснено розрахунок сум заборгованості, виходячи з наступного.

Матеріалами справи підтверджується, що позивачем в період дії договору № 232 від 01.12.2007 р. виставлялись наявні в матеріалах справи наступні рахунки: № 345 від 16.07.2008 р., № 345 від 13.08.2008 р., № 425 від 12.09.2008 р., № 463 від 06.10.2008 р., № 521 від 14.11.2008 р., № 611 від 10.12.2009 р., № 16 від 13.01.2009 р., № 69 від 11.02.2009 р., № 136 від 16.03.2009 р., № 195 від 14.04.2009 р., № 246 від 13.05.2009 р., № 298 від 12.06.2009 р., № 345 від 13.07.2009 р., № 382 від 11.08.2009 р., № 436 від 11.09.2009 р., № 493 від 09.10.2009 р., № 555 від 11.11.2009 р., № 619 від 11.12.2009 р., № 27 від 15.01.2010 р., № 73 від 15.02.2010 р., № 140 від 15.03.2010 р., № 211 від 13.04.2010 р., № 260 від 12.05.2010 р., № 330 від 11.06.2010 р. на загальну суму 850 850,18 грн., які частково оплачені відповідачем.

До складу орендних платежів позивачем помилково було включено суми земельного податку в загальному розмірі 5 699,28 грн. Тобто позивачем при поданні даної позовної заяви невірно вирахувано заборгованість з орендної плати.

Відповідно до ч. 1 ст. 796 ЦК України одночасно з правом найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) наймачеві надається право користування земельною ділянкою, на якій вони знаходяться, а також право користування земельною ділянкою, яка прилягає до будівлі або споруди, у розмірі, необхідному для досягнення мети найму.

Згідно з приписами ст. 797 ЦК України плата, яка справляється з наймача будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини), складається з плати за користування нею і плати за користування земельною ділянкою.

Статтею 206 Земельного кодексу України передбачено, що використання землі в Україні є платним. Плата за землю справляється відповідно до закону.

За приписами ст. 96 Земельного кодексу України землекористувачі зобов'язані своєчасно сплачувати земельний податок або орендну плату.

Згідно ст. 2 Закону України «Про плату за землю» (чинного на час виникнення та дії спірних правовідносин) власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі, крім орендарів та інвесторів - учасників угоди про розподіл продукції, сплачують земельний податок.

Виходячи з аналізу вищенаведених норм в їх системному зв'язку, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками місцевого господарського суду про безпідставність нарахування відповідачу суми коштів по сплаті земельного податку. За наведеного, вимога позивача про стягнення земельного податку не може бути задоволена судом.

Рахунки № 345 від 16.07.2008 р., № 345 від 13.08.2008 р., № 425 від 12.09.2008 р., № 463 від 06.10.2008 р., № 521 від 14.11.2008 р., № 611 від 10.12.2009 р., № 16 від 13.01.2009 р., № 69 від 11.02.2009 р., № 136 від 16.03.2009 р., № 195 від 14.04.2009 р., № 246 від 13.05.2009 р. на загальну суму 471 663,72 грн. (виставлені з урахуванням земельного податку) сплачені відповідачем в повному обсязі як за оренду нерухомого майна, так і земельний податок, про що свідчать банківські виписки з зазначенням номеру, дати оплаченого рахунку (призначення платежу). Сума земельного податку за сплаченими рахунками становить 3163,29 грн.

Зважаючи на те, що судами встановлено необґрунтованість нарахування позивачем сум земельного податку (які були ним включені в рахунки по оплаті оренди), грошові кошти сплачені відповідачем за вищенаведеними рахунками в сумі 3163,29 грн. підлягають зарахуванню в рахунок несплачених орендних платежів.

Так, матеріалами справи підтверджується, що наявні в матеріалах справи рахунки № 298 від 12.06.2009р., № 345 від 13.07.2009 р., № 382 від 11.08.2009 р., № 436 від 11.09.2009 р., № 493 від 09.10.2009 р., № 555 від 11.11.2009 р., № 619 від 11.12.2009 р., № 27 від 15.01.2010 р., № 73 від 15.02.2010 р., № 140 від 15.03.2010 р., № 211 від 13.04.2010 р., № 260 від 12.05.2010 р., № 330 від 11.06.2010 р. на загальну суму 379 186,46 грн. відповідачем несплачені. Сума земельного податку по несплаченим рахункам становить 2535,99 грн. Вказана сума не підлягає задоволенню, тому вираховується з ціни позову.

Отже, у виставлені рахунки на загальну суму 850 850,18 грн., позивачем помилково було включено земельний податок на суму 5 699,28 грн. (3163,29 грн. + 2535,99 грн.).

Таким чином, вираховуючи здійснені відповідачем часткові проплати з орендних платежів та з урахуванням сплачених сум земельного податку, заборгованість відповідача з орендної плати, за розрахунком суду апеляційної інстанції становить 371 532,66 грн. ((850 850,18 - 5 699,28) - 471 663,72).

Приймаючи оскаржуване рішення, місцевий господарський суд помилково вирахував іншу суму заборгованості з орендних платежів, зокрема, 365 864, 53 грн., хоча правильно вказав період, за який підлягає стягненню заборгованість по орендній платі. А саме з 01.12.2007 р. по 11.05.2010 р.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач отримав лист від Дніпропетровського інституту МАУП за вих. № 16 від 30.04.2010 р., відповідно до якого останній повідомляв, що у зв'язку з придбанням МАУП приміщення для Дніпропетровського інституту, не буде ставитись питання про продовження з 11.05.2010 р. терміну дії договору № 232 від 01.12.2007 р.

11.05.2010 р. орендар здав, а орендодавець прийняв, згідно акту прийому-передачі нежитлові приміщення, які орендував Дніпропетровський інститут МАУП.

Враховуючи викладене рішення господарського суду міста Києва підлягає зміні.

Крім того, апеляційна інстанція погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав задоволення позовних вимог в частині комунальних платежів.

Так, відповідно до п. 3 наказу Фонду Державного майна України від 22.08.2000 р. N 1765 "Щодо роз'яснень і рекомендацій до методики розрахунку і порядку використання плати за оренду державного майна" витрати на утримання орендованого майна компенсуються орендарем балансоутримувачу, а плата за послуги, які надає балансоутримувач орендареві, сплачується балансоутримувачу за окремою угодою, яку укладають орендар з балансоутримувачем орендованого майна. За наведеного, витрати на утримання орендованого майна не входять до орендної плати і повинні окремо компенсуватись орендарем орендодавцю.

Згідно п. 3.8. договору оренди вартість комунальних послуг, витрат на утримання прибудинкової території, вартість послуг з технічного обслуговування інженерного обладнання та внутрішньобудинкових мереж і т. ін. не входить до складу орендної плати та сплачується орендарем окремо у формі та порядку, погодженому з орендодавцем.

Разом з цим, позивачем не надано а ні суду першої інстанції, а ні апеляційній інстанції жодних доказів щодо укладення окремої угоди про сплату комунальних платежів, що виключає задоволення позову в цій частині. А отже, суд першої інстанції правомірно в цій частині відмовив в задоволенні позову.

Судом апеляційної інстанції не приймаються, як необґрунтовані, доводи відповідача про те, що договір № 232 від 01.12.2007 р. є недійсним з огляду на його укладення директором Дніпропетровського інституту МАУП ОСОБА_4 з перевищенням повноважень, виходячи з наступного.

По-перше, відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідачем в порядку ст. ст. 32-34 ГПК України належних доказів визнання в судовому порядку недійсним договору оренди № 232 не надано.

По-друге, згідно п. 3.2. Положення про Дніпропетровський інститут МАУП до виключної компетенції Академії належить, зокрема, отримання звітності та повної інформації про фінансово-господарську діяльність Інституту, його майновий стан, надходження та витрати; погодження договорів, які укладаються Інститутом від імені та за дорученням Академії.

Відповідно до п. 5.4 Положення Інститут забезпечує своєчасне внесення передбачених законодавством платежів та податків, виплату заробітної плати, вносить плату за оренду приміщень, комунальні послуги, тощо, та не вправі допускати заборгованість по вищезазначених платежах. В разі її виникнення на строк більше одного місяця, Інститут повинен надати Академії ґрунтовне пояснення причин її виникнення та внести конкретні пропозиції щодо ліквідації наявної заборгованості.

В п. 5.6. даного Положення зазначається, що Інститут не має права самостійно, без попереднього дозволу президії Академії, укладати зовнішньоекономічні договори, договори купівлі-продажу нерухомого майна та транспортних засобів, оренди, кредитні договори, договори застави, позики, поруки та гарантії, надавати та отримувати зворотну фінансову допомогу, списувати, реалізовувати та передавати основні засоби. Інститут має право самостійно укладати господарські договори з одним і тим же контрагентом протягом року на суму, що не перевищує 25 000,00 грн. з урахуванням штрафних санкцій.

Відповідно до ч. 1 ст. 241 Цивільного кодексу України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою.

З вищевикладеного вбачається, що відповідач не міг не знати про існування договору оренди нерухомого майна № 232 від 01.12.2007 р., оскільки Дніпропетровський інститут МАУП частково сплачував платежі згідно вказаного договору на загальну суму 379 186,46 грн., яка є значною та у відповідності до Положення звітував перед Академією за період з 01.12.2007 р. по 2010 р. про фінансово-господарську діяльність (зокрема, й щодо оплати орендних платежів). Крім того, відповідач мав бути обізнаним щодо того, в якому приміщенні навчаються його студенти, оскільки лише в 2010 р. вирішилося питання про придбання приміщення.

Частина 2 статті 241 ЦК України не обмежує дії, що можуть свідчити про схвалення правочину, певним вичерпним колом обставин. Зазначена норма також не встановлює обмежень щодо часу здійснення відповідних дій.

Визначальним у вчиненні дій щодо схвалення правочину, вчиненого з перевищенням повноважень, є зміст таких дій, оскільки вони мають свідчити про прийняття правочину до виконання.

Схвалення правочину можливе у різних формах. По-перше, якщо особа, яку представляють, прямо заявила про це в письмовій формі. По-друге, шляхом конклюдентних дій, які свідчать про прийняття до виконання правочину (виплата контрагенту грошової суми, прийняття або передання майна тощо). Схвалення правочину свідчить про чинність правочину з моменту його укладення і, відповідно, про поширення на неї усіх прав та обов'язків як сторони за правочином з цього моменту.

Так, одним із найпростіших способів вираження волі є конклюдентні дії, тобто, звичайна за таких обставин поведінка особи, з якої ясно випливає намір (бажання) особи здійснити правочин на заздалегідь відомих умовах. За наведеного дії Академії можна розцінювати як конклюдентні щодо схвалення правочину.

Окрім того, відповідно до п. 3 ст. 92 ЦК України орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження. Відповідні обставини не доведені апелянтом та спростовуються встановленим у постанові.

Київський апеляційний господарський суд зазначає, що це положення є гарантією стабільності майнового обороту і загальноприйнятим стандартом у світовій практиці, зокрема, відповідно до Першої директиви 68/151/Є-ЕС Ради Європейських Співтовариств від 09.03.1968, статтею 5 якої проголошено, що дії органів компанії покладають на компанію зобов'язання навіть якщо ті дії виходять за межі цілей компанії, за умови, що такі дії не виходять за компетенцію вказаних органів, передбачену або дозволену законодавством.

Однак країни - члени можуть обумовити, що компанія не несе відповідальність, якщо такі дії виходять за межі цілей компанії і вона може довести, що треті сторони знали про те, що вказані дії виходять за межі цілей компанії, або відповідно до обставин не могли не знати про таке (аналогічна позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 04.08.2010 р. № 141/44).

У матеріалах справи відсутні будь-які докази обізнаності позивача, що повноваження директора Дніпропетровського інституту МАУП на укладання угод, залежать від суми угоди (договору), тобто мали місце певні обмеження..

Суд апеляційної інстанції зазначає, що договір оренди нерухомого майна № 232 від 01.12.2007 р. був підписаний представником відповідача, який діяв (як в ньому зазначено) на підставі Положення та довіреності, про що вказано в преамбулі договору; на вимогу суду відповідачем не було надано засвідченої копії довіреності, на підставі якої діяв директор Дніпропетровського інституту МАУП у спірний період, а п. 3.2. та 5.6. Положення про Дніпропетровський інститут МАУП передбачає право директора на підписання договорів за дорученням Академії. Проте, сторона не надала та не обґрунтувала неможливість такого надання з причин, що від неї не залежали, як і не спростувала наявність доручення.

По-третє, у відповідності до абз. 5 ч. 1 ст. 28 Закону України «Про вищу освіту» обов'язковою умовою видачі ліцензії вищим навчальним закладам є наявність у них необхідної матеріально-технічної, науково-методичної та інформаційної бази, бібліотеки, науково-педагогічних кадрів за нормативами, що встановлюються спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у галузі освіти і науки.

Згідно зі ст. 43 названого Закону навчальний процес у вищих навчальних закладах здійснюється у таких формах: навчальні заняття; самостійна робота; практична підготовка; контрольні заходи. Основними видами навчальних занять у вищих навчальних закладах, зокрема, є лекція.

Відповідно до п. 1.1 договору з метою ефективного використання комунального майна орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування нерухоме майно для організації навчальних занять вищого навчального закладу.

Виходячи з положень вищенаведених норм, основною умовою отримання ліцензії на здійснення освітньої діяльності є наявність, зокрема, матеріально-технічної бази (тобто відповідних приміщень для проведення лекцій, семінарів та інших занять), за відсутності якої Академія МАУП не могла б здійснювати навчальний процес в Дніпропетровському інституті МАУП.

Доказів перебування у власності відповідача або на умовах оренди інших приміщень для здійснення навчального процесу в спірний період суду апеляційної інстанції не надано. Таких доказів не містять і матеріали справи.

В силу ст. 43 ГПК України сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ст. 33 - 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. В силу вказаної норми предметом доказування є обставини, які свідчать про дійсні права та обов'язки сторін у справі та складається з фактів - підстав позову, та фактів, якими відповідач обґрунтовує апеляційну скаргу. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтвердженні первинними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За таких обставин, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційна скарга Приватного акціонерного товариства «Вищий навчальний заклад «Міжрегіональна Академія управління персоналом» не підлягає задоволенню. Проте, відповідно до ч. 2 ст. 101 ГПК України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі, а тому рішення господарського суду міста Києва підлягає зміні (п. 4 ст. 103 ГПК України) у зв'язку з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи (ч. 1 п. 1 ст. 104 ГПК України).

Судові витрати покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених вимог в порядку ч. 2 ст. 49 ГПК України (як за розгляд в суді першої інстанції так і апеляційної інстанції).

Керуючись ст. ст. 32-34, 43, 49, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Вищий навчальний заклад «Міжрегіональна Академія управління персоналом» на рішення господарського суду міста Києва від 19.03.2012 р. у справі № 5011-36/749-2012 залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 19.03.2012 р. у справі № 5011-36/749-2012 змінити, виклавши п. 2 резолютивної частини в наступній редакції.

Стягнути з Акціонерного товариства закритого типу «Міжрегіональна Академія управління персоналом» (03039, м. Київ, вул. Фрометівська, буд. 2, код 00127522) на користь Комунального закладу «Дніпропетровський обласний інститут післядипломної педагогічної освіти» (49106, м. Дніпропетровськ, вул. Свердлова, буд. 70, код 24983906) заборгованість по орендній платі в розмірі 371 532 (триста сімдесят одна тисяча п'ятсот тридцять дві) грн. 66 коп., 3 715 (три тисячі сімсот п'ятнадцять) грн. 32 коп. державного мита, 213 (двісті тринадцять) грн. 11 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3. В іншій частині рішення господарського суду міста Києва від 19.03.2012 р. у справі № 5011-36/749-2012 залишити без змін.

4. Стягнути з Комунального закладу «Дніпропетровський обласний інститут післядипломної педагогічної освіти» (49106, м. Дніпропетровськ, вул. Свердлова, буд. 70, код 24983906) на користь Акціонерного товариства закритого типу «Міжрегіональна Академія управління персоналом» (03039, м. Київ, вул. Фрометівська, буд. 2, код 00127522) 319 (триста дев'ятнадцять) грн. 46 коп. витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги.

5. Видачу наказів доручити господарському суду міста Києва.

6. Матеріали справи № 5011-36/749-2012 повернути до господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Головуючий суддя Коротун О.М.

Судді Іоннікова І.А.

Верховець А.А.