Постанова

від 18.11.2008 по справі 04/2817

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

04/2817

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

 18 листопада 2008 р.                                                                                    № 04/2817  

Вищий  господарський суд  України у складі колегії  суддів:

Дроботової Т.Б. –головуючого,Волковицької Н.О.,Рогач Л.І.

за участю представників:

позивачаШаяхметов Д.Р., дир.; Акінчев В.А., дов. від 01.10.08

відповідачатретя особатретя особатретя особаФомін Д.І., дов. від 07.03.2008р.Бодюк В.Р., дов. від 17.11.2008р.Паламар Л.В., дов. від 25.12.07р.Кисленко В.В., дов. від 14.11.08р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу  Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська екологія"

на постановуКиївського міжобласного апеляційного господарського суду від 10.04.2008р.

у справі№ 04/2817 Господарського суду Черкаської області

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Українська екологія"

до третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивачатреті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачаКомунального підприємства "Комунальне автотранспортне підприємство 2328"

Черкаська районна державна адміністрація

Черкаська міська рада;

Черкаська обласна державна адміністрація

проусунення перешкод у користуванні землею

ВСТАНОВИВ:          

Позивач звернувся до господарського суду з позовом про зобов'язання відповідача усунути порушення прав позивача щодо користування орендованою ним земельною ділянкою та повернути самовільно зайняту земельну ділянку, на якій знаходиться полігон твердих побутових відходів площею 9,28 га в адмінмежах Руськополянської сільської ради (з урахуванням заяв про уточнення позовних вимог, т.1, а.с.50, а.с.91-92).

При цьому позивач послався зайняття відповідачем спірної земельної ділянки без відповідних правових підстав (правовстановлюючих документів), передбачених статтею 125 Земельного кодексу України, використання ним під полігон твердих побутових відходів земельної ділянки, наданої в оренду позивачу на підставі розпорядження Голови Черкаської районної державної адміністрації та договору оренди земельної ділянки; відтак позивач зазначив на необхідність захисту його порушених прав за приписами статей 152, 211, 212 Земельного кодексу України, статті 27 Закону України "Про оренду землі".

Відповідач відхилив позовні вимоги, вказуючи, що користування спірною земельною ділянкою не є безпідставним, а обумовлено умовами договору оренди земельної ділянки, укладеного позивачем; на спірній земельній ділянці знаходиться нерухоме майно (полігон твердих побутових відходів), що є комунальною власністю та переданий відповідачеві на баланс.

          Рішенням господарського суду Черкаської області від 29.01.2008р. (суддя Упир І.І.) позов задоволено; зобов'язано Комунальне підприємство "Комунальне автотранспортне підприємство 2328" звільнити земельну ділянку площею 9,28 га в адмінмежах Руськополянської сільської ради, яке її займає без належних на те підстав, та в належному стані повернути позивачу; стягнути з відповідача на користь позивача 203грн. судових витрат.

Судове рішення вмотивовано встановленими обставинами справи щодо набуття позивачем права оренди спірної земельної ділянки, в зв'язку з чим він має право вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці права  не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, відповідно до статті 152 Земельного кодексу України; натомість відповідачем не надано будь-яких правовстановлюючих документів у підтвердження права користування земельною ділянкою.

Постановою Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 10.04.2008р. (судді: Ткаченко Б.О. - головуючий, Лобань О.І., Федорчук Р.В.) рішення місцевого суду скасовано; прийнято нове рішення, яким у позові відмовлено повністю; з позивача на користь відповідача та на користь Черкаської міської ради стягнуто по 42,50грн. витрат по сплаті державного мита.

Скасовуючи рішення місцевого господарського суду, суд апеляційної інстанції вказав на вихід місцевого господарського суду за межі позовних вимог, чим порушено норми процесуального права.

Відмовляючи ж у задоволенні позовних вимог апеляційний суд дійшов висновку про недоведеність позивачем порушення його прав.

Не погоджуючись з висновками суду апеляційної інстанції, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову апеляційного суду, а рішення місцевого господарського суду  залишити без змін.

Скаргу мотивовано доводами про неправильне застосування апеляційним господарським судом норм матеріального права, а саме статті 261 Цивільного кодексу України щодо початку перебігу строку позовної давності, неврахування судом також приписів статей 317, 318, 328, 377 Цивільного кодексу України, статей 2, 48, 49 Закону України “Про власність”, статті 212 Земельного кодексу, оскільки користування земельною ділянкою, що перебуває під нерухомими майном, не може вважатись самовільним. Також скаржник зазначив, що проведення реорганізації позивача шляхом його перетворення на відкрите акціонерне товариство є юридичним фактом припинення його права користування земельною ділянкою.

Відповідач та Черкаська міська рада у відзиві на касаційну скаргу та усно в судовому засіданні заперечивши її доводи.

Черкаська районна державна адміністрація та Черкаська обласна державна адміністрація підтримали доводи касаційної скарги.

Заслухавши доповідь судді –доповідача, пояснення представників сторін, присутніх у судовому засіданні, перевіривши правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Відповідно до статті 1117 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати чи вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду або відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або перевіряти докази.

Як встановлено місцевим господарським судом та вбачається з матеріалів справи, розпорядженням голови Черкаської обласної державної адміністрації від 24.12.2003р. № 668 "Про передачу в оренду земельної ділянки із земель права державної власності" земельна ділянка загальною площею 20га, в тому числі 10,72га пісків, 9,28га забудованих земель (існуюче сміттєзвалище) була вилучена із земель права державної власності (запасу) Руськополянської міської ради Черкаського району і передана в довгострокову оренду на 49 років Товариству з обмеженою відповідальністю "Українська екологія" під розміщення підприємства "Прийому, переробки та утилізації твердих побутових відходів" і проведення рекультивації земельної ділянки, на якій знаходиться існуючий полігон твердих побутових відходів.

Пунктом 3 вищевказаного розпорядження Черкаській районній державній адміністрації було доручено укласти договір оренди земельної ділянки з позивачем.

Місцевий господарський суд встановив, що розпорядження Черкаської обласної адміністрації видане в межах її компетенції, визначеної Законом України "Про місцеві державні адміністрації", статей 17, 123, 124, 149, 151, пункту 12 розділу Х Земельного кодексу України, на підставі проекту відведення, підготовленого в установленому законом порядку, враховуючи згоду землекористувача та позитивні висновки відповідних служб, та є чинним.

На виконання вказаного розпорядження 04.02.2004р. Черкаська районна адміністрація уклала з Товариством з обмеженою відповідальністю "Українська екологія" договір оренди земельної ділянки, за яким товариству в довгострокову оренду на 49 років було надано  земельну ділянку загальною площею 20,0га, в тому числі 10,72га піски, 9,28га забудовані землі (існуюче сміттєзвалище) за рахунок земель запасу Руськополянської сільської ради Черкаського району за межами населеного пункту; вказаний договір було зареєстровано у встановленому порядку 09.02.2004р.; земельну ділянку передано за актом приймання-передачі від 11.02.2004р.

Вказані обставини сторонами не оспорюються, доказів про оскарження будь-якого з вказаних розпоряджень чи договорів учасниками судового провадження не надавалось.

Водночас рішенням виконавчого комітету Черкаської міської ради від 30.12.2005р. № 1815 "Про затвердження акту прийняття в експлуатацію об'єкту будівництва "Розширення полігону твердих побутових відходів з м. Черкаси в районі с. Руська Поляна 1 черга" затверджено акт прийняття в експлуатацію даного об'єкту та передано його на баланс комунального підприємства "Черкаське комунальне автотранспортне підприємство 2328".

Відтак місцевим господарським судом встановлено, а відповідачем не заперечується, що відповідач продовжує користуватися земельною ділянкою площею 9,28га (існуючого сміттєзвалища), посилаючись на знаходження на цій ділянці об'єктів, що перебувають на його балансі, фінансування будівництва яких здійснювалося з місцевого бюджету. При цьому підставами користування відповідач вказує пункт 5.2. договору оренди від 04.02.2004р., за яким орендаря зобов'язано забезпечити вільний доступ для прокладки нових, ремонту та експлуатації мережі існуючих інженерних споруд.

На підставі вищевказаних обставин місцевий господарський суд дійшов висновку, що позивач є законним користувачем земельної ділянки загальною площею 20,0га, в тому числі 10,72га піски, 9,28га забудовані землі (існуюче сміттєзвалище).

Задовольняючи позов, місцевий господарський суд виходив з того, що відповідач тривалий час без законних підстав (належних правовстановлюючих документів) користувався земельною ділянкою, що була виділена позивачу, відтак позивач мав право у будь-який час вимагати захисту своїх порушених прав.

Розглянувши доводи відповідача, місцевий господарський суд їх відхилив, як такі, що не доводять спорудження об'єкту будівництва сміттєзвалища у порядку, встановленому чинним законодавством, вказав на відсутність оформлених належним чином документів на будівництво об'єкту утилізації відходів та відведення земельної ділянки з відповідним цільовим призначенням.

Водночас суд першої інстанції визнав помилковим доводи позивача про самовільне зайняття земельної ділянки відповідачем, дійшовши висновку, що дії відповідача свідчать про використання земельної ділянки без належних на те підстав.

Переглядаючи справу, апеляційний господарський суд встановив, що рішенням виконавчого комітету Черкаської міської ради № 695 від 18.08.1998р. № 82 від 18.08.1998р. вирішено розпочати 10.09.1998р. будівельні роботи першої черги по розширенню полігону твердих побутових відходів; рішенням виконавчого комітету Черкаської міської ради № 82 від 10.02.1999р. зобов'язано відповідача провести реконструкцію полігону твердих побутових відходів та зобов'язано фінансове управління надати пріоритетне фінансування робіт по будівництву 1-ї черги розширення та реконструкції діючого полігону. Фінансування будівництва було вирішено здійснювати за рахунок коштів, передбачених у міському бюджеті на капітальні вкладення для КАТП-2328.

Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю Черкаського району відповідачу було надано дозвіл на виконання будівельних робіт, а договір оренди позивача з органом місцевого самоврядування (пункт 1.4 –проведення рекультивації земельної ділянки, на якій знаходиться існуючий полігон твердих побутових відходів) свідчить про  повідомлення позивача про знаходження на даній земельній ділянці полігону твердих побутових відходів.

Водночас апеляційний суд виходив з того, що рішення виконавчого комітету Черкаської міської ради № 1815 "Про затвердження акту прийняття в експлуатацію об'єкту будівництва "Розширення полігону твердих побутових відходів з м. Черкаси в районі с. Руська Поляна 1 черга" прийнято 30.12.2003р., (тобто, до набрання чинності Цивільним кодексом України).

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог позивача, апеляційний суд дійшов висновку, що використання земельної ділянки, належним користувачем якої є позивач, відповідачем для провадження своєї господарської діяльності за відсутності відповідних правовстановлюючих документів на земельну ділянку є правомірним, а викладені обставини не доводять порушення прав позивача.

Як вбачається з матеріалів справи, предметом спору є наявність чи відсутність порушених прав позивача при користуванні ним орендованою земельною ділянкою, та законність використання спірної земельної ділянки відповідачем.

Відповідно до статей 93, 125 Земельного кодексу України право оренди земельної ділянки включає такі правомочності орендаря щодо земельної ділянки, як володіння та користування земельною ділянкою, необхідною орендарю для провадження підприємницької та іншої діяльності; право оренди виникає у орендаря після укладення договору оренди та його державної реєстрації.

Набувши прав володіння та користування земельною ділянкою з відповідним цільовим призначенням (у даному випадку –для розміщення підприємства "Прийому, переробки та утилізації твердих побутових відходів" і проведення рекультивації тієї частини земельної ділянки, на якій знаходиться вже існуючий полігон твердих побутових відходів), в силу приписів статті 152 Земельного кодексу України орендар, як законний землекористувач, може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю. Ці порушення можуть виражатися, зокрема, у обмеженні прав землекористувача, перешкоджанні у здійсненні права на землю, заподіяння збитків землекористувачу тощо, тобто, мати  ознаки незаконних дій.

Захист порушених прав землекористувача щодо земельної ділянки здійснюється як способами, визначеними частиною 3 статті 152 Земельного кодексу України, так і  іншими способами, передбаченими законом.

Відповідно до статей 140, 144 Конституції України місцеве самоврядування є правом територіальної громади самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України, органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території.

Відтак з викладеного вище вбачається, що, здійснюючи самоврядні повноваження, органи місцевого самоврядування зобов'язані дотримуватися законів України, що регулюють відповідні питання, в тому числі й щодо вимог законодавства про надання дозволів на зведення об'єктів будівництва, відведення земельної ділянки, порядку прийняття об'єкту будівництва в експлуатацію та порядку набуття   права власності на новостворений об'єкт, порядку створення об'єктів, на яких відбувається розміщення відходів.

Заперечуючи позов, відповідач покликається на те, що він правомірно експлуатує об'єкт права комунальної власності Черкаської міської ради "Полігон твердих побутових відходів", збудований та введений в експлуатацію на підставі відповідних дозвільних документів.

Однак статтею 1 Закону України "Про відходи" визначено, що полігони за своєю природою є спеціально відведеними  місцями чи об'єктами, на використання яких отримано дозвіл спеціально уповноважених органів на видалення відходів чи здійснення інших операцій з відходами.

Щоб набути статусу полігону твердих побутових відходів, як об'єкту власності, спорудження об'єкту  повинно було відбуватися з додержанням приписів Порядку улаштування, утримання та експлуатації полігонів твердих побутових відходів (КТМ 204 Україна 019-96, Правил експлуатації твердих побутових відходів, затверджених Наказом Міністерства будівництва, архітектури та комунального господарства від 10.01.2006р. № 4, а також пройти реєстрацію відповідно до вимог Порядку ведення реєстру місць видалення відходів, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.1998р. № 1216.

За статтями 20, 21 Закону України "Про відходи" питання складання та ведення реєстру об'єктів утворення, оброблення та утилізації відходів, реєстру місць видалення відходів, надання дозволів на будівництво та реконструкцію об'єкта поводження  з відходами на відповідній території здійснюється у порядку, встановленому законом, відповідними місцевими державними адміністраціями та органами місцевого самоврядування (повноважними діяти на відповідній території).

За статтею 12 Земельного кодексу України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин відноситься розпорядження землями територіальних громад на території відповідних сіл, селищ та міст.

Відтак здійснення органом міського самоврядування розпорядження землями за межами території відповідного міста не може породжувати законність права користуватися такими землями.

Відповідно до статті 105 Господарського процесуального кодексу України постанова апеляційної інстанції має містити встановлені обставини справи, доводи,за якими було відхилено ті чи інші докази, висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.

Однак постанова  апеляційного господарського суду, перелічивши докази, на які посилається відповідач, не ґрунтується на містить жодних правових висновків за результатами розгляду апеляційної скарги (яке право існує у відповідача щодо спірного об'єкту, чи набуто це право у встановленому законодавством порядку, чи є цей об'єкт об'єктом права власності з огляду на момент набуття права власності на новостворене майно та з огляду на специфічний характер спірного об'єкту; хто є власником цього об'єкту), тобто, чому апеляційний суд вважає, що знаходження даного об'єкту на території, належній окремій адміністративно-територіальній одиниці, що знаходиться за межами міста Черкаси, є правомірним, а його спорудження відбулося з додержанням порядку, передбаченого законодавством.

При цьому, зазначивши помилкову дату затвердження акта прийняття об'єкту будівництва (2003 рік), апеляційний господарський суд не врахував, що відповідно до статті 331 Цивільного кодексу України право власності на новостворену нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна); якщо ж договором або законом передбачено прийняття майна в експлуатацію –з моменту його прийняття в експлуатацію, а якщо право власності підлягає державній реєстрації –з моменту державної реєстрації.

Відповідно до статті 1 Закону України “Про державний контроль за використанням та охороною земель” ( в редакції станом на час винесення рішення місцевим господарським судом), самовільним зайняттям земельної ділянки є будь-які дії особи, які свідчать про фактичне використання не наданої їй земельної ділянки чи намір використовувати земельну ділянку до встановлення її меж у натурі (на місцевості), до одержання документа, що посвідчує право на неї, та до його державної реєстрації.

Статтею 212 Земельного кодексу України встановлено, що самовільно зайнята земельна ділянка підлягає поверненню власнику землі або землекористувачу без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними; повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду.

Таким чином, належним позивачем за позовами про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки  є власник землі або законний землекористувач, а відповідачем –особа, що допускає порушення, викладені в статті 1 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" (у відповідній редакції).

Відповідно до роз'яснень, що викладені в постанові Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1976 року № 11 "Про судове рішення" зі змінами та доповненнями, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

На підставі викладеного колегія суддів вважає, що апеляційний господарський суд розглянув спір без дослідження в повному обсязі обставин справи та всупереч нормам чинного законодавства, що є порушенням принципу всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх обставин справи в їх сукупності та призвело до прийняття неправильного рішення.

Водночас, місцевий господарський суд, встановивши істотні обставини справи, що полягають у неправомірному користуванні відповідачем земельною ділянкою, наданій позивачу на підставі належних дозвільних документів, помилково не застосував приписи статті 212 Земельного кодексу України та, порушивши приписи частини 1 статті 83 Господарського процесуального кодексу України, вийшов за межі позовних вимог.

За таких обставин суд касаційної інстанції вважає  за можливе на підставі обставин справи, встановлених місцевим господарським судом, прийняти рішення про задоволення позовних вимог.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 43, 1117, пунктом 2 частини 1 статті 1119, статтями 11110, 11111 Господарського  процесуального кодексу України,  Вищий господарський суд України, –

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська екологія" задовольнити частково.

Постанову Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 10.04.2008р. у справі № 04/2817 господарського суду Черкаської області скасувати.

Позов задовольнити.

Зобов'язати Комунальне підприємство "Черкаське комунальне підприємство 2328", м. Черкаси, усунути порушення прав Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська екологія", м . Черкаси, та повернути позивачу самовільно зайняту земельну ділянку, на якій знаходиться полігон твердих побутових відходів площею 9,28га в адмінмежах Руськополянської сільської ради.

Головуючий                                                                                          Т.Дроботова

Судді:                                                                                                    Н.Волковицька

                                                                                                               Л.Рогач