Постанова

від 26.11.2008 по справі 10/55/08

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

10/55/08

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

 26 листопада 2008 р.                                                                                    № 10/55/08  

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючогоГрека Б.М.,

суддів:Жаботиної Г.В.,Уліцького А.М.

розглянувши касаційне поданняПершого заступника прокурора Миколаївської області

та касаційну скаргуУправління з використання та розвитку комунальної власності міської ради

на постановувід 02.09.08 Одеського апеляційного господарського суду

у справі№10/55/08

господарського судуМиколаївської області

за позовомПрокурора Центрального району м. Миколаєва в інтересах держави в особі Управління з використання та розвитку комунальної власності міської ради

доМалого приватного підприємства "Співдружність"

простягнення 831,24 грн., розірвання договорів оренди та виселення

за участю представників сторін

від позивача:Летуча С.В., дов.

від відповідача:Бойко Н.І., дов.

від ГПУ:Громадський С.О., посв.

ВСТАНОВИВ:

Прокурор Центрального району м. Миколаєва звернувся до господарського суду Миколаївської області з позовом в інтересах держави в особі Управління з використання та розвитку комунальної власності міської ради до Малого приватного підприємства "Співдружність" про стягнення заборгованості за договорами оренди в розмірі 831,24 грн.

Управління з використання та розвитку комунальної власності міської ради уточнило позовні вимоги про стягнення заборгованості з орендної плати в розмірі 794,36 грн. за договором №2779 та 302,52 грн. за договором №2847, а також розірвання укладених між сторонами договорів оренди нерухомого майна №2779 від 01.02.01 та №2847 від 11.07.01, виселення відповідача з орендованих нежитлових приміщень.

Рішенням від 26.03.08 господарський суд Миколаївської області (суддя Горобченко Д.М.) позовні вимоги задовольнив у частині розірвання договорів оренди та стягнення 1928 грн. заборгованості, визнавши їх доведеними, а в решті позовних вимог відмовив з посиланням на їх необґрунтованість.

Постановою від 02.09.08 Одеський апеляційний господарський суд (колегія суддів у складі: Бойко Л.І. –головуючий, Величко Т.А., Поліщук Л.В.) рішення суду першої інстанції скасував, а в задоволенні позову відмовив.

Постанова мотивована недотриманням позивачем встановленого ст.ст. 188, 291 ГК України порядку розірвання договорів, а також встановленням обставин погашення спірної заборгованості.

Ухвалою від 20.10.08 Вищий господарський суд України порушив касаційне провадження за касаційним поданням Першого заступника прокурора Миколаївської області та касаційною скаргою Управління з використання та розвитку комунальної власності міської ради, в яких заявлені вимоги про скасування постанови суду апеляційної інстанції та залишення без змін рішення суду першої інстанції.

Касаційні скарга та подання мотивовані неврахуванням судом апеляційної інстанції положень п. 3 ст. 18 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" та п.п. 8.2 спірних договорів оренди, а також обставин погашення спірної заборгованості вже після прийняття рішення у даній справі. Також позивач зазначає про неналежне з'ясування судами обставин щодо його звернення до відповідача в порядку ст. 188 ГК України.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи, судова колегія вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановили суди першої та апеляційної інстанцій, 01.02.01 між позивачем та відповідачем укладено договір №2779 оренди під розміщення майстерні нежитлового приміщення комунальної власності площею 36,5 м2 по вул. Шевченка, 44 у м. Миколаєві, передане орендареві згідно з актом прийому-передачі від 01.02.01.

Також сторонами у справі укладено договір №2847 від 11.07.01 оренди під розміщення складу нежитлового приміщення комунальної власності площею 26,3 м2 по вул. Шевченка, 44 у м. Миколаєві, передане за актом прийму-передачі від 11.07.01. Згідно з угодою від 03.07.02 до договору №2847 орендоване приміщення стало використовуватись під кафе.

Пунктами 3 договорів №2779 і №2847 встановлений розмір та порядок сплати орендної плати щомісячно не пізніше, відповідно, 10 та 12 числа наступного місяця.

На підставі п.п. 10.6 цих договорів вони були пролонговані.

Згідно з розпорядженнями позивача №100-р від 05.06.01 та №108-р від 03.07.02 відповідачеві дозволено проведення невід'ємних поліпшень орендованого майна та внесено зміни до договорів №2779 і №2847 у частині використання приміщень замість "майстерня" і "склад" –"кафе". Рішенням виконавчого комітету Миколаївської міської ради №665 від 26.07.07 затверджено акт державної технічної комісії від 18.07.02 про введення в експлуатацію кафе по вул. Шевченка, 44.

Зважаючи на те, що відповідачем неналежним чином виконувались зобов'язання за договором щодо сплати орендної плати і станом на 17.01.08 його заборгованість становила 599,08 грн. за договором №2779 та 232,16 грн. за договором №2847, прокурор звернувся з позовом у даній справі про стягнення суми заборгованості загалом в розмірі 831,24 грн.

Підтримавши позов, позивач додатково заявив вимоги про розірвання договорів №2779 і №2847 та, як наслідок, виселення відповідача з орендованих приміщень, посилаючись на систематичний характер несплати орендної плати.

Статтею 611 ЦК України одним з правових наслідків порушення зобов'язання визначено припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання в установлених законом випадках або внаслідок розірвання договору.

Згідно зі ст. 651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано, зокрема, за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. У разі ж односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

Порядок розірвання договорів врегульований ст. 188 ГК України, згідно з якою сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором, яка має у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомити про результати її розгляду. У разі ж якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

Тобто вказаною нормою передбачено обов'язок особи, яка вважає за необхідне розірвати договір, у тому числі в судовому порядку, дотриматися процедури такого розірвання, яка полягає в надісланні пропозиції другій стороні. З огляду на таке, звертаючись до господарського суду з вимогою про розірвання договору, відповідно до вимог ст. 33 ГПК України позивач має довести обставини дотримання ним такої процедури як однієї з необхідних підстав для задоволення його позову.

Задовольняючи позовні вимоги про розірвання договорів №2779 і №2847, суд першої інстанції всупереч вимогам ст. 84 ГПК України в своєму рішенні взагалі не зазначив підстав для задоволення позову в цій частині. Натомість, суд апеляційної інстанції дослідив відповідні обставини і, зважаючи на недоведення відповідачем обставин дотримання порядку розірвання договорів, відмовив у задоволенні позову в цій частині.

Звертаючись з касаційною скаргою, касатор зазначає про неналежне з'ясування судами обставин щодо його звернення до відповідача в порядку ст. 188 ГК України. При цьому він посилається на наявність у нього доказів надіслання відповідачеві 23.01.08 заяв про відмову від договорів оренди.

Проте з огляду на встановлені ст. 1117 ГПК України межі перегляду справи в касаційній інстанції вказані доводи позивача не можуть бути прийняті до уваги, оскільки касаційна інстанція не має права збирати нові докази або додатково перевіряти докази, а також встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним.

При цьому судова колегія враховує, що касатор не доводить обставини надання ним відповідно до вимог ст. 33 ГПК України під час розгляду справи судами відповідних доказів його звернення до відповідача з приводу розірвання спірних договорів, які не були досліджені судами.

Стосовно позовних вимог про виселення відповідача слід зазначити, що ст. 785 ЦК України встановлює обов'язок наймача у разі припинення договору найму негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі. Разом з тим, термін "виселення" у Цивільному кодексі України (ст.ст. 311, 826) вживається як примусове позбавлення фізичних осіб житла, зокрема, як наслідок розірвання договору найму саме житла, що має окреме правове регулювання. Отже, з огляду на встановлення судами обставин щодо укладення спірних договорів оренди стосовно нежитлових приміщень, що не заперечується позивачем, заявлення ним вимог саме про виселення відповідача не відповідає порядку захисту прав у спірних правовідносинах.

Також судова колегія враховує, що вищевказані вимоги заявлені позивачем поряд з вимогами про розірвання договорів №2779 і №2847, в задоволенні яких правомірно відмовлено судом апеляційної інстанції. Тобто позов у даній справі заявлений саме стосовно розірвання договору в судовому порядку. Обставини ж використання позивачем права на припинення зобов'язань за цими договорами в позасудовому порядку внаслідок відмови від нього відповідно до ст. 782 ЦК України, в позовній заяві не визначені підставою для повернення відповідачем орендованого майна та при розгляді справи не доводились.

Також суди першої та апеляційної інстанцій дійшли протилежних висновків стосовно позовних вимог про стягнення заборгованості з орендної плати. Суд першої інстанції в мотивувальній частині рішення дійшов висновку про наявність заборгованості в сумі 831,24 грн. без відхилення доводів позивача щодо збільшення розміру позовних вимог, одночасно в резолютивній частині безпідставно зазначивши про стягнення 1928 грн. основного боргу. Тобто висновки суду першої інстанції в цій частині спору є суперечливими та підлягали скасуванню. Натомість, суд апеляційної інстанції, повторно розглянувши справу та відмовивши в задоволенні позову, виходив з встановлення обставин погашення відповідачем заборгованості за договорами оренди в повному обсязі, що не спростовано позивачем.

Зважаючи на викладене, судова колегія не вбачає підстав для скасування постанови суду апеляційної інстанції та задоволення касаційного подання і касаційної скарги.

Керуючись ст.ст. 108, 1115, 1117, 1119, 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 02.09.08 у справі №10/55/08 залишити без змін, а касаційні подання та скаргу без задоволення.

Головуючий                                                                                Б.Грек

Судді                                                                                                    Г.Жаботина

                                                                                                    А.Уліцький