Постанова

від 22.05.2012 по справі 2а-1987/12/1070

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 травня 2012 року місто Київ № 2а-1987/12/1070

10.59

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого -судді Шевченко А.В., при секретарі судового засідання Коваленко О.О., за участю представників

позивача: Дяченко Ю.Ф., Гомоляка Т.О., Литвинець В.М.,

відповідача: не з'явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовомПублічного акціонерного товариства «Київський картонно-паперовий комбінат» доДержавної податкової інспекції в Обухівському районі Київської області Державної податкової служби провизнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В:

До Київського окружного адміністративного суду звернувся позивач, Публічне акціонерне товариство «Київський картонно-паперовий комбінат»з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції в Обухівському районі Київської області Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.

Ухвалою судді Київського окружного адміністративного суду від 26.04.2012 року позовну заяву було залишено без руху, визначено спосіб та встановлено строк для усунення недоліків позовної заяви до 11.05.2012 року.

10.05.2012 року до суду надійшло клопотання (вхідний № 3367), в якому позивач на виконання ухвали судді Київського окружного адміністративного суду від 26.04.2012 року про залишення позовної заяви без руху надає оригінал документу про сплату судового збору у розмірі, що відповідає вимогам чинного законодавства.

Ухвалою судді Київського окружного адміністративного суду від 11.05.2012 року відкрито провадження у справі та призначено до судового розгляду на 22.05.2012 року.

В судовому засіданні представники позивача позовні вимоги підтримали в повному обсязі, просили суд позов задовольнити.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, був повідомлений належним чином про дату, час і місце розгляду справи, про причини неявки суд не повідомив.

Заслухавши представників позивача, дослідивши матеріали справи, судом встановлено, що Публічне акціонерне товариство «Київський картонно-паперовий комбінат»здійснює свою діяльність на підставі свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи, виданого Обухівською РДА Київської області 30.06.1994 року серії АО1 № 560698 (дата зміни свідоцтва про державну реєстрацію -17.06.2010 року), ідентифікаційний номер: 05509659.

З матеріалів справи вбачається, що 20.10.2011 року проведено перевірку позивача, за результатами якої складено Акт № 1986/2301/05509659 «Про результати невиїзної документальної перевірки Публічного акціонерного товариства «Київський картонно-паперовий комбінат»код ЄДРПОУ -05509659 з питань правомірності формування податкового кредиту по взаємовідносинах з ТОВ «ТЕК «Київ-Логістикс»(код за ЄДРПОУ 35573967) за період -березень, квітень 2009 року, та ТОВ «Метвторпром»(код за ЄДРПОУ 34449769) за період -лютий, березень 2010 року».

Згідно уточнень трактування до Акту перевірки від 03.11.2011 року № 3191/10/231-26, назва акту - «Про результати документальної позапланової виїзної перевірки Публічного акціонерного товариства «Київський картонно-паперовий комбінат»код ЄДРПОУ -05509659 з питань правомірності формування податкового кредиту по взаємовідносинах з ТОВ «ТЕК «Київ-Логістикс»(код за ЄДРПОУ 35573967) за період -березень, квітень 2009 року, та ТОВ «Метвторпром»(код за ЄДРПОУ 34449769) за період -лютий, березень 2010 року».

Перевіркою встановлені та в акті зафіксовані порушення пункту 1.7 статті 1, підпункту 7.2.3 пункту 7.2, підпункту 7.4.1, підпункту 7.4.5 пункту 7.4, абзацу «б»підпункту 7.7.7 пункту 7.7 статті 7 Закону України від 03.04.1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість»(зі змінами та доповненнями), в результаті чого завищено податковий кредит:

- за березень 2009 року в сумі 10 866, 67 гривень, що призвело до завищення суми бюджетного відшкодування на 10 867, 00 гривень;

- за квітень 2009 року в сумі 5 191, 67 гривень, що призвело до заниження суми ПДВ, належної до сплати в бюджет на 5 192, 00 гривень;

- за лютий 2010 року в сумі 287 329, 84 гривень, що призвело до завищення від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та податкового кредиту поточного звітного періоду на 287 330, 00 гривень та вплинуло на завищення суми бюджетного відшкодування за березень 2010 року на 287 330, 00 гривень;

- за березень 2010 року в сумі 610 702, 00 гривень, що призвело до завищення від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та податкового кредиту поточного звітного періоду на 562 001, 00 гривень та завищення суми бюджетного відшкодування на 48 701, 00 гривень (згідно уточнень трактування до Акту перевірки від 03.11.2011 року № 3191/10/231-26).

На адресу відповідача, позивачем були надіслані заперечення № 87-12/20033 від 27.10.2011 року до Акту перевірки № 1986/2301/05509659 від 20.10.2011 року.

03.11.2011 року листом ДПІ в Обухівському районі Київської області № 3192/10/231-65 розглянуті заперечення позивача до Акту перевірки та повідомлено, що підстав для перегляду висновків Акта перевірки не має.

Також, на адресу позивача були направлені уточнення трактування до Акту перевірки від 03.11.2011 року № 3191/10/231-26.

На підставі Акту № 1986/2301/05509659 від 20.10.2011 року податковим органом винесено податкове повідомлення-рішення від 08.11.2011 року № 0001012301/2117.

Позивачем 17.11.2011 року до ДПА в Київській області було надіслано скаргу № 87-15/21277 на податкове повідомлення-рішення від 08.11.2011 року № 0001012301/2117.

Рішенням ДПА в Київській області від 11.01.2012 року № 41/10/25-017/378-27 про результати розгляду скарги було вирішено залишити без змін податкове повідомлення-рішення ДПІ в Обухівському районі Київської області від 08.11.2011 року № 0001012301/2117, а скаргу позивача -без задоволення.

Позивач, не погодившись з Рішенням ДПА в Київській області від 11.01.2012 року № 41/10/25-017/378-27 про результати розгляду скарги та податковим повідомленням-рішенням від 08.11.2011 року № 0001012301/2117, подав скаргу до ДПС України від 20.01.2012 року № 87-15/1153.

Рішенням ДПС України від 22.03.2012 року № 5177/6/10-2115 про результати розгляду повторної скарги скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ в Обухівському районі Київської області від 08.11.2011 року № 0001012301/2117 в частині визначення підприємству ПДВ за рахунок зменшення податкового кредиту на 898 031, 95 гривень ПДВ та у відповідній частині штрафну санкцію, та в зазначеній частині Рішення ДПА у Київській області, прийняте за розглядом скарги, а в іншій частині зазначене податкове повідомлення-рішення та рішення, прийняте за розглядом первинної скарги залишено без змін, а скаргу позивача -частково задоволено.

Отже, ДПІ в Обухівському районі Київської області ДПС було прийнято податкове повідомлення-рішення від 03.04.2012 року № 0000612301/826 на суму грошового зобов'язання за основним платежем - 16 059, 00 гривень та за штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 4 014, 75 гривень.

Вищевказане податкове повідомлення-рішення було отримано позивачем 05.04.2012 року за вхідним № 5956.

Позивач, не погодившись з податковим повідомленням-рішенням від 03.04.2012 року № 0000612301/826, звернувся до суду з даним позовом, в якому просив визнати його протиправним та скасувати, що і є предметом даного позову.

Фактично, сума, яку було донараховану позивачу за результатами перевірки, після розгляду скарги у ДПС України стосується завищення податкового кредиту, який був сформований за наслідками господарської діяльності з ТОВ «ТЕК «Київ-Логістикс»у березні та квітня 2009 року у зв'язку з нікчемністю правочину, укладеного позивачем з його контрагентом.

Надаючи правової оцінки відносинам, що виникли між сторонами, застосовуючи нормативно-правові акти, чинні на час виникнення спірних правовідносин, слід зазначити наступне.

Згідно з положеннями частини першої статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Для здійснення своєї господарської діяльності юридичні особи укладають договори, що за змістом є домовленістю, внаслідок якої виникають взаємні права і обов'язки. Укладення договорів купівлі-продажу, поставки товарів, надання послуг в даному випадку вже само по собі є ознакою господарської діяльності.

Відповідно до частини п'ятої статті 203 Цивільного Кодексу України, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) цієї вимоги є підставою недійсності правочину.

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину. Так, частиною першою статті 204 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до частини першої статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Згідно з частиною першою статті 208 Господарського кодексу України, якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Наведену норму слід застосовувати з урахуванням того, що за змістом приписів статті 228 Цивільного кодексу України правочин, учинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас є таким, що порушує публічний порядок, а отже, є недійсним.

Частиною третьою статті 228 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави. Відповідно до частини другої статті 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

З огляду на те, що відповідач донарахував податкові зобов'язання виходячи з висновку про нікчемність правочину, укладеного між позивачем та його контрагентом -ТОВ «ТЕК «Київ-Логістикс», судом досліджено дане питання та встановлено наступне.

Так, між ТОВ «ТЕК «Київ-Логістикс»(експедитор) та позивачем (замовник) був укладений договір № 332/47/0309 від 11.03.2009 року на транспортно-експедиційне обслуговування вантажів, предметом якого є регулювання взаємовідносин сторін при організації транспортно-експедиційного обслуговування вантажів замовника автомобільним транспортом перевізника.

ТОВ «ТЕК «Київ-Логістикс»надавало послуги щодо транспортно-експедиційного обслуговування вантажів на підставі ліцензії серії АВ № 477977 щодо надання послуг з перевезення пасажирів і вантажів автомобільним транспортом відповідно до видів робіт, визначених Законом України «Про автомобільний транспорт», виданої Головавтотрансінспекцією Міністерства транспорту та зв'язку України. Строк дії зазначеної ліцензії з 14.05.2008 року по 13.05.2013 року.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач сформував податковий кредит на підставі належного оформлення податкових накладних, виданих ТОВ «ТЕК «Київ-Логістикс».

Отже, суд дійшов висновку, що наявність у позивача виданих йому ТОВ «ТЕК «Київ-Логістикс»податкових накладних, оформлених з дотриманням вимог чинного законодавства, і сплата позивачем вартості за отримані послуги з ПДВ є достатніми підставами для визначення податкового кредиту та відшкодування цього ПДВ з бюджету.

Тобто, позивачем надано суду первинні документи, які підтверджують факт здійснення господарських операцій щодо надання послуг перевезення При цьому, суд звертає увагу на те, що податковий орган в акті перевірки не ставив під сумнів достовірність даних, які містять вказані первинні бухгалтерські документи, а також не зазначав про невідповідність первинних бухгалтерських документів вимогам чинного податкового законодавства, зокрема, відсутності у них обов'язкових реквізитів.

Відповідач в акті перевірки стверджував, що вчинений між позивачем та ТОВ «ТЕК «Київ-Логістикс»правочин суперечить моральним засадам суспільства та, відповідно, порушує публічний порядок, отже, є нікчемним.

Відповідач в акті перевірки зазначав, що якщо платником податків здійснюються операції без мети реального настання правових наслідків, але з метою формування податкового кредиту та, як наслідок, несплата податків, то такі дії призводять до втрат дохідної частини Державного бюджету України.

Тобто, в результаті виконання сторонами нікчемних угод у позивача не може виникати право на податковий кредит по ПДВ.

Відповідач в листі про розгляд заперечень на Акт перевірки зазначив, що вчинений правочин суперечить моральним засадам суспільства та відповідно до статті 228 Цивільного кодексу України, порушує публічний порядок, оскільки був спрямований на заволодіння майном держави, дохідної частини бюджету, а, отже, є нікчемним.

Згідно з частиною першою статті 228 Цивільного кодексу України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

В акті перевірки не наведено належних доводів, також відповідачем жодними доказами не підтверджено, що правочин між позивачем та ТОВ «ТЕК «Київ-Логістикс»спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Факт здійснення господарської діяльності між позивачем та ТОВ «ТЕК «Київ-Логістикс»підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, а саме податковими накладними, актами виконаних робіт, рахунками-фактури, товарно-транспортними накладними, банківськими виписками тощо.

З вищевикладеного можна зробити висновок, що суму податкового кредиту позивач сформував правомірно, оскільки ПДВ входить до складу договірної суми, сплаченої ТОВ «ТЕК «Київ-Логістикс».

За обставин, викладених в акті перевірки, суд дійшов висновку, що наявність у позивача - платника податку, виданих йому ТОВ «ТЕК «Київ-Логістикс»податкових накладних, оформлених з дотриманням вимог чинного законодавства і сплата ТОВ «ТЕК «Київ-Логістикс»вартості послуг з ПДВ є достатніми підставами для визначення податкового кредиту та відшкодування цього податку з бюджету.

Надані представником позивача докази, у сукупності з доказами, приєднаними до матеріалів справи свідчать про дійсність господарських операцій між позивачем та ТОВ «ТЕК «Київ-Логістикс», що у свою чергу свідчить про відсутність у діях позивача порушення підпункту 7.2.3, підпункту 7.2.6 пункту 7.2, підпункту 7.4.1, підпункту 7.4.5 пункту 7.4, підпункту 7.7.7 пункту 7.7 статті 7 Закону України від 03.04.1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість»(зі змінами та доповненнями).

У ході судового розгляду справи судом встановлено, що на час укладання та виконання правочину, контрагент позивача був зареєстрований юридичною особою та був платником податку на додану вартість.

Відповідачем також не надано суду доказів визнання договору щодо надання послуг, укладеного між позивачем та контрагентом ТОВ «ТЕК «Київ-Логістикс», недійсним у судовому порядку.

Також, в матеріалах справи відсутні і відповідачем не надані суду будь-які докази наявності судових рішень, які б набрали законної сили, з приводу незаконних дій посадових осіб як позивача так і його контрагента.

З наявної у матеріалах справи копії постанови Печерського районного суду міста Києва від 23.03.2010 року, на яку в акті перевірки посилається відповідач як на достатню підставу визнання укладених правочинів нікчемними, якою ОСОБА_4 було звільнено від кримінальної відповідальності вбачається, що обвинуваченим було вчинено злочин невеликої або середньої тяжкості у зв'язку з чим суд дійшов до висновку про звільнення його від відповідальності.

Вказана постанова суду не дає підстави вважати, що укладений договір є нікчемним.

Відносно правомірності визначення податкового зобов'язання з податку на додану вартість, суд зазначає наступне.

Платники податку на додану вартість, об'єкта, база та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету визначаються Законом України від 03.04.1997 № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість», який підлягав застосуванню до спірних правовідносин.

Підпунктом 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість»(далі -Закон України від 03.04.1997 № 168/97-ВР) передбачено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

При цьому, податкове зобов'язання -це загальна сума податку, одержана (нарахована) платником податку в звітному (податковому) періоді, що визначена згідно з цим Законом. Податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом (пункти 1.7, 1.8 статті 1 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР).

Згідно з підпунктом 7.7.3 пункту 7.7 статті 7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг) та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

В силу положень підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Відповідно до пункту 7.1 статті 7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР поставка товарів (робіт, послуг) податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом (підпункт 7.2.3 пункту 7.2 статті 7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР).

Згідно з вимогами Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР, єдиною підставою для формування податкового кредиту є наявність у платника податку -покупця товару належним чином оформленої податкової накладної.

Тобто, можливість включення відповідної суми податку на додану вартість до складу податкового кредиту пов'язується з моментом отримання платником від контрагента належно оформленої податкової накладної.

Виходячи із системного аналізу положень підпункту 7.4.5 пункту 7.4 у взаємозв'язку з підпунктом 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР суд дійшов висновку, що право на податковий кредит може виникати як і з дати фактичного списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), так і з дати отримання податкової накладної. Проте, скористатися цим правом можливо лише при наявності податкової накладної, оформленої у відповідності до Закону. Відсутність податкових накладних зумовлює неможливість включення позивачем до податкового кредиту сум, що підтверджуються вказаними податковими накладними у періоді фізичного здійснення господарської операції.

Як вже зазначалось, до складу податкового кредиту позивач включив суми податку на додану вартість, сплачені ним у складі ціни придбання послуг, які підтверджені податковою накладною, придбані послуги сплачені позивачем та використані підприємством у господарській діяльності.

Суду не надано доказів того, що на момент складання податкових накладних контрагент позивача не був зареєстрований як платник податку на додану вартість, а тому не мав права видавати податкові накладні на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг).

Натомість позивач повідомив, що згідно з даних Державної податкової служби України, розміщених на офіційному сайті в підрозділі «Анульовані свідоцтва»ТОВ «ТЕК «Київ-Логістикс»анульоване свідоцтво платника ПДВ лише 25.08.2011 року, а отже на момент виникнення відносин позивача та його контрагента, останній був належним чином зареєстрованим платником податку на додану вартість.

У свою чергу податкові накладні, на підставі яких позивачем сформовано податковий кредит, відповідає вимогам, встановленим підпунктом 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР.

Відповідно до пункту 2 статті 3 Закону України від 16.07.1999 № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку, що ведеться підприємством.

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, що містять відомості про господарські операції та підтверджують їх здійснення.

Відтак, відсутність обов'язкових первинних бухгалтерських документів може бути підставою для застосування до суб'єкта господарювання фінансових санкцій з питань оподаткування, якщо таке порушення виявлено під час перевірки.

Виходячи з вищевикладеного суд дійшов висновку, що відповідачем всупереч нормам чинного законодавства прийняте оскаржуване позивачем податкове повідомлення-рішення від 03.04.2012 року № 0000612301/826 на суму грошового зобов'язання за основним платежем -16 059, 00 гривень та за штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 4 014, 75 гривень.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Пунктом 1 частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Таким чином, суд приходить висновку, що прийняте податкове повідомлення-рішення є необґрунтованим та безпідставним і таким, що підлягає скасуванню.

Статтею 11 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно зі статтею 71 цього Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім розгляду справ про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкту владних повноважень.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Суб'єкт владних повноважень повинен надати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Відповідач жодних доказів на підтвердження викладених в акті перевірки позивача не надав.

Суд, дослідивши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Згідно з частиною першою статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Керуючись статтями 11, 14, 70, 71, 72, 86, 94, 159 -163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в Обухівському районі Київської області Державної податкової служби № 0000612301/826 від 03.04.2012 року.

Присудити Публічному акціонерному товариству «Київський картонно-паперовий комбінат» судові витрати з Державного бюджету шляхом зобов'язання Державної казначейської служби України безспірно списати з рахунку Державної податкової інспекції в Обухівському районі Київської області Державної податкової служби грошові кошти в розмірі 200 (двісті) гривень 74 копійки.

Постанова набирає законної сили в порядку, встановленому статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд.

Згідно з частиною другою статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Шевченко А.В.

Повний текст постанови виготовлено та підписано 25 травня 2012 р.