Постанова

від 27.11.2008 по справі 14/39-08-1234

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

14/39-08-1234

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

 27 листопада 2008 р.                                                                                    № 14/39-08-1234  

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючий суддя :            Першиков Є.В.

суддів:                                   Данилова Т.Б., Ходаківська І.П.

розглянувши  матеріали касаційної скаргитовариства з обмеженою відповідальністю "Прибузький гранітний кар'єр"

на постановуОдеського апеляційного господарського суду від 26.08.2008р.

у справі господарського суду№14/39-08-1234Одеської області

за позовомтовариства з обмеженою відповідальністю "Прибузький гранітний кар'єр"

дотретя особадержавного підприємства "Одеська залізниця"відкрите акціонерне товариство "Микитівський гранітний кар'єр"

про

за участю  представників сторін:позивача -

відповідача -

третьої особи -

визнання недійсною угоди та визнання угоди пролонгованою

не з'явився

пр. Нікогосян О.С. –дов. №352 від 20.02.08р.

пр. Гулай В.М. –дов. №10/ю від 04.04.08р.

В С Т А Н О В И В:

У березні 2008 року товариство з обмеженою відповідальністю "Прибузький гранітний кар'єр" звернулось до господарського суду Одеської області з позовом до державного підприємства "Одеська залізниця" за участю третьої особи  –відкритого акціонерного товариства "Микитівський гранітний кар'єр" про визнання недійсною експлуатаційну угоду, укладену 20.12.2007р. між державним підприємством "Одеська залізниця" та відкритим акціонерним товариством "Микитівський гранітний кар'єр" та визнати пролонгованою експлуатаційну угоду, укладену між державним підприємством "Одеська та товариством з обмеженою відповідальністю "Прибузький гранітний кар'єр" від 31.01.2006р.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 31.01.2006р. між сторонами було укладено експлуатаційну угоду, згідно з якою відповідач передав позивачеві у тимчасову експлуатацію на один рік частину території вантажної платформи на станції Трикрати, площею 540 кв.м., яка була продовжена строком до 31.12.2007р. Прохання позивача  пролонгувати дію угоди на 2008 рік відповідач залишив без задоволення, відхилив та уклав нову експлуатаційну угоду з відкритим акціонерним товариством "Микитівський гранітний кар'єр". Посилаючись на те, що за умовами угоди від 31.01.2006р. він має переважне право на її продовження позивач на підставі ст.ст.525, 526 ЦК України просив про задоволення свого позову.  

Рішенням господарського суду Одеської області від 03.07.2008р. (суддя Горячук Н.О.), залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 26.08.2008р. (головуючий суддя Бєляновський В.В., суддів Шевченко В.В., Мирошниченко М.А.) в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, товариство з обмеженою відповідальністю "Прибузький гранітний кар'єр" звернулось до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою, в якій посилається на порушення норм матеріального права, просить судові рішення по справі скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Заслухавши присутніх в судовому засіданні представників відповідача та третьої особи, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в рішенні і постанові, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Судами попередніх інстанцій встановлено і це підтверджується матеріалами справи, що 31.01.2006р. між державним підприємством "Одеська залізниця" в особі Знам'янського будівельно-монтажного експлуатаційного управління №3 (далі Залізниця) та товариством з обмеженою відповідальністю "Прибузький гранітний кар'єр" (далі Користувач) було укладено експлуатаційну угоду, відповідно до якої відповідач передав у тимчасову експлуатацію позивачеві частину території вантажної платформи станції Трикрати, площею 540 кв.м., для здійснення навантажувально-розвантажувальних робіт будівельних матеріалів, строком до 31.12.2006р.

Умовами даної угоди визначено, що Користувач відшкодовує Залізниці витрати по утриманню об'єкта експлуатації в розмірі 347,19грн. в місяць; розрахунки між сторонами здійснюються шляхом обов'язкової передоплати, шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок Залізниці не пізніше 10 числа поточного місяця, незалежно від результатів фінансово-господарської діяльності Користувача; після закінчення строку угоди, за умови виконання усіх її умов, Користувач має переважне право на продовження угоди; за місяць до закінчення строку угоди Користувач зобов'язаний повідомити Залізницю про свій намір продовжити строк дії угоди.

В подальшому за погодженням сторін строк дії цієї угоди було продовжено до 31.12.2007р.

16.11.2007р. позивач надіслав начальнику Знам'янської дирекції  Одеської залізниці листа №16 з проханням пролонгувати експлуатаційну угоду від 31.01.2006р. строком на один рік.

Листом №10174 від 26.11.2007р. Знам'янське будівельно-монтажне експлуатаційне управління №3 Одеської залізниці повідомило позивача, що заперечує проти продовження дії експлуатаційної угоди від 31.01.2006р., виклало вимогу в строк до 31.12.2007р. провести всі остаточні розрахунки та звільнити займану територію.

20.12.2007р. між Одеською залізницею в особі Знам'янського будівельно-монтажного експлуатаційного управління №3 та відкритим акціонерним товариством "Микитівський гранітний кар'єр" (новий Користувач) було укладено експлуатаційну угоду, відповідно до якої Залізниця дозволила новому Користувачу тимчасово експлуатувати частину території вантажної платформи станції Трикрати, площею 540 кв.м., для здійснення навантажувально-розвантажувальних робіт будівельних матеріалів.

Судами встановлено, що умовами даної угоди визначено, що новий Користувач відшкодовує Залізниці витрати по утриманню об'єкта експлуатації в розмірі 451,68грн. в місяць; ця угода вступає в силу 01.01.2008р. і діє до 31.12.2008р.

Згідно із ч.1 ст.202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 203 ЦК України встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, згідно з якими зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Правові наслідки недодержання сторонами при вчиненні правочину вимог закону визначені параграфом 2 Глави 16 Цивільного кодексу України і, зокрема, відповідно до ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є  недодержання  в  момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою –третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Судами попередніх інстанцій встановлено, що звернувшись до господарського суду з даним позовом позивач всупереч вимогам ст.54 ГПК України, яка встановлює форму і зміст позовної заяви, не вказав норму права на підставі якої просить визнати оспорювану угоду, укладену 20.12.2007р. між Залізницею та відкритим акціонерним товариством "Микитівський гранітний кар'єр", недійсною.

Відповідно до ст.33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Судами визнано, що позивачем не доведено за допомогою законодавчо встановлених засобів доказування обставин невідповідності оспорюваної угоди вимогам закону.

Після закінчення строку угоди від 31.01.2006р., за умови належного виконання всіх її умов, позивач мав переважне право на продовження саме цієї угоди, про що зобов'язаний був повідомити Одеську залізницю за місяць до закінчення строку угоди.

Судами встановлено, що наданими Одеською залізницею в обґрунтування заперечень проти позову витягами з банківського рахунку підтверджується неналежне виконання позивачем своїх зобов'язань за угодою від 31.01.2006р. щодо своєчасного, не пізніше 10 числа поточного місяця, проведення розрахунків з відповідачем у відшкодування її витрат по утриманню об'єкта експлуатації. Посилання позивача, що несвоєчасна оплата пов'язана із несвоєчасним виставленням Одеською залізницею рахунків, які є підставою для перерахування коштів, не були прийняті судами до уваги, оскільки умовами угоди встановлена конкретна дата, не пізніше якої мають бути проведені розрахунки між сторонами, та не передбачено виставлення Одеською залізницею рахунків для перерахування грошових коштів.

Належних доказів, які б свідчили про те, що відповідно до умов п.6.3 угоди позивач за місяць до закінчення строку її дії письмово повідомив відповідача про свій намір продовжити строк дії угоди, позивачем судам не подано і таких доказів у справі не міститься. Наданий останнім на підтвердження своїх доводів лист №107 від 16.11.2007р. до уваги судами не прийнято, оскільки його було надіслано не на адресу уповноваженої сторони за угодою від 31.01.2006р.

Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу.

У відповідності до ст.9 Статуту залізниць України вантажні операції виконуються як на станційних складах і майданчиках, що перебувають у віданні залізниць (місця загального користування), так і на приколійних складах, майданчиках та в інших пунктах, які належать підприємствам, організаціям, установам, або надані їм залізницею на підставі договору (місця незагального користування).

При цьому Статут залізниць України або Правила перевезень вантажів не встановили зміст та форму такого договору.

Зміст експлуатаційної угоди від 20.12.2007р. укладеної між державним підприємством "Одеська залізниця" та відкритим акціонерним товариством  "Микитівський гранітний кар'єр" свідчить про те, що її було укладено сторонами на інших умовах, зокрема, сума відшкодування залізниці витрат на утримання об'єкта експлуатації встановлена в розмірі 451, 68грн.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно із ст.14 ЦК України цивільні обов'язки виконуються у межах,   встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї.

Стаття 180 Господарського кодексу України визначає, що строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору.

Таким чином, господарські суди попередніх інстанцій дійшло правомірного висновку про те, що позовні вимоги є необґрунтованими і прийняли правильні рішення про відмову у задоволенні позову, яке з урахуванням викладеного у мотивувальній частині даної постанови має бути залишено без змін.

На підставі викладеного колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що судами першої та апеляційної інстанцій було повно та всебічно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, надано їм належну правову оцінку та прийнято судові рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Статтею 1117 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ними, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, а доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів.

Враховуючи наведене та керуючись ст.ст.1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Прибузький гранітний кар'єр" залишити без задоволення.

Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 26.08.2008р. у справі №14/39-08-1234 залишити без змін.

Головуючий                                                                   Є. Першиков

Судді                                                                             Т. Данилова   

                                                                                                     І. Ходаківська