Постанова

від 26.08.2008 по справі 14/39-08-1234

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

14/39-08-1234

 ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В АІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

"26" серпня 2008 р. Справа № 14/39-08-1234

 Колегія суддів Одеського апеляційного господарського суду у складі:

 Головуючого судді:    Бєляновського В.В.,

                          Суддів:    Шевченко В.В.

                                    Мирошниченко М.А.

при секретарі   -   Волощук О.О.,

          Склад колегії суддів змінено згідно з розпорядженням Голови Одеського апеляційного господарського суду № 77 від 08.07.2008 року.

за участю представників:

Від позивача: Біляєв С.В.

Від відповідача: Нікогосян О.С.

Від третьої особи: Гулай В.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Прибузький гранітний кар'єр”

на рішення господарського суду Одеської області

від 03.07.2008 року

по справі № 14/39-08-1234

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю “Прибузький гранітний кар'єр”

до відповідача: Державного підприємства “Одеська залізниця”

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Відкрите акціонерне товариство “Микитівський гранітний кар'єр”

про визнання недійсною угоди та визнання угоди пролонгованою

                                                  ВСТАНОВИЛА:

          У березні 2008 року ТОВ “Прибузький гранітний кар'єр” звернулося до господарського суду Одеської області з позовом до Одеської залізниці, за участю третьої особи - Відкритого акціонерного товариства “Микитівський гранітний кар'єр” про визнання недійсною експлуатаційної угоди, укладеної Одеською залізницею з ВАТ “Микитівський гранітний кар'єр” та визнання пролонгованою експлуатаційної угоди на експлуатацію частини території вантажної платформи на станції Трикрати, площею 540 кв. м., укладеної з ТОВ “Прибузький гранітний кар'єр”.

          Позовні вимоги обґрунтовувалися тим, що 31.01.2006 року між сторонами було укладено експлуатаційну угоду, згідно з якою відповідач передав позивачеві у тимчасову експлуатацію частину території вантажної платформи на станції Трикрати, площею 540 кв. м., строком до 31.12.2007 року. Прохання позивача  пролонгувати дію угоди на 2008 рік відповідач залишив без задоволення та уклав нову експлуатаційну угоду з ВАТ “Микитівський гранітний кар'єр”. Посилаючись на те, що за умовами угоди від 31.01.2006р. він має переважне право на її продовження позивач на підставі ст. ст. 525, 526 ЦК України просив про задоволення свого позову.             

          Одеська залізниця не визнала позов вказуючи на те, що позивач не звертався в установленому договором порядку з пропозицією про продовження строку дії угоди на 2008 рік, а експлуатаційну угоду з ВАТ “Микитівський гранітний кар'єр” було укладено на інших істотних умовах. Окрім того, позивачем неналежним чином виконувалися обов'язки за угодою, мали місце випадки прострочення оплати послуг, а тому він не мав переважного права на продовження угоди від 31.01.2006 року після закінчення строку її дії.

           ВАТ “Микитівський гранітний кар'єр” заперечувало проти позову посилаючись на те, що експлуатаційна угода від 20.12.2007р. на тимчасову експлуатацію частиною території вантажної платформи на станції Трикрати укладена відповідно до чинного законодавства на певних умовах, воно виконує всі умови зазначеної угоди, окрім того уклало договори оренди та купівлі - продажу земельних ділянок суміжних з вантажною платформою, а тому законні підстави для визнання її недійсною відсутні.  

          Рішенням господарського суду Одеської області від 03.07.2008 року у справі (суддя – Горячук Л.О.) у позові відмовлено з мотивів необґрунтованості  позовних вимог.

          В апеляційній скарзі ТОВ “Прибузький гранітний кар'єр” посилаючись на  порушення господарським судом норм матеріального та процесуального права просить зазначене рішення повністю скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

          Відповідач та третя особа відзиви на апеляційну скаргу не надіслали, а їх представники в усних поясненнях в засіданні суду заперечували проти її задоволення посилаючись на безпідставність викладених у ній доводів і просили оскаржуване рішення місцевого господарського суду залишити без змін, вважаючи його законним і обґрунтованим.

          Обговоривши доводи апеляційної скарги та заперечення на неї, вислухавши пояснення представників сторін та третьої особи, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.          

          Як вбачається з матеріалів справи, 31.01.2006 року між Одеською залізницею в особі Знам'янського будівельно - монтажного експлуатаційного управління № 3 (Дорога) та ТОВ “Прибузький гранітний кар'єр” (Користувач) було укладено експлуатаційну угоду, відповідно до якої відповідач передав у тимчасову експлуатацію позивачеві частину території вантажної платформи станції Трикрати, площею 540 кв. м., для здійснення навантажувально - розвантажувальних робіт  будівельних матеріалів, строком до 31.12.2006 року.

          Умовами даної угоди визначено, що Користувач відшкодовує Дорозі витрати по утриманню об'єкта експлуатації в розмірі 347,19 грн. в місяць; розрахунки між сторонами здійснюються шляхом обов'язкової передоплати, шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок Дороги не пізніше  10 числа поточного місяця, незалежно від результатів фінансово - господарської діяльності Користувача; після закінчення строку угоди, за умови виконання усіх її умов, Користувач має переважне право на продовження угоди; за місяць до закінчення строку угоди Користувач зобов'язаний повідомити Дорогу про свій намір продовжити строк дії угоди.

          У наступному за погодженням сторін  строк дії цієї угоди було продовжено до 31.12.2007 року.

          16.11.2007 року позивач надіслав начальнику Знам'янської дирекції  Одеської залізниці листа № 16 з проханням пролонгувати експлуатаційну угоду від 31.01.2006р. строком на один рік.

          Листом № 10174 від 26.11.2007 року Знам'янське будівельно - монтажне експлуатаційне управління № 3 Одеської залізниці повідомило позивача, що заперечує проти продовження дії експлуатаційної угоди від 31.01.2006р. та виклало вимогу в строк до 31.12.2007 року провести всі остаточні розрахунки та звільнити займану територію.

          20.12.2007 року між Одеською залізницею в особі Знам'янського будівельно - монтажного експлуатаційного управління № 3 (Дорога) та ВАТ  “Микитівський гранітний кар'єр” (Користувач) було укладено експлуатаційну угоду, відповідно до якої Дорога дозволила Користувачу тимчасово експлуатувати частину території вантажної платформи станції Трикрати, площею 540 кв. м., для здійснення навантажувально - розвантажувальних робіт будівельних матеріалів.

          Умовами даної угоди визначено, що Користувач відшкодовує Дорозі витрати по утриманню об'єкта експлуатації в розмірі 451,68 грн. в місяць; ця угода вступає в силу 01.01.2008 року і діє до 31.12.2008 року.

          Згідно з ч. 1 ст. 2002 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

          Статтею 203 ЦК України встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, згідно з якими зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

          Правові наслідки недодержання сторонами при вчиненні правочину вимог закону визначені Параграфом 2 Глави 16 Цивільного кодексу України і, зокрема, відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є  недодержання  в  момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

          Звернувшись до господарського суду з даним позовом позивач всупереч вимогам ст. 54 ГПК України, яка встановлює форму і зміст позовної заяви, не вказав норму права на підставі якої просить визнати оспорювану угоду недійсною.

          Із змісту позовної заяви та заперечень на відзиви відповідача і третьої особи  не вбачається, що позивачем наводилися доводи щодо невідповідності даної угоди чи окремих її положень (умов) вимогам закону, а також зазначалася правова підстава свого позову.

          Між тим, відповідно до ст. 22 ГПК України визначення, зміна підстави або предмета позову, збільшення чи зменшення позовних вимог є виключним правом позивача. Передбачене ст. 83 ГПК України право господарського суду щодо виходу за межі позовних вимог може бути здійснено для захисту прав та інтересів позивача лише за наявності відповідного клопотання. Можливість визначення або зміни судом заявлених позовних вимог на власний розсуд чи спонукання до їх уточнення чинним процесуальним законодавством не передбачена.

          Норми статей 525, 526 ЦК України, які регулюють загальні положення про зобов'язання та їх виконання і на які посилається позивач в обгрунтування заявлених вимог, не встановлюють наслідком недійсність правочину за умови неналежного виконання іншого договору, як і не визначають можливість визнання правочину недійсним за цих обставин.

          Вирішуючи спір про визнання угоди недійсною, господарський суд має встановити наявність тих підстав, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угоди вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторін та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

          За вимогами ст. 33 ГПК України позивачем не доведено за допомогою законодавчо встановлених засобів доказування обставин невідповідності оспорюваної угоди вимогам закону.

          Як вже було зазначено вище, після закінчення строку угоди від 31.01.2006р., за умови належного виконання всіх її умов, позивач мав переважне право на продовження саме цієї угоди, про що зобов'язаний був повідомити Одеську залізницю за місяць до закінчення строку угоди (п. п. 6.2, 6.3).

          Наданими Одеською залізницею в обгрунтування заперечень проти позову витягами з свого банківського рахунку підтверджується неналежне виконання позивачем своїх зобов'язань за угодою від 31.01.2006р. щодо своєчасного, не пізніше 10 числа поточного місяця, проведення розрахунків з Дорогою у відшкодування її витрат по утриманню об'єкта експлуатації. Посилання позивача, що несвоєчасна оплата пов'язана із несвоєчасним виставленням Одеською залізницею рахунків, які є підставою для перерахування коштів, не приймається судом до уваги, оскільки умовами угоди встановлена конкретна дата, не пізніше якої мають бути проведені розрахунки між сторонами, та не передбачено виставлення Одеською залізницею рахунків для перерахування грошових коштів.

          Належних доказів, які б свідчили про те, що відповідно до умов п. 6.3 угоди позивач за місяць до закінчення строку її дії письмово повідомив відповідача про свій намір продовжити строк дії угоди, позивачем до суду не подано і таких доказів у справі не міститься. Наданий останнім на підтвердження своїх доводів лист № 107 від 16.11.2007р. до уваги прийнятий бути не може, оскільки його було надіслано не на адресу уповноваженої сторони за угодою від 31.01.2006р.

          Позивач ці обставини не спростував.

          Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу.

          Зміст експлуатаційної угоди від 20.12.2007р. укладеної між Одеською залізницею та ВАТ  “Микитівський гранітний кар'єр” свідчить про те, що її було укладено сторонами на інших умовах, зокрема, сума відшкодування Дорозі витрат на утримання об'єкта експлуатації встановлена в розмірі 451, 68 грн.

          Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

          Згідно з ст. 14 ЦК України цивільні обов'язки виконуються у межах,   встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї.

          Таким чином, господарський суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що позовні вимоги є необґрунтованими і в цілому прийняв правильне рішення про відмову у задоволенні позову, яке з урахуванням викладеного у мотивувальній частині даної постанови має бути залишено без змін.

          Викладені в апеляційній скарзі доводи скаржника не заслуговують на увагу, оскільки не спростовують висновків господарського суду та з урахуванням всіх обставин даної справи, встановлених судом апеляційної інстанції, не впливають на правильність вирішення цього спору по суті.

Керуючись  ст. ст.  99, 101-105  ГПК України, колегія суддів -,

ПОСТАНОВИЛА:

          Рішення господарського суду Одеської області від 03.07.2008 року у справі № 14/39-08-1234 залишити без змін, а апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Прибузький гранітний кар'єр” - без задоволення.

          Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя                                                    Бєляновський В.В.

         Судді                                                                  Мирошниченко М.А.

                                                                                                  Шевченко В.В.