Постанова

від 27.11.2008 по справі 35/92-08

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

35/92-08

Україна

Харківський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" листопада 2008 р.                                                           Справа № 35/92-08  

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Шевель О. В., судді Афанасьєв В.В. ,  Бухан А.І.

при секретарі Цвірі Д.М.

за участю представників:

позивача          -Шаповалової В.М.

відповідача -Головаша В.В.Лавриненко В.В.

розглянувши в приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача (вх. № 2471Х/3-9) на рішення господарського суду Харківської області від 07 жовтня 2008 року у справі № 35/92-08

за позовом ПФ "ВВК", м. Харків

до  ТОВ "Серп і молот", м. Харків

про розірвання договору, повернення поставленого товару, стягнення 29619,34 грн.,

встановила:

Рішенням господарського суду Харківської області від 07 жовтня 2008 року у справі № 35/92-08 (суддя Швед Е.Ю.) позов задоволено частково. Стягнуто з ТОВ "Серп і молот" на користь ПФ "ВВК" 19041,00 грн. штрафу, 574,49 грн. пені, 122,83 грн. інфляційних витрат, 296,24 грн. держмита та 91,70 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Відповідач з рішенням господарського суду Харківської області не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить визнати недійсною умову договору № 15/08-07-К від 15 серпня 2007 року, укладеного між ПФ "ВВК" та ТОВ "Серп і молот" щодо сплати покупцем штрафних санкцій в розмірі 30% від суми договору, рішення господарського суду Харківської області від 07 жовтня 2008 року по справі № 35/92-08 про розірвання договору, повернення поставленого товару, стягнення 29619,34 грн. скасувати.

Позивач у своєму відзиві на апеляційну скаргу просить прийняте по справі рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу залишити без задоволення. При цьому він зазначає, що господарський суд Харківської області належним чином дослідив усі матеріали справи та дав правильну правову оцінку обставинам спору.

       Дослідивши матеріали справи, викладені у апеляційній скарзі та відзиві на неї доводи сторін, заслухавши пояснення їх уповноважених представників, перевіривши правильність застосування господарським судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів зазначає наступне.

Приймаючи оскаржуване рішення, господарський суд Харківської області виходив з результатів встановлення та дослідження документально підтверджених обставин спору, за якими встановив, що між позивачем та відповідачем 15.08.2007р. було укладено договір №15/08-07-К, відповідно до п.1.1. якого продавець (позивач) зобов`язується поставити, а покупець (відповідач) оплатити та прийняти компресорну установку ВК 40Е-10 (SK 30/10. Згідно п.3.2. спірного договору сторонами було погоджено загальну вартість товару –63470,00 грн., у тому числі НДС 20% - 10578,33 грн. Відповідно до п.2.1. спірного договору строк поставки складає сім днів з моменту отримання передплати згідно п.п.4.2.1. даного договору.  Відповідно до п.4.2. даного договору розрахунки за договором виконуються відповідачем у наступному порядку –20 % передплати від суми договору відповідач оплачує впродовж семи днів з моменту підписання договору, 80% від суми договору відповідач оплачує за наступним графіком: 20.09.2007р. –8462,00 грн., 20.10.2007р. –8462,00 грн., 20.11.2007р. –8462,00 грн., 20.12.2007р.  –8462,00 грн., 20.01.2008р. –8462,00 грн., 20.02.2008р. –8466,00 грн.

Як вбачається із матеріалів справи, позивачем було поставлено товар відповідачу на загальну суму 63470,00, що підтверджується накладною №000909 від 21.08.2007р. та довіреністю на отримання даного товару. 16.08.2007р. відповідачем було сплачено передплату за спірний товар в сумі 12694,00 грн., що підтверджується наданою карткою рахунку відповідача.

Позивач просить суд розірвати договір №15/08-07-К від 15.08.2007р., який укладений між позивачем та відповідачем. Відповідно до ст.651 Цивільного кодексу України договір  може  бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у  разі  істотного  порушення  договору другою  стороною  та в інших випадках,  встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору,  коли  внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Позивачем не було надано доказів значних додаткових витрат, неотримання прибутку, а також інші наслідки, які суттєво впливають на інтереси сторони.

Згідно ст.33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна  довести  ті  обставини,  на  які  вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази    подаються    сторонами    та    іншими   учасниками судового процесу.

З огляду на вищевикладене, суд прийшов до висновку, що позивачем не було доведено факт неотримання прибутку, оскільки відповідач повністю сплатив основну суму боргу, доказів понесених додаткових витрат також не позивачем не доведено, тому в цій частині суд вбачає за необхідне відмовити. Відповідно до ч.1 статті 712 ЦК України за   договором  поставки  продавець  (постачальник),  який здійснює  підприємницьку  діяльність,  зобов'язується  передати  у встановлений   строк   (строки)  товар  у  власність  покупця  для використання його у підприємницькій діяльності або в інших  цілях, не пов'язаних з особистим,  сімейним,  домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. Ч.2 ст.712 ЦК України встановлює, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.           Відповідно до ч.2 ст.692 Цивільного кодексу України покупець  зобов'язаний  сплатити  продавцеві  повну   ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу. Як вбачається із матеріалів справи, сторонами було погоджено розстрочення платежу. У разі прострочення  оплати  товару  продавець  має  право вимагати  оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.  Згідно п.7.2. спірного договору у разі якщо відповідач не виконує розрахунки в строки, передбачені п.4.2.2. даного договору, позивач вправі вимагати повернення поставленого товару в повному обсязі, без компенсації виконаних платежів за договором, а також штрафні санкції у розмірі 30% від вартості договору. Тому суд приходить до висновку, по-перше, що у відповідача не виникає обов`язку щодо повернення товару, оскільки даним пунктом договору лише погоджено право вимагати у відповідача повернення поставленого товару у повному обсязі, і не погоджено обов`язку відповідача повернути отриманий товар, по-друге ст.692 Цивільного кодексу України не передбачає можливість повернення поставленого товару, а лише його оплату товару та сплату процентів за користування чужими коштами.

          Відповідно до ст.526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов  договору  та  вимог  цього  Кодексу,  інших актів цивільного законодавства,  а за відсутності таких умов та вимог -  відповідно до   звичаїв   ділового  обороту  або  інших  вимог,  що  звичайно ставляться.

При таких обставинах, суд визнав, що вимога позивача щодо повернення товару суперечить вимогам чинного законодавства, а саме приписам ст.692 Цивільного кодексу України, інтересам відповідача, оскільки оплата за спірний товар відповідачем виконана в повному обсязі, що підтверджується матеріалами справи, а тому в задоволенні даної вимоги слід відмовити.

          В частині нарахування штрафу в сумі 19041,00 грн. суд погодився  з тим, що  дану вимогу слід задовольнити оскільки:

          Пункт 7.2. спірного договору встановлює право позивача у разі прострочення відповідачем строків розрахунків вимагати сплати штрафних санкцій в сумі 30% від загальної вартості договору. Відповідно до ч.1 ст.624 Цивільного кодексу України якщо за порушення зобов'язання встановлено  неустойку,  то вона   підлягає   стягненню   у  повному  розмірі,  незалежно  від відшкодування збитків.          Згідно ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які  боржник   повинен  передати  кредиторові  у  разі  порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка,  що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Крім того, позивач просив суд стягнути з відповідача 574,49 грн. пені, 660,03 грн. інфляційних втрат, 122,83 грн. 3% річних.           Відповідно до ч.3 ст.549 Цивільного кодексу України пенею  є  неустойка,  що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно  виконаного  грошового  зобов'язання  за  кожен   день прострочення виконання.           Пункт 7.3. спірного договору встановлює, що у разі затримки платежу згідно графіку, передбаченого п.4.2.2. відповідач сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення платежу, передбаченого графіком п.п. 4.2.2. даного договору. За розрахунками позивача, відповідач повинен сплатити пеню за прострочення грошового зобов`язання по сплаті за отриману продукцію в сумі 574,49 грн., це нарахування перевірено судом, воно не суперечить вимогам чинного законодавства, тому суд приходить до висновку що відповідно до чинного законодавства вимога в цій частині підлягає задоволенню стягненню з відповідача на користь позивача пеню в сумі 574,49 грн. Відповідно до ч.2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Згідно наданого уточненого розрахунку позивача, розмір індексу інфляції становить 660,03 грн за період з жовтня 2007 року до квітня 2008 року. Нарахування розміру 3% річних в сумі 122,83 грн. не суперечить вимогам чинного законодавства. Тому позовна вимога в цій частині підлягає задоволенню та стягнуто з відповідача на користь позивача інфляційних втрат  в сумі 660,03 грн.  та 3% річних  в сумі 122,83 грн.

Окрім того, позивачем було пред`явлено вимогу щодо відшкодування збитків за надану юридичну допомогу в сумі 5000,00 грн.

Відповідно до договору №1/10-07 від 01.10.2007р. про надання правової допомоги позивачем та фізичною особою –підприємцем Шаповаловою Вікторією Миколаївною  було погоджено надання позивачу комплексної правової допомоги, яка складається з комплексу дій, направлених на стягнення в судовому порядку на користь позивача заборгованості перед ним відповідача. Згідно п.3.1. даного договору за виконані за даним договором роботи позивач сплачує Шаповаловій В.М. винагороду в розмірі 5000,00 грн. впродовж трьох банківських днів з моменту укладення даного договору. Як вбачається із матеріалів справи, позивачем було перераховано відповідачу 5000,00 грн. за надання юридичних послуг згідно договору №1/10-07 від 01.10.2007р., що підтверджується видатковою накладною №992 від 03.07.2008р.

Відповідно до ч.3 ст.48 Господарського процесуального кодексу України витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються в порядку, встановленому Законом України „Про адвокатуру”.  Відповідно до ст.224 Господарського кодексу України  учасник господарських відносин,  який порушив господарське зобов'язання  або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності,  повинен відшкодувати  завдані  цим  збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під  збитками  розуміються  витрати,  зроблені  управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи,   які  управнена  сторона  одержала  б  у  разі  належного виконання   зобов'язання   або   додержання   правил    здійснення господарської діяльності другою стороною. Тому суд приходить до висновку, що за своєю правовою природою вимога в частині стягнення збитків за надання правової допомоги не може братись до уваги, оскільки надання правової допомоги не є збитками підприємства.

          Окрім того, щодо відшкодування вартості наданої правової допомоги позивач не посилається на жодну норму чинного законодавства, оскільки господарський процесуальний кодекс визначає відшкодування коштів за надані послуги адвоката, а не фізичної особи –підприємця, яке надає правову допомогу, а посилання позивача на норми цивільно –процесуального кодексу не можуть братись до уваги, тому суд приходить до висновку про недоведеність позивача, з посиланням на норми чинного законодавства, правового підтвердження вимоги в частині стягнення коштів за надану правову допомогу в сумі 5000,00 грн., тому в цій частині слід відмовити.

З урахуванням викладеного, позов підлягає задоволенню частково, а саме в сумі 19041,00 грн. штрафу, 574,49 грн. пені, 122,83 грн. інфляційних втрат. В частині розірвання договору №15/08-07-К від 15.08.2007р., зобов`язання повернути спірний товар та стягненню збитків в розмірі 5000,00 грн. слід відмовити. Витрати по сплаті держмита та за інформаційно –технічне забезпечення судового процесу слід віднести пропорційно задоволених вимог.

Викладені вище висновки господарського суду на думку колегії суддів відповідають фактичним обставинам спору та матеріалам справи, їм надана правильна  та належна  правова оцінка, через що відсутні  підстави для задоволення апеляційної скарги і скасування прийнятого по справі судового рішення, оскільки відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Як свідчать матеріали справи, господарський суд Харківської області  забезпечив  додержання вимог статті 43 Господарського процесуального Кодексу України, всебічно, повно та об'єктивно   дослідив  фактичні обставини справи та оцінив наявні у ній докази  в їх сукупності, керуючись при цьому чинним законодавством України.  

В обґрунтування своїх апеляційних вимог відповідач  посилається на те, що  стягнення з нього  зазначених у позовній заяві сум штрафу базується на умові, зазначеної  у пункті 7.2 договору від 15 серпня 2007 року № 15/08-07 К, яка на думку  заявника апеляційної  скарги являється  нікчемною, порушує права відповідача , оскільки зазначена  санкція непропорційно великого розміру щодо вказаних у договорі умов відповідальності сторін по укладеному  між ними договору. Наведені відповідачем  у обґрунтування  своєї апеляційної скарги доводи не підтверджені  матеріалами справи, скільки лише під час апеляційного оскарження  прийнятого по даній справі  судового рішення відповідач  зазначив про можливість або правомірність  визнання  вказаного  вище договору  частково недійсним.

Враховуючи викладене та керуючись статтями  6, 8, 19, 124, 129 Конституції України статтями 99, 101, пунктом 1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України,

постановила:

Рішення господарського суду  Харківської області від 07 жовтня 2008 року у справі № 35/92-08 залишити без змін, а апеляційну скаргу –без задоволення.

         Головуючий суддя                                                                    Шевель О. В.  

                                 Судді                                                                    Афанасьєв В.В.  

                                                                                                               Бухан А.І.