Постанова

від 31.05.2012 по справі 2а-4377/12/2670

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

31 травня 2012 року № 2а-4377/12/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Пащенка К.С. при секретарі судового засідання Шмігелю Т.В., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційна фінансово-кредитна компанія «Лев» доДержавної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва проскасування податкового повідомлення-рішення № 0010212310 від 14.11.2011, ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовною заявою, в якій просить скасувати податкове повідомлення-рішення № 0010212310 від 14.11.2011, прийняте ДПІ у Печерському районі міста Києва.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав, просив задовольнити позов у повному обсязі.

Не зважаючи на належне повідомлення про час та місце розгляду справи відповідач явку своїх представників у судові засідання 25.04.2012, 11.05.2012 та 30.05.2012 не забезпечив, з урахуванням чого адміністративна справа відповідно до ч.ч. 4, 6 ст. 128 КАС України розглядається у порядку письмового провадження на підставі наявних у ній доказів.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

02.11.2011 за результатами невиїзної документальної перевірки ТОВ «Виробничо-комерційна фінансово-кредитна компанія «Лев»проведеної на підставі постанови слідчого СУ ГУ МВС України в Київській області від 19.07.2011 ДПІ у Печерському районі міста Києва було складено Акт № 1436/23-10/21507393 (далі -Акт перевірки), яким встановлено порушення позивачем пп.пп. 7.4.1, 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»та, як наслідок, заниження податкових зобов'язань з податку на додану вартість на 52386 грн.

14.11.2011 на підставі Акту перевірки відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення № 0010212310, яким у зв'язку з порушенням пп.пп. 7.4.1, 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 52386 грн., а також застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 13097 грн.

Як встановлено судом, ТОВ «Арт АЕК»та ТОВ «Транскрафт»на підставі усних договорів було поставлено позивачу товари, що підтверджується належним чином оформленими видатковими та податковими накладними. За результатами відповідних господарських операцій з ТОВ «Арт АЕК»та ТОВ «Транскрафт»у червні, серпні, жовтні, грудні 2009 року та лютому 2010 року ТОВ «Виробничо-комерційна фінансово-кредитна компанія «Лев»було сформовано податковий кредит на загальну суму у розмірі 52386 грн. Позивач поставлені товари оплатив повністю, в тому числі сплативши у їх ціні податок на додану вартість у розмірі 52386 грн., що підтверджується платіжними дорученнями.

Водночас, з аналізу Акту перевірки видно, що підставою для висновку відповідача про порушення позивачем пп.пп. 7.4.1, 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»та, як наслідок, заниження податкових зобов'язань з податку на додану вартість на 52386 грн., стала встановлена ним нікчемність правочинів між ТОВ «Виробничо-комерційна фінансово-кредитна компанія «Лев»та ТОВ «Арт АЕК», ТОВ «Транскрафт»внаслідок:

показань в протоколі при допиті в якості свідка в рамках розслідування кримінальної справи директора ТОВ «Арт АЕК»ОСОБА_1 про те, що він не має ніякого відношення до діяльності підприємства та ТОВ «Арт АЕК»не здійснював фінансово-господарську діяльність;

показань в протоколі при допиті в якості свідка в рамках розслідування кримінальної справи директора ТОВ «Транскрафт»ОСОБА_2 про те, що він не має ніякого відношення до діяльності підприємства ТОВ «Транскрафт»та не здійснював фінансово-господарську діяльність;

відсутності трудових ресурсів, виробничого обладнання, транспортного та торгівельного обладнання, сировини та матеріалів для здійснення основного виду діяльності у ТОВ «Арт АЕК»та ТОВ «Транскрафт»;

відсутності за місцезнаходженням ТОВ «Арт АЕК»та ТОВ «Транскрафт».

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 ст. 9 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

При цьому суд зауважує, що вчинення платником податків дій, що мають своїм результатом одержання податкової вигоди (звільнення від оподаткування, зменшення бази або ставки оподаткування, одержання права на залік або відшкодування податку на додану вартість тощо), саме по собі по собі не означає, що відповідні правочини були вчинені з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Тому, для встановлення факту вчинення правочину з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, зокрема, з метою ухилення від сплати податків, необхідно встановити необґрунтованість отриманої платником податків податкової вигоди, наприклад, внаслідок її виникнення не у зв'язку із здійсненням реальної підприємницької або іншої економічної діяльності.

При цьому, з огляду на принцип персональної відповідальності платника податку право на податковий кредит не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами. Тобто якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, а тому сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) не може бути підставою для відмови у праві платника податку на податковий кредит за наявності факту здійснення господарської операції.

Оскільки наслідки в податковому обліку платника створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто такі, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, то факт виконання поставки товару входить до предмету доказування у справі. Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 31.03.2011 у справі №К-12509/08.

Судом також враховуються рішення Європейського суду з прав людини у справах Інтерсплав проти України (2007 рік, заява № 803/02), «Булвес»АД проти Болгарії (2009 рік, заява № 3991/03) і Бізнес Супорт Центр проти Болгарії (2010 рік, заява № 6689/03), які відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»підлягають застосуванню судами як джерела права, у яких визначено, що платника податку не може бути позбавлено права на бюджетне відшкодування ПДВ за відсутності доказів того, що його було залучено до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування; при цьому платник ПДВ не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо платник ПДВ не знав про такі зловживання і не міг про них знати.

Як встановлено судом, зобов'язання за договорами між ТОВ «Виробничо-комерційна фінансово-кредитна компанія «Лев»та ТОВ «Арт АЕК», ТОВ «Транскрафт» виконувались сторонами у повному обсязі, що підтверджується відповідними платіжними дорученнями, видатковими та податковими накладними.

Реальність спірних господарських операцій підтверджується також залученими до матеріалів справи актами виконаних робіт до нарядів-замовлень та рахунками-фактурами, які були складені під час реалізації позивачем товарів, поставлених ТОВ «Арт АЕК»та ТОВ «Транскрафт», на користь третіх осіб, а також іншими первинними документами, складеними за результатами виконання таких договорів.

Суд не бере до уваги посилання позивача на показання в протоколі при допиті в якості свідка в рамках розслідування кримінальної справи директора ТОВ «Арт АЕК»ОСОБА_1 про те, що він не має ніякого відношення до діяльності підприємства та ТОВ «Арт АЕК»не здійснював фінансово-господарську діяльність, а також показання в протоколі при допиті в якості свідка в рамках розслідування кримінальної справи директора ТОВ «Транскрафт»ОСОБА_2 про те, що він не має ніякого відношення до діяльності підприємства ТОВ «Транскрафт»та не здійснював фінансово-господарську діяльність, оскільки, факти вчинення злочину, в тому числі у вигляді фіктивного підприємництва та ухилення від сплати податків, можуть встановлюватись виключно відповідним рішенням суду.

Відповідно до ч. 2 ст. 18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Як видно з матеріалів справи, на момент укладення відповідних договорів та підписання платіжних доручень, видаткових та податкових накладних, юридичні особи ТОВ «Арт АЕК»та ТОВ «Транскрафт»не були припинені, доказів існування вироків суду у кримінальних справах, якими б встановлювався факт фіктивного підприємництва, відповідачем не надано.

Судом також не береться до уваги посилання відповідача на відсутність за місцезнаходженням ТОВ «Арт АЕК»та ТОВ «Транскрафт», а також на відсутність у ТОВ «Арт АЕК»та ТОВ «Транскрафт»умов для досягнення результатів економічної діяльності через відсутність трудових ресурсів, виробничого обладнання, транспортного та торгівельного обладнання, сировини та матеріалів для здійснення основного виду діяльності, оскільки, по-перше, порушення контрагентами позивача вимог трудового законодавства та законодавства про бухгалтерський облік не може бути підставою для висновку про безтоварність відповідних господарських операцій, по-друге, відповідачем всупереч ч. 2 ст. 71 КАС України не надано доказів на підтвердження існування вказаних обставин.

Таким чином, судом встановлено, що договори між ТОВ «Виробничо-комерційна фінансово-кредитна компанія «Лев»та ТОВ «Арт АЕК», ТОВ «Транскрафт» були укладені з метою здійснення передбаченої законодавством підприємницької діяльності, наявність у ТОВ «Виробничо-комерційна фінансово-кредитна компанія «Лев»та ТОВ «Арт АЕК», ТОВ «Транскрафт»умислу на укладення вказаних договорів з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, відповідачем не доведено, натомість судом встановлено факт здійснення відповідних господарських операцій, а тому вказані правочини не можуть розглядатись як нікчемні з мотивів їх завідомої суперечності інтересам держави і суспільства відповідно до ст. 228 ЦК України.

Відповідно до п. 1.7 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість»податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно з пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Відповідно до пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» не підлягають включенню до складу податкового кредиту будь-які витрати зі сплати податку, які не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а у разі імпорту робіт (послуг) -актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).

При цьому в пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»передбачено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів із банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) -в разі розрахунків із використанням кредитних дебетових карток чи комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Аналіз наведених норм дає підстави зробити висновок, що у Законі України «Про податок на додану вартість» передбачено єдину підставу для формування податкового кредиту, а саме наявність у платника податку -покупця належним чином оформленої податкової накладної або митної декларації.

Відповідно до змісту пп. 7.2.3 та 7.2.4 п. 7.2 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Згідно з п. 9.8 ст. 9 Закону України "Про податок на додану вартість" реєстрація платника податку на додану вартість діє до дати її анулювання.

Відповідно до п. 2 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України № 165 від 30.05.1997р., зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 23.06.1997р. за № 233/2037 податкову накладну складає особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі і якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

Як встановлено судом, сума ПДВ у розмірі 52386 грн. була віднесена позивачем до складу податкового кредиту на підставі податкових накладних, виписаних ТОВ «Арт АЕК»та ТОВ «Транскрафт». На момент складання вказаних податкових накладних ТОВ «Арт АЕК»та ТОВ «Транскрафт»були зареєстровані платником податку на додану вартість відповідно до чинного законодавства, з урахуванням чого суд приходить до висновку про наявність у них права на складання податкових накладних.

Таким чином, сума податку на додану вартість у розмірі 52386 грн., віднесена ТОВ «Виробничо-комерційна фінансово-кредитна компанія «Лев»до податкового кредиту, підтверджується податковими накладними, оформленими відповідно до вимог ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" та Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України № 165 від 30.05.1997р., зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 23.06.1997р. за № 233/2037.

Відповідно до правової позиції Вищого адміністративного суду, викладеної в ухвалі від 29.03.2012 у справі № К/9991/1617/11, несплата продавцем або його контрагентами ПДВ до бюджету, у разі фактичного здійснення господарської операції, не впливає на формування податкового кредиту покупцем та не є підставою для позбавлення останнього права на відшкодування цього податку.

Крім того, відповідно до змісту п. 86.9 ст. 86 ПК України, у разі якщо грошове зобов'язання розраховується органом державної податкової служби за результатами перевірки, призначеної відповідно до кримінально-процесуального закону або закону про оперативно-розшукову діяльність, податкове повідомлення-рішення за результатами такої перевірки не приймається до дня набрання законної сили відповідним рішенням суду. Матеріали перевірки разом з висновками органу державної податкової служби передаються правоохоронному органу, що призначив перевірку.

При цьому перевірка позивача проведена на підставі постанови СУ ГУ МВС України в Київській області від 19.07.2011, яка винесена в межах розслідування кримінальних справ, у зв'язку з чим, ДПІ у Печерському районі міста Києва всупереч вимог п. 86.9 ст. 86 ПК України не мала права виносити податкове повідомлення-рішення за результатами такої перевірки до дня набрання законної сили відповідним рішенням суду у кримінальних справах.

Враховуючи викладене, формування позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість на підставі виписаних ТОВ «Арт АЕК»та ТОВ «Транскрафт» податкових накладних, за висновком суду, є правомірним та повністю відповідає вимогам чинного законодавства. Відтак, викладений в Акті перевірки висновок ДПІ у Печерському районі м. Києва про порушення ТОВ «Виробничо-комерційна фінансово-кредитна компанія «Лев»пп.пп. 7.4.1, 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»є необґрунтованим та таким, що не відповідає дійсним обставинами справи, а винесене на його підставі спірне податкове повідомлення-рішення № 0010212310 від 14.11.2011 -безпідставним та неправомірним.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Всупереч наведеним вимогам відповідач як суб'єкт владних повноважень не надав суду достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, і не довів правомірності винесення ним спірного податкового повідомлення-рішення.

Дослідивши обставини справи, проаналізувавши вищезазначені правові норми, суд приходить до висновку, що вимоги позивача є обґрунтованими і підлягають задоволенню повністю.

За таких умов, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України на його користь з Державного бюджету України.

Керуючись статтями 9, 69-71, 94, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційна фінансово-кредитна компанія «Лев»задовольнити повністю.

2. Скасувати податкове повідомлення-рішення № 0010212310 від 14.11.2011, прийняте Державною податковою інспекцією у Печерському районі міста Києва.

3. Зобов'язати відповідний підрозділ Державної казначейської служби України стягнути судові витрати в сумі 654,84 грн. на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційна фінансово-кредитна компанія «Лев»(01011, м. Київ, вул. Копиленка, 3, кв. 7; ідентифікаційний код 21507393) за рахунок Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання із рахунків Державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва (01011, м. Київ, вул. Лєскова, 2) за рахунок бюджетних асигнувань.

Постанова відповідно до ч. 1 ст. 254 КАС України набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня її складення в повному обсязі за правилами, встановленими ст.ст. 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

СуддяК.С. Пащенко