Ухвала

від 13.11.2012 по справі 2а-4377/12/2670

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а-4377/12/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Пащенко К.С.

Суддя-доповідач: Файдюк В.В.

У Х В А Л А

Іменем України

"13" листопада 2012 р. м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді Файдюка В.В.

суддів: Маслія В.І.

Чаку Є.В.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 31 травня 2012 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційна фінансово-кредитна компанія «Лев»до Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва про скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В :

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 31 травня 2012 року адміністративний позов ТОВ «Виробничо-комерційна фінансово-кредитна компанія «Лев»до ДПІ у Печерському районі м. Києва про скасування податкового повідомлення-рішення -задоволено.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся до суду з апеляційною скаргою в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог.

Суд, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, 02 листопада 2011 року за результатами невиїзної документальної перевірки ТОВ «Виробничо-комерційна фінансово-кредитна компанія «Лев»проведеної на підставі постанови слідчого СУ ГУ МВС України в Київській області від 19 липня 2011 року ДПІ у Печерському районі міста Києва було складено Акт № 1436/23-10/21507393, яким встановлено порушення позивачем пп. 7.4.1, 7.4.5 п. 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»та, як наслідок, заниження податкових зобов'язань з податку на додану вартість на 52 386, 00 грн.

14 листопада 2011 року на підставі Акту перевірки відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення № 0010212310, яким у зв'язку з порушенням пп. 7.4.1, 7.4.5 п. 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 52 386, 00 грн., а також застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 13 097, 00 грн.

Не погоджуючись з вказаним податковим повідомленням-рішенням, позивач оскаржив його в судовому порядку.

Відповідно до п. 1.7 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість»податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно з пп. 7.4.1 п. 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»- податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Відповідно до пп. 7.4.5 п. 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»- не підлягають включенню до складу податкового кредиту будь-які витрати зі сплати податку, які не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а у разі імпорту робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).

При цьому в пп. 7.5.1 п. 7.5 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»передбачено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів із банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) -в разі розрахунків із використанням кредитних дебетових карток чи комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Аналіз наведених норм дає підстави зробити висновок, що у Законі України «Про податок на додану вартість» передбачено єдину підставу для формування податкового кредиту, а саме наявність у платника податку - покупця належним чином оформленої податкової накладної або митної декларації.

Відповідно до змісту пп. 7.2.3 та 7.2.4 п. 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»- податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Згідно з п. 9.8 статті 9 Закону України «Про податок на додану вартість»- реєстрація платника податку на додану вартість діє до дати її анулювання.

Відповідно до п. 2 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України № 165 від 30.05.1997р., зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 23.06.1997р. за № 233/2037 податкову накладну складає особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі і якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

Як вбачається з матеріалів справи, ТОВ «Арт АЕК»та ТОВ «Транскрафт»на підставі усних договорів було поставлено позивачу товари, що підтверджується належним чином оформленими видатковими та податковими накладними.

За результатами відповідних господарських операцій з ТОВ «Арт АЕК»та ТОВ «Транскрафт»у червні, серпні, жовтні, грудні 2009 року та лютому 2010 року ТОВ «Виробничо-комерційна фінансово-кредитна компанія «Лев»було сформовано податковий кредит на загальну суму у розмірі 52 386, 00 грн.

Позивач поставлені товари оплатив повністю, в тому числі сплативши у їх ціні податок на додану вартість у розмірі 52 386, 00 грн., що підтверджується відповідними платіжними дорученнями.

Крім того, як було вірно встановлено судом першої інстанції, зобов'язання за договорами між ТОВ «Виробничо-комерційна фінансово-кредитна компанія «Лев»та ТОВ «Арт АЕК», ТОВ «Транскрафт»виконувались сторонами у повному обсязі, що підтверджується відповідними платіжними дорученнями, видатковими та податковими накладними.

Реальність спірних господарських операцій підтверджується також залученими до матеріалів справи актами виконаних робіт до нарядів-замовлень та рахунками-фактурами, які були складені під час реалізації позивачем товарів, поставлених ТОВ «Арт АЕК»та ТОВ «Транскрафт», на користь третіх осіб, а також іншими первинними документами, складеними за результатами виконання таких договорів.

Відповідно до ч. 4 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України - вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

Враховуючи положення зазначеної норми законодавства, колегія суддів не бере до уваги посилання апелянта на показання в протоколі при допиті в якості свідка в рамках розслідування кримінальної справи директора ТОВ «Арт АЕК»про те, що він не має ніякого відношення до діяльності підприємства та ТОВ «Арт АЕК»не здійснював фінансово-господарську діяльність, а також показання в протоколі при допиті в якості свідка в рамках розслідування кримінальної справи директора ТОВ «Транскрафт» про те, що він не має ніякого відношення до діяльності підприємства ТОВ «Транскрафт»та не здійснював фінансово-господарську діяльність, оскільки, факти вчинення злочину, в тому числі у вигляді фіктивного підприємництва та ухилення від сплати податків, можуть встановлюватись виключно відповідним рішенням суду.

Відповідно до ч. 2 статті 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців»- якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Як вбачається з матеріалів справи, на момент укладення відповідних договорів та підписання платіжних доручень, видаткових та податкових накладних, юридичні особи ТОВ «Арт АЕК»та ТОВ «Транскрафт»не були припинені, доказів існування вироків суду у кримінальних справах, якими б встановлювався факт фіктивного підприємництва, апелянтом надано не було.

Судом також не береться до уваги посилання податкового органу на відсутність за місцезнаходженням ТОВ «Арт АЕК»та ТОВ «Транскрафт», а також на відсутність у вказаних підприємств умов для досягнення результатів економічної діяльності через відсутність трудових ресурсів, виробничого обладнання, транспортного та торгівельного обладнання, сировини та матеріалів для здійснення основного виду діяльності, оскільки, по-перше, порушення контрагентами позивача вимог трудового законодавства та законодавства про бухгалтерський облік не може бути підставою для висновку про безтоварність відповідних господарських операцій, по-друге, відповідачем всупереч ч. 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України не надано доказів на підтвердження існування вказаних обставин.

Таким чином, судом першої інстанції було вірно встановлено, що договори між ТОВ «Виробничо-комерційна фінансово-кредитна компанія «Лев»та ТОВ «Арт АЕК», ТОВ «Транскрафт»були укладені з метою здійснення передбаченої законодавством підприємницької діяльності, наявність у ТОВ «Виробничо-комерційна фінансово-кредитна компанія «Лев»та ТОВ «Арт АЕК», ТОВ «Транскрафт»умислу на укладення вказаних договорів з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, відповідачем не доведено, натомість судом встановлено факт здійснення відповідних господарських операцій, а тому вказані правочини не можуть розглядатись як нікчемні з мотивів їх завідомої суперечності інтересам держави і суспільства відповідно до статті 228 Цивільного кодексу України.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку про правомірність включення до складу податкового кредиту коштів, сплачених позивачем відповідно до умов договорів укладених між ним та його контрагентами -ТОВ «Арт АЕК»та ТОВ «Транскрафт».

Таким чином правомірним є висновок суду першої інстанції про задоволення даного адміністративного позову.

Отже при винесенні оскаржуваної постанови судом першої інстанції було дотримано всіх вимог законодавства, а тому відсутні підстави для її скасування.

Відповідно до статті 200 КАС України - суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 160, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України суд,

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва -залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 31 травня 2012 року -залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили в порядку, встановленому статтею 254 КАС України та може бути оскаржена безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції в порядку і строки, встановлені статтею 212 КАС України.

Головуючий суддя Файдюк В.В.

Судді: Маслій В.І.

Чаку Є.В.