Постанова

від 06.06.2012 по справі 2а-2813/12/2670

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

2а-2813/12/2670   ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД  міста КИЄВА01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И м. Київ  06 червня 2012 року           11:00           № 2а-2813/12/2670 Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Кузьменка В.А., за участю секретаря Хижняк І.В., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю “Міжнародний консорціум з управління та розвитку газотранспортної системи України” доДержавної податкової інспекції у Шевченківському районі міста Києва Державної податкової служби провизнання недійсним податкового повідомлення-рішення ОБСТАВИНИ СПРАВИ: Товариство з обмеженою відповідальністю “Міжнародний консорціум з управління та розвитку газотранспортної системи України” (далі по тексту –позивач, ТОВ “Міжнародний консорціум з управління та розвитку газотранспортної системи України”) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі міста Києва (далі по тексту –відповідач, ДПІ у Шевченківському районі м. Києва), в якій просить визнати недійсним податкове повідомлення-рішення від 22 січня 2007 року №0000412302/0. Постановою Господарського суду міста Києва від 24 травня 2007 року у справі №46/196-А, яку залишено без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 05 березня 2009 року, позовні вимоги задоволено в повному обсязі. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 20 грудня 2011 року у справі №К-16906/09 постанову Господарського суду міста Києва від 24 травня 2007 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 05 березня 2009 року скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції. Автоматизованою системою документообігу Окружного адміністративного суду міста Києва адміністративній справі присвоєно №2а-2813/12/2670 та передано на розгляд судді Кузьменку В.А. Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 лютого 2012 року справу прийнято до провадження та призначено до судового розгляду на 12 березня 2012 року. Протокольною ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 березня 2012 року замінено первинного відповідача –ДПІ у Шевченківському районі м. Києва на належного - Державну податкову інспекцію у Шевченківському районі міста Києва Державної податкової служби (далі по тексту –ДПІ у Шевченківському районі м. Києва). В судових засіданнях неодноразово оголошувалась перерва для надання додаткових доказів, а розгляд справи відкладався через неявку представників сторін. 22 травня 2012 року в судове засідання не прибув представник відповідача. Відповідно до частини шостої статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта. Враховуючи неприбуття представника відповідача та положення частини шостої статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, беручи до уваги відсутність потреби заслухати свідка чи експерта, в судовому засіданні 22 травня 2012 року суд ухвалив перейти до розгляду справи в письмовому провадженні. Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, - В С Т А Н О В И В: Відповідно до податкового повідомлення-рішення ДПІ у Шевченківському районі м. Києва від 22 січня 2007 року №0000412302/0 згідно з підпунктом “б” підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4, підпунктом 17.1.3 пункту 17.1 статті 17 Закону України “Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”, за порушення підпунктів 7.4.1, 7.4.3 пункту 7.4 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість” ТОВ “Міжнародний консорціум з управління та розвитку газотранспортної системи України” визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 1 471,00 грн., в тому числі за основним платежем – 880,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями –591,00 грн. Зазначене податкове повідомлення-рішення прийнято на підставі акта від 15 січня 2007 року №23/23-02/32349152 “Про результати виїзної планової перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю “Міжнародний консорціум з управління та розвитку газотранспортної системи України” (код за ЄДРПОУ 32349152) з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 січня 2005 р. по 30 вересня 2006 р.” (далі по тексту –Акт перевірки). В Акті перевірки зазначено, що позивач, зокрема, в березні 2005 року та квітні 2006 року здійснював операції з розміщення грошових коштів за договорами депозиту, які не є об'єктом оподаткування, так і операції з продажу тендерної документації, які оподатковуються за ставкою 20%, а тому право на податковий кредит за цей період, в силу вимог підпункту 7.4.3 пункту 7.4 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість”, має лише в частині оподатковуваних операцій, а саме: за травень 2005 року –60,00 грн., за квітень 2006 року –826,00 грн. З огляду на викладене в Акті перевірки зроблено висновок про порушення позивачем підпунктів 7.4.1, 7.4.3 пункту 7.4 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість”, в результаті чого, зокрема, донараховано податок на додану вартість в сумі 39,00 грн. за травень 2005 року та в сумі 841,00 грн. за квітень 2006 року. Позивач вважає протиправним спірне податкове повідомлення-рішення, мотивуючи позовні вимоги наступним: сума податкового кредиту склалася з сум податку на додатку вартість в складі придбаних товарів (робіт, послуг), які використовувались для здійснення основного виду діяльності; всі витрати, понесені на придбання товарів (робіт, послуг) протягом звітного періоду, спрямовувались на забезпечення основного виду діяльності, а не для здійснення операцій, що не є об'єктом оподаткування податком на додану вартість. Доводи відповідача, викладені в письмовому запереченні проти позову, повністю співпадають з висновками Акта перевірки. Окружний адміністративний суд міста Києва не погоджується з висновками Акта перевірки, що стали підставою для прийняття спірного податкового повідомлення-рішення, виходячи з наступних мотивів. Вищий адміністративний суд України, скасовуючи попередні судові рішення в адміністративній справі, в ухвалі від 20 грудня 2011 року №К-16906/09, зазначив, що суди попередніх інстанцій не встановили обставин щодо сум податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість у відповідному звітному періоді, здійснення платником податку придбання товару (робіт, послуг), витрати на які входять до складу валових витрат або підлягають амортизації, правильності розрахунку суми відшкодування; не з'ясовано природи походження спірного податкового кредиту та участь операцій з розміщення тимчасово вільних коштів у формуванні податкового кредиту. Відповідно до частини п'ятої статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України висновки і мотиви, з яких скасовані рішення, є обов'язковими для суду першої чи апеляційної інстанції при розгляді справи. На виконання вимог Вищого адміністративного суду України суд встановив, що в податковій декларації з податку на додану вартість за травень 2005 року позивачем задекларовано податкові зобов'язання у розмірі 99,00 грн. та податковий кредит –30 166,00 грн. В податковій декларації з податку на додану вартість за квітень 2006 року позивачем задекларовано податкові зобов'язання у розмірі 1 667,00 грн. та податковий кредит –55 079,00 грн. Законом, що визначав платників податку на додану вартість, об'єкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету на момент виникнення спірних правовідносин є Закон України “Про  податок на додану вартість”. Згідно з пунктом 1.7 статті 1 Закону України “Про податок на додану вартість” (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), податковий кредит —це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом. Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість” податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду. Якщо у подальшому такі товари (послуги) починають використовуватися в операціях, які не є об'єктом оподаткування згідно зі статтею 3 цього Закону або звільняються від оподаткування згідно зі статтею 5 цього Закону, чи основні фонди переводяться до складу невиробничих фондів, то з метою оподаткування такі товари (послуги), основні фонди вважаються проданими за їх звичайною ціною у податковому періоді, на який припадає початок такого використання або переведення, але не нижче ціни їх придбання (виготовлення, будівництва, спорудження). З аналізу вказаної правової норми вбачається, що необхідними та достатніми підставами для включення до складу податкового кредиту відповідних сум податку на додану вартість є: придбання товарів та послуг; використання зазначених товарів та послуг в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності; сплата чи нарахування сум податку на додану вартість у зв'язку з таким придбанням. Як вбачається з матеріалів справи, позивач в податкових деклараціях з податку на додану вартість за травень 2005 року та квітень 2006 року в складі податкового кредиту відобразив суми податку на додану вартість на підставі податкових накладних, виписаних підприємствами-постачальниками у зв'язку з придбанням товарів, робіт та послуг, які в свою чергу, використовувались у межах господарської діяльності позивача, зокрема, послуги зв'язку, канцелярське та господарське приладдя, проведення археологічних вишукувань з будівництва газопроводу, послуги з оренди офісних приміщень, технічне обслуговування автомобіля тощо. За поставлені товари, роботи та послуги позивач перерахував на рахунки підприємств-постачальників грошові кошти у повному обсязі, що підтверджують відповідні виписки банку. При цьому реальність господарських операцій з придбання позивачем товарів, робіт та послуг ні в Акті перевірки, ні під час судового розгляду справи, відповідачем не заперечувалась. Витрати на придбання товарів, робіт та послуг віднесені позивачем до складу валових витрат у відповідних звітних періодах, а порушень при формуванні валових витрат відповідачем не встановлено. Підставою для нарахування податкового кредиту, відповідно до підпункту 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість” є податкова накладна, яка видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача. За приписом підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті Закону України “Про податок на додану вартість” датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) —в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг). Закон України “Про податок на додану вартість” передбачає тільки один випадок не включення до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг) - це не підтвердження таких сум податковими накладними чи митними деклараціями (підпункт 7.4.5 пункту 7.4 статті 7). Згідно з підпунктом 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість” платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: а) порядковий номер податкової накладної; б) дату виписування податкової накладної; в) назву юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; е) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); є) повну назву отримувача; ж) ціну продажу без врахування податку; з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку. Відповідно до вимог підпункту 7.2.4 пункту 7.2 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість” право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону. Сторонами не заперечується, що на момент складання податкових накладних контрагенти позивача був зареєстровані як платники податку на додану вартість у встановленому законодавством порядку та мали право на нарахування податку на додану вартість та складання податкових накладних на кожну поставку товарів, робіт чи послуг. Частина третя статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України встановлює, що обставини, які визнаються сторонами, можуть не доказуватися перед судом, якщо проти цього не заперечують сторони і в суду не виникає сумніву щодо достовірності цих обставин та добровільності їх визнання. Суд також встановив, що податкові накладні, на підставі яких позивач формував податковий кредит, та копії яких знаходяться в матеріалах справи, відповідають вимогам встановленим підпунктом 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість”. Крім того, Вищий адміністративний суд України, в ухвалі від 20 грудня 2011 року №К-16906/09 зазначив, що необхідною умовою для визначення податкового кредиту та бюджетного відшкодування з податку на додану вартість є сплата цього податку контрагентам у складі ціни придбаних товарів. На підставі виписок банку судом встановлено, що позивач сплатив постачальникам суми податку на додану вартість у складі ціни придбаних товарів (послуг), разом з тим звертає увагу, що Закон України “Про податок на додану вартість” не ставить право платника податку саме на податковий кредит в залежність від фактичної сплати податку на додану вартість постачальникам. Згідно з підпунктом 7.4.3 пункту 7.4 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість” визначено, що у разі коли товари (роботи, послуги), виготовлені та/або придбані, частково використовуються в оподатковуваних операціях, а частково ні, до суми податкового кредиту включається та частка сплаченого (нарахованого) податку при їх виготовленні або придбанні, яка відповідає частці використання таких товарів (робіт, послуг) в оподатковуваних операціях звітного періоду. За травень 2005 року та квітень 2006 року позивач отримував відсотки за договорами про розміщення коштів в депозит банку та договорами банківського депозиту, які укладені 13 грудня 2004 року, 10 лютого 2005 року, 15 лютого 2005 року, 04 січня 2006 року та 16 січня 2006 року з Акціонерним товариством “Промінвестбанк”, ТОВ “Український промисловий банк” та ВАТ Комерційний банк “Хрещатик”, про що свідчать виписки банку та копії відповідних договорів, залучених до матеріалів справи. Відповідно до підпункту 3.2.5 пункту 3.2 статті 3 Закону України “Про податок на додану вартість” не є об'єктом оподаткування, зокрема, операції з розміщення коштів за договорами депозиту, вкладу. Тобто, позивач здійснював операції, які в силу вимог підпункту 3.2.5 пункту 3.2 статті 3 Закону України “Про податок на додану вартість” не є об'єктом оподаткування податком на додану вартість. Разом з тим, на думку суду, при здійсненні операцій з розміщення коштів за договорами депозиту не вбачається необхідності використання позивачем будь-яких товарів, робіт та послуг, в тому числі придбаних за травень 2005 року та квітень 2006 року. Так само відповідач не навів суду переконливих доводів та не надав підтверджуючих доказів з приводу часткового використання позивачем придбаних товарів, робіт та послуг в неоподатковуваних операціях, та яким саме чином такі товари, роботи та послуги були використані, та як визначалась частка сплаченого (нарахованого) позивачем податку при їх виготовленні або придбанні, що може бути віднесена до податкового кредиту. З огляду на викладене суд дійшов висновку, що отримання ТОВ “Міжнародний консорціум з управління та розвитку газотранспортної системи України” доходів у вигляді відсотків за договорами банківського депозиту, не впливає на формування податкового кредиту за звітні періоди у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг) для використання у межах господарської діяльності. Таким чином, ТОВ “Міжнародний консорціум з управління та розвитку газотранспортної системи України” правомірно сформовано податковий кредит з податку на додану вартість за травень 2005 року та квітень 2006 року, а висновки Акта перевірки про порушення позивачем підпунктів 7.4.1, 7.4.3 пункту 7.4 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість” є помилковими, відтак визначення суми податкового зобов'язання з податку на додану вартість та застосування штрафних санкцій є протиправним, податкове повідомлення-рішення ДПІ у Шевченківському районі м. Києва від 22 січня 2007 року №0000412302/0 підлягає скасуванню. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням  повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку. Згідно з частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, ДПІ у Шевченківському районі м. Києва не доведено правомірність та обґрунтованість прийняття спірного податкового повідомлення-рішення з урахуванням вимог встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов ТОВ “Міжнародний консорціум з управління та розвитку газотранспортної системи України” підлягає задоволенню. Відповідно до частини першої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа). Враховуючи викладене, керуючись статтями 69, 70, 71, 158 - 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, - П О С Т А Н О В И В: 1. Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю “Міжнародний консорціум з управління та розвитку газотранспортної системи України” задовольнити повністю. 2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Шевченківському районі міста Києва від 22 січня 2007 року №0000412302/0. 3. Присудити з Державного бюджету України за рахунок бюджетних асигнувань за зобов'язаннями Державної податкової інспекції у Шевченківському районі міста Києва Державної податкової служби на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Міжнародний консорціум з управління та розвитку газотранспортної системи України” понесені ним витрати по сплаті судового збору у розмірі 3,40 грн. (три гривні сорок копійок). Постанова набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України. Суддя                                                                                                     В.А. Кузьменко