Постанова

від 14.06.2012 по справі 5023/734/12

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" червня 2012 року Справа № 5023/734/12

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Істоміна О.А., суддя Бабакова Л.М., суддя Барбашова С.В.

при секретарі Гурдісовій Н.В.

за участю представників сторін:

позивача -ОСОБА_1, дов. № 121-юр від 03.02.2012 року, ОСОБА_2, дов. від 01.03.2012року

відповідача -ОСОБА_3, дов. від 28.07.2011 року

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Приватного підприємства "Торгівельна мережа "Добрий Купець", м. Харків (вх. № 1589 Х/3) на рішення господарського суду Харківської області від 17.04.12 р. по справі № 5023/734/12

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Винфорт", м. Одеса

до Приватного підприємства "Торгівельна мережа "Добрий Купець", м. Харків

про стягнення 106765,35 грн.,-

ВСТАНОВИЛА:

Позивач звернувся до суду з позовною заявою про стягнення з відповідача 106765,35 грн., у тому числі 90773,78 грн. боргу, 12566,96 грн. пені, 3424,61 грн. 3 % річних за договором поставки № 10567, укладеним між сторонами 01.12.2010 року, додатковою угодою № 2 до договору, укладеною між сторонами 01.12.2010 року та протоколом погодження розбіжностей до договору. Свої позовні вимоги обґрунтовує тим, що відповідач не виконав належним чином свої договірні зобов'язання в частині оплати послуг за договором, у зв'язку з чим у нього утворилась заборгованість, яка до цього часу не погашена.

Рішенням господарського суду Харківської області від 17 квітня 2012 року (суддя Присяжнюк О.О.) позов задоволено. Стягнуто з Приватного підприємства "Торгівельна мережа "Добрий Купець" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Винфорт" 90773,78 грн. боргу, 12566,96 грн. пені, 3424,61 грн. 3 % річних та витрати по сплаті судового збору в сумі 12135,31 грн.

Відповідач з рішенням господарського суду не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить зазначене рішення скасувати та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог. При цьому зазначає, що після закінчення строку дії договору, обумовленого сторонами у п. 9.1, сторони продовжували виконувати договір № 10567 від 01.12.2010 року, тому, на думку відповідача договір вважається пролонгованим і продовжує діяти до письмового повідомлення будь-якої зі сторін про його розірвання. Відповідач вважає, що позивач протягом липня - серпня 2011 року поставляв відповідачу товар на умовах договору, оскільки у податкових накладних зокрема, у графі "Вид цивільно-зговору" зазначено: "договір поставки №10567 від 01.12.2010 року". Заявник також посилається на те, що згідно п. 6.1.2 додаткової угоди № 2 до договору поставки відповідачеві наданий товарний кредит, під яким слід розуміти, що постачальник надає покупцю товар у кількості (та/або на суму), зазначеному в п. 6.1.1.3 цього договору зі строком оплати не раніше кінця строку дії цього договору. Таким чином, відповідач вважає, що строк оплати товару в межах спірної суми є таким, що до цього часу не настав.

Позивач у відзиві на апеляційну скаргу та його представник в судовому засіданні з наведеними відповідачем доводами не погоджується, вважає їх безпідставними та такими, що спростовуються матеріалами та дійсними обставинами справи. Просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення -без змін.

Перевіривши повноту встановлення судом обставин справи та докази по справі на їх підтвердження, їх юридичну оцінку та доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених статтею 101 Господарського процесуального кодексу України, заслухавши пояснення уповноважених представників сторін, колегія суддів приходить до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, виходячи з наступного.

Як свідчать матеріали справи, 01.12.2010 р. між сторонами укладено договір поставки № 10567, відповідно до умов якого позивач зобов'язався постачати відповідачеві продовольчі товари, а відповідач зобов'язався приймати товар та своєчасно проводити оплату на умовах, передбачених договором.

01 грудня 2010 року сторони підписали додаткову угоду №2 до договору поставки №10567 від 01 грудня 2010 року та протокол погодження розбіжностей до договору поставки №10567 від 01.12.2010 року.

Пунктом 9.1 встановлено, що договір вступає в силу з моменту його підписання обома сторонами та діє до 01 червня 2012 року.

Додатковою угодою № 2 до договору сторони погодили, що договір діє до 01.06.2011 року.

Судом першої інстанції встановлено, що в межах дії договору поставки №10567 від 01.12.2010р., позивач 04 лютого 2011 року здійснив поставку товару відповідачу, а відповідачем був отриманий цей товар, про що свідчать належним чином складені видаткові накладні № РкС1А-0046 від 04.02.2011 року, № РкС1А-0047 від 04.02.2011р. та товарно-транспортні накладні ТТН №РкС1А-0046 від 04.02.2011 р. та ТТН № РкС1А-0047 від 04.02.2011 р. Загальна сума, на яку був поставлений товар за вищезазначеними накладними складає 220773,78 грн.

Пунктом 1 додаткової угоди передбачено, що оплата повинна виконуватися на умовах відстрочки платежу протягом 45 (сорока п'яти) календарних днів з моменту поставки партії товару. При цьому, сторони погодилися, що в період дії договору позивач, який є постачальником за договором поставки, надає відповідачу товарний кредит. Таким чином, суд першої інстанції дійшов висновку, що 22 березня 2011 року - останній день сплати за товар, який був поставлений, згідно з видатковими накладними №РкС1 А-0046 від 04.02.2011 р. та № РкС1 А-0047 від 04.02.2011 р.

З матеріалів справи вбачається, що заборгованість за поставлений товар відповідачем частково сплачена на суму 130000,00 грн.

Відповідно до пункту 6.1.3 додаткової угоди № 2 від 01.12.2010 року по закінченню строку дії договору або при його достроковому розірванні відповідач зобов'язався на свій вибір: або сплатити вартість наданого товару, або здійснити повернення цього товару. Відповідно до пункту 2 вищезазначеної додаткової угоди №2 строк дії договору поставки № 10567 від 01.12.2010 р. встановлений до 01 червня 2011 року.

При дослідженні матеріалів справи судом першої інстанції також встановлено, що після закінчення дії договору відповідач не звертався до позивача з бажанням повернути товар, а заборгованість за поставлений товар на час звернення позивача з позовом до суду не погашена, що є порушенням умов договору поставки № 10567 від 01.12.2010 року.

За таких обставин, у відповідності з вимогами статтей 526, 692, 712 Цивільного кодексу України, враховуючи, що матеріалами справи підтверджується факт поставки позивачем товару та його часткової оплати з боку відповідача, останній не надав доказів належного виконання взятих на себе зобов'язань щодо повної оплати поставленого товару або обґрунтованих заперечень проти позовних вимог, тому суд першої інстанції дійшов висновку про задоволення позовних вимог щодо стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 90773,78 грн. за отриманий ним товар.

Згідно пункту 8.2 договору зобов'язання відповідача забезпечуються нарахуванням пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості несплаченої суми за кожний день прострочення. Позивач надав обґрунтований розрахунок пені, який визнано судом першої інстанції таким, що відповідає вимогам Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", в зв'язку з чим позовні вимоги в частині стягнення 12566,96 грн. пені судом задоволено.

Крім того, у відповідності до статті 625 Цивільного кодексу України місцевий господарський суд вважає, що позивач має право на стягнення з відповідача інфляційних та річних, тому вимога позивача про стягнення з відповідача 3424,61 грн. 3 % річних також визнана обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

З даними висновками повністю погоджується колегія суддів апеляційної інстанції, оскільки вони відповідають обставинам справи та наявним матеріалами, що є у справі, їм дана правильна та повна правова оцінка.

Відповідно до статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідач в апеляційній скарзі заборгованість за договором не визнає, посилаючись на те, що договір поставки № 10567 від 01.12.2010 року діє до цього моменту у зв'язку з тим, що пункт 2 додаткової угоди № 2 до договору поставки, є помилковим та таким, що не відповідає вимогам чинного законодавства України та намірам сторін. Відповідач вважає, що висновки суду першої інстанції щодо визнання строку дії договору поставки №10567 від 01.12.2010 року таким, що закінчився, - не відповідають фактичним обставинам справи.

Колегія суддів вважає зазначені твердження відповідача безпідставними, виходячи з наступного.

Як було встановлено судом, 01 грудня 2010 року між "ТОВ "Винфорт" та ПП "Торгівельна мережа "Добрий купець" був укладений договір поставки № 1056, а також підписано додаткову угоду №2 та протокол погодження розбіжностей до договору поставки №10567 від 01.12.2010 року.

Відповідно до пункту 9.1 договору поставки визначено, що договір вступає в силу з моменту підписання його обома сторонами та діє до 01 червня 2012 року.

Додатковою угодою №2 внесені зміни до пункту 8.1 договору поставки та викладено пункт в наступній редакції: "Цей договір вступає в силу з моменту його підписання обома сторонами та діє до 01 червня 2011 року".

Зі змісту пункту 8.1 договору вбачається, що цей пункт передбачає зобов'язання сторін відносно відповідальності за договором та включений у розділ 8 договору "Відповідальність сторін".

Строк дії договору у договорі передбачений лише пунктом 9.1 розділу 9 договору поставки "Строк дії договору".

Таким чином, є очевидним, що наміри сторін у додатковій угоді № 2 були направлені саме на встановлення нового строку дії договору, що випливає із самого змісту п. 2 додаткової угоди № 2, де мова йде саме про вступ договору в силу та про те, що він діє до 01.06.2011 року.

Слід зазначити, що ані договір поставки № 10567 від 01.12.2010 року, ані додаткова угода №2 до вищевказаного договору поставки не містить жодного пункту про автоматичну пролонгацію договору поставки №10567 від 01.12.2010 року.

Між відповідачем та позивачем не було підписано жодної додаткової угоди стосовно зміни пункту 2 додаткової угоди №2, або його виключення з додаткової угоди №2 до договору поставки №10567 від 01.12.2010 року, або визнання його недійсним.

Статтею 653 ЦК України передбачено, що у разі зміни договору зобов'язання сторін змінюються відповідно до змінених умов щодо предмета, місця, строків виконання тощо.

Згідно ч. 1 ст. 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору.

Отже, сторони при підписанні додаткової угоди № 2 до договору поставки №10567 від 01 грудня 2010 року змінили зобов'язання сторін щодо строків виконання, у зв'язку з чим дія договору припинилася саме 01 червня 2011 року.

В свою чергу посилання відповідача на технічні помилки в тексті пункту 2 додаткової угоди №2 до договору не робить цей пункт недійсним та не звільняє сторону від його виконання.

Таким чином, висновки господарського суду Харківської області зазначені в оскарженому рішенні, стосовно того, що строк дії договору поставки №10567 від 01.12.2010 року закінчився 01.06.2011 р. обґрунтовані та зроблені на підставі діючого законодавства України.

Не змінюють обґрунтованих висновків суду першої інстанції посилання відповідача на те, що позивач протягом липня - серпня 2011 року поставляв відповідачу товар на умовах договору, оскільки у податкових накладних зокрема, у графі "Вид цивільно-зговору" зазначено: "договір поставки №10567 від 01.12.2010 року".

Колегія суддів звертає увагу, що відповідно до Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995 року, господарські операції господарюючих суб'єктів фіксуються та підтверджуються первинними документами, складеними та оформленими відповідно до вимог зазначеного Положення. Такими документами зокрема є видаткова накладна, що входить до кола доказів про передачу товару однією стороною іншій. В той же час, видаткова накладна може бути одночасно і окремим способом укладання договору між сторонами у спрощений спосіб.

Однак, ані видаткові накладні, ані товарно-транспортні накладні за період липень-серпень 2011 року не містять посилання на договір поставки №10567 від 01.12.2010 року, в зв'язку з чим відповідачем не доведено, що вказані поставки відбувались в межах договору поставки.

Що стосується податкових накладних, то вони не є безперечним доказом на підтвердження факту поставки, оскільки відображують податкову звітність та можуть бути враховані разом з іншими доказами в підтвердження наявності або відсутності проведення підприємством господарських операцій.

Наведені відповідачем доводи про те, що конкретний строк оплати товару наданого на умовах товарного кредиту не був встановлений, є необґрунтованими та такими, що спростовуються матеріалами справи.

Так, відповідно до п. 1. додаткової угоди № 2 до договору поставки, пункт 6.1 договору був змінений та його підпункти 6.1.2 та 6.1.3 були викладені у новій редакції, відповідно до якої під товарним кредитом за договором сторони розуміють, що постачальник надає покупцю товар в кількості (та/або на суму), вказану в п. 6.1.1.3 цього договору, зі строком сплати не раніше кінця строку дії.

По закінченню строку дії договору або при його достроковому припиненні покупець на свій вибір: або сплачу вартість наданого товару, або здійснює повернення наданого товару постачальнику.

Пунктом 2 додаткової угоди №2 до договору поставки № 10567 від 01.12.2010 року встановлено, що договір поставки діє з моменту підписання та до 01 червня 2011 року.

Таким чином, у додатковій угоді № 2 до договору поставки № 10567 від 01.12.20110 року чітко визначений строк оплати за товар, наданий на умовах товарного кредиту. Строк виконання зобов'язання по сплаті за товар, наданий на умовах товарного кредиту, визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, та підлягає виконанню з настанням цієї події. Під цією подією додаткова угода №2 до договору поставки визначила кінець строку дії договору.

Нормами ч. 1 ст. 692 ЦК України встановлено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 ЦК України та ст. 193 ГК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

З урахуванням викладеного, у позивача є всі правові підстави вимагати стягнення з відповідача сплати боргу за договором поставки № 10567 від 01.12.2010 року.

Твердження відповідача про існуючий борг ТОВ "Винфорт"в розмірі 61847,80 грн. не приймаються колегією суддів до уваги, як такі, що не містять належного документального обґрунтування.

Інші доводи апеляційної скарги про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права також не знайшли свого підтвердження під час перегляду оскаржуваного рішення в апеляційному порядку.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

У відповідності до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Викладені відповідачем доводи в обґрунтування вимог апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження, оскільки вони ґрунтуються на довільному та помилковому тлумаченні приписів чинного законодавства, недоведені суду жодним конкретним доказом, тобто позбавлені правового та фактичного обґрунтування.

В свою чергу, позивачем надано до суду переконливі докази на підтвердження факту наявності у відповідача заборгованості за договором поставки № 10567 від 01.12.2010р., тому позовні вимоги правомірно визнані судом першої інстанції такими, що підлягають задоволенню в зв'язку з доведеністю як самого факту наявності боргу, порушення умов договору щодо повної та своєчасної оплати отриманого товару, так і наявності правових підстав для його стягнення відповідно до приписів статтей 526, 530, 599, 692, 712 Цивільного кодексу України.

З огляду на викладене, колегія суддів, діючи в межах повноважень, наданих суду апеляційної інстанції у відповідності з приписами статті 101 Господарського процесуального кодексу України, приходить до висновку, що господарський суд Харківської області відповідно до наданих йому сторонами у справі документально оформлених доказів, забезпечив додержання вимог статті 43 Господарського процесуального кодексу України, а позивач згідно з чинним цивільним та господарським законодавством документально обґрунтував правомірність своїх позовних вимог до відповідача.

В свою чергу, відповідач не надав належного матеріального доказу обґрунтованості та правомірності викладених заперечень. Наведені ним в апеляційній скарзі доводи про порушення судом норм матеріального та процесуального права нічим не обґрунтовані та не узгоджуються з наявними у справі матеріалами, його позиція не підтверджена належними та допустимими доказами. Тому вимоги відповідача, що зазначені в апеляційній скарзі, не підлягають задоволенню, а наведені на їх підтвердження доводи не можуть бути прийнятими до уваги колегією суддів в якості підстав для скасування прийнятого у даній справі рішення господарського суду Харківської області від 17 квітня 2012 року.

На підставі викладеного та керуючись статтями 33, 43, 99, 101, пунктом 1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА :

Апеляційну скаргу Приватного підприємства "Торгівельна мережа "Добрий Купець", м. Харків залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 17 квітня 2012 року по справі № 5023/734/12 залишити без змін.

Постанова набирає чинності з дня її проголошення і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом 20-ти днів.

Повний текст постанови підписано 11 червня 2012 року.

Головуючий суддя Істоміна О.А.

суддя Бабакова Л.М.

суддя Барбашова С.В.