Постанова

від 09.09.2008 по справі 53/63-08

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Україна

 Україна

Харківський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВА

    ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" вересня 2008

р.                                                          

Справа № 53/63-08 

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя , судді  ,  

при

секретарі Морока Ю.О.

за

участю представників сторін:

прокурора

- Горгуль Н.В.

позивача - не з'явився

відповідача -  не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні

Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Суб'єкта підприємницької

діяльності - фізичної особи ОСОБА_1, м. Донецьк (вх. № 1820 Х/3)

на рішення господарського суду Харківської області від 05.06.08р. по справі №

53/63-08

за позовом Першого

заступника прокурора міста Харкова в особі Управління  комунального майна та приватизації

Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради, м.

Харків

до  Суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної

особи ОСОБА_1, м. Донецьк

про виселення, -

встановила:

У березні 2008 року Перший заступник прокурора м. Харкова

звернувся до господарського суду Харківської області з позовом до Суб'єкта

підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_1, м. Донецьк про виселення з

займаного нежитлового приміщення загальною площею 38,2 м. кв., розташованого за

адресою: м. Харків, пров. Кравцова, 13 літ "А-1" та передати вказане

нежитлове приміщення Управлінню комунального майна та приватизації Департаменту

економіки  та комунального майна

Харківської міської ради, а також стягнення з відповідача заборгованості з

орендних платежів у сумі 193,07 грн.

Рішенням господарського суду Харківської області від 05.06.2008р.

по справі № 53/63-08 (суддя Прохоров С.А.) позовні вимоги прокурора задоволені

частково.  Виселено Суб'єкта

підприємницької діяльності фізичну особу ОСОБА_1 з займаного нежитлового

приміщення площею 38,2 кв.м, розташованого за адресою: м. Харків, пров.

Кравцова, 13 літ. А-1 та передано вказане нежитлове приміщення Управлінню

комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна

Харківської міської ради шляхом складання відповідного акту приймання -

передачі. Стягнуто з Суб'єкта підприємницької діяльності фізичної особи ОСОБА_1

до державного бюджету України державне мито в сумі 187,00 грн. Стягнуто з

Суб'єкта підприємницької діяльності фізичної особи ОСОБА_1  на користь держбюджету України 118,00 грн.

витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу В частині

стягнення 150,34 грн. заборгованості з орендних платежів та 42,73 грн. пені

провадження у справі припинити відповідно до п. 1.1. ст. 80 ГПК України.

Відповідач з даним рішенням місцевого господарського суду не

погодився, подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення та

неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права, а

тому просить рішення господарського суду Харківської області від 5 червня 2008

року по справі № 53/63-08 скасувати та прийняти нове рішення, яким припинити

провадження у справі або залишити позов без розгляду повністю. Крім того,

просить стягнути з Управління  

комунального майна та приватизації Департаменту економіки та

комунального майна Харківської міської ради у мою користь судові витрати по

оплаті державного мита у розмірі 42,50 грн.

Прокурор та позивач у своїх відзивах на апеляційну скаргу просять

оскаржене рішення залишити без змін, як законне та обґрунтоване, а апеляційну

скаргу залишити без задоволення, як безпідставну.

04.08.09р. на адресу Харківського апеляційного господарського суду

від Суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_1 надійшла

заява, в якій відповідач просить розглянути справу без її участі.

Заслухавши прокурора, який підтримав свою позицію у справі,

обговоривши доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених ст. 101

Господарського процесуального кодексу України, перевіривши наявні у справі

матеріали на предмет їх юридичної оцінки судом першої інстанції,

проаналізувавши правильність застосування господарським судом норм

матеріального та процесуального права при винесенні оскарженого рішення,

колегія суддів встановила наступне.

Як свідчать матеріали справи, прокуратурою міста Харкова проведено

перевірку, якою встановлено, що нежитлове приміщення, розташоване за адресою:

м. Харків, пров. Кравцова,13, літ. "А-1" площею 38.2 кв.м. згідно

договору оренди нежитлового приміщення № 3051 від 11 вересня 2002 року було

передано у користування Суб'єкту підприємницької діяльності-фізичній особі

ОСОБА_1 терміном строком до 11 вересня 2005 року. Згідно із додатковою  угодою № 1 договір дійсний з 11.09.2005р. до 11.08.

2006р.

При прийнятті оскарженого рішення господарським судом встановлено,

що  Управління комунального майна та

приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської

ради («Орендодавець») свої обов'язки, які передбачені Договором, виконувало у

повному обсязі.

Проте, відповідач («Орендар») систематично порушував пункти п.п.

3.3, 4.6 Договору та п. З ст. 18 Закону України "Про оренду державного та

комунального майна", згідно яких орендар зобов'язаний не пізніше перших 15

діб наступного місяця своєчасно та в повному обсязі сплачувати орендну плату.

Пунктом 3.3. Договору оренди відповідач зобов'язувався вносити

орендну плату протягом 15 календарних днів наступного місяця, однак всупереч

вимог вищевказаного Закону та умов Договору, орендну плату вносив несвоєчасно

та не в повному обсязі, що підтверджується довідкою про оплату за оренду

приміщення, згідно з якою орендар не вносив орендну плату з 11.2004р. по

02.2005р., а також з 09.2005р. по 12.2005р.

Згідно ч. 1 ст. 530 Цивільного Кодексу України - якщо у

зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає

виконанню у цей строк (термін).

Згідно ст. 782 Цивільного кодексу України - орендодавець має право

відмовитися від договору оренди і вимагати повернення приміщення, якщо орендар

не вносить орендну плату за користування приміщенням протягом трьох місяців

підряд, а згідно ч. 1 ст. 783 цього ж Кодексу орендодавець має право вимагати

розірвання договору оренди, якщо орендар користується приміщенням всупереч

договору .

Приймаючи оскаржене рішення господарський суд встановив, що згідно

відомості нарахувань та оплат по договору утворилась заборгованість по орендній

платі на 11.08.2006 року у розмірі 150,34 грн. та пені 42,73 грн.

Під час розгляду справи відповідач сплатив заборгованість по

орендній платі з урахуванням пені на загальну суму 193,07 грн., яка складається

з основного боргу в сумі 150,34 та пені в сумі 43,73 грн., що підтверджується

платіжним дорученням № 11 від 18.03.2008 року.

Враховуючи сплату відповідачем заборгованості в повному обсязі,

господарський суд дійшов висновку про припинення провадження у справі в частині

стягнення суми основного боргу та пені на підставі пункту 1-1 статті 80

Господарського процесуального кодексу України.

Згідно з приписами статті 10 Закону України „Про оренду державного

та комунального майна" орендна плата з урахуванням її індексації та

виконання зобов'язань є істотними умовами договору.

Матеріали справи свідчать про те, що листом за № 16132 від

30.08.2006р. орендарю було направлено з повідомленням про розірвання договору

оренди у зв'язку з закінчення строку оренди та невиконанням умов договору, а

саме відповідно до п. 4.7 Договору оренди орендар зобов'язаний в місячний

термін з моменту укладення цього Договору укласти і надати орендодавцю договори

на оплату експлуатаційних витрат, які пов'язані з поточним утриманням будівлі і

орендованого приміщення з наступними організаціями ( при умові надання ними

відповідних послуг): а) ТОВ "Харківкомунпромвод"; б) ДП"

Харківкомуночиствод"; в) ОВО" Харківтеплокомуненерго"; г) Харківське

міжрегіональне виробниче управління газового господарства; д) Харківське

підприємство міських електромереж; з) ДКП " Виробниче житлове

ремонтно-експлуатаційне підприємство"; і) Держпідприємство

профдезінфекції.

Пунктом 4.11. Договору оренди передбачено, що орендар зобов'язаний

узгодити призначення приміщення з органами пожежної державної охорони і

санітарно-епідеміологічної служби району по місцю знаходження об'єкту.

Господарським судом встановлено, що всупереч вимог вказаного

пункту Договору, приміщення не узгоджено з органами пожежної державної охорони

і санітарно - епідеміологічної служби району.

Відповідно до ст. 10 Закону України "Про оренду державного та

комунального майна" обов'язки сторін щодо забезпечення пожежної безпеки

орендованого майна є істотними умовами договору.

Пунктом 2.4. Договору оренди повернення орендованого нежитлового

приміщення орендодавцеві здійснюється шляхом підписання відповідних актів

прийому-передачі.

Статтею 773 Цивільного кодексу України визначено, що орендар

зобов'язаний користуватися приміщенням відповідно до його призначення та умов

договору. Якщо Орендар користується приміщенням не за його призначенням або з

порушенням умов договору оренди, орендодавець має право вимагати розірвання

договору та відшкодування збитків.

З цих обставин господарський суд при винесенні оскарженого рішення

визначився, що позовні вимоги прокурора в частині виселення відповідача з

займаного приміщення є обґрунтованими та такими, що підтверджуються наданими до

матеріалів справи документами, а тому підлягають задоволенню.

Викладені вище висновки господарського суду, на думку колегії

суддів, повністю відповідають фактичним обставинам спору та матеріалам справи,

їм надана правильна та належна правова оцінка, тому підстав для задоволення

апеляційної скарги і скасування прийнятого по справі рішення колегія суддів не

вбачає, оскільки відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу

України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що

ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі

всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до ст. 32 Господарського процесуального кодексу України

доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд

у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на

яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають

значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України

кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на

підставу своїх вимог і заперечень.

В силу вказаної норми предметом доказування є обставини, які

свідчать про дійсні права та обов'язки сторін у справі та складаються з фактів,

якими позивач обґрунтовує підстави позову, та фактів, якими відповідач

обґрунтовує заперечення проти позову.

При цьому, згідно ст. 34 Господарського процесуального кодексу

України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути

підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими

засобами доказування.

На думку колегії суддів, прокурор обґрунтував та належним чином

довів належними та допустимими доказами правомірність своїх позовних вимог до

відповідача. Разом з цим, факти, викладені в апеляційній скарзі відповідачем і

його посилання на незаконність та необґрунтованість рішення суду першої

інстанції, не знайшли свого підтвердження.

Так, заявник апеляційної скарги вказує на те, спірним приміщенням

відповідач по закінченню строку оренди не користувався, будь-яких перешкод

власнику у користуванні та розпорядженні приміщенням не створював, а тому

вважає, що предмет спору у справі відсутній.  

Однак вказані посилання не приймаються колегією суддів до уваги,

оскільки не відповідають фактичним обставинам та матеріалам справи.

Із матеріалів справи вбачається, що нежитлове приміщення, яке  розташоване за адресою: м. Харків, пров.

Кравцова, 13, літ. А-1 площею 38.2 кв.м. згідно договору оренди нежитлового

приміщення № 3051 від 11 вересня 2002р. було передано у користування СПД ФО

ОСОБА_1.

Додатком до договору оренди № 3051 є акт прийому-передачі

нежитлового напівпідвального приміщення площею 38,2 кв.м., розташованого у

одноповерховому житловому будинку, відповідно до якого Управління передало, а

СПД ФО ОСОБА_1 прийняла приміщення.

Відповідно до п.8.8. Договору оренди - у разі відсутності заяви

однієї із сторін про припинення або зміну договору протягом 30 днів після

закінчення його строку, договір вважається продовженим на той самий термін і на

тих самих умовах.

Відповідно до ст.17 Закону України „Про оренду державного та

комунального майна" - у разі відсутності заяви однієї із сторін про

припинення договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії

договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах,

які були передбачені договором.

У відповідності з вимогами Закону України „Про оренду державного

та комунального майна", управління комунального майна та приватизації

Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради у

визначені законодавством строки листом № 16132 від 30.08.2006 року повідомило

СПД ФО ОСОБА_1 про припинення дії договору оренди № 3501 від 11.09.2002р. та

запропонувало протягом 10-ти днів від дати одержання листа звільнити нежитлове

приміщення та здати його актом приймання -передачі представнику позивача.

Більш того, згідно зі ст. 785 цивільного кодексу України у разі

припинення договору оренди орендар зобов'язаний негайно повернути орендодавцеві

річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або в

стані, який було обумовлено договором.

Відповідно до п. 2.4. Договору оренди - повернення орендованого

нежитлового приміщення (будівлі) орендодавцеві здійснюється шляхом підписання

відповідних актів прийому-передачі.

Проте, як свідчать матеріали справи, акт прийому-передачі щодо

повернення приміщення площею 38,2 кв.м. по пров. Кравцова, 13, літ. А-1 до

управління комунального майна та приватизації не складався та не підписувався,

про що відповідач не заперечує. Жодних доказів повернення орендодавцю спірного

приміщення, як того вимагає п. 2.4. Договору оренди, відповідачем як суду

першої так і апеляційної інстанції не надано.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що господарський суд

правомірно прийняв рішення про виселення відповідача із займаного нежитлового

приміщення площею 38,2 кв.м., розташованого за адресою: м. Харків, пров.

Кравцова, 13 літ. А-1 та  передачу

вказаного нежитлового приміщення Управлінню комунального майна та приватизації

Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради шляхом

складання відповідного акту приймання -передачі спірного приміщення.

Окрім цього, колегія суддів вважає безпідставними посилання

заявника апеляційної скарги на те, що господарський суд неправомірно стягнув з

відповідача  суму державного мита в

розмірі 187,00 грн., яка на думку скаржника перевищує розмір державного мита,

який встановлений  Декретом КМУ «Про

державне мито», так як згідно пункту 2 розмір ставки державного мита із

позовних заяв немайнового характеру становить 5 неоподатковуваних мінімумів

доходів громадян та складає 85,00 грн.

Відповідно до ст. 46 Господарського процесуального кодексу України

державне мито сплачується чи стягується в доход державного бюджету України в

порядку і розмірі, встановлених законодавством України.

Колегія суддів апеляційної інстанції відзначає, що позов заявлено

як про  виселення відповідача із

займаного нежитлового приміщення та передачі цього приміщення Управлінню комунального

майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської

міської ради, так і про стягнення з відповідача заборгованості з орендних

платежів у сумі 193,07 грн., а отже даний господарський спір має як  майновий так і немайновий характер.

Згідно Декрету Кабінету Міністрів України “Про державне мито” від

21 січня 1993 року №7-93 зі змінами внесеними Законом України Про внесення змін

до Закону України “Про Державний бюджет України на 2005 рік” ставка державного  мита, 

яке  справляється  з 

позовних  заяв  майнового характеру,  що 

подаються  до  господарських 

судів,  визначено  в розмірі 1%  

від   ціни   позову, 

але не менше ніж шість неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і не

більше ніж 1500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, і вона

обчислюється виходячи з розміру зазначеного неоподатковуваного мінімуму, що діє

на день сплати державного мита, 

тобто  не менше ніж 102,00 грн. 

Згідно з підпунктом "б" пункту 2 статті  3 

Декрету  Кабінету Міністрів

України  "Про  державне мито" ставка державного мита із

позовних заяв немайнового   характеру

становить 5 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, тобто 85,00  грн.

Виходячи із вищенаведених норм Декрету, колегія суддів вважає, що

господарський суд зробив цілком правомірний висновок, що державне мито за  розгляд даної справи в сумі 187,00 грн.,

повинно бути стягнуто з відповідача на користь державного бюджету України,

оскільки з його вини даний господарський спір було доведено до суду. 

А відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу

України  судові витрати, пов'язані з

розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача, що

також було правомірно зроблено господарським судом.

Приймаючи до уваги вищезазначене, колегія суддів апеляційного

господарського суду вважає, що апеляційна скарга Суб'єкта підприємницької

діяльності - фізичної особи ОСОБА_1, м. Донецьк   позбавлена фактичного та правового

обґрунтування на її підтвердження, рішення господарського суду Харківської

області від 05.06.2008р. по справі № 53/63-08 

прийняте без порушень норм матеріального та процесуального права, а

доводи з яких подана апеляційна скарга про скасування рішення, не можуть бути

підставою для його зміни чи скасування.

Керуючись статтями 43, 99, 101, п. 1 ст. 103, ст. 105

Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів апеляційного

господарського суду, -

постановила:

Апеляційну скаргу Суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної

особи ОСОБА_1, м. Донецьк залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 05.06.2008р.

по справі                         №

53/63-08 залишити без змін.

         Головуючий суддя                                                                     

                                 Судді