Ухвала

від 28.05.2012 по справі 2-33/12

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 22ц-0590/6092/12 Головуючий у 1 інстанції Маркєлов Р.І.

Категорія 46 Доповідач Санікова О.С.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 червня 2012 року Апеляційний суд Донецької області в складі:

головуючого судді Санікової О.С.

суддів: Дундар І.О., Барсукової О.І.

при секретарі Проляпа О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Донецьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розподіл спільного майна і визнання права власності на майно та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розподіл спільного майна і виділ майна в натурі

за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Червоногвардійського районного суду м. Макіївки від 3 квітня 2012 року,-

В С Т А Н О В И В:

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення Червоногвардійського районного суду м. Макіївки від 3 квітня 2012 року, яким позов ОСОБА_1 задоволений частково: розділено спільно набуте майно і визнано за ОСОБА_1 і ОСОБА_2 право власності у рівних частках на квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 - по ? частці за кожним; розділено спільно набуте майно і визнано за ОСОБА_1 і ОСОБА_2 право власності у рівних частках на земельну ділянку площею 0,0862 га (кадастровий номер 1413500000:01:003:0892), розташовану за адресою: АДРЕСА_2 - по ? частці за кожним; у задоволенні позову в іншій частині відмовлено; позов ОСОБА_2 задоволений частково: розділено спільно набуте майно і визнано за ОСОБА_2 і ОСОБА_1 право власності у рівних частках на квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 - по ? частці за кожним; у задоволенні позову в іншій частині відмовлено.

У судовому засіданні апеляційного суду позивач підтримав доводи апеляційної скарги, просив її задовольнити.

Відповідачка у судовому засіданні апеляційного суду заперечувала проти доводів апеляційної скарги, вважаючи рішення законним і обґрунтованим.

Судом першої інстанції встановлено, що на підставі рішення Червоногвардійського районного суду м. Макіївки від 22 грудня 2010 року розірваний шлюб між сторонами по справі ОСОБА_1 і ОСОБА_3 З рішення суду вбачається, що шлюб між сторонами зареєстрований 27 січня 1992 року, у шлюбі у сторін народились діти: сини ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, який у теперішній час проживає разом з батьком і ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_2, який у теперішній час проживає з матір»ю.

На підставі договору купівлі-продажу житлового будинку, посвідченого 31 липня 2008 року приватним нотаріусом Макіївського міського нотаріального округу ОСОБА_2 є власником жилого будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_2

На підставі державного акту про право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 548704, виданого 8 грудня 2008 року, ОСОБА_2 є власницею земельної ділянки площею 0,0862 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_2

Вирішуючи позов ОСОБА_1 в цій частині суд виходячи з положень ч.ч. 1, 2 ст. 60 СК України і приймаючи до уваги, що одна дитина у теперішній час проживає разом з батьком, а друга разом з матір'ю, вважав, що вищезазначене нерухоме майно набуте подружжям за час шлюбу, тому його слід визнати таким, що належить сторонам по справі на праві спільної сумісної власності і тому вважав за необхідне виходити з принципу рівності часток. При цьому суд не прийняв в якості належних доказів надані сторонами по справі розписки про запозичення ними у третіх осіб грошових коштів в іноземній валюті для придбання спірного будинку, оскільки учасниками цих правовідносин є особи, що перебувають між собою у родинному зв'язку, надані розписки є по суті ідентичними, надані сторонами по справі щодо одного й того ж предмету, а тому знаходяться у прямій суперечності одна з одною відносно предмету доказування.

З тих самих підстав суд не прийняв до уваги у якості належних доказів по справі пояснення допитаних у судовому засіданні свідків ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, оскільки пояснення цих свідків стосуються, зокрема, обставин нібито запозичення ОСОБА_1 грошових коштів на придбання будинку і складання ним розписок, які не прийняті судом у якості належних доказів. Крім того, допитані свідки знаходяться між собою і з ОСОБА_1 у родинних або дружніх стосунках.

Вирішуючи інші позовні вимоги ОСОБА_1 суд виходив з того, що сторонами частково надані докази, що підтверджують факт придбання за час спільного проживання автомобілю, предметів меблів, кухонних і побутових приладів, але сторони зазначили різну вартість одного й того ж спірного майна, а доказів дійсної вартості всього спірного майна, що підлягає розподілу, а також доказів фактичної наявності цього майна у розпорядженні сторін по справі або третіх осіб суду не надано.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ст.60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності. Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до ст.63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності.

Згідно ч.1 ст. 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Згідно ч.1 ст. 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Звертаючись до суду з позовом про розподіл майна ОСОБА_1 посилався на те, що з відповідачкою ОСОБА_2 він знаходився у зареєстрованому шлюбі з січня 1992 року. Від шлюбу мають двох синів. Шлюбні відносини припинені з серпня 2010 року.

Перебуваючи у шлюбі вони проживали у двокімнатній квартирі АДРЕСА_1, яка належить на праві власності його матері. Відповідачка мала невелику заробітну плату, а його доходи від підприємницької діяльності витрачались на поточні потреби сім»ї. За період шлюбних відносин ними придбано майно: автомобіль «Шкода Фабія», піч газова, холодильник «Шарп», пральна машина «Індезіт», меблі для ванної кімнати, меблі для кухні, сейф для мисливської зброї, верстак металевий, витяжка для кухні, холодильник «Донбас», пральна машина «Індезіт», меблі для кухні, меблі для зали корпусна, м'які меблі для зали, меблі для дитячої кімнати, корпусні меблі для прихожої, телевізор «Самсунг», телевізор «LG», ресивер «Піонер», DVD програвач «Піонер», акустична система 35 АС, акустична система SVEN, піч мікрохвильова «Самсунг», корпусні меблі для балкона, меблі для кладової, електрообігрівач, пилосос, кухонний комбайн, фритюрниця «Мулінекс», всього на суму 115 850 грн.

Восени 2007 року, бажаючи покращити житлові умови сім'ї, він скористався пропозицією своєї тітки ОСОБА_5 і взяв у неї у борг з метою покупки будинку 40000 доларів США. Влітку 2008 року він запозичив ще 10000 доларів США у рідного брата ОСОБА_6 і практично на ці гроші був куплений будинок за адресою: АДРЕСА_2

На грошові кошти, отримані від його батьків і на свої власні був зроблений ремонт будинку. За власним рішенням будинок і земельна ділянка були оформлені на відповідачку.

З урахуванням фактичних обставин і порядку, які склалися, користування майном, вважав можливим і правильним запропонувати розподіл майна, за яким майно, яке знаходиться у будинку, в якому в наступний час проживає він із старшим сином, залишити йому, а майно, яке знаходиться у квартирі за місцем проживання відповідачки з молодшим сином, залишити відповідачці.

Оскільки в силу ч.3 ст. 57 СК України на майно, яке придбано у шлюбі, але на кошти належні особисто одному із подружжя, не розповсюджується режим спільної сумісної власності, тому вважає, що домоволодіння АДРЕСА_2 повинно належати йому на праві власності і не підлягає розподілу.

Просив визнати за ним право власності на домоволодіння, розташоване за адресою: АДРЕСА_2, виділити йому у власність автомобіль «Шкода Фабія», а половину його вартості, тобто 20000 грн. стягнути з нього на користь відповідачки, а також виділити йому піч газову, холодильник «Шарп», пральну машину «Індезіт», меблі для ванної кімнати, меблі для кухні, сейф для мисливської зброї, верстак металевий, витяжку для кухні. Інше майно залишити відповідачці.

Звертаючись до суду із зустрічною позовною заявою ОСОБА_2 заперечувала проти позовних вимог ОСОБА_1 про визнання за ним права власності на будинок, а також проти оцінки ним майна; крім того, вважала, що позивачем зазначено не все майно, придбане у шлюбі, а деякого майна на теперішній час не існує, а пилосос та кухонний комбайн є її подарунками; в обґрунтування позовних вимог посилалась також на те, що її батьки допомагали матеріально у придбанні спірного будинку і також надала розписки, з яких вбачається, що вона взяла у борг у своїх батьків 12000 та 40000 доларів США.

Як роз'яснено у постанові Пленуму Верховного Суду України №11 від 21 грудня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69-72 СК України та ст. 372 ЦК України. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи.

До складу майна, що підлягає поділу, включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи та те, що знаходиться у третіх осіб.

Не належить до спільної сумісної власності майно одного з подружжя, набуте особою до шлюбу; набуте за час шлюбу на підставі договору дарування або в порядку спадкування; набуте за час шлюбу, але за кошти, які належали одному з подружжя особисто; речі індивідуального користування, в тому числі коштовності, навіть якщо вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя; кошти, одержані як відшкодування за втрату (пошкодження) речі, що належала особі, а також як відшкодування завданої їй моральної шкоди; страхові суми, одержані за обов'язковим або добровільним особистим страхуванням, якщо страхові внески сплачувалися за рахунок коштів, що були особистою власністю кожного з них.

Як правильно зазначив суд першої інстанції відповідно до ч.ч. 2,3 ст. 10 ЦПК України сторони мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Відповідно до ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи в межах заявлених вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Відповідно до ч.ч. 3. 4 ст. 60 ЦПК України доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях. Відповідно до ст.ст. 58, 61 ЦПК України належними доказами є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню.

Крім того, відповідно до ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експерта.

Розглядаючи справу судом дана належна оцінка наданим сторонами доказам, а саме розпискам та поясненням свідків і у апеляційного суду відсутні підстави вважати таку оцінку неправильною.

Ні в суді першої інстанції, ні в апеляційному суді сторонами не заявлялось клопотання про проведення судової товарознавчої експертизи для встановлення фактичної наявності майна і його дійсної вартості.

Таким чином, розглядаючи справу, суд першої інстанції повно, всебічно і об'єктивно перевірив доводи і заперечення сторін, встановленим фактам і доказам дав вірну правову оцінку та дійшов правильного висновку про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 і ОСОБА_2 Висновки суду грунтуються на матеріалах справи та відповідають вимогам закону.

Доводи апеляційної скарги позивача висновків суду не спростовують і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального чи процесуального права, що призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Рішення суду ухвалене з додержанням вимог матеріального та процесуального права і підстав для його скасування немає.

Керуючись ст. ст. 303, 307 ч.1, 308, 314 ч.1, 315 ЦПК України, апеляційний суд,-

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Червоногвардійського районного суду м. Макіївки від 3 квітня 2012 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили негайно і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили ухвалою апеляційного суду.

Судді: