Постанова

від 12.06.2012 по справі 2а-946/12/0970

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" червня 2012 р. Справа № 2a-946/12/0970

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі:

Судді Кафарського В.В.

за участю секретаря Дубінської І.В.

представників:

від позивача: Харук М.Т.

від відповідача:Григорів В.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду адміністративну справу

за позовом: Приватного підприємства "Рембудсервіс-Газ"

до відповідача: Державної податкової інспекції в м. Івано-Франківську

про скасування податкових повідомлень-рішень № 0001022302 та № 0001012302 від 22.03.2012 року,-

ВСТАНОВИВ:

02.04.2012 року приватне підприємство «Рембудсервіс-Газ»звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Івано-Франківську про скасування податкових повідомлень-рішень за №0001022302 та №0001012302 від 22.03.2012 року.

Позовні вимоги мотивовані тим, що за результатами проведеної ДПІ в м. Івано-Франківську перевірки встановлено заниження позивачем суми податку на прибуток та заниження сум податку на додану вартість. За наслідками проведеної перевірки контролюючим органом винесено оскаржувані податкові повідомлення-рішення та донараховано податку на додану вартість в сумі 10215грн. та податку на прибуток приватних підприємств в сумі 12769грн. Позивач не погоджується із вказаними повідомленнями-рішеннями щодо нарахування податкових зобов'язань та застосування штрафних (фінансових) санкцій в частині виявлених перевіркою порушень по взаєморозрахунках із ПП «Ніка-Ден», та зазначає, що виявлені при проведенні перевірки порушення ґрунтуються виключно на висновку перевірки щодо нікчемності правочинів укладених між ПП «Рембудсервіс-Газ»із ПП «Ніка-Ден», оскільки вказані договори є такими, що порушують публічний порядок, і направлені на незаконне заволодіння майном держави; договора не направлені на реальне настання правових наслідків обумовлених у них. Фактично вказаний висновок ґрунтується на даних отриманих ДПІ в м. Івано-Франківську від ДПІ у м. Рівне щодо проведення документальної невиїзної позапланової перевірки ПП «Ніка-Ден».

Позивач зазначає, що усі документи, які свідчать про реальність вчинення правочинів, неможливо було надати для перевірки, оскіль вони були вилучені слідчим СВ Тернопільського МВ УМВС України в Тернопільській області, про що 03.12.2012 року повідомлено ДПІ в м.Івано-Франківську. На думку позивача, прийняті рішення щодо нарахування податкового зобов'язання за платежами податок на прибуток та податок на додану вартість є протиправним та таким, що підлягають скасуванню .

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі з мотивів викладених в позовній заяві та додаткових поясненнях. Просив суд позов задовольнити в повному обсязі.

18.04.2012 року представником позивача в судовому засіданні заявлено клопотання про витребування доказів з ДПС в Тернопільській області, у зв"язку з тим, що згідно протоколу виїмки від 13.03.2009 року у ПП "Рембудсервіс-Газ" вилучені оригінали документів по кримінальній справі щодо ПП "Ніка-Ден".

18.04.2012 року ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду витребувано з ОВС ОАС УПМ Державної податкової служби України в Тернопільській області належним чином завірені копії документів, які були вилучені у ПП "Рембудсервіс-Газ".

10.05.2012 року на адресу суду надійшла відповідь в.о. першого заступника голови - начальника УПМ Державної податкової служби України в Тернопільській області І.В.Сторожука за № 5015/10/07-5008/119, де зазначено, що документи бухгалтерського та податкового обліку, які свідчать про проведення фінансово-господарських операцій ПП "Рембудсервіс-газ" з ПП "Ніка-Ден" були виділені з кримінальної справи № 1672584 та направлені до Управління податкової міліції ДПА в Рівненській області супровідним листом №1322/7/26-0911 від 17.07.2009 року.

11.05.2012 року ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду витребувано з Управління податкової міліції ДПА в Рівненській області належним чином завірені копії документів, які були вилучені у ПП "Рембудсервіс-Газ".

28.05.2012 року на адресу суду надійшла відповідь в.о. заступника начальника УПМ начальника СВ ДПС у Рівненській області полковника податкової міліції П.Ю.Котельніков за № 8806/09-09, з доданими документами, які витребовувались судом .

Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечив з мотивів викладених в письмовому запереченні на позов. Вказав, що податковий орган робить свої висновки на підставі дослідження під час перевірки всіх первинних документів, наданих платником, а також інформації, отриманої у вставленому податковим законодавством порядку від інших податкових органів. Просив в задоволенні позову відмовити.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши письмові докази по справі, судом встановлено наступне.

З 24.02.2012 року по 01.03.2012 року ДПІ у м.Івано-Франківську було проведено позапланову невиїзну перевірку приватного підприємства «Рембудсервіс-Газ»з питань правильності декларування податку на прибуток та податку на додану вартість за період з 01.11.2008 року по 01.03.2009 року, результати якої оформлено актом перевірки за №28/22-6/34077652 від 07.03.2012 року (а.с.12-20).

Перевіркою встановлено, що в порушення п.5.1, пп.5.2.1, п.5.2, пп.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», п.п.7.2.1, пп.7.2.4, пп.7.4.1, пп.7.4.5 п.7.2, 7.4 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість".

В ході перевірки ПП «Рембудсервіс-газ»проведено аналіз господарських операцій із ПП «Ніка-Ден»на підставі відповіді від 15.11.2010р. №49425/23-331 «Про результати документальної невиїзної перевірки ПП «Ніка-Ден», відповідно до якої у періоді, що перевіряється ПП "Ніка-Ден" офісні та складські приміщення, що використовувались для здійснення фінансово-господарської діяльності відсутні.

За даними Системи автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України по взаєморозрахунках ПП «Рембудсервіс-газ»та ПП "Ніка-Ден" за лютий 2009 року встановлено,як зазначено перевіряючими в акті, податкову яму в сумі 8172грн..

Як наслідок податковим органом зроблено висновок про те, що господарські операції позивача із ПП «Ніка-Ден»не можуть відображатись у податковій звітності, так як реально не відбулись, а їх зміст відображено лише в первинних документах.

За наслідками перевірки винесено оскаржувані податкові повідомлення-рішення.

Суд не погоджується з вказаними висновками податкового органу, оскільки вони не відповідають фактичним обставинам справи, виходячи з наступного.

Згідно з положенням частини 1 статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частиною 1 ст. 204 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

За змістом статті 215 Цивільного кодексу України основою недійсності правочину є недотримання у момент здійснення правочину стороною (сторонами) вимог, встановлених частинами 1-3, 5 і 6 статей 203 Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). В цьому випадку визнання такого правочину недійсним судом не потрібно.

Відповідно до частин 1, 5 статей 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, окрім тих, які пов'язані з його недійсністю. Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред'явлена будь-якою зацікавленою особою.

Згідно статті 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок якщо він спрямований на порушення конституційних прав людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

На підставі акту перевірки №28/22-6/34077652 від 07.03.2012 року, судом встановлено, що висновок податкового органу про порушення позивачем наведених у даному акті норм податкового законодавства ґрунтується на встановленні податковим органом факту нікчемності укладених позивачем правочинів і, як наслідок, порушення позивачем встановленого порядку нарахування та сплати податку на прибуток приватних підприємств та податку на додану вартість. Тобто, укладені між суб'єктами господарювання договори, на думку податкового органу, суперечать моральним засадам суспільства і відповідно до статті 228 ЦК України порушують публічний порядок.

Разом з тим, за здійснення правочину з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, застосовуються санкції, передбачені частиною 1 статті 208 ЦК України.

У зв'язку з прийняттям Податкового кодексу стаття 228 ЦК України була доповнена частиною 3 згідно із Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв'язку з прийняттям Податкового кодексу України».

Так, відповідно до частини 3 статті 228 ЦК України у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Системний аналіз вищенаведеного дає підстави для висновку суду про те, що законодавець відділяє порушення публічного порядку від інших підстав нікчемності правочинів і передбачає наявність наміру сторін (сторони) на незаконний результат, а також протиріччя його публічно-правовим актам держави.

Згідно частини 1 статті 203 ЦК, зміст правочину не може суперечити Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Згідно з абзацом 1 частини 2 статті 215 ЦК, недійсним є лише правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). Податковим органом не враховано припис акту цивільного законодавства України, викладений в частині 1 статті 204 ЦК, згідно з яким правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаним судом недійсним (презумпція правомірності).

Головною підставою вважати правочин нікчемним являється його недійсність, встановлена законом - саме законом, а не актами податкової перевірки, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в акті перевірки порушення, допущені позивачем та його контрагентом при оформленні документів, що стосуються спірних договорів, укладених між сторонами, не є підставою для визнання правочинів нікчемними, враховуючи частину 2 статті 215 ЦК України, оскільки чинне законодавство не встановлює таких підстав нікчемності правочину.

Як зазначено вище, для визнання договору недійсним необхідною умовою є наявність умислу в обох сторін або однієї із них.

Відповідно до ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Заперечуючи проти позову відповідач стверджує, що договори, укладені між ПП «Рембудсервіс-Газ»із ПП «Ніка-Ден», укладені з метою, які завідомо суперечать інтересам держави і суспільства, водночас є такими, що порушують публічний порядок, а тому згідно ч.1 ст. 203, ч.2 ст. 215 ЦК України їх слід вважати нікчемними. Визнання такої угоди недійсною не вимагається.

Постановою Пленуму Верховного суду України від 06.11.2009 року №9 визначено перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК України, а саме: правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані па використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває, під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами; правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

В матеріалах справи відсутні обставини, встановлені податковим органом на підтвердження того, що укладаючи спірні договори, учасники договірних відносин діяли з метою, яка є завідомо суперечною інтересам держави та суспільства.

Податковим органом не доведено наявності протиправного умислу та мети при укладенні угод позивачем -ПП «Рембудсервіс-Газ»із ПП «Ніка-Ден», що мали місце під час здійснення підприємницької діяльності позивачем, оскільки мета є суб'єктивною ознакою, притаманною фізичним особам.

Позивач по справі є юридичною особою. Юридичні особи діють через органи управління і як наслідок через фізичних осіб, які входять до складу таких органів управління, а тому для встановлення умислу та мети в діях юридичної особи необхідно довести наявність умислу та мети в діях фізичних осіб, що діяли від імені відповідної юридичної особи.

Доказів на підтвердження факту порушення позивачем встановленого порядку здійснення підприємницької діяльності, ухилення від сплати податків, наявності шкоди заподіяної державі, зокрема таких як, чинні податкові вимоги, надіслані позивачу в зв'язку з несплатою ним сум податкових зобов'язань, що виникли внаслідок укладання та виконання спірних зобов'язань за спірними договорами або відомості про наявність податкового боргу у позивача, представником ДПІ у м. Івано-Франківську, також суду не надано.

Відповідно до п. 1.3 оглядового листа Вищого арбітражного суду України № 01-8/481 від 20.04.2001 року зазначено, що порушення сторонами договору законодавства про податки не є підставою для визнання його недійсним. Якщо податковим органом не подано доказів спрямованості укладеної угоди на вчинення порушення податкового законодавства, несплата податків (обов'язкових платежів) не є підставою для визнання угоди недійсною.

Таким чином, відсутність наявності в діях хоча б однієї зі сторін угоди умислу на її укладання з метою, завідомо суперечною інтересам держави та суспільства, зумовлює відсутність підстав для висновку перевірки щодо нікчемності правочинів укладених між ПП «Рембудсервіс-Газ» та ПП «Ніка-Ден»та як наслідок відсутність встановлених перевіркою порушень податкового законодавства позивачем.

При цьому, судом враховано правову позицію Вищого адміністративного суду України, викладену в ухвалі від 25.01.2012 році у справі к/с №9991/81531/11, та Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва, викладену у листі від 16.09.2011 року за N7319. У даному листі, зокрема, зазначено, що згідно з абзацом 1 частини 2 статті 215 Цивільного кодексу України , недійсним є лише правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). Особливу увагу слід звернути на припис акта цивільного законодавства України, викладений в частині 1 статті 204 Цивільного кодексу України, згідно з яким правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (презумпція правомірності). Головною підставою вважати правочин нікчемним являється його недійсність, встановлена законом, а не актами податкової перевірки. Вказані ж в актах податкових органів недоліки, допущені суб'єктами господарювання при укладенні та виконанні договорів, не є підставою для визнання правочинів нікчемними, оскільки чинне законодавство не встановлює таких підстав нікчемності правочину.

Крім того, суд зазначає, що на підставі Постанови про проведення виїмки від 02.03.2009 року слідчим СВ Тернопільського МВ УМВС України в Тернопільській області було проведено виїмку всіх бухгалтерських (первинних) долкументів по взаєморозрахунках між ПП «Рембудсервіс-Газ»та ПП "Ніка-Ден", про що листом від 03.03.2012 року за № 16/03 повідомлено ДПІ в м.Івано-Франківську.

Згідно наданих документів УПМ СВ ДПС у Рівненській області, судом встановлено фактичне виконання договору позивача з ПП «Ніка-Ден»та підтверджено податковими накладними, лакальними кошторисами, довідками про вартість виконаних робіт, договорами за № 1-01/09 від 30.01.2009 року та № 2-02/09 від 05.02.2009 року, актами приймання виконаних підрядних робіт, копії яких наявні у матеріалах справи (а.с.62-87).

Оплата товару здійснювалася шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок, що підтверджується платіжними дорученнями (а.с.62, 63).

Слід також звернути увагу на те, що відповідно до п.1.7 Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до п.7.4.1, п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку. Не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Згідно з п.п.7.2.4 п.7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Судом встановлено, що і позивач, і його контрагент на час укладання спірних правочинів, були зареєстровані як платники ПДВ. Вказана обставина також не заперечується відповідачем у справі та відображена в Акті перевірки складеному ДПІ у м. Івано-Франківську.

Слід також зазначити, що пунктом 1.32 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»встановлено, що господарська діяльність -це будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в матеріальній або нематеріальній формах. Щодо правомірності віднесення понесених позивачем витрат до валових витрат, то слід зазначити, що відповідно до п. 5.1 ст. 5 зазначеного Закону валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Також, відповідно до п.п.5.2.1 п.5.2, п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», до складу валових витрат включаються, зокрема, суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті. Не підлягають віднесенню до складу валових витрат суми збитків платника податку, понесених у зв'язку з продажем товарів (робіт, послуг) або їх обміном за цінами, що нижчі за звичайні, пов'язаним з таким платником податку особам. Не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

П.5.11 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»визначено, що установлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється.

Як зазначалось вище, в матеріалах справи наявні копії відповідних документів (актів приймання виконаних робіт, податкових накладних, договорів та інших) документів, які підтверджують факт правомірності формування позивачем податкового кредиту по податку на додану вартість та валових витрат.

Окрім того,у відповідності до п. 102.1 ст.102 Податкового кодексу України - контролюючий орган, крім випадків, визначених пунктом 102.2 цієї статті, має право самостійно визначити суму грошових зобов'язань платника податків у випадках, визначених цим Кодексом, не пізніше закінчення 1095 дня, що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації та/або граничного строку сплати грошових зобов'язань, нарахованих контролюючим органом, а якщо така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання. Якщо протягом зазначеного строку контролюючий орган не визначає суму грошових зобов'язань, платник податків вважається вільним від такого грошового зобов'язання, а спір стосовно такої декларації та/або податкового повідомлення не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку. У разі подання платником податку уточнюючого розрахунку до податкової декларації контролюючий орган має право визначити суму податкових зобов'язань за такою податковою декларацією протягом 1095 днів з дня подання уточнюючого розрахунку.

Судом встановлено, що фактично декларація з податку на додану вартість позивачем подана 20.03.2009 року, що підтверджується копією декларації з відміткою ДПІ в м.Івано-Франківську (а.с.90), уточнюючий розрахунок з вищенаведеної декларації позивачем не подавався.

Одже момент, що настав за останнім днем граничного строку подання податкової декларації та/або гранпичного строку сплати грошових зобов"язань - 21 березня 2009 року, винесення податкового повідомлення-рішення № 0001022302 22 березня 2012 року, загальна кількість днів між моментом граничного строку подання податкової декларації та/або граничного строку сплати грошових зобов"язань та моментом винесення податкового повідомлення-рішення № 0001022302 становитьт 1097 днів.

Підсумовуючи все вищевикладене, суд констатує, що відповідачем не доведено правомірність прийняття оскаржуваних рішень, а відтак податкові повідомлення -рішення за №0001022302 та №0001012302 від 22.03.2012 року щодо нарахування податкових зобов'язань та застосування штрафних (фінансових) санкцій є протиправними та такими, що підлягають до скасування.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Факт сплати позивачем до бюджету судового збору в розмірі 230,00грн., підтверджується платіжним дорученням за №2553 від 28.03.2012 року (а.с.2).

На підставі ст. 124 Конституції України, керуючись ст. ст. 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд ,-

ПОСТАНОВИВ:

Позов задовольнити повністю.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення - рішення № 0001022302 та № 0001012302 від 22.03.2012 року винесені Державною податковою інспекцією в м. Івано-Франківську.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Приватного підприємства "Рембудсервіс-Газ" (код ЄДРПОУ 34077652) сплачене державне мито в розмірі 230 (двісті тридцять) гривень 00 копійок.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку. Відповідно до статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Апеляційна скарга подається до Львівського апеляційного адміністративного суду через Івано-Франківський окружний адміністративний суд.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку скаргу не було подано.

Суддя: /підпис/ Кафарський В.В.

Постанова складена в повному обсязі 18.06.2012 року.