Постанова

від 24.05.2012 по справі 2а-2769/12/1370

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 травня 2012 р. № 2а-2769/12/1370

Львівський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого-судді Мартинюка В.Я.

з участю секретаря судових засідань Макар Г.В.

представників:

від позивача -Рісна Ю.Б.,

від відповідача -Антонюк І.Б.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Львові адміністративну справу за позовом Дочірнього підприємства (надалі ДП) «Львівський облавтодор»Відкритого акціонерного товариства (надалі ВАТ) «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України»до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків (надалі СДПІ ПВПП) у м.Львові Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень, -

в с т а н о в и в :

ДП «Львівський облавтодор»ВАТ «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України»звернулося в суд з позовом до СДПІ ПВПП у м.Львові про скасування податкових повідомлень-рішень від 20.11.2011 року, з врахуванням усних уточнень, за №0001892301/23688 та за №0001902301/23687.

У відповідності до вимог ст.55 КАС України замінити СДПІ ПВПП у м.Львові на її правонаступника СДПІ ПВПП у м.Львові Державної податкової служби.

Позивач в позовній заяві стверджує, що відсутність за місцезнаходженням контрагентів , факт перебування в розшуку, несплата податків (зборів, інших обов'язкових платежів), неналежного декларування таких зобов'язань, не звітування перед органами державної податкової служби однією зі сторін договору не свідчить про наявність мети у платника податків на укладення угоди, яка суперечить інтересам держави. За таких обставин, правопорушенням є несплата податків, неправомірне їх декларування, не звітування, відповідальність за що передбачена чинним законодавством.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав, просить позов задовольнити.

Відповідач в запереченні проти позову стверджує, що перевіряючі правильно прийшли до висновку про нікчемність правочину між позивачем та його контрагентом, а тому податкові повідомлення-рішення були прийняті правомірно та з дотриманням вимог чинного законодавства.

Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази, суд даючи правову оцінку спірним правовідносинам виходив з наступного.

За результатами позапланової виїзної перевірки ДП «Львівський облавтодор»ВАТ «ДАК «Автомобільні дороги України»з питань здійснення фінансово-господарських взаємовідносин з ПП «Західпромторг», ПП «Компанія Укрбізнес»та ПП «Колон сервіс»за період з 01.01.2008 року по 19.09.2011 року, СДПІ ПВПП у м.Львові складено акт від 09.11.2011 року за №1389/23-2/31978981 та прийнято податкові повідомлення-рішення від 29.11.2011 року:

- за №0001892301/23688, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 13893 грн. 83 коп., в тому числі, за основним платежем -11115 грн. 06 коп., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) -2778 грн. 77 коп.;

- за №0001902301/23687, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 11115 грн. 06 коп., в тому числі, за основним платежем -8892 грн. 05 коп., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) -2223 грн. 01 коп.

Перевіркою встановлено:

- порушення п.5.1, підп.5.2.1, п.5.2, підп.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»від 28.12.1994 року за №334/94-ВР (з наступними змінами та доповненнями) внаслідок чого занижено податок на прибуток за IV квартал 2009 року в сумі 3188 грн. 35 коп. та за І квартал 2010 року на суму 7926 грн. 71 коп.;

- порушення п.1.7 ст.1, підп.7.2.1, підп.7.2.3 п.7.2, підп.7.4.1, підп.7.4.5 п.7.4, підп.7.5.1, п.7.5, підп.7.7.1 п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»від 3 квітня 1997 року №168/97-ВР, в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин, в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 8892 грн. 05 коп.

Даючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд врахував наступні обставини справи та норми чинного законодавства.

Щодо порушень оподаткування по податку з прибутку підприємств та податку на додану вартість, то суд досліджує господарські операції між позивачем та його контрагентом - ПП «Колон-Сервіс».

Згідно з п.5.1 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

У відповідності до вимог підп.5.2.1 п.5.2 цієї ж статті, до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Частиною 4 підпункту 5.3.9 п.5.3 цієї ж статті передбачено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Між ПП «Колон-Сервіс»(продавець) та ДП «Львівський облавтодор»ВАТ «ДАК «Автомобільні дороги України» (покупець) 31.01.2009 року укладено договір згідно з яким продавець зобов'язується передати у власність покупця товар, а покупець зобов'язується прийняти товар і оплатити його на умовах даного договору.

З метою з'ясування реальності господарських операцій, в забезпечення принципу офіційного з'ясування обставин справи, судом запропоновано надати сторонам пояснення та докази в їх підтвердження.

В підтвердження обставин виконання вищеневеденої господарської угоди позивачем надано видаткові та податкові накладні, реєстри отриманих та виданих податкових накладних, платіжні доручення, звіти про рух матеріалів у майстра, виконроба, звіти про розхід основних матеріалів в порівнянні з виробничими нормами, подорожні листи вантажного автомобіля, які вказують на фактичність отримання та використання у своїй господарській діяльності товарно-матеріальних цінностей, отриманих від ПП «Колон-Сервіс».

Орган державної податкової служби в акті перевірки посилається на те, що згідно з «Системою автоматизованого співставлення податкового зобов'язання та податкового кредиту в розрізі контрагентів нарівні ДПА України», основний вид діяльності ПП «Колон-Сервіс»- діяльність автомобільного вантажного транспорту, стан платника 11 -припинено, але не знято з обліку. Засновник, керівник та головний бухгалтер в одній особі, основні засоби відсутні. Декларація з податку на прибуток за IV квартал 2009 року не подавалась. За період січень-березень 2010 року кількість працівниів становила 4 особи, декларація з податку на прибуток за І квартал 2010 року не подавалась.

В свою чергу, позивачем надано первинні бухгалтерські документи в підтвердження обставин реальності господарських операцій (договір, видаткові та податкові накладні, реєстри отриманих та виданих податкових накладних, платіжні доручення, звіти про рух матеріалів у майстра, виконроба, звіти про розхід основних матеріалів в порівнянні з виробничими нормами, подорожні листи вантажного автомобіля, тощо).

А відтак, представлені позивачем докази в своїй сукупності вказують на реальність господарських операцій, оскільки є прямими, а не опосередкованими.

При цьому, судом не беруться до уваги посилання органу державної податкової служби на недоліки товарно-супровідних документів, оскільки такі є незначними та не спростовують реальності поставки.

Судом також досліджувались обставини добросовісності позивача при вчиненні згаданих господарських операцій з вищенаведеним контрагентом, на що платником податків було представлено витяг з Єдиного державного реєстру згідно з якого контрагент позивача на час здійснення господарських операцій був зареєстрований у встановленому законом порядку, а також витяг з офіційного сайту Державної податкової служби України, з якого вбачається, що свідоцтво платника податку на додану вартість згаданого контрагента анульовано 31.03.2011 року -після закінчення господарських операцій.

Отже, на час укладення правочинів позивач мав офіційно оприлюднену інформацію щодо згаданих контрагентів з метою зменшення ризиків негативних наслідків вчинення господарських операцій.

За таких обставин, добросовісність та обачність позивача по згаданих господарських операціях підтверджується тим, що ним була зібрана оприлюднена інформація, яка вказувала на добросовісність його контрагентів.

А відтак, наявними в матеріалах справи первинними бухгалтерськими документами підтверджується поставка позивачеві товару, який був використаний останнім у своїй господарській діяльності.

Щодо порушень оподаткування податком на додану вартість, окрім визначеного слід зазначити і наступні обставини.

Відповідно до підп. 7.4.1. п. 7.4 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість", чинного на момент оподаткування згаданих господарських операцій, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з, зокрема, придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Не дозволяється включення до податкового кредиту, згідно з підп. 7.4.4. п. 7.4 ст. 7 даного Закону, якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Судом встановлено, що позивачем на підтвердження обгрунтованості віднесення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість за перевірений період були надані податкові накладні, що знаходяться в матеріалах справи, які не мали недоліків та, порядок заповнення яких, відповідав встановленому чинним законодавством.

Окрім того, відповідно до п. 1.3 ст. 1 Закону України „Про податок на додану вартість" платник податку - особа, яка згідно з цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особа, яка імпортує товари на митну територію України.

Платники податку, визначені у підп. „а", „в", „г", „д" п.10.1 ст.10 вищезазначеного Закону, відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також за повноту та своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону (п. 10.2 ст. 10 згаданого Закону).

Таким чином, як випливає з вищенаведеного, сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі у разі ухилення від сплати) при фактичному здійсненні господарської операції не впливає на податковий кредит покупця та суму бюджетного відшкодування.

На викладені обставини також звертає увагу Європейський Суд з прав людини у рішенні від 22 січня 2009 року у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03).

У згаданому рішенні Європейського суду з прав людини зазначено, що враховуючи своєчасне і повне виконання покупцем своїх зобов'язань щодо подання звітності з податку на додану вартість, неможливість ним забезпечити дотримання постачальником обов'язку подавати звітність по податку на додану вартість і той факт, що жодних протиправних дій з боку контрагента про які знав чи міг знати покупець вчинено не було, суд вважає, що покупець не повинен відповідати за наслідки невиконання продавцем свої зобов'язань своєчасно подавати звітність з податку на додану вартість і в результаті чого вдруге сплачувати податок на додану вартість, а також пеню.

Не можна залишити поза увагою і той факт, що перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК України, згідно якої правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу -землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

З врахуванням того, що орган державної податкової служби при встановленні факту нікчемності правочину в акті перевірки покликався саме на ст.228 ЦК України, наведені обставини враховуються судом при прийнятті судового рішення.

Таким чином, висновки органу державної податкової служби, викладені в акті перевірки про безпідставність віднесення до складу валових витрат та податкового кредиту сум коштів, сплачених в результаті здійснення господарських операцій з ПП «Колон-Сервіс», не є достатньо обґрунтованими та не знайшли свого підтвердження зібраними у справі належними та допустимими доказами, а тому, у суду відсутні правові підстави вважати, що податкові повідомлення-рішення, якими позивачу визначено грошове зобов'язання з податку на додану вартість та податку на прибуток підприємств, прийняті правомірно та у відповідності до норм чинного законодавства.

Враховуючи наведене, суд прийшов до висновку про обгрунтованість та підставність позовних вимог, а тому адміністративний позов підлягає задоволенню в повному обсязі.

Окрім того, з врахуванням вимог ч.2 ст.162 КАС України, суд вважає за необхідне в резолютивній частині постанови зазначити про протиправність та скасування оспорюваних актів індивідуальної, зазначивши дату їх прийняття.

Щодо судових витрат, то у відповідності до вимог ст.94 КАС України, судові витрати у формі судового збору належить стягнути на користь позивача.

Керуючись ст.ст. 21, 69, 70, 160-163 КАС України, суд -

П О С Т А Н О В И В :

1. Адміністративний позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправними та скасувати, прийняті Спеціалізованою державною податковою інспекцією по роботі з великими платниками податків у м.Львові, податкові повідомлення-рішення від 20.11.2011 року за №0001892301/23688 та за №0001902301/23687.

3. Зобов'язати Головне управління Державного казначейської служби України у Львівській області стягнути з Державного бюджету України шляхом безспірного списання з рахунка Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м.Львові Державної податкової служби на користь Відкритого акціонерного товариства (надалі ВАТ «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України»(код ЄДРПОУ 31978981), що знаходиться за адресою м.Львів, вул.В.Великого, 54, 283 грн. 00 коп. сплаченого судового збору.

4. Постанова або ухвала суду першої інстанції, якщо інше не встановлено цим Кодексом, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова суду не набрала законної сили.

5. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Повний текст постанови виготовлений та підписаний 24 травня 2012 року.

Суддя В.Я.Мартинюк