Рішення

від 12.06.2012 по справі 21/32-33/237-2012

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 21/32-33/237-2012 12.06.12 Суддя Мудрий С.М. розглянувши справу

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Грані"

до публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк"

товариства з обмеженою відповідальністю "Будсистемс"

про визнання недійсним договору

Представники сторін :

від позивача: ОСОБА_1- представник за довіреністю № 1402/3 від 11.06.2012 р.;

від відповідача-1: ОСОБА_2- представник за довіреністю № 02-07/2893 від 07.12.2011 р.

від відповідача-2: не з'явився.

ВСТАНОВИВ:

На розгляд господарського суду м. Києва передані вимоги товариства з обмеженою відповідальністю "Грані" до публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" та товариства з обмеженою відповідальністю "Будсистемс" про визнання недійсним генерального договору про надання кредитних послуг № 08-660/097 від 20.05.2008 року.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що 20.05.2008 року між акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк»(далі -відповідач-1, кредитор за договором), товариством з обмеженою відповідальністю «Грані»(далі - позивач, позичальник-1 за договором) та товариством з обмеженою відповідальністю «Будсистемс»(далі - відповідач-2, позичальник-2 за договором) укладено генеральний договір про надання кредитних послуг № 08-660/097, відповідно до умов якого кредитор зобов'язується надавати позичальникам грошові кошти в наступних валютах: гривні, доларах, євро, в межах загального ліміту кредитування, що встановлюється в базовій валюті долари США в сумі 634 000,00 доларів США, на умовах, визначених цим договором та додатковими угодами до нього, а позичальники зобов'язуються повертати кредит, у строки та на умовах, визначених цим договором та додатковими угодами до нього, сплачувати проценти у розмірі, що визначатиметься у додаткових угодах до цього договору, а також сплачувати комісії у розмірі та у порядку, визначеному тарифами на кредитні послуги.

20.05.2008 року між акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк»та товариством з обмеженою відповідальністю «Грані»укладено додаткову угоду № 08-660/097-4/302, згідно якої надання кредиту буде здійснюватися в межах максимального ліміту заборгованості в сумі 157 000 доларів США зі сплатою 14% річних та комісій в розмірі та порядку, визначеному тарифами на послуги по наданню кредитів за генеральним договором.

20.05.2008 року між акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк»та товариством з обмеженою відповідальністю «Грані»укладено додаткову угоду № 08-660/097-2/302, згідно якої кредитор надає позичальнику грошові кошти відповідно до основних положень генерального договору у формі разового кредиту у сумі 160 000 доларів США зі сплатою за користування кредитними коштами процентів у розмірі 14% річних та комісій в розмірі та порядку, визначеному тарифами на послуги по наданню кредитів за генеральним договором.

За твердженням позивача вказаний кредитний договір суперечить положенням Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю", оскільки зобов'язання за договором здійснюються в іноземній валюті.

Крім того, на день укладення оспорюваного кредитного договору курс валюти становив 1 USD = 5,05 грн., а станом на день подання позовної заяви до суду становить 1 USD = 7,98 грн., тобто, існує істотна зміна обставин щодо виконання боргових зобов'язань за кредитним договором, з підвищенням курсу іноземної валюти, сума боргу значно зросла, яку необхідно сплачувати, що в свою чергу призводить до погіршення фінансового стану позивача.

Таким чином, відповідно до вищевикладеного позивач звернувся до суду з вимогою про визнання недійсним генерального договору про надання кредитних послуг № 08-660/097 від 20.05.2008 року.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 02.02.2012 року, на підстав п. 5 ч.1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України, припинено провадження по справі.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 13.03.2012 року, залишеною без змін постановою Вищого господарського суду України від 16.05.2012 року, ухвалу господарського суду м. Києва від 02.02.2012 року скасовано, а справу направлено на розгляд до господарського суду м. Києва.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 22.05.2012 року справу № 21/32-33/237-2012 прийнято до провадження та призначено до розгляду на 12.06.2012 року.

В судове засідання 12.06.2012 року з'явились представники позивача та відповідача-1 та надали пояснення по суті спору. Представник позивача в повному обсязі підтримав доповнення до позовної заяви та просив суд визнати недійсним генеральний договір про надання кредитних послуг № 08-660/097 від 20.05.2008 року, а також стягнути з відповідача-1 та відповідача - 2 судовий збір в розмірі 1 073,00 грн.

Представник відповідача-1 в повному обсязі підтримав заяву про застосування строку позовної давності, а також надав пояснення по суті спору, відповідно до яких заперечує проти заявлених позовних вимог, з підстав викладених у відзиві на позовну заяву, та просить суд відмовити позивачу в задоволенні позову.

Представник відповідача-2 в судове засідання не з'явився, про поважні причини неявки повноважного представника відповідача-2 суд не повідомлений, хоча про час та місце розгляду справи був повідомлений належний чином, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення № 65058 02365825 від 05.06.2012 року.

Заслухавши пояснення представників позивача та відповідача-1, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позовні вимоги позивача не підлягають задоволенню.

Відповідно до ч.1 статті 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з ч.1 статті 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Частина 2 статті 509 ЦК України передбачає, що зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно п.1 ч.2 статті 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з ч. 1 статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

20.05.2008 року між акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк»(далі -відповідач-1, кредитор за договором), товариством з обмеженою відповідальністю «Грані»(далі - позивач, позичальник-1 за договором) та товариством з обмеженою відповідальністю «Будсистемс»(далі -відповідач-2, позичальник-2 за договором) укладено генеральний договір про надання кредитних послуг № 08-660/097, відповідно до умов якого кредитор зобов'язується надавати позичальникам грошові кошти в наступних валютах: гривні, доларах, євро, в межах загального ліміту кредитування, що встановлюється в базовій валюті долари США в сумі 634 000,00 доларів США, на умовах, визначених цим договором та додатковими угодами до нього, а позичальники зобов'язуються повертати кредит, у строки та на умовах, визначених цим договором та додатковими угодами до нього, сплачувати проценти у розмірі, що визначатиметься у додаткових угодах до цього договору, а також сплачувати комісії у розмірі та у порядку, визначеному тарифами на кредитні послуги.

20.05.2008 року між акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк»та товариством з обмеженою відповідальністю «Грані»укладено додаткову угоду № 08-660/097-4/302, згідно якої надання кредиту буде здійснюватися в межах максимального ліміту заборгованості в сумі 157 000 доларів США зі сплатою 14% річних та комісій в розмірі та порядку, визначеному тарифами на послуги по наданню кредитів за генеральним договором.

20.05.2008 року між акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк»та товариством з обмеженою відповідальністю «Грані»укладено додаткову угоду № 08-660/097-2/302, згідно якої кредитор надає позичальнику грошові кошти відповідно до основних положень генерального договору у формі разового кредиту у сумі 160 000 доларів США зі сплатою за користування кредитними коштами процентів у розмірі 14% річних та комісій в розмірі та порядку, визначеному тарифами на послуги по наданню кредитів за генеральним договором.

До відносин за кредитним договором застосовуються положення про позику, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Згідно зі статтею 1048 Цивільного кодексу України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного Банку України.

У відповідності до положень ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Позивач стверджує, що положення генерального договору про надання кредитних послуг № 08-660/097 від 20.05.2008 року суперечать вимогам Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю", оскільки забезпечує зобов'язання боржника в валюті кредиту тобто доларах США.

Відповідно до частини 2 статті 16 ЦК України, одним із способів захисту цивільного права може бути зокрема, визнання правочину недійсним.

В силу положень ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України.

Згідно статті 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити Цивільному Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Стаття 627 ЦК України передбачає, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно ч. 3 статті 6 ЦК України, сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Відповідно до ч. 1 ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 99 Конституції України, грошовою одиницею України є гривня.

Разом з тим, визначаючи правовий статус гривні, вказана норма Основного Закону не встановлює сферу її обігу та будь-яких обмежень щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.

Відповідно до статті 192 ЦК України, іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Частина 1 статті 533 ЦК України встановлює загальне правило, відповідно до якого грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Між тим, диспозиція норми частини 3 цієї статті дозволяє використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Аналогічний режим використання національної та іноземної валюти при виконанні грошових зобов'язань передбачений ГК України.

Так, зокрема, ч. 2 статті 198 ГК України встановлено, що грошові зобов'язання учасників господарських відносин повинні бути виражені і підлягають оплаті у гривнях; грошові зобов'язання можуть бути виражені в іноземній валюті лише у випадках, якщо суб'єкти господарювання мають право проводити розрахунки між собою в іноземній валюті відповідно до законодавства. Виконання зобов'язань, виражених в іноземній валюті, здійснюється відповідно до закону.

Відповідно до статті 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність», кошти -гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент.

Згідно зі статтею 345 ГК України, кредитні операції банків полягають у розміщенні від свого імені, на власних умовах та на власний ризик залучених коштів юридичних осіб (позичальників) та громадян. Кредитними визнаються банківські операції, визначені як такі законом про банки і банківську діяльність.

Положення статей 47 та 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність»визначають операції банків із розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції, незалежно від виду валюти, яка використовується. Вказані операції здійснюються на підставі банківської ліцензії.

Основним законодавчим актом, який регулює правовідносини у сфері валютного регулювання і валютного контролю є Декрет КМ України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», стаття 1 якого відносить надання кредитів в іноземній валюті до валютних операцій.

Національний банк України у своєму листі «Про правомірність укладання кредитних договорів в іноземній валюті»№ 13-210/7871-22612 від 07.12.2009 року у зв'язку з запитами банків з питання щодо правомірності укладання кредитних договорів в іноземній валюті повідомив про те, що операція з надання банками кредитів в іноземній валюті не потребує індивідуальної ліцензії.

Відповідно до норм статей 192, 533, 1054 ЦК України, статті 198 ГК України, статей 32, 44 Закону України «Про Національний банк України», статей 2, 47, 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність», статей 1, 4, 34 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», статей 1, 3, 5 Декрет Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»банки та інші фінансові установи, які у встановленому порядку отримали генеральну ліцензію Національного банку України на здійсненну валютних операцій, мають достатні юридичні підстави та законне право для надання резидентам України кредитів в іноземній валюті.

Таким чином, за відсутності нормативних умов для застосування режиму індивідуального ліцензування щодо вказаних операцій достатньою правовою підставою для здійснення банками кредитування в іноземній валюті згідно з вимогами ст. 5 Декрету КМУ є наявність у банку генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій, отриманої в установленому порядку, тобто отримання письмового дозволу НБУ на операції, пов'язані з іноземною валютою (Постанова Верховного суду України від 21.03.2011 року).

Відповідно до ч.1 статті 111-28 ГПК України, рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішеннями Верховного Суду України.

Тобто надання кредитів у валюті за наявності в банку відповідної генеральної ліцензії (дозволу НБУ на здійснення кредитних операцій у валюті) не суперечить вимогам чинного законодавства України.

З вищезазначеного вбачається, що відповідач на підставі банківської ліцензії № 5, що видана Національним банком України 29.12.2001 року та письмового дозволу № 5-2 від 29.07.2003 року на здійснення операцій з валютними цінностями має право здійснювати операції з надання кредитів в іноземній валюті.

Спеціальне законодавство України у сфері банківської діяльності та діяльності небанківських фінансових установ не містить приписів, які б забороняли на той час банкам або іншим фінансовим установам надавати кредити в іноземній валюті.

Посилання позивача на такі обставини як зміна курсу гривні по відношенню до долара США не можуть бути достатньою правовою підставою для визнання кредитного договору, оскільки за приписами п.1 Постанови Національного банку України від 12.11.2003 року № 496 "Про затвердження Положення про встановлення офіційного курсу гривні до іноземних валют та курсу банківських металів" - «Національний банк України (далі - Національний банк) установлює офіційний курс гривні до іноземних валют, міжнародних рахункових та тимчасових грошових одиниць, а також офіційний (обліковий) курс банківських металів (далі - офіційний курс гривні до іноземних валют та банківських металів)».

Абзацом 1 п.2 вищевказаної постанови НБУ визначено, що офіційний курс гривні до іноземних валют та банківських металів установлюється щоденно - для вільно конвертованих валют (1-ша група Класифікатора іноземних валют та банківських металів).

Згідно постанови Національного банку України від 04.02.1998 року № 34 "Про затвердження Класифікатора іноземних валют", долар США відноситься до 1-ї групи Класифікатора.

Отже, чинним законодавством України не передбачено стабільного курсу долара США до гривні, оскільки офіційний курс гривні до долара США встановлюється щоденно , а тому твердження Позивача, що він не міг передбачити зміну курсу валюти є необґрунтованим, оскільки останній повинен був усвідомлювати, що курс національної валюти України до долара США не є незмінним, та те, що зміна цього курсу можливо настане, а тому позивач міг передбачити та врахувати підвищення валютного ризику за укладеним кредитним договором.

Окрім того, позивач стверджує, що генеральний договір про надання кредитних послуг № 08-660/097 від 20.05.2008 року підписаний директором товариства з обмеженою відповідальністю «Грані»без належного погодження вищим органом товариства з обмеженою відповідальністю «Грані»та без наданих на це повноважень.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 92 Цивільного кодексу України передбачено, що юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Порядок створення органів юридичної особи встановлюється установчими документами та законом.

Орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.

З наведеного вбачається, що правоздатність юридичної особи реалізується через її органи, які формують і виражають її волю зовні. Органи юридичної особи не тільки здійснюють управління, а й виступають у майновому обороті під її імені.

Згідно положень ст. 97 Цивільного кодексу України, управління товариством здійснюють його органи. Органами управління товариством є загальні збори його учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом.

Вищим органом товариства з обмеженою відповідальністю є загальні збори учасників. Вони складаються з учасників товариства або призначених ними представників (ч. 1 ст. 58 Закону України «Про акціонерні товариства»).

Відповідно до ст. 154 Цивільного кодексу України визначено, що установчим документом акціонерного товариства є його статут.

Статут акціонерного товариства крім відомостей, передбачених статтею 88 цього Кодексу, має містити відомості про: розмір статутного капіталу; умови про категорії акцій, що випускаються товариством, та їхню номінальну вартість і кількість; права акціонерів; склад і компетенцію органів управління товариством та про порядок ухвалення ними рішень. У статуті акціонерного товариства мають також міститися інші відомості, передбачені законом.

Як вбачається з матеріалів справи, генеральний договір про надання кредитних послуг № 08-660/097 від 20.05.2008 року з боку товариства з обмеженою відповідальністю «Грані»підписано директором -ОСОБА_3

Відповідно до п. 9.2. статуту товариства з обмеженою відповідальністю «Грані», затвердженого протоколом загальних зборів учасників товариства з обмеженою відповідальністю «Грані»№ 31 від 27.12.2007 року, вищим органом товариства є загальні збори учасників.

Згідно п. 4.1. статуту товариства з обмеженою відповідальністю «Грані», засновниками товариства є товариство з обмеженою відповідальністю «Грані Інвестмент Груп».

У відповідності до протоколу № 41 загальних зборів учасників товариства з обмеженою відповідальністю «Грані»від 23.04.2008 року, вирішено надати повноваження директору товариства ОСОБА_3 на укладання та підписання договорів кредиту на умовах банку, а також надано згоду на отримання товариством з обмеженою відповідальністю «Грані»у АКБ «Укрсоцбанк»кредиту в сумі 317 000,00 доларів США строком на 120 місяців під 14 % річних на умовах банку.

Судом встановлено, що у відповідності до п. 3 генерального договору про надання кредитних послуг № 08-660/097 від 20.05.2008 року встановлено, що надання кредитних послуг за договором здійснюється шляхом укладання додаткових угод, що є невід'ємними частинами даного договору. Надання кредиту, або його відповідної частини за додатковими угодами здійснюється в межах невикористаного залишку загального ліміту кредитування за даним договором та з дотриманням строку дії загального ліміту кредитування.

Як вже зазначалося вище, 20.05.2008 року між акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк»та товариством з обмеженою відповідальністю «Грані»укладено додаткову угоду № 08-660/097-4/302, згідно якої надання кредиту буде здійснюватися в межах максимального ліміту заборгованості в сумі 157 000 доларів США зі сплатою 14% річних та комісій в розмірі та порядку, визначеному тарифами на послуги по наданню кредитів за генеральним договором.

20.05.2008 року між акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк»та товариством з обмеженою відповідальністю «Грані»укладено додаткову угоду № 08-660/097-2/302, згідно якої кредитор надає позичальнику грошові кошти відповідно до основних положень генерального договору у формі разового кредиту у сумі 160 000 доларів США зі сплатою за користування кредитними коштами процентів у розмірі 14% річних та комісій в розмірі та порядку, визначеному тарифами на послуги по наданню кредитів за генеральним договором.

Суду не надано будь-яких інших додаткових угод підписаних між акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк»та товариством з обмеженою відповідальністю «Грані»чи інших доказів того, що товариством з обмеженою відповідальністю «Грані» отримано кредит в більшому розмірі, ніж передбачено протоколом № 41 загальних зборів учасників товариства з обмеженою відповідальністю «Грані»від 23.04.2008 року.

Таким чином, з огляду на вищевикладене вбачається, що директор товариства з обмеженою відповідальністю «Грані»при підписанні генерального договору про надання кредитних послуг № 08-660/097 від 20.05.2008 року діяв в межах повноважень наданих йому загальними зборами товариства.

Усі вище наведені вимоги статті 203 ЦК України, додержання яких є необхідним для чинності правочину, були дотримані сторонами під час укладання кредитних договорів.

У пункті 1 роз'яснень Вищого арбітражного суду України від 12.03.1999 № 02-5/111 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними»зазначено, що вирішуючи спори про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

В судовому засіданні 12.06.2012 року представником відповідача подано заяву про застосування строку позовної давності.

Відповідно до статті 256 ЦК України, позовна давність -це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Стаття 257 ЦК України передбачає, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до ч. 2 статті 267 ЦК України, заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності.

Частина 3 статті 267 ЦК України передбачає, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Таким чином, відповідно до норм чинного законодавства України, порушене право позивача підлягало захисту судом у разі звернення позивача за захистом протягом встановленого законом загального 3-річного строку позовної давності з моменту, коли позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Таким чином, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для визнання генерального договору про надання кредитних послуг № 08-660/097 від 20.05.2008 року укладеного між акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк», товариством з обмеженою відповідальністю «Грані»та товариством з обмеженою відповідальністю «Будсистемс», недійсним, а вимоги позивача є необґрунтованими.

Відповідно до ч.1 статті 32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно з ч.1 статті 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 34 ГПК України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 44 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Згідно ч. 5 статті 49 ГПК України, витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача.

На підставі викладеного та керуючись ч.1 ст. 32, ч.1 ст.ст. 33, 34, ст. 49, ст.ст. 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

В позові відмовити повністю.

Відповідно до частини 5 статті 85 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Дата підписання рішення: 19.06.2012 року.

Суддя С.М.Мудрий