Постанова

від 10.09.2012 по справі 21/32-33/237-2012

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10.09.2012 № 21/32-33/237-2012

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Зеленіна В.О.

суддів: Синиці О.Ф.

Скрипка І.М.

при секретарі: Волуйко Т.В.

Представники сторін:

позивача:

відповідача 1:

відповідача 2:

не з'явився;

Боровський М.Є., довіреність № 02-07/2892 від 07.12.2011;

не з'явився;

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Грані»

на рішення

господарського суду

міста Києва

від 12.06.2012

у справі № 21/32-33/237-2012 (суддя: Мудрий С.М.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Грані»

до 1. Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк»;

2. Товариства з обмеженою відповідальністю «Будсистемс»;

про визнання недійсним договору

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Грані» звернулось до господарського суду міста Києва з позовною заявою до Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк», Товариства з обмеженою відповідальністю «Будсистемс» про визнання недійсним договору.

Рішенням господарського суду міста Києва від 12.06.2012 у справі № 21/32-33/237-2012 в позові відмовлено повністю.

Не погодившись з вказаним рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю «Грані» звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у відповідності до якої просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 12.06.2012 у справі № 21/32-33/237-2012 повністю і прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

Скарга мотивована тим, що господарським судом міста Києва не в повному обсязі були з'ясовані обставини, що мають значення для справи, а також були порушені, неправильно застосовані норми матеріального та процесуального права.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 10.07.2012 прийнято до розгляду справу № 21/32-33/237-2012. Розгляд апеляційної скарги призначений на 10.09.2012 об 11:45.

Розпорядженням Заступника голови Київського апеляційного господарського суду від 10.09.2012 № 21/32-33/237-2012 у справі № 21/32-33/237-2012 у зв'язку з виробничою необхідністю введено до складу колегії суду суддю Скрипку І.М.

10.09.2012 позивач та відповідач 2 в судове засідання не з'явились, повноважних представників не направили, про причини неявки суд не повідомили, не зважаючи на те, що були повідомлені про час та місце розгляду апеляційної скарги належним чином відповідно до вимог ст. 64, 86 Господарського процесуального кодексу України.

Суд вважає, що зазначені обставини не є перешкодою для розгляду справи, оскільки про дату, час і місце судового розгляду справи позивач та відповідач 2 повідомлені належним чином.

Керуючись ст. 75 Господарського процесуального кодексу України колегія суддів вважає за необхідне здійснити перевірку рішення суду першої інстанції у даній справі в апеляційному порядку за наявними в справі документами та за відсутності представників позивача та відповідача 2.

Відповідно до ч. 2 ст. 101 ГПК України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

10.09.2012 представник відповідача 1 в судовому засіданні заперечував проти задоволення апеляційної скарги позивача і просив суд рішення господарського суду міста Києва 12.06.2012 у справі № 21/32-33/237-2012 - без змін.

Розглянувши мотиви апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представника відповідача 1, колегія суддів встановила наступне.

20.05.2008 між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку "Укрсоцбанк" (надалі - відповідач 1, кредитор за договором), Товариством з обмеженою відповідальністю "Грані" (надалі - позивач, позичальник-1 за договором) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Будсистемс" (надалі - відповідач-2, позичальник-2 за договором) укладено генеральний договір про надання кредитних послуг № 08-660/097 (надалі - договір).

Згідно з умовами договору кредитор зобов'язується надавати позичальникам грошові кошти в наступних валютах: гривні, доларах, євро, в межах загального ліміту кредитування, що встановлюється в базовій валюті долари США в сумі 634 000,00 доларів США, на умовах, визначених цим договором та додатковими угодами до нього, а позичальники зобов'язуються повертати кредит, у строки та на умовах, визначених цим договором та додатковими угодами до нього, сплачувати проценти у розмірі, що визначатиметься у додаткових угодах до цього договору, а також сплачувати комісії у розмірі та у порядку, визначеному тарифами на кредитні послуги.

20.05.2008 між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку "Укрсоцбанк" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Грані" укладено додаткову угоду № 08-660/097-2/302, згідно якої кредитор надає позичальнику грошові кошти відповідно до основних положень генерального договору у формі разового кредиту у сумі 160 000 доларів США зі сплатою за користування кредитними коштами процентів у розмірі 14% річних та комісій в розмірі та порядку, визначеному тарифами на послуги по наданню кредитів за генеральним договором.

20.05.2008 між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку "Укрсоцбанк" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Грані" було укладено додаткову угоду № 08-660/097-4/302, згідно якої надання кредиту буде здійснюватися в межах максимального ліміту заборгованості в сумі 157 000 доларів США зі сплатою 14% річних та комісій в розмірі та порядку, визначеному тарифами на послуги по наданню кредитів за генеральним договором.

Як вбачається з матеріалів справи, скаржник стверджує, що положення генерального договору про надання кредитних послуг № 08-660/097 від 20.05.2008 року суперечать вимогам Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю", оскільки забезпечує зобов'язання боржника в валюті кредиту тобто доларах США. та вказує, що зобов'язання мають бути визначені і підлягають оплаті у грошовій одиниці України - гривні; національна валюта України є єдиним законним засобом платежу на території У країни.

Суд відзначає, що твердження скаржника стосовного того, що банком незаконно було видано кредит в іноземній валюті є безпідставним та необґрунтованим з огляду на наступне.

Стаття 215 Цивільного кодексу України визначає, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу.

Вирішуючи спір про визнання договору недійсним, необхідним є встановлення наявності тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону, додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони тощо.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (ч. 4 ст. 202 Цивільного кодексу України).

Отже, двостороннім правочинами притаманна наявність взаємоузгодженого волевиявлення двох осіб, спрямованого на виникнення єдиного правового результату, покликаного забезпечити реалізацію обопільної чи самостійної мети кожної з цих осіб.

Згідно зі ст. 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Як передбачено ст. 6 Цивільного кодексу України, сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Частиною 1 ст. 638 Цивільного кодексу України істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до п.1 ст. 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Кредитний договір регулює кредитні відносини між різними учасниками цивільного обороту. Згідно з ст. 1 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" фінансовий кредит - кошти, які надаються у позику юридичній або фізичній особі на визначений строк та під процент. Стаття 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність" визначає, що фінансовий кредит - кошти, які надаються у позику юридичній або фізичній особі на визначений строк та під процент. Зазначена стаття також визначає поняття кошти - гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент.

Положення статей 47 та 49 Закону України "Про банки і банківську діяльність" визначають операції банків із розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції, незалежно від виду валюти, яка використовується. Вказані операції здійснюються на підставі банківської ліцензії.

Пунктом 1 ст. 192 Цивільного кодексу України передбачено, що законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня. Проте п. 2 ст. 192 Цивільного кодексу України визначає, що іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Основним законодавчим актом, який регулює правовідносини у сфері валютного регулювання і валютного контролю, є Декрет Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" (надалі- Декрет).

Пункт 1 ст. 5 Декрету встановлює, що Національний банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з цим Декретом.

Відповідно до п.2 ст. 5 Декрету генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв'язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання.

Порядок та умови видачі Національним банком України резидентам і нерезидентам індивідуальних ліцензій на використання безготівкової іноземної валюти на території України як засобу платежу регламентується Положенням "Про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу" (надалі - Положення).

Згідно з п. 1.5. Положення використання іноземної валюти як засобу платежу без ліцензії дозволяється, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких Національний банк видав йому банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операції з валютними цінностями).

Нормативно-правовими актами Національного банку України встановлені вимоги щодо оцінки ризиків за операціями в іноземній валюті, зокрема, Інструкцією про порядок регулювання діяльності банків в Україні, затвердженою постановою Правління Національного банку України від 28.08.2001 № 368, передбачена вимога покриття капіталом валютного кредитного ризику; Положенням про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків, затвердженим постановою Правління Національного банку України від 06.07.2000 № 279, встановлено підвищені коефіцієнти резервування за кредитними операціями в іноземній валюті.

При цьому з урахуванням особливостей діяльності банківських установ в умовах фінансової кризи, Національний банк України постановою Правління Національного банку України від 01.12.2008 № 406 "Про затвердження Змін до Положення про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків" посилив вимоги щодо формування банками спеціальних резервів за кредитами, наданими позичальникам в іноземній валюті.

З викладеного вище вбачається, що уповноважені банки на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу на здійснення операцій з валютними цінностями мають право здійснювати операції з надання кредитів в іноземній валюті.

Відповідно до ч.1 статті 111-28 ГПК України, рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішеннями Верховного Суду України.

Тобто надання кредитів у валюті за наявності в банку відповідної генеральної ліцензії (дозволу НБУ на здійснення кредитних операцій у валюті) не суперечить вимогам чинного законодавства України.

З вищезазначеного вбачається, що відповідач на підставі банківської ліцензії № 5, що видана Національним банком України 29.12.2001 року та письмового дозволу № 5-2 від 29.07.2003 року на здійснення операцій з валютними цінностями має право здійснювати операції з надання кредитів в іноземній валюті.

Окрім того, позивач стверджує, що генеральний договір про надання кредитних послуг № 08-660/097 від 20.05.2008 року підписаний директором Товариства з обмеженою відповідальністю "Грані" без належного погодження вищим органом Товариства з обмеженою відповідальністю "Грані" та без наданих на це повноважень.

Відповідно ст. 202, ч. 2 ст. 203, 205, 207, 237 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків; правочин може вчинятися усно або в письмовій формі; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами); правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою; представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє; представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.

Стаття 215 ЦК України визначає, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу.

Вирішуючи спір про визнання договору недійсним, необхідним є встановлення наявності тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону, додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони тощо.

Згідно зі ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Як передбачено ст. 6 ЦК України, сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Частиною 1 ст. 638 ЦК України істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Таким чином отримання коштів за договором, свідчить про визнання та схвалення позивачем самого договору.

Будь-яких заперечень з боку позивача при отриманні коштів від відповідача на підставі договору не було, і про недійсність вказаного договору не заявлялось.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 92 Цивільного кодексу України передбачено, що юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Порядок створення органів юридичної особи встановлюється установчими документами та законом.

Згідно положень ст. 97 Цивільного кодексу України, управління товариством здійснюють його органи. Органами управління товариством є загальні збори його учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом.

Вищим органом товариства з обмеженою відповідальністю є загальні збори учасників. Вони складаються з учасників товариства або призначених ними представників (ч. 1 ст. 58 Закону України "Про акціонерні товариства").

Статтею 154 Цивільного кодексу України визначено, що установчим документом акціонерного товариства є його статут.

Статут акціонерного товариства крім відомостей, передбачених статтею 88 цього Кодексу, має містити відомості про: розмір статутного капіталу; умови про категорії акцій, що випускаються товариством, та їхню номінальну вартість і кількість; права акціонерів; склад і компетенцію органів управління товариством та про порядок ухвалення ними рішень. У статуті акціонерного товариства мають також міститися інші відомості, передбачені законом.

Відповідно до п. 9.2. статуту Товариства з обмеженою відповідальністю "Грані", затвердженого протоколом загальних зборів учасників товариства з обмеженою відповідальністю "Грані" № 31 від 27.12.2007 року, вищим органом товариства є загальні збори учасників.

Згідно п. 4.1. статуту Товариства з обмеженою відповідальністю "Грані", засновниками товариства є Товариство з обмеженою відповідальністю "Грані Інвестмент Груп".

Згідно з протоколом № 41 загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "Грані" від 23.04.2008 року, вирішено надати повноваження директору товариства Погольша Валерію Борисовичу на укладання та підписання договорів кредиту на умовах банку, а також надано згоду на отримання товариством з обмеженою відповідальністю "Грані" у АКБ "Укрсоцбанк" кредиту в сумі 317 000,00 доларів США строком на 120 місяців під 14 % річних на умовах банку.

З викладеного вище вбачається, що директор Товариства з обмеженою відповідальністю "Грані" при підписанні генерального договору про надання кредитних послуг № 08-660/097 від 20.05.2008 року діяв в межах повноважень наданих йому загальними зборами товариства.

З огляду на вищевказане, суд не вбачає порушень, з боку відповідача 1, норм Закону України "Про банки і банківську діяльність".

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Тобто, підставами для захисту цивільного права є його порушення, невизнання або оспорювання.

З матеріалів справи не вбачається у чому саме полягає порушення прав та інтересів скаржника за договором, по всім умовам якого досягнуто згоди при його укладенні.

З огляду на викладене, суд першої інстанції дав належну оцінку обставинам справи і прийшов до правильного висновку про відмову в задоволенні позову.

Таким чином, наведене вище та докази, які містяться в матеріалах справи, спростовують доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі.

За таких обставин висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, а тому рішення господарського суду міста Києва від 12.06.2012 у справі № 21/32-33/237-2012 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи і підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд

П О С Т А Н О В И В:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Грані» залишити без задоволення, а рішення господарського суду міста Києва 12.06.2012 у справі № 21/32-33/237-2012 - без змін.

2. Матеріали справи № 21/32-33/237-2012 повернути до господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів.

Головуючий суддя Зеленін В.О.

Судді Синиця О.Ф.

Скрипка І.М.

17.09.12 (відправлено)