Ухвала

від 06.06.2012 по справі 2а-5227/08

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 червня 2012 р. Справа № 63414/09/9104

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді - Носа С. П.,

суддів - Рибачука А. І., Дяковича В. П.;

за участю секретаря судового засідання - Дембіцької Х. М.;

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Львівського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 21 липня 2009 року в справі за позовом Львівського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до відкритого акціонерного товариства «Львівська ПМК-7»про стягнення коштів, -

ВСТАНОВИВ:

24 жовтня 2008 року Львівським окружним адміністративним судом зареєстровано позовну заяву Львівського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до відкритого акціонерного товариства «Львівська ПМК-7»про стягнення боргу в сумі 20689 грн. 74 коп.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідачем не дотримано нормативу працевлаштування інвалідів, передбаченого Законом України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», а тому, останній повинен був самостійно сплатити адміністративно-господарські санкції у розмірі 20689 грн. 74 коп. Порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій, згідно з ч. 2 ст. 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», тягне за собою нарахування пені.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 21 липня 2009 року в задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Зазначену постанову мотивовано тим, що Законом України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»не встановлено обов'язку підприємств пошуку інвалідів з метою їх працевлаштування.

Не погоджуючись з прийнятою постановою, позивачем -Львівським обласним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів, подано апеляційну скаргу до Львівського апеляційного адміністративного суду, в якій висловлено прохання скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову, якою позовні вимоги задовольнити.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги вказано, що відповідачем не доведено, що ним вжито всіх необхідних заходів, спрямованих на забезпечення виконання ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні». Крім того, згаданим законом не передбачено звільнення від відповідальності у разі відсутності вини роботодавця.

Представник відповідача, у судовому засіданні, вимоги апеляційної скарги заперечив та просить таку залишити без задоволення.

Інші особи, які беруть участь у справі, в судове засідання не з'явились, про дату, час і місце апеляційного розгляду повідомлені належним чином, а тому, суд, у відповідності до ч. 4 ст. 196 КАС України, вважає за можливе здійснювати розгляд справи за їхньої відсутності.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача, дослідивши матеріали справи та проаналізувавши доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції не знаходить підстав для її задоволення.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із ст. 70 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом при вирішенні справи не беруться до уваги. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Статтею 71 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Згідно із ст. 86 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Статтею 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»(далі - Закон) встановлено, що для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів.

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 цього Закону.

Статтею 18 Закону встановлено, що підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно зі статтею 20 Закону підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації, громадські організації інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, яка використовує найману працю.

Адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій інвалідів, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону. При цьому до правовідносин із стягнення адміністративно-господарських санкцій, передбачених цим Законом, не застосовуються строки, визначені статтею 250 Господарського кодексу України

Із матеріалів справи, зокрема звіту відповідача про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2007 рік, вбачається, що середньооблікова чисельність штатних працівників в 2007 році на підприємстві становила 80 осіб, згідно із ст. 19 Закону кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів в 2007 році визначено у кількості 3 місця. Кількість штатних працівників, які мали інвалідність та були зайняті на підприємстві, у 2007 році становила 1 особа.

З аналізу положень Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»випливає, що підприємства самостійно займаються працевлаштуванням інвалідів в порядку ст. 18 Закону, при цьому ст. 18 Закону встановлено, що підприємства повинні надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів.

Наказом Державного комітету статистики № 420 від 19.12.2005 р. затверджено форму статистичної звітності № 3-ПН «Звіт про наявність вакансій», яка подається підприємствами установами та організаціями щомісячно на адресу державної служби зайнятості.

Як вбачається з матеріалів справи, зокрема із звіту відповідача до центру зайнятості за формою № 3-ПН, відкрите акціонерне товариство «Львівська ПМК-7»інформувало центр зайнятості про потребу в працівниках-інвалідах станом на 01 січня 2007 року.

На думку суду апеляційної інстанції, викладене свідчить про те, що відповідачем вживались заходи щодо працевлаштування інвалідів.

Статтею 218 Господарського кодексу України встановлено, що підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Статтею 238 Господарського кодексу України передбачено, що за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб'єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідацію його наслідків.

Аналіз зазначених норм, на переконання суду апеляційної інстанції, дає підстави для висновку, що адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані за порушення правил, встановлених законодавчими актами, а також у разі невжиття заходів спрямованих на недопущення порушення.

Оскільки відповідачем вживались заходи, спрямовані на недопущення порушення, то відсутні правові підстави для застосування адміністративно-господарських санкцій.

Узагальнюючи викладене, суд апеляційної інстанції переконаний, що судом першої інстанції надано належну оцінку наявним у справі доказам, а їх достатня кількість та взаємний зв'язок у сукупності дали змогу суду першої інстанції зробити вірний висновок про відсутність підстав для задоволення позову.

Враховуючи вищенаведене, суд апеляційної інстанції визнає, що судом першої інстанції, при вирішенні даного публічно-правового спору, правильно встановлено обставини справи та ухвалено законне рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, постанова суду першої інстанції ґрунтується на повно, об'єктивно і всебічно з'ясованих обставинах, доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, тому підстав для скасування постанови суду першої інстанції немає.

Керуючись ст. ст. 158-160, 195, 196, п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. ст. 200, 205, 206, 254 КАС України, суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Львівського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 21 липня 2009 року в справі № 2а-5227/08/1370-без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.

Ухвала може бути оскаржена у касаційному порядку, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України, протягом двадцяти днів з дня набрання ухвалою законної сили, а у випадку коли, відповідно до частин 3 та 7 ст. 160 КАС України, складення ухвали в повному обсязі відкладено -з дня складення ухвали в повному обсязі.

Головуючий суддя: С. П. Нос

Судді: А. І. Рибачук

В. П. Дякович

Ухвалу складено в повному обсязі 11 червня 2012 року