Постанова

від 13.06.2012 по справі 5028/13/2/2012

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01601 м.Київ-1, пров. Рильський, 8 (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.06.2012 № 5028/13/2/2012

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Синиці О.Ф.

суддів: Зеленіна В.О.

Іоннікової І.А.

при секретарі: Гончарук І.В.

За участю представників:

від позивача -Вовкотруб Ю.М.,

від відповідача -не з'явились,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальність "Україна" б/н б/д

на рішення господарського суду Чернігівської області від 21.02.2012

у справі №5028/13/2/2012

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "КреМікс", с. Піщане, Кременчуцького району, Полтавської області

до сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальність "Україна", смт. Варва, Чернігівської області

про стягнення 160396грн.21коп.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Чернігівської області від 21.02.2012 (суддя Фетисова І.А.) задоволенео позов ТОВ "КремМікс" та стягнуто з СТОВ "Україна" 58272грн.40коп. заборгованості за поставлений позивачем товар (замінники молочних кормів, вітамінно-мінеральні суміші (премікси), білково-вітамінні добавки) згідно укладеного сторонами договору поставки № 13 від 24.01.2011, 5540грн.92коп. пені, 148грн.27коп. інфляційних втрат, 6434грн.62коп. - 18% річних, що передбачено умовами договору, в період з 19.08.2011 по 14.11.2011, та 3207грн.92 коп. судового збору. В частині стягнення 90000грн. заборгованості провадження у справі припинено на підставі п. 1-1 ст. 80 ГПК України в зв'язку з оплатою відповідачем вказаної суми боргу під час розгляду справи в суді першої інстанції. Враховуючи, що існування заборгованості належним чином підтверджено матеріалами справи, зокрема, видатковою накладною № РН-0002166 від 04.08.201, товарно-транспортною накладною №002166 від 04.08.2011 та довіреністю на отримання товару №53 від 04.08.2011, суд дійшов висновку, про обґрунтованість позовних вимог, оскільки відповідач взяті на себе зобов'язання по оплаті отриманого товару не виконав.

Не погоджуючись з рішенням суду, відповідач звернувся з апеляційною скаргою в якій просив його скасувати в частині задоволення позовних вимог про стягнення 13721грн.95коп. заборгованості, 5540грн.92коп. пені, 148грн.27коп. інфляційних втрат, 6434грн.62коп. - 18% річних та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні цих вимог. Апелянт зазначив, що по видатковій накладній товару видано на суму 198272грн.40коп., а по довіреності на суму 184550грн.45коп. Різниця становить 13721грн.95коп. і відповідач вважає, що не повинен її сплачувати. Крім того, на думку відповідача, у п. 8.4 договору не визначається з якої саме ставки НБУ повинен обраховуватись відсоток пені, або зі ставки яка діяла у період за який нараховується пеня або зі ставки яка діяла у інший період, тому її стягнення судом за період визначений позивачем є неправомірним. Також, відповідач вважає, що пеня, проценти та інфляційні втрати повинні нараховуватись з 27.10.2011, з моменту отримання ним рахунку-фактури, який за ствердженням останнього, надано йому разом з вимогою про сплату боргу, а не при передачі товару.

У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача просив залишити рішення господарського суду без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. На думку позивача, розбіжності щодо кількості товару у видатковій накладній та довіреності виникли в результаті помилки відповідача при оформленні довіреності, оскільки кількість та перелік товару зазначені у рахунку-фактурі співпадає з вказаними у видатковій накладній та товарно-транспортній накладній. Крім того, позивач звертає увагу, що від відповідача не надходило жодних зауважень щодо кількості отриманого товару. Також, стверджує і позивач про наявність у відповідача рахунку-фактури вже на момент виписки довіреності про що свідчить і часткова оплата товару з посиланням на рахунок-фактуру. Зазначає позивач і про вірність розрахунку пені. Додатково, в підтвердження позовних вимог позивач надав копію листа №31/01-01 від 31.01.2012 в якому відповідач визнає весь основний борг перед позивачем і пропонує врегулювати спір мирним шляхом.

В судове засідання апеляційної інстанції представник відповідача не з'явився, про місце та час розгляду справи повідомлений належним чином (в справі наявне повідомлення про вручення поштового відправлення), однак правом на участь в судовому засіданні не скористався. Стаття 22 ГПК України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору. Неявка відповідача не перешкоджає розгляду скарги. Подальше ж відкладення призведе до затягування її розгляду, а тому постанова приймається за наявними в справі матеріалами, яких достатньо для повного розгляду скарги.

Перевіривши матеріали справи та заслухавши пояснення присутнього представника позивача, колегія суддів апеляційного господарського суду враховує наступне.

За умовами договору поставки №13 від 24.01.2011 укладеного між позивачем (постачальник) та відповідачем (покупець), постачальник зобов'язується виготовити та поставити покупцю замінники молочних кормів, вітамінно-мінеральні суміші (премікси), білково-вітамінні добавки, а покупець зобов'язується в порядку та на умовах договору прийняти та оплатити товар (п. 1.1 договору). Поставка товару здійснюється автомобільним транспортом окремими партіями на умовах СРТ -фрахт/перевезення оплачено до місця призначення, вказаного покупцем в заявці на поставку товару. Під окремою партією сторони розуміють асортимент і кількість товару, поставленого постачальником по одній видатковій накладній і оплаченого покупцем по одному рахунку-фактурі (п. 4.1 договору).

Судом встановлено, що на виконання вказаного договору позивач поставив відповідачу товар на суму 198272грн.40коп., що підтверджується видатковою накладною № РН-0002166 від 04.08.2011, товарно-транспортною накладною №002166 від 04.08.2011 та довіреністю № 53 від 04.08.2011.

10.10.2011 позивачем було надіслано відповідачу вимогу №93 про сплату заборгованості у відповідь на яку відповідач частково розрахувався за отриманий товар в сумі 50000грн., що сторонами не заперечується.

За таких обставин позивач звернувся до суду з позовною заявою про стягнення з відповідача 1482752грн.40коп. заборгованості за поставлений товар та відповідних нарахувань пені, процентів річних та інфляційних втрат.

Стаття 265 ГК України передбачає, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ст.11 Цивільного кодексу України договір є підставою виникнення цивільних прав і обов'язків.

Стаття 629 Цивільного кодексу України визначає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до п. 2 статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно п. 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до ст. 193 ГК України, ст. 526 ЦК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Видаткова та товарно-транспортна накладні, копії яких знаходяться у матеріалах справи, є достатнім доказом факту поставки позивачем та отримання відповідачем товару. Вказані накладні підписані відповідачем. Отже, факт поставки товару відповідачеві належним чином доведений наявними в матеріалах справи доказами.

Сам відповідач не заперечує, що отримав товар від позивача. Його заперечення зводяться до того, що по видатковій накладній товару видано на суму 198272грн.40коп., а по довіреності на 184550грн.45коп. і різницю, що становить 13721грн.95коп., відповідач не повинен сплачувати. Проте, апеляційний господарський суд критично відноситься до таких заперечень відповідача, оскільки факт підписання видаткової та товарно-транспортної накладних з боку покупця уповноваженим представником останнього та вчинення дій щодо прийняття товару засвідчує його волю до настання відповідних правових наслідків. Крім того, оскільки товар позивачем було поставлено відповідачу безпосередньо наявність довіреності на його отримання не є обов'язковим. Також, необхідно зазначити, що п. 4.9 укладеного сторонами договору передбачено, що у разі коли покупець вважає, що поставлений товар не відповідає кількості є обов'язковим виклик представника постачальника для складання акту приймання товару. Відповідачем відповідні дії передбачені договором не було здійснено, що відповідно до п. 4.12 договору позбавляє його права на пред'явлення претензій щодо кількості поставленого товару.

За вказаних обставин відповідач повинен був оплатити отриманий товар, відповідно до вимог п. 1 ст. 692 ЦК України.

Враховуючи викладене, апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції про стягнення з відповідача суми основного боргу за отриманий товар в розмірі 58272грн.40коп. та припинення провадження у справі в частині стягнення 90000грн. заборгованості на підставі п. 1-1 ст. 80 ГПК України, оскільки під час розгляду справи відповідачем було сплачено 30000грн. заборгованості 01.02.2012 та 60000грн. 10.02.2012.

Відповідно до п. 8.4 договору за кожний день прострочення платежу понад строк передбачений п. 7.1 покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого платежу за кожен день такого прострочення за весь період прострочення. Відповідачем порушено вимоги договору щодо оплати отриманого товару, тому висновки суду про задоволення позовних вимог в частині стягнення пені в розмірі 5540грн.92 коп. за період з 19.08.2011 по 14.11.2011, в зв'язку з простроченням платежу за договором є вірними. Заперечення відповідача щодо періоду нарахування пені є безпідставними, оскільки позивачем проведено нарахування пені з дотримання вимог договору, ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", ч. 6 ст. 231 ГК України та ч. 6 ст. 232 ГК України.

Частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Пунктом 8.5 договору встановлено, що якщо покупець прострочив виконання грошового зобов'язання, то він зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 18% річних від простроченої суми за весь період прострочення.

Згідно вимог ст.625 ЦК України стягнення з відповідача суми 148грн.27коп. інфляційних втрат та 6434грн.62коп. 18% річних за період з 19.08.2011 по 14.11.2011, є, також, правомірним.

Заперечення відповідача щодо нарахування пені, процентів та інфляційних втрат з 27.10.2011, тобто з моменту отримання ним рахунку-фактури, який за ствердженням останнього, надано йому разом з вимогою про сплату боргу, не знайшли свого підтвердження в матеріалах справи.

Згідно ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Викладені представником відповідача заперечення в апеляційній скарзі не спростовують висновків суду.

Враховуючи викладене вище, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги. Рішення суду першої інстанції ґрунтується на фактичних обставинах та матеріалах справи, прийняте відповідно до норм чинного законодавства, а тому підстави для його скасування відсутні.

Керуючись ст. ст. 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Рішення господарського суду Чернігівської області від 21.02.2012 у справі №5028/13/2/2012 залишити без змін, а апеляційну скаргу сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальність "Україна" - без задоволення.

2. Справу №5028/13/2/2012 повернути господарському суду Чернігівської області.

Головуючий суддя Синиця О.Ф.

Судді Зеленін В.О.

Іоннікова І.А.