Ухвала

від 12.06.2012 по справі 2а-11942/11/0170/17

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Копія

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

Іменем України

Справа № 2а-11942/11/0170/17

12.06.12 м. Севастополь

Севастопольський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Щепанської О.А.,

суддів Кобаля М.І. ,

Омельченка В. А.

секретар судового засідання Міщенко М.М.

за участю сторін:

представника позивача, Товариства з обмеженою відповідальністю "Дайвіс"- Василенка Миколи Анатолійовича,

представник відповідача, Державної податкової інспекції у м.Алушті Автономної Республіки Крим- не з'явився,

розглянувши апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Алушті Автономної Республіки Крим Державної податкової служби на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим (суддя Папуша О.В.) від 23.02.2012 у справі № 2а-11942/11/0170/17

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Дайвіс" (вул. 15 Апреля, 4, м.Алушта, Автономна Республіка Крим, 98500)

до Державної податкової інспекції у м.Алушті Автономної Республіки Крим (вул. Леніна, 22-а, м. Алушта, Автономна Республіка Крим, 98500)

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 23.02.2012 адміністративний позов задоволено.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Алушті Автономної Республіки Крим від 27.04.2011 № 0000422301.

Стягнуто з Державного бюджету України на користь Товариство з обмеженою відповідальністю "Дайвіс" на відшкодування витрат зі сплати судового збору, за рахунок коштів виділених Державній податковій інспекції у м. Алушті Автономної Республіки Крим, - 3,40 грн.

Не погодившись з рішенням суду, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 23.02.2012 та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.

Доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що оскаржувана постанова прийнята з порушенням норм матеріального права, при неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи.

У судовому засіданні, призначеному до розгляду на 12.06.2012, представник позивача заперечував проти задоволення апеляційної скарги, просив рішення суду першої інстанції залишити без змін. Відповідач явку уповноважених представників в судове засідання не забезпечив, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином та своєчасно, про причини неявки суд не повідомив.

Згідно з ч. 4 ст. 196 КАС України неприбуття у судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.

Чинне законодавство не обмежує коло представників осіб, які беруть участь у справі, при апеляційному розгляді адміністративної справи.

На підставі та за правилами ст. 195 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи, встановила наступне.

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Дайвіс", звернувся до суду з позовом до Державної податкової інспекції у м.Алушті Автономної Республіки Крим про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.

Позов мотивовано тим, що оскаржене податкове повідомлення-рішення прийнято за необґрунтованих та безпідставних висновків акту перевірки, які також не відповідають дійсним обставинам та зроблені при довільному трактуванні контролюючим органом положень податкового законодавства.

Суд першої інстанції позовні вимоги задовольнив.

Судова колегія , вислухавши пояснення представника позивача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, відповідачем проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача щодо підтвердження господарських відносин із платником податків ТОВ "СФК Промстройторг" відомостей за січень 2011р., за результатами якої складено акт від 18.04.2011 № 477/23/30999380 (а.с.14-19).

Відповідно до висновків акту перевіркою встановлені порушення п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, а саме: ТОВ "Дайвіс" безпідставно віднесено до складу податкового кредиту суму ПДВ у розмірі 119255,01 грн., нараховану на вартість послуг отриманих від ТОВ "СФК "Промстройторг" в зв'язку з не підтвердженням факту придбання послуг при здійснення нікчемного правочину.

Висновок контролюючого органу щодо безпідставного віднесення до складу ТОВ "Дайвіс" податкового кредиту суми розміром 119255,01 грн. зроблено з підстав того, що повноважною особою відповідача, яка проводила перевірку, встановлено нікчемність господарських взаємовідносин ТОВ "Дайвіс" з його контрагентом ТОВ "СФК "Промстройторг" за операціями у січні 2011 року, через що усі оподатковані податком на додану вартість операції з купівлі-продажу за січень 2011 року мають ознаки нікчемності (а.с.17).

На підставі акту перевірки ДПІ у м. Алушті АР Крим було прийнято податкове повідомлення-рішення від 27.04.2011 № 0000422301, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем: податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) сумою 119255,01 грн., застосовано штрафні (фінансові) санкції (штрафи) розміром 1 грн. (а.с.22).

З матеріалів справи вбачається, що 08.10.2010 між ТОВ "Дайвіс" (замовник) та ТОВ "СФК "Промстройторг" (підрядник) було укладено договір підряду № 73, згідно якому в порядку і на умовах, викладених у вказаному договорі, Підрядник узяв на себе зобов'язання своїми силами і на свій ризик у строк до 31.01.2011 провести ремонтно-будівельні роботи в пансіонаті "Северная Двина" м. Алушта, у відповідності до затвердженого кошторису, відомості ресурсів, а Замовник узяв зобов'язання прийняти об'єкт та сплатити вартість виконаних робіт (а.с. 29-31).

Згідно до п.п. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового Кодексу України податковим кредитом є сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу -Податок на додану вартість.

Відповідно до п.198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст.193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Тобто необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні робіт сум податку на додану вартість є факт їх придбання з метою їх використання в господарській діяльності.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового Кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п. 201.11. ст. 201 цього Кодексу).

За змістом наведених норм наявність господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг), призначених для використання у власній господарській діяльності платника податків, які мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, є визначальною умовою для виникнення у платника податку права на формування податкового кредиту та права на бюджетне відшкодування податку на додану вартість.

При цьому згідно до ст.1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до п. 2.1. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88 (Положення №88), первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Відповідно до ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Судова колегія погоджується з судом першої інстанції, що документами первинного бухгалтерського обліку підтверджено отримання позивачем робіт від ТОВ "СФК "Промстройторг"; а також оплата цих робіт.

Відповідно до затверджених підсумкової відомості ресурсів (витрат -за фактом), довідки про вартість виконаних будівельних робіт (і витрат) за січень 2011 року, локального кошторису № 2-1-1, акту № 32 прийомки виконаних будівельних робіт за січень 2011 року (а.с.34-47), ТОВ "СФК Промстройторг" виставлено ТОВ "Дайвіс" рахунок-фактуру від 28.01.2011 загальною сумою ремонтно-будівельних робіт 715530,08 грн., з яких сума ПДВ складає 119255,01 грн. (а.с.32), надано податкову накладну від 28.01.2011 № 32 загальною сумою 715530,08 грн., з яких ПДВ сумою 119255,01 грн. (а.с.32,33). Платіжними дорученнями ТОВ "Дайвіс" перераховано на рахунок ТОВ "СФК Промстройторг" кошти (а.с.48-49, 75-80).

Відповідачем не встановлено факт того, що до податкового кредиту позивачем було включено суму податку на додану вартість, на підставі не існуючих податкових накладних, або які складені у не відповідності із вимогами чинного законодавства України, або по операціям, які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника. Більш того, будь-яких невідповідностей виписаних контрагентом позивача накладних вимогам, встановленим ст. 201 Податкового Кодексу України, Наказом ДПА України № 969 від 21.12.2010 відповідачем не вказано ні в запереченнях на позов, ні в апеляційній скарзі.

Відповідачем також не було надано ніяких доказів, які б свідчили про незвичність цін за спірними операціями, або про невідповідність господарських операцій цілям та завданням статутної діяльності позивача, незвичності цих операцій для осіб, які приймали в них участь, збитковості здійснених операцій або інших обставин, які б окремо або в сукупності могли б свідчити про їхню фіктивність, а також того, що вчинення зазначених операцій не було обумовлено розумними економічними причинами, а дії позивача були спрямовані на отримання необґрунтованої податкової вигоди.

Реальність здійснення господарських операцій підтверджено належним чином оформленими первинними документами, які є належними та достатніми доказами того, що господарські операції фактично відбулися

Як вбачається з акту перевірки, підставою для висновку податкового органу про завищення позивачем податкового кредиту є його формування за рахунок угоди з ТОВ "СФК Промстройторг", що носить ознаки нікчемності.

Посилання відповідача на нікчемність правочину між позивачем та ТОВ "СФК Промстройторг" обґрунтовано тим, що у ТОВ "СФК Промстройторг" відсутні необхідні умови для ведення господарської діяльності, відсутні основні фонди, технічний персонал, виробничі активи, складські приміщення, транспортні засоби, тобто згідно до ч. 1, 5 ст. 203, п. 1,2 ст. 215, ст. 228 Цивільного кодексу України, угоди укладені ТОВ "СФК Промстройторг" з контрагентами (покупцями та постачальниками) мають ознаки нікчемності

Згідно з ч.5 ст.203 Цивільного кодексу України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ст.215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ч. 1 ст.216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодуванні

Згідно ст. 228 ЦК України (на яку в акті перевірки посилається відповідач), правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. За частиною другою цієї статті правочин, що порушує публічний порядок, є нікчемним.

При цьому, згідно постанови Пленуму Верховного суду від 06.11.2009 №9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" при кваліфікації правочину за ст. 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Разом з тим, всупереч вимог ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України відповідачем не доведено наявність у позивача умислу на укладання правочинів з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, а тому вони не можуть розглядатися як нікчемні. Крім того, не доведено наявність інших підстав, передбачених законом, що вказують на неможливість включення позивачем податкових накладних, виписаних на його адресу, до складу податкового кредиту. При цьому вищенаведеним підтверджується, що позивач здійснював усі необхідні дії, спрямовані на виконання господарських правовідносин, маючи за мету здійснення господарських операцій з отримання робіт.

При цьому, чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит (бюджетне відшкодування) від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання, зокрема, тим, який був постачальником товарів (послуг), на вартість яких нарахований податок на додану вартість, що включений платником податку до податкового кредиту. Тобто, якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи.

Згідно п.п. 36.1, 36.5 ст. 36; п. 38.1 ст. 38, п. 44.1 ст. 44, п. 47.1 ст. 47, п. 49.2 ст. 49 ПК України, обчислення, декларування та \ або сплата суми податку та збору є персональним податковим обов'язком кожного окремого платника податків, який і несе відповідальність за невиконання або неналежне виконання податкового обов'язку. Тобто, платник податку несе самостійну відповідальність за порушення ним правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватись на третіх осіб, в тому числі і на його контрагентів.

Така позиція обґрунтована захистом прав добросовісних платників податків та принципом особистої відповідальності правопорушника за скоєне порушення вимог податкового законодавства.

Зазначене узгоджується із позицію, викладеною у постанові Верховного Суду України від 31.01.2011 у справі № 21-47а10, за позовом Закритого акціонерного товариства "Мукачівський лісокомбінат" до Мукачівської об'єднаної державної податкової інспекції в Закарпатській області, що є обов'язковою для всіх судів України, в силу положень ч. 1 ст. 244-2 КАС України. Крім того, ця позиція узгоджується із практикою Європейського суду з прав людини, яку суди повинні застосовувати як джерело права, відповідно до положень статті 17 Закону України від 23.02.2006 №3477-ІV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини".

Так, у справі "БУЛВЕС'АД проти Болгарії" (заява №3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22.01.2009 зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Правова оцінка, яку суд першої інстанції дав обставинам справи, не суперечить вимогам процесуального і матеріального права, а доводи апеляційної скарги щодо їх неправильного застосування є необґрунтованими.

Судове рішення є законним і обґрунтованим та не може бути скасовано з підстав, що наведені в апеляційній скарзі.

Все вищенаведене дає судовій колегії право для висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду першої інстанції - без змін.

Керуючись статтями 195, 198, 205, 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

1. Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Алушті Автономної Республіки Крим Державної податкової служби - залишити без задоволення.

2. Постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 23.02.2012 у справі № 2а-11942/11/0170/17 - залишити без змін .

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення згідно з частиною п'ятою статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Ухвалу може бути оскаржено в порядку статті 212 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою касаційна скарга на судові рішення подається безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, крім випадків, передбачених цим Кодексом, а в разі складення постанови в повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення постанови в повному обсязі.

Повний текст судового рішення виготовлений 18 червня 2012 р.

Головуючий суддя підпис О.А.Щепанська

Судді підпис М.І. Кобаль

підпис В.А.Омельченко

З оригіналом згідно

Головуючий суддя О.А.Щепанська