Постанова

від 19.06.2012 по справі 5024/2343/2011

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" червня 2012 р. Справа № 5024/2343/2011 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Плюшка І.А. -головуючого,

Дунаєвської Н.Г.,

Кочерової Н.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну

скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4

на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 21 лютого 2012 року

у справі № 5024/2343/2011

господарського суду Херсонської області

за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4

до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_5

про стягнення 1501967,38грн.

за участю представників

позивача -ОСОБА_6

відповідача -ОСОБА_7

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2011 року Фізична особа-підприємець ОСОБА_4 звернувся до господарського суду Херсонської області з позовом до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 про стягнення 1501967,38грн.

Рішенням господарського суду Херсонської області від 12 січня 2012 року (суддя Задорожна Н.О.) у справі №5024/2343/2011 позовні вимоги Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 задоволено у повному обсязі. Стягнуто з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 на користь Фізичної особи-підриємця ОСОБА_4 грошові кошти в сумі 1501967,38грн. та 30039,35грн. витрат по оплаті судового збору.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 21 лютого 2012 року (судді: Мишкіна М.А., Беляновський В.В., Будішевська Л.О.) рішення господарського суду Херсонської області від 12.01.2012р. скасовано та прийнято нове рішення, яким відмовлено позивачу у задоволенні позову, скасовано заходи забезпечення позову, що вжиті ухвалою господарського суду Херсонської області від 21.11.2011р. та стягнуто з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 15019,07 грн. судового збору.

Не погоджуючись з вищезазначеною постановою, Фізична особа-підприємець ОСОБА_4 звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою в якій просить постанову Одеського апеляційного господарського суду від 21.02.2012р. скасувати, а рішення господарського суду Херсонської області від 12.01.2012р. залишити без змін.

В обґрунтування зазначених вимог заявник касаційної скарги посилається на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 04.06.2007р. відповідно до договору оренди земельної ділянки Фізичній особі-підприємцю ОСОБА_5 було надано право користування земельною ділянкою площею 0,0812га, яка знаходиться у АДРЕСА_1, під будівництво універсального магазину з кафе, на підставі рішення Херсонської міської ради від 26.04.2007р. №400 .

26.02.2011р. Херсонською міською радою видане свідоцтво про право власності ОСОБА_5 на об'єкт нерухомого майна - універсальний магазин з кафе за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 1384,8кв.м., на підставі рішення виконавчого комітету від 20.09.2011р. №433.

27.09.2011р. здійснено державну реєстрацію права власності ОСОБА_5 на зазначений об'єкт нерухомого майна.

Крім того, господарськими судами також встановлено, що позивач та відповідач з 18.10.2002р. перебували у зареєстрованому шлюбі, який було розірвано рішенням Суворовського районного суду м. Херсона 26.03.2010р. та внаслідок чого між сторонами було укладено спірний договір №1 про розподіл майна.

Зі змісту п.2.2. договору №1 про поділ майна вбачається, що ОСОБА_5 зобов'язує ОСОБА_4 за його рахунок збудувати кафе, вивести цей об'єкт з іпотечного кредиту та ввести в експлуатацію та, в свою чергу, зобов'язується передати право власності на кафе ОСОБА_4 негайно після введення його в експлуатацію. ОСОБА_4 при цьому зобов'язався збудувати кафе, ввести його в експлуатацію та вивести з іпотечного кредиту.

Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України та ст. 174 Господарського кодексу України договір є підставою для виникнення цивільних прав і обов'язків (господарських зобов'язань).

Згідно з приписами ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, у якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь іншої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші), чи утриматися від виконання певних дій, а інша сторона має право вимагати виконання такого обов'язку.

Відповідно до ст. 175 Господарського кодексу України майнові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Статтею 182 Господарського кодексу України передбачено, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів. Частина 8 цієї статті регламентує - у разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся). Якщо одна із сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст. 639 Цивільного кодексу України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Таким чином, обґрунтованими є доводи заявника касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції безпідставно дійшов висновку, що укладений між Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_5. є протоколом про наміри, оскільки така позиція суду не узгоджується з вищезазначеною ст. 182 Господарського кодексу України, іншими нормами чинного в Україні законодавства та ґрунтується на припущеннях суду, що є порушенням норм процесуального права.

Необґрунтованим та таким, що спростовується матеріалами справи є також висновок апеляційного господарського суду про те, що відсутність у договорі про поділ майна дати його укладення, свідчить про те, що позивач не здійснював робіт з будівництва кафе у цокольному поверсі будівлі за адресою: АДРЕСА_1.

Натомість, господарськими судами під час розгляду справи достеменно не встановлено та не надано належної правової оцінки обставинам, за яких здійснювалось будівництво спірного об'єкту.

Судами попередніх інстанцій не було надано оцінки договору про спільну діяльність від 18.10.2007р. за умовами якого будівництво спірного об'єкту нерухомого майна повинно було здійснюватись Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_5 та фізичними особами - підприємцями ОСОБА_9 і ОСОБА_10. Крім того, суди не надали правової оцінки письмовим доказам, наявним у матеріалах справи стосовно здійснення позивачем та відповідачем будівельних робіт, зокрема проектно-кошторисній документації та актам виконаних будівельних робіт.

Господарським судам слід виходити з того, що рішення може ґрунтуватись лише на тих доказах, які були предметом дослідження і оцінки судом. При цьому необхідно мати на увазі, що згідно зі статтею 43 Господарського процесуального кодексу України наявні докази підлягають оцінці у їх сукупності, і жодний доказ не має для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, господарські суди повинні у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом.

Враховуючи зазначене, колегія суддів вважає, що судами першої та апеляційної інстанції надано неповну юридичну оцінку обставинам справи, порушено та неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим, здійснені ними висновки є передчасними.

Оскільки передбачені процесуальним законом межі перегляду справи у касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, рішення та постанова у справі підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до місцевого господарського суду.

Під час нового розгляду справи господарському суду слід взяти до уваги викладене у цій постанові, вжити всі передбачені законом заходи для всебічного, повного і об'єктивного встановлення обставин справи, прав і обов'язків сторін і в залежності від встановленого та у відповідності з чинним законодавством вирішити спір.

На підставі наведеного вище та керуючись ст.ст. 111 5 , 111 7 , 111 9 , 111 10 , 111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 задовольнити частково.

2. Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 21 лютого 2012 року та рішення господарського суду Херсонської області від 12 січня 2012 року скасувати.

3. Справу №5024/2343/2011 передати на новий розгляд до господарського суду Херсонської області.

Головуючий суддя І. А. Плюшко

Судді Н. Г. Дунаєвська

Н. О. Кочерова