Постанова

від 21.06.2012 по справі 5015/7291/11

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" червня 2012 р. Справа № 5015/7291/11

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого Грейц К.В., суддів :Бакуліної С.В., Мачульського Г.М. розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали касаційної скаргиЛьвівської міської ради на постановувід 08.02.2012 року Львівського апеляційного господарського суду у справі№ 5015/7291/11 господарського суду Львівської області за позовомАкціонерного товариства закритого типу "Львівський універмаг "На ринку" доЛьвівської міської ради за участю третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачаУправління комунальної власності Департаменту економічної політики Львівської міської ради провизнання недійсною ухвали Львівської міської ради від 29.09.2011р. № 753 в судовому засіданні взяли участь представники : від позивача: не з'явились від відповідача: від третьої особи:не з'явились не з'явились

В С Т А Н О В И В:

Рішенням Господарського суду Львівської області (суддя Матвіїв Р.І.) від 23.12.2011 року, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду (головуючий суддя -Юркевич М.В., судді -Кузь В.Л., Желік М.Б.) від 08.02.2012 року, у справі №5015/7291/11 позов задоволено; визнано недійсною ухвалу Львівської міської ради четвертої сесії шостого скликання від 29.09.2011 року №753 "Про розгляд протесту прокурора м. Львова від 30.08.2011 року № 61-2093-11"; стягнуто з Львівської міської ради на користь Акціонерного товариства закритого типу "Львівський Універмаг "На ринку" 941,00 грн. сплаченого державного мита.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати ухвалені по справі судові акти та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права.

Відзиву на касаційну скаргу позивач не надіслав.

Заслухавши пояснення по касаційній скарзі представника скаржника, який підтримав викладені в ній доводи, заперечення на касаційну скаргу представника позивача, перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в постанові апеляційного господарського суду, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Ухвалою Львівської міської ради третьої сесії шостого скликання від 30.06.2011 року №605 "Про затвердження переліку об'єктів комунальної власності м. Львова, що підлягають приватизації способом викупу", затверджено перелік об'єктів комунальної власності міста Львова, що підлягають приватизації способом викупу. Пунктом 26 переліку визначено об'єкт площею 1850,4 м. кв. по вул. Шевській, 1 у м. Львові як такий, що підлягає приватизації шляхом викупу за заявою позивача (АТЗТ "Львівський Універмаг "На ринку").

30.08.2011 року першим заступником прокурора м. Львова було внесено протест №61-2093 вих - 11 на пункт 26 додатку до ухвали Львівської міської від 30.06.2011 року №605, яким прокурор вимагав скасувати даний пункт додатку (переліку).

За результатами проведеної перевірки прокурором м. Львова було встановлено недотримання орендарем умов договору щодо своєчасності сплати орендної плати, а саме з'ясовано, що станом на 29.06.2011 року заборгованість позивача з орендної плати становить 576484,23 грн. А також, встановлено порушенням орендарем вимог ст.10 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" щодо укладення договору страхування.

За результатами розгляду протесту прокурора м. Львова від 30.08.2011 року №61-2093-11 ухвалою Львівської міської ради четвертої сесії шостого скликання від 29.09.2011 року №753 внесено зміни в додаток до ухвали Львівської міської ради від 30.06.2011 року №605, вилучивши з переліку пункт 26.

07.12.2011 року позивач - АТЗТ "Львівський Універмаг "На ринку" звернувся до Господарського суду Львівської області за захистом своїх прав, з позовними вимогами до Львівської міської ради про визнання недійсним акта органу місцевого самоврядування, а саме ухвали Львівської міської ради №753 від 29.09.2011 року "Про розгляд протесту прокурора м. Львова від 30.08.2011 року №61-2093-11".

Як на підставу своїх вимог позивач покликається на те, що оскаржена ухвала міської ради суперечить вимогам законодавства та порушує права останнього на приватизацію об'єкта нерухомого майна. Позивач також звертає увагу суду на те, що відповідач безпідставно пов'язує неналежне виконання орендарем умов договору оренди №Г-7308-9 від 20.10.2009 року, оскільки включення об'єкта до переліку об'єктів, що підлягають приватизації шляхом викупу, є окремим самостійним видом продажу об'єкта приватизації і такий вид продажу не пов'язаний з належним виконанням орендарем умов договору оренди. А неналежне виконання орендарем умов договору оренди щодо своєчасного та в повному обсязі внесення орендної плати і обов'язку орендаря укласти договір страхування об'єкта оренди, не має правовим наслідком втрати права позивача на приватизацію майна.

Господарські суди, виходячи із приписів ст. 24 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" та ст.ст.7, 8, 11 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", дійшли правомірного висновку про задоволення позовних вимог в повному обсязі з огляду на таке.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до умов договору оренди №Г-7308-9 від 20.10.2009 року, укладеного між Управлінням комунальної власності департаменту економічної політики Львівської міської ради та АТЗТ "Львівський універмаг "На ринку", позивач є орендарем об'єкта приватизації з правом першочергового викупу (п.4.2.5. договору оренди нерухомого майна №Г-7308-9 від 20.10.2009 року).

Правовий режим власності, порядок і умови набуття та припинення права власності, а також права володіння, користування та розпорядження майном визначаються законами. Одним із способів зміни форми власності є приватизація, в процесі якої відбувається відчуження на користь фізичних або юридичних осіб майна, що є державною чи комунальною власністю. Такий порядок відчуження майна передбачено зокрема Законом України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)".

Частиною першою статті 7 Законом України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" передбачено, що Фонд державного майна України, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, місцеві ради затверджують за поданням органів приватизації переліки об'єктів, які підлягають: продажу на аукціоні, за конкурсом, а також викупу.

Отже, право на приватизацію об'єкта у позивача забезпечено Законом України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" та договором оренди нерухомого майна №Г-7308-9 від 20.10.2009 року.

В силу положень даного закону таке право підлягає реалізації після включення об'єкта приватизації до одного з переліків, визначених у цьому законі. Ухвалою міської ради №605 було затверджено Перелік об'єктів комунальної власності міста Львова, що підлягають приватизації шляхом викупу, до якого було включено і об'єкт приватизації за адресою: м. Львів, вул. Шевська,1 загальною площею 1850,4 кв.м.

Таким чином, після прийняття даного рішення між відповідачем та позивачем виникли правовідносини з приводу приватизації об'єкта, а саме позивач набув права вимагати від відповідача реалізації свого права на приватизацію шляхом вчинення відповідних дій, передбачених в Законі України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)".

З моменту прийняття рішення про приватизацію підприємства, в силу приписів частини першої статті 8 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", здійснюється його підготовка до приватизації, яка включає в себе, зокрема, визначення органом приватизації ціни продажу об'єкта приватизації (а.с.73-74), погодження ціни продажу з постійною комісією комунального майна та власності та укладення договору купівлі-продажу. Відповідно до частини 2 статті 8 цього ж закону строк підготовки об'єкта малої приватизації до продажу не повинен перевищувати двох місяців з дня прийняття рішення про включення його до відповідного переліку об'єктів, що підлягають приватизації. А підготовка до приватизації здійснюється органами приватизації, яким, в розглядуваному випадку, є третя особа - Управління комунальної власності Департаменту економічної політики Львівської міської ради.

Оскаржена позивачем ухвала Львівської міської ради №753 була прийнята відповідачем за наслідками розгляду протесту прокурора м. Львова від 30.08.2011 року №61-2093вих-11, який вимагав виключення об'єкта приватизації з Переліку об'єктів комунальної власності міста Львова, що підлягають приватизації шляхом викупу, затвердженого ухвалою №605. При цьому, прокурор у своєму протесті звернув увагу міської ради на те, що приватизація у визначений відповідачем спосіб суперечить вимогам статті 7 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", статтям 10, 18 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", а також пункту 3.5 Програми приватизації майна комунальної власності м. Львова на 2009-2010 роки, затвердженої ухвалою Львівської міської ради №2453 від 05.03.2009 року (Програма приватизації).

Так, відповідно до статті 3.5 Програми приватизації, на яку покликається прокурор у своєму протесті, право на приватизацію способом викупу можуть отримати орендарі, які належно виконують умови, визначені договором оренди і законом України "Про оренду державного та комунального майна" (використання об'єкта оренди за цільовим призначенням, використання і збереження орендованого майна, запобігання його пошкодженню, псуванню, внесення орендної плати своєчасно та у повному обсязі і виконання інших договірних зобов'язань), своєчасно вчиняють необхідні дії для переукладення договорів оренди у разі закінчення строку дії договорів та внесення змін до нормативно-правових актів з питань оренди.

В той же час, статтею 3.6 Програми приватизації передбачено, що об'єкт оренди, що перебуває у користуванні орендаря, який неналежно виконує зобов'язання за договором оренди, може бути приватизований на конкурентних засадах на підставі відповідного рішення міської ради після припинення договору оренди у встановленому порядку.

Наведені норми Програми приватизації повинні тлумачитися комплексно і в поєднанні одна з одною. Тобто, необхідною передумовою для приватизації об'єкта, що перебуває в оренді, є припинення договору оренди. Однак, під час дії договору оренди відповідач вправі винести рішення про приватизацію об'єкта лише шляхом викупу орендарем.

Матеріалами справи встановлено, а сторонами протилежного не доведено, договір оренди об'єкта приватизації між позивачем та відповідачем, на момент прийняття оскарженого міської радою рішення, був чинним. А отже, як правильно дали правову оцінку господарські суди встановленим обставинам, відповідач при винесенні ухвали №753 не мав повноважень для вибору іншого способу приватизації об'єкта в силу приписів закону.

При винесенні оскарженої ухвали №753 відповідач керувався неналежним виконанням позивачем договору оренди об'єкта приватизації, що стало підставою для виключення п.26 з Переліку об'єктів, що підлягають приватизації.

Разом з тим, Конституційний Суд України у своєму рішенні від 13 грудня 2000 року у справі за конституційним зверненням Товариства покупців членів трудового колективу перукарні №163 "Черемшина" (м. Київ) щодо офіційного тлумачення окремих положень статті 7 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" звернув увагу на те, що відмова у приватизації можлива лише за наявності підстав, вичерпний перелік яких передбачений у статті 7 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)". Доцільність застосування того чи іншого способу приватизації визначається органом приватизації самостійно, окрім випадків, визначених законами.

Таким чином, Конституційний Суд встановив, що серед підстав для відмови в приватизації відсутня така підстава, як неналежне виконання договору оренди об'єкта приватизації.

Відтак, апеляційним судом правомірно не прийняті до уваги доводи відповідача про те, що у позивача відсутнє переважне право на приватизацію вказаного об'єкта шляхом викупу з огляду на ті обставини, що позивачем не належним чином виконувались умови договору оренди.

Судова колегія Львівського апеляційного господарського суду також правомірно звернула увагу на те, що в силу приписів частини 3 статті 24 закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України.

В силу приписів ч.10 ст.59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Відповідно до ч.1 ст.21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення, в зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі.

В силу приписів ч.9 ст.59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" рішення виконавчого комітету ради з питань, віднесених до власної компетенції виконавчих органів ради, можуть бути скасовані відповідною радою.

Наведена норма статті закріплює за органами місцевого самоврядування право на зміну та скасування власних рішень віднесених до власної компетенції. Разом з тим, жодний закон чи нормативно-правовий акт не наділяє органи місцевого самоврядування компетенцією чи правом позбавляти юридичних чи фізичних осіб шляхом прийняття відповідного рішення суб'єктивного права щодо майна, оскільки такою компетенцією наділений виключно суд.

Так, в пункті 5 рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Харківської міської ради щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 19, статті 144 Конституції України, статті 25, частини чотирнадцятої статті 46, частин першої, десятої статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні"(справа про скасування актів органів місцевого самоврядування) від 16 квітня 2009 року (справа №1-9/2009) зазначено, що зі змісту частини другої статті 144 Конституції України та частини десятої статті 59 Закону вбачається, що рішення органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб з мотивів невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними з ініціативи заінтересованих осіб судом загальної юрисдикції, тобто в судовому порядку. Однак, як вважає Конституційний Суд України, це не позбавляє орган місцевого самоврядування права за власною ініціативою або ініціативою інших заінтересованих осіб змінити чи скасувати прийнятий ним правовий акт (у тому числі і з мотивів невідповідності Конституції чи законам України).

Конституційний Суд України зазначає, що в Конституції України закріплено принцип, за яким права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність (стаття 3). Органи місцевого самоврядування є відповідальними за свою діяльність перед юридичними і фізичними особами (стаття 74 Закону). Таким чином, органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб'єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення. Це є "гарантією стабільності суспільних відносин" між органами місцевого самоврядування і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього рішення.

З огляду на наведене касаційна інстанція вважає неправомірними доводи касаційної скарги стосовно того, що орган місцевого самоврядування вправі приймати рішення щодо зміни або припинення раніше встановленого права. Оскаржувана ухвала міської ради №753, яка є актом індивідуально-правового характеру, винесена без наявності для цього, передбачених законом підстав та компетенції, а також спрямована на порушення прав позивача щодо приватизації об'єкта нерухомого майна шляхом його викупу.

Доводи касаційної скарги стосовно непідвідомчості даної справи господарським судам є помилковими, оскільки в силу приписів п.1 ч.1 ст.12 ГПК України господарським судам підвідомчі, зокрема, справи у спорах щодо приватизації майна, крім спорів про приватизацію державного житлового фонду.

Беручи до уваги все наведене та вимоги чинного законодавства в їх сукупності, колегія суддів не вбачає підстав для скасування постанови Львівського апеляційного господарського суду.

Керуючись ст.ст. 111 5 , 111 7 , 111 8 , п.1 ч.1 ст.111 9 , ст.111 11 ГПК України, Вищий господарський суд України ,-

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Львівської міської ради на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 08.02.2012 року у справі № 5015/7291/11 залишити без задоволення, а постанову Львівського апеляційного господарського суду від 08.02.2012 року у справі №5015/7291/11 -без змін.

Головуючий-суддя К.Грейц С у д д і С.Бакуліна Г.Мачульський