Постанова

від 21.06.2012 по справі 7/5005/3489/2012

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21.06.2012 року Справа № 7/5005/3489/2012

Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів : головуючого судді Широбокової Л.П. - доповідача

суддів: Пруднікова В.В., Орєшкіної Е.В.

при секретарі судового засідання Єрьоміній К.В.

За участю представників сторін:

від позивача : ОСОБА_1, представник, дов. №б/н від 21.03.2012р.;

ОСОБА_2, представник, дов. №б/н від 21.03.2012р.;

від відповідача : ОСОБА_3, представник, дов. №б/н від 12.08.2011р.;

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Магнат Сервіс", м. Дніпропетровськ на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 10.05.2012р . у справі №7/5005/3489/2012

за позовом Публічного акціонерного товариства

"Охтирський пивоварний завод", м. Охтирка Сумської області

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Магнат Сервіс",

м. Дніпропетровськ

про стягнення 33 447, 68 грн

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 10.05.2012р. (суддя Коваль Л.А.) позов Публічного акціонерного товариства "Охтирський пивоварний завод" задоволено в повному обсязі. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Магнат Сервіс" на користь Публічного акціонерного товариства "Охтирський пивоварний завод" в якості відшкодування вартості отриманої на зберігання та неповернутої продукції - 33 145,28 грн, тари -302,40 грн, витрати на оплату судового збору у сумі 1 609,50 грн . Рішення мотивоване порушенням відповідачем зобов'язань за договором та відсутністю доказів того, що передана на зберігання продукція наявна у відповідача на час розгляду справи.

Не погодившись із зазначеним рішенням, ТОВ "Магнат Сервіс" звернулось з апеляційною скаргою, в якій просить зазначене рішення суду скасувати, як прийняте з порушенням норм матеріального права при неповному з`ясуванні всіх обставин справи. В обґрунтування апеляційної скарги посилається на те, що місцевий господарський суд не звернув уваги на положення ст. 197 Господарського кодексу України та ст. 948 Цивільного кодексу України, згідно яких Позивач зобов`язаний був забрати товар та тару після закінчення строку зберігання за місцем знаходження відповідача, оскільки договором не визначено місце повернення зберігачем прийнятих на зберігання продукції і тари. Втім, Позивач товар та тару не забрав, із відповідними вимогами не звертався, що є наслідком необґрунтованості та передчасності його позовних вимог. Крім того, Позивачем не надано суду доказів псування чи знищення продукції або зворотної тари за місцем відповідального зберігання з вини Відповідача, та судом не встановлено у повній мірі складу цивільного правопорушення для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування збитків.

Представник апелянта в судовому засіданні доводи апеляційної скарги підтримав, просив апеляційну скаргу задовольнити, рішення скасувати, в позові відмовити.

Позивач проти скарги заперечив, мотивуючи свою позицію тим, що неодноразово звертався до Відповідача за отриманням товару зі зберігання, що підтверджується посвідченням про відрядження ОСОБА_4 № НОМЕР_1 від 29.08.2011р. та його звітом про відрядження від 30.08.2011р., втім, Відповідач до складу представників Позивача не допустив, ніякої інформації про товар не надав, мотивуючи свою відмову відсутністю дирек-тора. За таких обставин Позивач на даний час не володіє ніякою інфор-мацією про реалізацію товару або наявність його на складі, Відповідачем не надано жодних доказів на підтвердження своєї позиції. Крім того вказує, що термін придатності продукції до вживання складає 90 діб та він збігається з кінцевим терміном реалізації -22.06.2011р. Після цієї дати продукція псується та стає непридатною до вживання. З огляду на це Позивач просить повернути саме вартість поставленої продукції та тари, оскільки товар при його наявності на складі вже є непридатним.

Представники позивача в судовому засіданні просили в задоволенні апеляційної скарги відмовити, рішення суду залишити в силі.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення господарським судом обставин справи та правильність їх юридичної оцінки, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне.

Із матеріалів справи вбачається, що 23.05.2011р. Публічне акціонерне товариство "Охтирський пивоварний завод" -продавець (надалі Позивач) та Товариство з обмеженою відповідальністю "Магнат Сервіс" -покупець (надалі Відповідач) уклали договір купівлі-продажу продукції № 9 (надалі договір-1), за умовами якого (пункт 1 розділу 1) Позивач зобов'язався виготовляти і продавати продукцію: пиво та безалкогольні напої, а Відповідач -оплачувати цю продукцію та своєчасно приймати її на умовах даного договору. Відвантаження продукції проводиться на підставі попередньої оплати. При відвантаженні продукції без попередньої оплати покупець зобов'язується протягом трьох календарних днів повністю оплатити отриману продукцію. Умовами договору купівлі-продажу продукції врегульовані питання щодо тари, яка використовується при поставці продукції. Так, відповідно до умов договору тарою є ящики, пляшки, піддони, кеги. Вартість тари визначається прейскурантом. Вартість тари зазначається в товарно-транспортних накладних. Тара є зворотною. Повернення тари здійснюється по ретуру при завезенні продукції або покупцем самостійно. Доставка продукції покупцю здійснюється при наявності відповідної тари на ретур. Покупець зобов'язаний повертати продавцю 100% зворотної тари від поставленої кількості.

Крім того, 23.05.2011р. між позивачем та відповідачем був укладений договір відповідального зберігання продукції та тари Позивача (надалі договір-2) строком дії в один рік з часу його укладення з наступною його пролонгацією на новий річний термін при відсутності письмових заперечень сторін та з правом позивача дострокового розірвання договору з умовою письмового повідомлення про це за три дні (п.6 договору-2).

Відповідно до п. 1.1. договору-2 для оптимізації реалізації продукції позивача та діяльності відповідача сторони домовились здійснювати спільні дії, а саме: позивач постачає свою зворотну тару (піддони) та продукцію свого виробництва: безалкогольні напої на склад відповідача за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Героїв Сталінграду, буд. 151-а для її подальшого відповідального зберігання, а відповідач здійснює відповідальне зберігання тари і продукції в узгоджені терміни на умовах даного договору. Відпові-дачу надається право подальшого продажу прийнятої на зберігання продук-ції тільки на умовах, що вказані в даному договорі. Кількість, номенк-латура, якість, вартість, періодичність поставок, терміни зберігання та інші характеристики продукції та кількість тари, що постачаються на зберігання, визначаються в товарно-транспортній накладній (п. 1.2. договору-2).

На виконання умов договору зберігання відповідно до товарно-транспортної накладної №139078/2 від 22.06.2011р. та акту передачі продукції та тари на відповідальне зберігання №139078/2 від 22.06.2011р. позивач передав відповідачу наступну продукцію (безалкогольні напої): "Живчик з соком яблука" 2л ПЕТ у кількості одиниць - 9 600, дати розливу 17.06.2011р., 22.06.2011р., 16.06.2011р., по ціні за одиницю без ПДВ -4, 71 грн, на загальну суму без ПДВ 45 216, 00 грн, а також зворотну тару -піддон фірмовий, піддон фірмовий маркірований у загальній кількості 20 штук, по ціні без ПДВ - 42, 00 грн на загальну суму без ПДВ - 840, 00 грн. Відповідач в свою чергу прийняв вказану продукцію на зберігання, що підтверджуються підписом повноважної особи на підставі договору про повну індивідуальну матеріальну відповідальність від 23.05.2011р. та доповнення № 1 до договору -1

Відповідно до п.1.4. договору зберігання термін зберігання відповідачем переданої на зберігання продукції, не повинен перевищувати термінів реалізації цієї продукції, який відповідно до посвідчення якості до товарно-транспортної накладної № 139078/2 від 22.06.2011р. становить 90 діб; для тари обмеження терміну зберігання сторони не передбачають. При зберіганні продукції відповідач зобов'язаний в письмовій формі повідомити позивача про закінчення терміну реалізації не пізніше дня, коли до закінчення терміну реалізації залишиться половина терміну зберігання по конкретній асортиментній одиниці продукції.

Таким чином відповідач отримав право реалізовувати продукцію позивача, яка передана на зберігання, (дане його право також узгоджене сторонами у п. 2.1.5. договору -2).

Разом з отриманням права реалізації продукції, що зберігається, відповідач зобов'язався надавати позивачу повну інформацію про перебіг реалізації продукції та про запас продукції та тари на складі. Окрім того, договір зберігання встановлює обов'язок відповідача щомісяця до 03 числа поточного місяця подавати письмово позивачу звіт про кількість продукції та тари на складі та терміни реалізації продукції, а також в письмовій формі повідомити позивача про закінчення терміну реалізації не пізніше дня, коли до закінчення терміну реалізації залишиться половина терміну зберігання по конкретній асортиментній одиниці продукції.

Доказів виконання вказаних умов договору Відповідачем не було надано ні суду першої інстанції, ні при апеляційному розгляді справи.

14.09.2011р. позивач направив відповідачу за його місцезнаходженням телеграму, в якій просив терміново повернути надану на зберігання продукцію або сплатити її вартість згідно умов договору. Телеграму відповідач не отримав з причини незнаходження за вказаною в ній адресою.

06.10.2011р. позивач направив відповідачу претензію № 01-03/1767, в якій зазначив, що останній термін реалізації продукції закінчився 22.09.2011р. Враховуючи те, що відповідач не виконав вимогу позивача щодо повернення або оплати вартості відвантаженої на зберігання продукції та тари, на підставі п. 6.2. договору зберігання позивач повідомив відповідача про дострокове припинення цього договору з 10.10.2011р., а також на підставі п. 9.1. договору зберігання заявив вимогу відшкодувати вартість продукції у сумі 34 145,28 грн. та вартість тари у сумі 1 260,00 грн. Відправлення претензії підтверджується фіскальним чеком поштового відділення № 5910 від 06.10.2011р.

Відповідач товар, тару або їх вартість не повернув, на час подачі позову (з врахуванням заяви про зменшення позовних вимог) вартість продукції, що залишилася на зберіганні складала - 33 145,28 грн, вартість тари -302,40 грн, що і є предметом спору в цій справі. Вказана вартість підтверджується розрахунком позивача станом на 10.05.2012р. (а.с. 37-39 т.1), неспростована та не оспорюється відповідачем.

За договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності (ч. 1 ст. 936 Цивільного кодексу України).

Згідно зі ст. 938 ЦК України зберігач зобов'язаний зберігати річ протягом строку, встановленого у договорі зберігання. Якщо строк зберігання у дого-ворі зберігання не встановлений і не може бути визначений виходячи з його умов, зберігач зобов'язаний зберігати річ до пред'явлення поклажодавцем вимоги про її повернення. Якщо строк зберігання речі визначений моментом пред'явлення поклажодавцем вимоги про її повернення, зберігач має право зі спливом звичайного за цих обставин строку зберігання вимагати від поклажодавця забрати цю річ в розумний строк.

Статтями 948, 950 Цивільного кодексу України передбачено, що покла-жодавець зобов'язаний забрати річ від зберігача після закінчення строку зберігання, а зберігач зобов'язаний повернути поклажодавцеві річ, яка була передана на зберігання, або відповідну кількість речей такого самого роду та такої самої якості ( ч.1 ст. 949 Цивільного кодексу України). За втрату (нестачу) або пошкодження речі, прийнятої на зберігання, зберігач відповідає на загальних підставах.

Так згідно п. 9.1. договору-2 при псуванні продукції та тари, порушенні термінів реалізації продукції, втраті продукції та тари, знищенні продукції та тари, які передані на зберігання, по вині зберігача, зберігач зобов'язаний відшкодовувати вартість продукції та тари та відшкодувати всі спричинені своєю діяльністю або бездіяльністю збитки та упущену вигоду позивачу.

За приписами ст. 224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Враховуючи встановлені обставини справи; недоведеність відповідачем наявності у нього залишку продукції та тари, переданих на зберігання; подані Позивачем докази, в тому числі і під час розгляду апеляційної скарги щодо відряджень представників до складу Відповідача для повернення товару, тари, що знаходиться на зберіганні та їх результат; з урахуванням того, що термін придатності товару сплив ще 22.09.2011р., а Відповідач ухилявся від виконання своїх зобов`язань за договором, колегія суддів доходить до висновку, що підстави вважати наявними на складі у Відповідача спірних товару та тари відсутні.

З огляду на це, апеляційний господарський суд вважає правомірною позицію суду першої інстанції щодо стягнення з відповідача вартості отриманої на зберігання та неповернутої продукції і тари.

Щодо доводів апеляційної скарги слід зазначити наступне. Твердження відповідача про те, що позивач не вимагав та не звертався до нього за отриманням майна, спростовано встановленими судом фактами направле-ння відповідачу претензії саме за його місцезнаходженням відповідно до ЄДРПОУ та направленням представників, що підтверджується відмітками відповідача на посвідченнях про відрядження від 30.08.2011р., але доказів передачі позивачу товару та тари відповідачем не надано, як не надано доказів наявності у нього цього товару, в тому числі і при розгляді апеляційної скарги. Тому, доводи відповідача щодо передчасності вимог про стягнення збитків, правомірно відхилені судом першої інстанції і відхиляються колегією суддів при апеляційному розгляді справи.

Зважаючи на встановлені обставини, судом першої інстанції правомірно задоволені позовні вимоги, відсутні підстави для скасування чи зміни рішення суду відповідно до ст. 104 Господарського процесуального кодексу України та в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по апеляційній скарзі покладаються на відповідача в сумі, що підлягала сплаті за подачу апеляційної скарги (виходячи із характеру та суми позову) -804,75 грн. Оскільки відповідно до квитанції № 50028 від 24.05.2012р. відповідачем за подачу апеляційної скарги сплачено 1610,0 грн, то на підставі п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про судовий збір" зайво сплачений позивачем судовий збір у сумі 805,25 грн підлягає поверненню відповідачу.

Керуючись ст. ст. 49, 79, 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд -

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Магнат Сервіс", м. Дніпропетровськ залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 10.05.2012р . у справі № 7/5005/3489/2012 залишити без змін.

Повернути Товариству з обмеженою відповідальністю "Магнат Сервіс" судовий збір у сумі 805,25 грн, про що винести ухвалу.

Постанова може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого господарського суду України протягом двадцятиденного строку з дати її прийняття.

Головуючий суддя Л.П. Широбокова

Суддя В.В. Прудніков

Суддя Е. В. Орєшкіна

Повний текст постанови складено 25.06.2012р.