Постанова

від 20.06.2012 по справі 5015/884/12

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

20.06.12 Справа № 5015/884/12

ПОСТАНОВА

м.Львів

Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії:

Головуючого судді - Галушко Н.А.

суддів: Краєвської М.В.

Орищин Г.В.

розглянув апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю (далі ТОВ) "Українська ізоляторна компанія", м.Львів б/н б/д (Вх.№ ЛАГС 876 від 10.05.2012 р.)

на рішення господарського суду Львівської області від 26.04.2012р.

у справі № 5015/884/12

за позовом: товариства з обмеженою відповідальністю (далі ТОВ) "Компанія "Сервіс-Інвест", м.Донецьк

до відповідача: ТОВ "Українська ізоляторна компанія", м.Львів

про стягнення 100 501, 20 грн

За участю представників сторін:

від позивача: не з'явився

від відповідача: не з'явився

Сторони належним чином повідомлені про день та час слухання справи, проте явку своїх представників в судове засідання не забезпечили. Неявка представників сторін в судове засідання не перешкоджає розгляду апеляційної скарги по суті, справа розглядається за наявними в ній матеріалами без участі сторін.

Рішенням господарського суду Львівської області від 26.04.2012 р. позов задоволено частково. Стягнено з ТОВ «Українська ізоляторна компанія»на користь ТОВ «Сервіс -Інвест»55'834,00грн. -штрафних санкцій, 2'010,02 грн. -судового збору. В частині стягнення з відповідача штрафних санкцій в сумі 44'667,20 грн. відмовлено.

ТОВ «Українська ізоляторна компанія»подано апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення господарського суду Львівської області та відмовити у задоволенні позову повністю. Зокрема, скаржник в своїй апеляційній скарзі зазначає, що судом першої інстанції не застосовано ст.614 ЦК України, згідно якої особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Крім цього, відповідач вказує, що листом № 5 від 25.01.2011 р. повідомив позивача про затримання товару митними органами та непроведення митного оформлення вантажу, а також запропонував розірвати договір.

ТОВ "Компанія "Сервіс-Інвест", м.Донецьк подано відзив на апеляційну скаргу, в якому просить відмовити ТОВ «Українська ізоляторна компанія»у задоволенні апеляційної скарги та залишити рішення господарського суду без змін.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши наявні матеріали справи, суд апеляційної інстанції встановив наступне.

Між ТОВ "Українська ізоляторна компанія", м.Львів та ТОВ "Компанія "Сервіс-Інвест", м.Донецьк 14.12.2010 р. був укладений договір №12142П/2010. За умовами якого постачальник (відповідач) зобов'язується поставити у власність покупця продукцію в асортименті, кількості, в термін, за ціною і з якісними характеристиками, узгодженими сторонами умовами дійсного договору і специфікацією, що є невід'ємною частиною Договору.

Відповідно до п. 1.2. Договору покупець (позивач) зобов'язується прийняти і своєчасно оплатити продукцію, що постачається в його власність, згідно з умовами цього Договору.

Відповідно до Специфікації від 10.01.2011 р. до Договору, вартість продукції, яка зазначена у Специфікації (1,2,3,4,5,6,7 -партії), складає 76'945,80 грн. з ПДВ. В пункті 6 Специфікації визначено, що термін постачання продукції, що зазначена в цій Специфікації -14 календарних днів з дня отримання постачальником від покупця письмового замовлення на поставку відповідної партії продукції.

Так, 14.03.2011 р., 20.04.2011 р. та 15.06.2011 р. позивачем було направлено відповідачу письмові повідомлення на поставку продукції (партії № 1, №2, №3, № 4, №5).

Згідно з Договором та Специфікацією від 10.01.2011 р. вартість непоставленої продукції (партії № 1, №2, №3, № 4, №5), поставку якої відповідач мав здійснити на виконання п. 6 Специфікації, замовлень надісланих позивачем, з урахуванням ПДВ складає 55'834,00 грн.

Як встановлено судом першої інстанції, відповідно до п. 6.2. Договору у випадку непоставки продукції в терміни, зазначені в Специфікації, постачальник сплачує покупцеві штрафну санкцію у розмірі 1% від вартості продукції за кожний день прострочення поставки, а також відшкодовує всі збитки, заподіяні покупцеві внаслідок неналежного виконання своїх зобов'язань за Договором.

Згідно з п. 7.1. Договору сторони звільняються від відповідальності за невиконання або неналежне виконання своїх зобов'язань за цим Договором, якщо це з'явилося внаслідок обставин нездоланного характеру, що не залежить від волі сторін і безпосередньо впливають на виконання Договору, на час дії таких обставин.

У відповідності до п. 7.2. Договору сторона, для якої склалася неможливість виконання зобов'язань за цим Договором на умовах, передбачених п. 7.1. Договору, зобов'язана в термін не більше 5 календарних днів письмово сповістити іншу сторону з додаванням відповідного підтвердження, виданого Торгово-промисловою палатою України.

Як вбачається з п. 8.2. Договору у випадку прострочення постачальником строку поставки продукції, та/або своїх зобов'язань згідно п. 2.3. цього Договору більше, ніж на 15 робочих днів, та/або у випадку, якщо постачальник допустив істотні відхилення від умов Договору, у тому числі, але не виключно, поставку неякісної та/або некомплектної продукції, покупець має право відмовитись від виконання своїх зобов'язань за Договором та розірвати Договір в односторонньому порядку, повідомивши про це в письмовій формі постачальника не пізніше наступного робочого дня з дня прийняття покупцем рішення про розірвання Договору. Пунктом 8.2. Договору передбачено право дострокового одностороннього розірвання Договору виключно покупцем.

Згідно з п. 8.3. Договору, в інших, не передбачених п. 8.2. Договору випадках, дострокове розірвання Договору допускається тільки за згодою обох сторін або у випадках, передбачених законами України.

Відтак, вищезазначений Договір поставки між сторонами дійсний та зобов'язання за ним відповідачем не виконані.

Проаналізувавши матеріали справи, дослідивши докази, судова колегія вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до ст.193 ГК України , ст.ст. 526, 530 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до закону, умов договору, інших правових актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно до ст.612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

У апеляційній скарзі, скаржник зазначив, що відповідно до ч. 1 ст. 617 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

Разом з тим, як вказує сам відповідач та встановлено судом першої інстанції порушення відповідачем зобов'язань сталось саме внаслідок дії митних органів.

В свою чергу, відповідачем не надано належних доказів про належне виконання умов договору у випадку неможливості виконання зобов'язання, тобто повідомлення іншу сторону з додаванням відповідного підтвердження, виданого Торгово-промисловою палатою України в термін не більше 5 календарних днів.

Слід зазначити, що згідно з ч. 2 ст. 193 ГК України порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до ч. 4 ст. 231 ГК України штрафні санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Разом з тим, апеляційний господарський суд вважає за доцільне звернути увагу на наступне.

Скаржник в своїй апеляційній скарзі посилаючись на ст.551 ЦК України, відповідно до якої, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення, просить суд відмовити у задоволенні позову повністю.

В свою чергу, вартість непоставленої продукції, згідно Специфікації, з урахуванням ПДВ складає 55'834,00 грн. Розмір штрафних санкцій заявлений позивачем становить 100'501,20 грн.

Таким чином, місцевий господарський суд, користуючись правом наданим згідно вищезазначеної статті та враховуючи, що відповідач є малим підприємством, стягнення штрафних санкцій спричинить фактичне припинення його діяльності, а також те, що відповідач повідомляв позивача листом №5 від 25.01.2011 р про неможливість виконання зобов'язання в строк, та просив розірвати Договір, у зв'язку із затриманням товару митними органами, зменшив розмір штрафних санкцій до 55 834, 00 грн.

З огляду на вищевикладене, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про зменшення штрафних санкцій.

Згідно із ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до абзацу 2 ст. 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно ст.43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Скаржником не подано суду достатніх та допустимих доказів, які б підтверджували вимоги, заявлені в апеляційній скарзі.

За таких обставин, апеляційний господарський суд прийшов до висновку про те, що рішення прийняте із дотриманням норм законодавства та у відповідності до обставин справи, а тому підстав для його зміни чи скасування колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 ГПК України, -

Львівський апеляційний господарський суд П О С Т А Н О В И В:

1. Рішення господарського суду Львівської області від 26.04.2012р. у справі № 5015/884/12 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.

3. Справу направити у господарський суд Львівської області.

Повний текст постанови

виготовлено 27.06.2012 р.

Головуючий-суддя Галушко Н.А

Суддя Краєвська М.В.

Суддя Орищин Г.В.