Постанова

від 24.04.2012 по справі 2а-9896/11/2070

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 квітня 2012 р. Справа № 2а-9896/11/2070

Колегія суддів у складі:

Головуючий суддя Філатов Ю.М.,

Суддя Водолажська Н.С., Суддя Тацій Л.В.

при секретарі Коцура Т.А.

за участю:

представника відповідача -Зеленохатова Н.В.

представника відповідача -Соколова О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «НПО Світ органічних біотехнологій «Біосвіт»на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 21.12.2011р. по справі № 2а-9896/11/2070

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «НПО Світ органічних біотехнологій «Біосвіт»

до Куп'янської об'єднаної державної податкової інспекції у Харківській області

про скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, ТОВ «НПО Світ органічних біотехнологій «Біосвіт», звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просив скасувати податкові повідомлення-рішення Куп'янської ОДПІ від 17.05.11 р. № 0000142310 та № 0000152310.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 21.12.11 р. по справі № 2а-9896/11/2070 в задоволенні позову було відмовлено.

Позивач не погодився з рішенням суду першої інстанції та подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 21.12.11 р. по справі № 2а-9896/11/2070 та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального законодавства з мотивів, наведених в апеляційній скарзі.

Відповідач письмові заперечення на апеляційну скаргу не надав.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши постанову суду, дослідивши доводи апеляційної скарги та пояснення представників відповідача у судовому засіданні, колегія суддів дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що на підставі направлення № 248 від 31.03.11 р., виданого Куп'янською ОДПІ, згідно із п. 77.1 ст. 77 ПК України та відповідно наказу Куп'янської ОДПІ № 39 від 17.01.11 р. проведена планова виїзна документальна перевірка ТОВ «НПО Світ органічних біотехнологій «Біосвіт»з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 21.05.09 р. по 30.09.10 р. та іншого законодавства за цей період.

Підставою для прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень є акт № 464/23-36419280 від 28.04.11 р., в якому встановлено порушення вимог п. 5.1, п. 5.2.1 ст. 5, п. 11.2.1 ст. 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого занижений податок на прибуток за перевіряємий період з 21.05.09 р. по 30.09.10 р. на загальну суму 197652,0 грн., в т.ч. у IV кварталі 2009 р. на 10500,0 грн., в І кварталі 2010 р. на 55800,0 грн., в II кварталі 2010 р. на 131352,0 грн.; п 7.2.1, п 7.4.5 ст. 7 Закону України «Про ПДВ», в результаті чого занижений ПДВ за перевіряємий період з 21.05.09 р. по 30.09.10 р. на загальну суму 53040,0 грн., в тому числі у вересні 2009 р. на суму 6432,0 грн., у жовтні 2009 р. на суму 1968,0 грн., у січні 2010 р. на суму 8994,0 грн., у березні 2010 р. на суму 35646,0 грн.

Позивач скористався правом адміністративного оскарження податкових повідомлень-рішень та оскаржив їх до ДПА у Харківській області.

Рішенням ДПА у Харківській області № 3258/10/25-203 від 19.07.11 р. скарга ТОВ «НПО Світ органічних біотехнологій «Біосвіт»залишена без задоволення, а оскаржувані позивачем податкові повідомлення-рішення залишені без змін.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції дійшов до висновку, що ТОВ «НПО Світ органічних біотехнологій «Біосвіт»не надані заявки і специфікації до договорів, які є невід'ємною частиною договорів, не надані ТТН на всі поставки, не надані докази наявності складських приміщень для зберігання придбаного товару, докази того, що у штаті є вантажники, які відвантажували товар та докази щодо обліку товарів на складі, а тому визнав наявними порушення, встановлені в ході проведення перевірки позивача, та дійшов висновку про правомірність визначення податкового зобов'язання по податку на прибуток в сумі 197653,0 грн. та застосування штрафних санкцій в розмірі 49413,25 грн., визначення податкового зобов'язання по ПДВ в сумі 53040,0 грн. та застосування штрафних санкцій в розмірі 13260,0 грн.

Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду, на наступне.

Приймаючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції зазначив, що в ході проведення перевірки встановлені взаємовідносини перевіряємого підприємства з суб'єктами господарювання, які мають ознаки фіктивності, а саме: до складу податкового кредиту віднесено суми ПДВ по операціям з ТОВ «Українська фінансова компанія - АРІЄС»(код ЄДРПОУ 33122520) у січні 2010 р. ПДВ в сумі 2634,0 грн., у березні 2010 р. ПДВ в сумі 10750,0 грн., у квітні 2010 р. ПДВ в сумі 17080,0 грн. Згідно довідки з ЄДР юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців ТОВ «Українська фінансова компанія - АРІЄС»проведений запис - 30.11.09 р. Внесення інформації щодо відсутності юридичної особи за вказаною адресою. Місцезнаходження: м. Харків, вул. Північна, будинок 4.

Таким чином, суд першої інстанції зробив висновок про те, що місце укладання договору поставки № 1/01 від 20.01.10 р. (м. Харків) та поставка товару на умовах ЕХW суперечить даним довідки з ЄДР юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, згідно якої ТОВ «Українська фінансова компанія -АРІЄС»з 30.11.09 р. відсутнє за юридичною адресою, тобто в період проведення операцій із ТОВ «НПО Світ органічних біотехнологій «Біосвіт»ТОВ «Українська фінансова компанія -АРІЄС»не знаходилось за юридичною адресою.

В податкових накладних № 18.001 від 28.01.10 р. на суму 2634,0 грн., № 48.001 від 10.03.10 р. на суму 10750,0 грн., № 75.001 від 16.04.10 р. на суму 17080,0 грн. вказане місцезнаходження ТОВ «Українська фінансова компанія -АРІЄС»: м. Харків, вул. Північна, будинок 4, хоча в період виконання договору ТОВ «Українська фінансова компанія -АРІЄС»не знаходилось за юридичною адресою.

На підставі цього судом першої інстанції зроблений висновок про те, що ТОВ «НПО Світ органічних біотехнологій «Біосвіт»на порушення п. 7.2.1 ст. 7 Закону України «Про ПДВ»віднесені до складу податкового кредиту суми ПДВ по податкових накладних, виписаних із наступним порушенням: вказане місце розташування юридичної особи - постачальника, яке не відповідає дійсності.

На підтвердження вказаного висновку, суд першої інстанції процитував зміст п. 7.4.5 ст. 7 Закону України «Про ПДВ», де вказано, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними або митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п. 7.2.6).

Також у своєму рішенні суд першої інстанції зазначив, що перевіркою взаємовідносин ТОВ «НПО Світ органічних біотехнологій «Біосвіт»з ТОВ «ЕДАН ПЛЮС»встановлено, що ДПІ у Комінтернівському районі м. Харкова складений акт № 4231/23-104/36032757 від 21.09.10 р. «Про результати невиїзної документальної перевірки ТОВ «ЕДАН ПЛЮС»(код 36032757) з питань перевірки податкових зобов'язань та податкового кредиту декларації з ПДВ за період з 29.08.08 р. по 30.06.10 р.». За висновками перевіряючих, викладених у вказаному вище акті, угоди ТОВ «НПО Світ органічних біотехнологій «Біосвіт»з ТОВ «ЕДАН ПЛЮС»визнані нікчемними за період діяльності з 29.08.08 р. по 30.06.10 р.

Погоджуючись з висновками податкового органу в цій частині, суд першої інстанції зазначив, що згідно з даними податкової звітності (форма 1-ДФ, розрахунки комунального податку), наданої підприємством до ДПІ у Комінтернівському районі м. Харкова, середньосписочна чисельність працюючих у ТОВ «ЕДАН ПЛЮС»за перевіряємий період становить 1 особа, що на думку суду першої інстанції свідчить про відсутність у підприємства ТОВ «ЕДАН ПЛЮС»трудових ресурсів, необхідних для здійснення господарської діяльності, а саме в частині відвантаження та перевезення товарів.

Крім того, суд першої інстанції зазначив, що за даними податкової звітності (декларації з податку на прибуток та додаток К1 до декларацій) основні засоби у ТОВ «ЕДАН ПЛЮС»відсутні. Рядки 4.10 «Витрати на поліпшення основних фондів»та 07 «Сума амортизаційних відрахувань»декларацій з податку на прибуток підприємства прокреслені, що має свідчити про відсутність у підприємства необхідних умов для здійснення господарської діяльності в частині купівлі, продажу, реалізації, зберігання та відвантаження ТМЦ, що в свою чергу унеможливлює здійснення господарської діяльності ТОВ «ЕДАН ПЛЮС».

Слід відмітити, що ні в акті перевірки, ні в подальшому відповідач не заперечує того, що формування валових витрат та податкового кредиту позивачем проводилося на підставі належним чином оформлених документів первинного бухгалтерського та податкового обліку.

Колегія суддів вважає доцільним зауважити, що висновки суду першої інстанції ґрунтуються на твердженні відповідача про порушення позивачем або його контрагентом вимог ст. 203, ст. 215, ст. 216, ст. 228 ЦК України, проте суд першої інстанції не взяв до уваги того, що такі висновки працівниками органу ДПС зроблені з перевищенням компетенції органів державної податкової служби, оскільки ПК України та Закон України «Про державну податкову службу в Україні»не визнають за податковими органами компетенції на встановлення фактів порушення платниками податків норм цивільного або господарського законодавства. За загальним визначенням компетенцією є сукупність повноважень, прав та обов'язків державного органу, установи або посадової особи, які вони зобов'язані використовувати для виконання своїх функціональних завдань.

Порядок дій органів ДПС під час реалізації владної управлінської функції контролю за правильністю та повнотою справляння податкових зобов'язань, у тому числі щодо спірних зобов'язань, визначався Законом України «Про державну податкову службу в Україні» та ПК України, які не містити і не містять норм, які б наділяли відповідача повноваженнями на визнання правочинів нікчемними або такими, що не відповідають вимогам законодавства, повноваженнями на оцінку відповідності будь-якого правочину вимогам ст. 203, ст. 215, ст. 216, ст. 228 ЦК України.

Відповідно ст. 228 ЦК України (в редакції, що діяла з 01.01.11 р.): 1. Правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. 2. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. 3. У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Таким чином законодавець з 01.01.11 р. виключив правочини, які були укладені з метою суперечною інтересам держави та суспільства, з кола нікчемних правочинів і відніс такі правочини до оспорюваних. Відтак можна зробити висновок, що повноваження на встановлення законності правочинів, вчинених позивачем за тими критеріями ознак, на які посилається відповідач, належать виключно до прерогативи судових органів.

Окрім того, відповідно п. 18 Постанови Пленуму Верховного суду України № 9 від 06.11.09 р. «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений ст. 228 ЦК України: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, АР Крим, територіальної громади, заволодіння ним. Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема, правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу -землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (ст. 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за ст. 228 Цивільного кодексу України має враховуватись вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо. Проте відповідачем під час судового розгляду справи не надано допустимих та належних доказів того, що фактична господарська діяльність позивача та вчинювані ним правочини містять прояви обставин, що перелічені у ч. 1 ст. 228 ЦК України. Крім того, відповідно ч. 1 та ч. 2 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Відповідач в акті перевірки вказує на те, що правочини, вчинені позивачем і його контрагентом, кваліфікуються як такі, що не направлені на реальне настання правових наслідків, а отже визнає їх нікчемними. Проте згідно приписів ст. 234 ЦК України правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, є фіктивним. Фіктивний правочин визнається недійсним судом. Відповідач не навів посилання на судові рішення щодо недійсності вчинених позивачем правочинів як фіктивних або інших доказів щодо фіктивності здійснюваної позивачем діяльності. Таким чином, ДПІ, перекручуючи норми чинного законодавства України, невірно їх застосовує в частині кваліфікації вчинених позивачем правочинів. За відсутності фактів, що відповідно до законодавства свідчили б про нікчемність укладених угод, інших доказів та обґрунтувань недійсності укладених позивачем правочинів, а тим більш, їх нікчемності відповідачем не надано, що додатково свідчить про недоведеність висновків перевірки.

Колегія суддів також вважає доцільним зауважити, що обмеження права сумлінного платника податку на формування податкового кредиту у зв'язку з порушенням його контрагентами порядку обліку та звітування по податкам суперечать практиці Європейського суду з прав людини. Так, відповідно п. 57 Рішення Європейського суду з прав людини по справі «Булвес»АД проти Болгарії від 22.01.09 р судом було зазначено, що оскільки компанія-заявник у повному обсязі та вчасно виконала обов'язки з дотримання встановлених Державою-членом Конвенції норм стосовно ПДВ та не мала засобів для забезпечення виконання податкових зобов'язань постачальником і не знала про невиконання останнім своїх обов'язків, вона могла правомірно очікувати отримання вигоди від застосування одного із основних правил системи оподаткування ПДВ, а саме від визнання права на податковий кредит щодо суми ПДВ, яка була сплачена постачальнику. Більше того, лише після подачі декларації із віднесенням відповідних сум до складу податкового кредиту та проведення податковими органами зустрічної перевірки постачальника могло бути встановлено, чи виконав постачальник свій обов'язок подання звітності з ПДВ у повному обсязі. Відповідачем не доведено обізнаності позивача щодо недобросовісного декларування своїх зобов'язань його контрагентами. Отже, позивач не може нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку. Такі вимоги, на думку зазначеного рішення Європейського суду з прав людини, є надмірним тягарем для платника податку, що порушує справедливий баланс, який повинен підтримуватись між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту прав власності.

Враховуючи те, що постанова Харківського окружного адміністративного суду від 21.12.11 р. по справі № 2а-9896/11/2070 прийнята з порушенням вимог чинного матеріального та процесуального законодавства, колегія суддів дійшла до висновку про наявність підстав для її скасування.

Керуючись ст. ст. 160, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 209, 254 КАС України колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «НПО Світ органічних біотехнологій «Біосвіт»на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 21.12.11 р. по справі № 2а-9896/11/2070 -задовольнити.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 21.12.11 р. по справі № 2а-9896/11/2070 -скасувати та прийняти нову постанову про задоволення позову.

Скасувати податкові повідомлення-рішення Куп'янської ОДПІ Харківської області № 0000142310 та № 0000152310 від 17.05.11 р.

Постанова набирає законної сили негайно з моменту її проголошення і може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України шляхом подання касаційної скарги протягом двадцяти днів з моменту виготовлення повного тексту.

Головуючий Ю.М. Філатов

Судді Н.С. Водолажська

Л.В. Тацій

Повний текст постанови виготовлений та підписаний 27.04.2012 року.