Ухвала

від 25.02.2015 по справі 2а-9896/11/2070

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"25" лютого 2015 р. м. Київ К/9991/38348/12

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Бухтіярова І.О., Приходько І.В.,

розглянув у письмовому провадженні касаційну скаргу Куп'янської об'єднаної державної податкової інспекції Харківської області Державної податкової інспекції (далі - Інспекція)

на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 24.04.2012

у справі № 2а-9896/11/2070

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "НПО Світ органічних біотехнологій «Біосвіт" (далі - Товариство)

до Інспекції

про скасування податкових повідомлень-рішень.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Позов подано про скасування податкових повідомлень-рішень від 17.05.2011 № 0000142310 та № 0000152310.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 21.12.2011 у позові відмовлено з посиланням на незаконне відображення платником у податковому обліку номінально оформлених господарських операцій, які не опосередковувалися реальним виконанням.

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 24.04.2012 назване рішення суду першої інстанції скасовано; позов задоволено; оспорювані акти індивідуальної дії скасовано. У прийнятті цієї постанови суд апеляційної інстанції виходив з того, що валові витрати та податковий кредит в оспорюваних сумах було сформовано Товариством з дотримання вимог чинного законодавства на підставі належним чином оформлених документів первинної звітності, тоді як кваліфікація правочинів як нікчемних перебуває поза межами компетенції податкового органу.

Посилаючись на невідповідність висновків апеляційного суду положенням чинного законодавства та дійсним обставинам справи, Інспекція звернулася до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення Харківського окружного адміністративного суду зі спору.

Перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про наявність підстав для задоволення касаційної скарги Інспекції з урахуванням такого.

Як вбачається з установлених судами обставин справи, Інспекцією було проведено планову виїзну перевірку Товариства з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 21.05.2009 по 30.09.2010 та іншого законодавства за той самий період.

Результати цієї перевірки висвітлені в акті від 28.04.2011 № 464/23-36419280, в якому викладено висновок про фіктивний характер операцій з придбання позивачем товарно-матеріальних цінностей у рамках господарських правовідносин з товариством з обмеженою відповідальністю «ЕДАН ПЛЮС» та з товариством з обмеженою відповідальністю «Українська фінансова компанія «АРІЄС», що виключає право Товариства за формування валових витрат та податкового кредиту за цими операціями.

Вказаний висновок податкової інспекції мотивований тим, що неперебування спірних постачальників за місцезнаходженням на час здійснення спірних операцій, відсутність у них матеріально-технічної бази (виробничих та складських приміщень, транспортних засобів тощо) та трудових ресурсів, необхідних для вчинення дій, що становлять зміст розглядуваних операцій з поставки, свідчить про безтоварний характер цих операцій та неправомірність їх відображення у податковому обліку Товариства.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (який регулював порядок формування податкового кредиту на час виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

В силу вимог підпункту 7.4.5 пункту 7.4 цієї ж статті Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

На час виконання розглядуваних господарських операцій порядок формування валових витрат був врегульований статтею 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Так, згідно з підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 цієї статті Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Абзацом четвертим підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону передбачено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

З наведених законодавчих положень вбачається, що податкові наслідки у вигляді зменшення бази оподаткування податку на додану вартість та податку на прибуток на суму понесених витрат (у тому числі й по сплаті ПДВ у ціні придбаних товарів (робіт, послуг)) є правомірними за умови реального виконання господарської операції та наявності первинних документів, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

Слід зазначити, що самі по собі не можуть слугувати підставою для висновку про необґрунтованість податкової вигоди такі обставини: нещодавне (до моменту вчинення господарської операції) створення підприємства; взаємозалежність учасників операції; неритмічний характер господарських операцій; порушення податкового законодавства; здійснення господарської операцій не за місцезнаходженням платника; проведення транзитних платежів між учасниками взаємопов'язаних господарських операцій; використання посередників при здійснення господарських операцій; відсутність у постачальника об'єктивної можливості виконати операції в силу браку майна, основних фондів, трудового персоналу тощо.

Однак наведені обставини у сукупності та взаємозв'язку з іншими переліченими фактами можуть свідчити про отримання платником недобросовісної податкової вигоди.

Таким чином, доводи податкового органу про одержання платником необґрунтованої податкової вигоди повинні ґрунтуватися на сукупності доказів, які безспірно підтверджують наявність обставин щодо недобросовісності платника.

У світлі викладеного суд не повинен обмежувати перевіркою формальної відповідності поданих платником документів вимогам податкового законодавства, а має оцінити усі докази по справі у сукупності та взаємозв'язку.

Повно та всебічно вивчивши залучені до матеріалів справи, як позивачем, так і Інспекцією, докази, у тому числі договори поставки, рахунки-фактури, податкові накладні, видаткові накладні, довіреності на отримання товарно-матеріальних цінностей, а також заявлені сторонами доводи, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що Інспекцією підтверджена позиція та встановлена сукупність обставин, що свідчать про одержання позивачем необґрунтованої податкової вигоди за операціями з товариством з обмеженою відповідальністю «ЕДАН ПЛЮС» та з товариством з обмеженою відповідальністю «Українська фінансова компанія «АРІЄС», позаяк характер діяльності цих товариств та порядок виконання розглядуваних операцій підтверджує їх фіктивність.

За таких обставин суд правомірно відмовив Товариству у задоволенні заявлених позовних вимог.

Між тим, апеляційний суд, приймаючи рішення про задоволення позову, послався на те, що реальність виконання спірних господарських операцій підтверджена документально. При цьому апеляційним судом не було встановлено нових обставин, як і не було досліджено будь-яких нових доказів.

Фактично, заперечуючи проти висновків суду першої інстанції, апеляційний суд надав іншу юридичну оцінку обставинам справи, встановленим судом першої інстанцій.

В силу вимог частини першої статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Оцінка судом доказів на своїм внутрішнім переконанням не означає допустимості їх необґрунтованої оцінки, при якій змістовно тотожні обставини отримують діаметрально протилежне тлумачення, без зазначення причин для цього. Така оцінка обставин справи не може бути визнана об'єктивною. У даному разі зі змісту постанови суду апеляційної інстанції не вбачаються мотиви, що давали йому законні підстави для іншої оцінки фактичних обставин зі спору у порівнянні із судом першої інстанції.

Не можна визнати об'єктивним і висновок апеляційного суду про відсутність у податкового органу компетенції визнавати фіктивними вчинені платником правочини.

Адже на час виникнення спірних правовідносин правочини, які порушували публічний порядок, вважалися нікчемними незалежно від визнання їх такими судом (частини друга статті 215, частина друга статті 228 Цивільного кодексу України). При встановленні під час податкової перевірки факту заниження бази оподаткування внаслідок неправильної юридичної кваліфікації платником здійснених правочинів та оцінки їх податкових наслідків, податковий орган вправі, самостійно здійснивши зміну юридичної кваліфікації правочину, статусу та характеру діяльності платника, донарахувати йому занижену суму податку. Обґрунтованість здійсненої податковою інспекцією перекваліфікації перевіряється судом у рамках вирішення податкового спору.

В силу статті 226 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції вправі скасувати судове рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.

За таких обставин, керуючись статтями 220, 222, 223, 226, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Куп'янської об'єднаної державної податкової інспекції Харківської області Державної податкової інспекції задовольнити.

2. Постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 24.04.2012 у справі № 2а-9896/11/2070 скасувати.

3. Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 21.12.2011 у справі № 2а-9896/11/2070 залишити в силі.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:І.О. Бухтіярова І.В. Приходько