Ухвала

від 31.05.2012 по справі 2а-1670/7792/11

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 травня 2012 р.Справа № 2а-1670/7792/11 Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді - Бенедик А.П.

суддів: Курило Л.В.

Калиновського В.А.

за участю секретаря

судового засідання Верман А.М., Дерев'янко Д.О.

представника позивача Шулік О.Й.

представника відповідача Дем'яненка Д.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду у м. Харкові адміністративну справу за апеляційною скаргою

Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 27.12.2011р. по справі № 2а-1670/7792/

за позовом Приватного підприємства "Стандарт Агро"

до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області

про скасування наказу та податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, Приватне підприємство "Стандарт Агро", звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Кременчуцької ОДПІ, в якому просив скасувати наказ про проведення позапланової перевірки від 21 червня 2011 року № 3296 та податкове повідомлення-рішення від 02 серпня 2011 року № 0000282301/2504.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, позивач посилався на помилковість висновків податкового органу щодо заниження податку на додану вартість за вересень 2008 року та грудень 2008 року, що є наслідком порушення позивачем підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" у зв'язку з віднесенням до складу податкового кредиту сум, підтверджених податковими накладними, що видані для документального оформлення операцій за договором надання транспортно-експедиторських послуг, контрагентом, який має ознаки фіктивності, внаслідок чого вказаний правочин є нікчемним.

Позивач зазначав, що на момент вчинення правочину між ПП "Стандарт Агро" та його контрагентом, ТОВ "Стар-Інкомтрейд", останній був існуючим суб'єктом господарювання (перебував в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців) та здійснював свою діяльність згідно статті 3 ГК України.

Позивач вважає, що податковий орган протиправно ставить йому у вину формування податкового кредиту на підставі податкових накладних, складених ТОВ "Стар-Інкомтрейд", оскільки первинні бухгалтерські документи, отримані ним на виконання договору надання транспортно-експедиторських послуг, оформлені належним чином та дають всі правові підстави для включення сум за цим договором до податкового кредиту ПП "Стандарт Агро".

Позивач посилався на те, що чинним законодавством не передбачено обов'язку платника податків перевіряти свого контрагента на предмет добросовісного виконання податкових зобов'язань.

Крім того, позивач вважає, що наказ від 21 червня 2011 року № 3296 про проведення позапланової перевірки підлягає скасуванню, оскільки відповідачем проведено перевірку за відсутності для цього правових підстав.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 27.12.2011 року адміністративний позов Приватного підприємства "Стандарт Агро" задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції в Полтавській області від 02 серпня 2011 року № 0000282301/2504.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Стягнуто на користь Приватного підприємства "Стандарт Агро" витрати зі сплати судового збору в розмірі 1 грн. 70 коп.

Відповідач, не погодившись із судовим рішенням в частині задоволених позовних вимог, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати в цій частині постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 27.12.2011р. та прийняти нове судове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги, відповідач посилається на прийняття оскаржуваної постанови з порушенням норм матеріального та процесуального права, а саме: п.п. 7.4.1, п.п. 7.4.5 п. 7.4, п.п. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", ст.ст. 9, 11, 69, 86 КАС України, що призвело до неправильного вирішення справи, а також на доводи та обставини, викладені в апеляційній скарзі.

Позивач надав письмові заперечення на апеляційну скаргу, в яких, наполягаючи на обґрунтованості та об'єктивності рішення суду, просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу відповідача - без задоволення.

Представник відповідача в судовому засіданні суду апеляційної інстанції 23.04.2012 р. підтримав апеляційну скаргу, просив задовольнити її, посилаючись на доводи та обґрунтування, викладені в апеляційній скарзі.

Представник позивача, наполягаючи на законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції, просив залишити його без змін, а апеляційну скаргу відповідача - без задоволення.

В подальшому, в судове засідання 31.05.2012 р. представник відповідача не з'явився, про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлений належним чином, причини неявки не повідомив.

Відповідно до ч. 4 ст. 196 КАС України, неприбуття в судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час та місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача, представника

позивача, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Відповідно до ч.1 ст. 195 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення в межах апеляційної скарги.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що

Приватне підприємство "Стандарт Агро" 26 травня 2004 року зареєстровано як юридичну особу (код ЄДРПОУ 33014000) державним реєстратором Глобинської РДА Полтавської області; позивач перебуває на податковому обліку у Глобинському відділенні Кременчуцької ОДПІ, що не заперечується відповідачем (т.1, а.с.50-51).

В період з 21 червня 2011 року по 29 червня 2011 року Кременчуцькою ОДПІ проведено позапланову невиїзну перевірку Приватного підприємства "Стандарт Агро" з питань взаємовідносин з ТОВ "Стар-Інкомтрейд" (код ЄДРПОУ 35872466) за період з 01 квітня 2008 року по 31 березня 2011 року.

За результатами перевірки 30 червня 2011 року складено акт № 4551/23-209/33014000, згідно висновків якого перевіркою встановлено порушення позивачем підпунктів 7.4.1 та 7.4.5. пункту 7.4, підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість", частин 1, 5 статті 203, пунктів 1, 2 статті 215, статті 228 Цивільного кодексу України в частині заниження податку на додану вартість на загальну суму 30459,00 грн., в тому числі: за вересень 2008 року на 14750,00 грн. та за грудень 2008 року на 15709,00 грн. (т.1, а.с.8-12).

На підставі акту перевірки 02 серпня 2011 року Кременчуцькою ОДПІ прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000282301/2504, яким ПП "Стандарт Агро" донараховано зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 30459,00 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції на суму 15229,50 грн. (т.1, а.с.13).

Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог в частині визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0000282301/2504 від 02 серпня 2011 року, суд першої інстанції виходив з того, що реальність господарської операції між позивачем та його контрагентом, ТОВ "Стар-Інкомтрейд", підтверджується первинними документами бухгалтерського обліку та податкової звітності.

Суд мотивував судове рішення і тим, що податковий кредит позивачем сформовано на підставі належно оформлених податкових накладних, виписаних контрагентом позивача, та отриманим в ході виконання господарської операції, що ґрунтується на вимогах Закону України "Про податок на додану вартість".

Крім того, задовольняючи зазначені позовні вимоги, дійшов висновку про те, що зміст договору, укладеного між позивачем та його контрагентом, не суперечить актам цивільного законодавства. Судом не встановлено фактів, які б свідчили про те, що зміст договору не відповідає дійсним намірам сторін і що ці наміри спрямовані на ухилення від сплати податків за фінансово-господарськими результатами виконання договору; таких доказів на вимогу суду, у відповідності до вимог ст. 71 КАС України, відповідачем не надано.

Таким чином суд першої інстанції дійшов висновку про те, що позивач виконав усі необхідні умови, передбачені Законом України "Про податок на додану вартість", які надають йому правові підстави для нарахування податкового кредиту.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, враховуючи наступне.

Як свідчать письмові докази, 28 серпня 2008 року між Приватним підприємством

"Стандарт Агро" та ТОВ "Стар-Інкомтрейд" укладено договір на транспортно-експедиторські послуги № 145, згідно умов якого ТОВ "Стар-Інкомтрейд" (Виконавець) надає ПП "Стандарт Агро" (Замовник) транспортно-експедиторські послуги з перевезення сільськогосподарської продукції, а Замовник здійснює оплату наданих послуг. При цьому, умовами договору передбачено, що послуги надаються на підставі заявок замовника, переданих перевізнику не пізніше, ніж за 24 години до здійснення перевезення.

Згідно п. 3.1 Договору, розрахунок за надані послуги здійснюється замовником на підставі акта виконаних робіт, підписаного обома сторонами договору (т.1, а.с.93).

Відповідно до підпункту 7.4.1. пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість", податковий кредит звітного періоду визначається, виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі, якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше, ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги) та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно пункту 7.5 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість", датою виникнення права платника податку на податковий кредит є дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), або дата отримання податкової накладної, що підтверджує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Як встановлено судом першої інстанції, і про це свідчать письмові докази, факт виконання умов договору надання транспортно-експедиторських послуг від 28 серпня 2008 року № 145 підтверджується актами виконаних робіт від 30 вересня 208 року та від 31 грудня 2008 року (т.1, а.с. 98, 122).

Суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що зазначені документи містять усі необхідні реквізити та оформлені відповідно до вимог вищевказаного договору.

Згідно пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість," не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами) згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту.

Письмові докази свідчать про те, що на виконання умов договору № 145 від 28 серпня 2008 року ТОВ "Стар-Інкомтрейд" виписано податкові накладні від 30 вересня 2008 року № 231 на загальну суму 88500,05 грн., в т.ч. ПДВ - 14750,00 грн. та від 30 грудня 2008 року № 1634 на загальну суму 94256,40 грн., в т.ч. ПДВ - 15709,40 грн. (т. 1, а.с. 94, 146).

Податкові накладні за змістом та формою відповідають вимогам п.п. 7.2.1. п. 7.2. ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість".

Як свідчить акт перевірки, податковий орган не ставив під сумнів відповідність п.п. 7.2.1. п. 7.2. ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" отримані позивачем від ТОВ "Стар-Інкомтрейд" податкові накладні, на підставі яких визначено суму податкового кредиту, як і не посилався в акті на те, що надані позивачем первинні та зведені облікові документи містять недостовірні дані та протирічать вимогам п. 2 ст. 9 Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".

Встановленим є факт, що розрахунки за придбаний товару здійснювались позивачем у готівковій формі шляхом сплати готівкових коштів на користь ТОВ "Стар-Інкомтрейд", про що свідчать квитанції до прибуткових касових ордерів (т.1, а.с. 95-97).

Факт надання позивачу транспортно-експедиторських послуг Товариством з обмеженою відповідальністю "Стар-Інкомтрейд" підтверджується належним чином оформленими товарно-транспортними накладними, за змістом яких, перевезення товару здійснювалося транспортними засобами виконавця, тобто "Стар-Інкомтрейд", безпосередньо з місця придбання сільськогосподарської продукції позивачем до місця зберігання (ХПП), або місця відвантаження, що вказане у відповідних документах Замовником (у тих випадках, коли з місця придбання товар поставлявся безпосередньо покупцям позивача за договорами купівлі-продажу ПП "Стандарт Агро", де останнє є продавцем, т. 1, а.с. 99-121, 123-145).

Придбаний товар, що перевозився ТОВ "Стар-Інкомтрейд", використано у господарській діяльності позивача шляхом реалізації сільськогосподарської продукції третім особам, угода з надання транспортно-експедиторських послуг виконана в повному обсязі. Щодо виконання умов договору, укладеного між ПП "Стандарт Агро" та його контрагентом, сторони претензій та зауважень один до одного не мають, а отже, підстави для визнання правочину між вказаними суб'єктами господарювання відсутні.

Факт реальності господарських операцій, що надавались позивачу його контрагентом, ТОВ "Стар-Інкомтрейд", підтверджується складськими квитанціями на зерно; факт подальшої реалізації придбаного товару, що перевозився ТОВ "Стар-Інкомтрейд" з місця придбання, підтверджується відповідними договорами та первинною документацією бухгалтерської та фінансової звітності (т.1, а.с.158-250, т.2, а.с.1-148).

Згідно ст.18 Закону України Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців", якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державною реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні.

Як свідчать письмові докази, на момент укладення позивачем договору № 145 від 28 серпня 2008 року та отримання від ТОВ "Стар-Інкомтрейд" податкових накладних зазначений суб'єкт господарювання був зареєстрований в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, як і позивач був платником податку на додану вартість у встановленому законодавством порядку (свідоцтво платника податку на додану вартість ТОВ "Стар Інкомтрейд" анульоване лише 20 липня 2009 року, тобто після здійснення господарських правовідносин), що не заперечувалось і не спростовано податковим органом.

Враховуючи наведене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про правомірність формування позивачем податкового кредиту на підставі податкових накладних, виданих ТОВ "Стар-Інкомтрейд".

Судом першої інстанції не встановлено фактів, які б свідчили про те, що зміст договору не відповідає дійсним намірам сторін і що ці наміри спрямовані на ухилення від сплати податків за фінансово-господарськими результатами виконання зазначених договорів.

Таких доказів не надано податковим органом і до суду апеляційної інстанції.

Відповідно до ч.1 статті 204 Цивільного кодексу України, правочин є правомірним,

якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до ст. 228 ЦК України, правочин, направлений на незаконне заволодіння

майном держави, вважається таким, що порушує публічний порядок, і, відповідно, є нікчемним.

Згідно ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частиною першою-третьої, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому випадку визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Як встановлено ст. 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Застосування цієї норми передбачає врахування того, що правочин, на виконання якого вчинено господарське зобов'язання, яке за своєю метою суперечить інтересам держави і суспільства, зокрема, спрямоване на ухилення від сплати податків або на незаконне отримання з державного бюджету коштів на відшкодування надмірно сплачених податків, є, відповідно до ч.1 ст. 228 ЦК України, правочином, що порушує публічний порядок, а тому є нікчемним, що передбачено ч. 2 цієї статті.

Статті 43, 44 Господарського кодексу України визначають принципи та свободу підприємницької діяльності, відповідно до яких дозволена будь-яка комерційна діяльність, що не заборонена законом і підприємство є вільним у своєму виборі видів діяльності та у виборі контрагентів.

Без встановлення у судовому порядку (в порядку кримінального судочинства) обставин щодо виконання підприємством конституційного обов'язку платити податки за результатами господарської діяльності в цілому й конкретній цивільно-правовій угоді, зокрема, не можна стверджувати про наявність у платника податку наміру, спрямованого на укладання угоди з метою, що суперечить інтересам держави й суспільства.

Крім того, згідно частини 3 статті 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно з п. 10.2. ст.. 10 Закону України «Про податок на додану вартість», платники податку, визначені у підпунктах "а", "в", "г", "д" пункту 10.1 цієї статті, відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також за повноту та своєчасність його внесення до бюджету відповідно до Закону.

Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, або відображення його у податковій звітності, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, що кореспондується з приписами ч.2 ст. 61 Конституції України.

Сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі у разі ухилення від сплати) при фактичному здійсненні господарської операції не впливає на податковий кредит покупця, оскільки право на податковий кредит виникає у платника податків лише після одержання податкової накладної, так як це єдиний документ первинного бухгалтерського та податкового обліку, що містить у собі суму ПДВ, яку можливо відобразити в податкових деклараціях з ПДВ.

Чинне податкове законодавство не ставить в залежність право позивача на формування податкового кредиту від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентом податку до бюджету. Питання податкового кредиту поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунку з бюджетом третіх осіб.

Закон України "Про податок на додану вартість" не встановлює обов'язку покупця сплачувати податок на додану вартість ще й до бюджету, коли такий податок не буде сплачений продавцем або іншою особою, з урахуванням суми податку, отриманого від покупця в ціні товару. Покупець - платник податку на додану вартість не несе відповідальності за податкові зобов'язання продавця.

Зазначене узгоджується з практикою Верховного Суду України, викладеною у постановах від 09 вересня 2008 року у справі № 21-500во08 та від 01 червня 2010 року у справі № 21-573во10.

Окрім того, згідно ст..1 Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першого Протоколу та Протоколів 2, 4, 7, 11 до Конвенції»ст.. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»від 23.02.2006 року, Україна визнала джерелом права рішення Європейського суду з прав людини, а також юрисдикцію цього суду в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції. Рішення Європейського суду є частиною національного законодавства і є обов'язковим для правозастосування органами правосуддя.

Рішенням Європейського суду з прав людини від 22 січня 2009 року у справі «Булвес»АД проти Болгарії (заява № 3991/03) визначено, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Європейського суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватись між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на податковий кредит з ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правомірно відхилив посилання відповідача, як на одну із підстав порушення позивачем податкового законодавства, на вирок Дніпровського районного суду м. Києва від 30 квітня 2010 року, яким гр. ОСОБА_1 засуджено за вчинення злочину, передбаченого частиною 2 статі 205 Кримінального кодексу України, тобто за створення ТОВ "Стар Інкомтрейд" з протиправною метою, оскільки зазначеним вироком встановлено факт протиправності мети створення ТОВ "Стар Інкомтрейд", проте протиправність взаємовідносин вказаного суб'єкта господарювання з ПП "Стандарт Агро" не встановлена.

Вирок суду підтверджує, що громадянка ОСОБА_1, згідно даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців України, є єдиним засновником та власником ТОВ "Стар Інкомтрейд" (т.1, а.с.88).

Як пояснив представник позивача, і про це свідчать письмові докази, саме цією особою були підписані угода, податкові накладні, тощо, а позивач, володіючи офіційною інформацією щодо керівника ТОВ "Стар Інкомтрейд", отримавши належним чином оформлені документи, не мав змоги довідатись про інші наміри ОСОБА_1

Враховуючи факт правомірного отримання позивачем податкових накладних від ТОВ "Стар Інкомтрейд" на підтвердження підстав включення до складу податкового кредиту сум, передбачених цими документами, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що позивач правомірно сформував податковий кредит за вересень та грудень 2008 року. Відповідно до ч.1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.

Колегія суддів зазначає, що позивач, надавши належні та допустимі письмові докази, що були предметом дослідження при проведенні перевірки, при розгляді справи судом першої та апеляційної інстанції, виконав вимоги ч.1 ст. 71 КАС України.

Натомість, відповідач, заперечуючи проти позову, в порушення вимог ч.2 ст. 71 КАС України, не надав доказів на підтвердження законності та обґрунтованості прийнятого податкового повідомлення -рішення від 02 серпня 2011 року № 0000282301/2504, що є предметом оскарження позивачем.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Колегія суддів зазначає, що дії відповідача, пов'язані з прийняттям 02 серпня 2011 року податкового повідомлення -рішення № 0000282301/2504, не кореспондуються з приписами ч.2 ст. 19 Конституції України.

Відповідно до ст.159 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення повинно бути законним та обґрунтованим.

Колегія суддів вважає, що постанова Полтавського окружного адміністративного суду від 27.12.2011 року по справі №2а-1670/7792/11 відповідає вимогам ст.159 КАС України, а тому відсутні підстави для її скасування та задоволення апеляційних вимог апелянта, відповідача у справі.

Відповідно до ст.200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду -без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, колегія суддів, переглянувши в межах апеляційної скарги постанову суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.

Керуючись ст. 160, 167, 195, п.1 ч.1 ст.198, ст.200, п.1 ч.1 ст.205, ст. ст. 206, 209, 254

Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області залишити без задоволення.

Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 27.12.2011 р. по справі № 2а-1670/7792/11 за позовом Приватного підприємства "Стандарт Агро" до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області про скасування наказу та податкового повідомлення-рішення залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя (підпис)Бенедик А.П. Судді (підпис) (підпис) Курило Л.В. ЗГІДНО З ОРИГІНАЛОМ: Бенедик А.П.