Ухвала

від 11.06.2012 по справі 2а-14617/11/2070

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 червня 2012 р.Справа № 2а-14617/11/2070 Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді - Бенедик А.П.

суддів: Курило Л.В.

Калиновського В.А.

за участю секретаря

судового засідання Верман А.М., Дерев'янко А.О.

представника позивача Халабурдіна С.В.

представника відповідача Лавренчук О.В., Воловельської Т.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду у м. Харкові адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Червонозаводському районі м. Харкова (Основ'янської міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова Харківської області Державної податкової служби) на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 18.01.2012 р. по справі № 2а-14617/11/2070

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Союз супермаркетів Харкова"

до Державної податкової інспекції у Червонозаводському районі м. Харкова (Основ'янської міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова Харківської області Державної податкової служби)

про скасування податкового повідомлення - рішення,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Союз супермаркетів Харкова", звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Червонозаводському районі м. Харкова, в якому просив скасувати податкове повідомлення-рішення № 0001442330 від 28.10.2011.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 18.01.2012р. адміністративний позов Товариство з обмеженою відповідальністю "Союз супермаркетів Харкова" задоволено.

Скасовано податкове повідомлення-рішення №0001442330 від 28 жовтня 2011 року.

Стягнуто з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Союз супермаркетів Харкова" 28,23 грн. сплаченого судового збору.

Відповідач, не погодившись із судовим рішенням, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 18.01.2012р. та відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги, відповідач посилається на прийняття оскаржуваної постанови при неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права, а саме ст. ст. 19, 129 Конституції України, п.п. 5.2.1 п.5.2 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», п.п. 240.1.3 п. 240.1 ст. 240 ПК України, що призвело до неправильного вирішення справи, а також на доводи та обставини, викладені в апеляційній скарзі.

Позивач надав письмові заперечення на апеляційну скаргу, в яких, посилаючись на обґрунтованість та об'єктивність рішення суду, просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу відповідача - без задоволення.

Представники відповідача в судовому засіданні суду апеляційної інстанції підтримали апеляційну скаргу, просили задовольнити її, посилаючись на доводи та обґрунтування, викладені в апеляційній скарзі.

Представник позивача, наполягаючи на законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції, просив залишити його без змін, а апеляційну скаргу відповідача - без задоволення.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників відповідача, представника позивача, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що

державну реєстрацію ТОВ "Союз супермаркетів Харкова" проведено виконавчим комітетом Харківської міської ради. Позивач перебуває на обліку в ДПІ у Червонозаводського району м. Харкова, зареєстрований як платник податків на додану вартість, про що свідчить свідоцтво № 100240293 від 14.08.2009.

Фахівцями ДПІ у Червонозаводського району м. Харкова проведено планову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю "Союз супермаркетів Харкова" з питань дотримання податкового законодавства за період: 01.01.2010 по 30.06.2011, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2010 по 30.06.2011 р.

За результатами перевірки 18 жовтня 2011 року складено акт № 4409/233/33289854, згідно висновків якого перевіркою встановлено, зокрема, порушення п.4.1 ст.4, п.п.7.3.1 п. 7.3 пп.7.4.1 п.7.4.ст.7 Закону України „Про податок на додану вартість" та ст. 187, ст. 198 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року, в результаті чого занижено ПДВ у загальній сумі 944259грн, в т.ч.: за січень 2010р.- у сумі 43163 грн.,, за лютий 2010р. у сумі 36014 грн., за березень 2010р у сумі 47376 грн., за квітень 2010 р. у сумі 52879 грн., за травень 2010р. у сумі 52162 грн., за червень 2010 р. у сумі 57022 грн., липень 2010р. у сумі 58223 грн., серпень 2010 р. у сумі 50414 грн., вересень 2010 р. у сумі 67094грн., жовтень 2010 р. у сумі 47614 грн., листопад 2010 р. у сумі 55597 грн., грудень 2010р. у сумі 55372 грн., за січень 2011р. у сумі 48494 грн., за лютий 2011р. у сумі 50030 грн., за березень 2011р. у сумі 50817 грн., за квітень 2011р. у сумі 57597 грн., за травень 2011 р. у сумі 47876 грн., за червень 2011р. у сумі 66515 грн. (т.1, а.с.9-97).

На підставі акту перевірки 28 жовтня 2011 року прийнято податкове повідомлення-рішення № 0001442330, яким ТОВ "Союз супермаркетів Харкова" збільшено грошове зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем у розмірі 944 259,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 155 738,5 грн. (т.1, а.с.98).

Також встановлено, що позивач у перевіряємому періоді мав господарські взаємовідносини з ТОВ "АПО Харківцукорзбут" та ТОВ "Компанія Істсервіс"

Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність порушень вимог п.4.1 ст.4 Закону України „Про податок на додану вартість" та ст. 187, ст. 198 Податкового кодексу України, вважаючи протиправним висновок податкового органу про неправомірне не включення до складу доходу розміру торгівельної знижки .

Судове рішення мотивовано і тим, що реальність господарських операцій між позивачем та його контрагентами, ТОВ "АПО Харківцукорзбут" та ТОВ "Компанія Істсервіс", використання товарів та послуг у власній господарській діяльності, підтверджується первинними документами бухгалтерського обліку та податкової звітності.

Податковий кредит позивачем сформовано на підставі належно оформлених податкових накладних, виписаних контрагентом позивача, та отриманими в ході виконання господарських операцій, підтверджених належними первинними документами, що ґрунтується на вимогах Закону України "Про податок на додану вартість".

Таким чином суд дійшов висновку про те, що позивач виконав усі необхідні умови, передбачені Законом України "Про податок на додану вартість", які надають йому правові підстави для нарахування податкового кредиту.

Суд першої інстанції вважав, що зміст договорів, укладених між позивачем та його контрагентом, не суперечать актам цивільного законодавства, фактів, які свідчили б про те, що зміст договорів не відповідає дійсним намірам сторін і що ці наміри спрямовані на ухилення від сплати податків за фінансово-господарськими результатами виконання зазначених договорів, не встановлено, а відповідачем таких доказів не надано.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, враховуючи наступне.

Позивач здійснює господарську діяльність з оптової та роздрібної торгівлі у супермаркеті "РОСТ", розташованого у м. Харкові, вул. Плеханівська, 135/139.

Підставою для визначення відповідачем зобов'язання з ПДВ із сум знижок, наданих покупцям супермаркету, слугував висновок податкового органу про те, що у зв'язку з відсутністю бухгалтерського та податкового обліку по ТОВ ТОВ "Союз супермаркетів Харкова" з питання використання у господарській діяльності дисконтних карток "супермаркет Рост", позивачем неправомірно виключено зі складу податкових зобов'язань розмір торгівельної знижки по дисконтним карткам "Рост".

Згідно акту перевірки, позивачем серед покупців -фізичних осіб розповсюджені дисконтні картки та на підставі "Положення про надані покупцям знижки та бонуси", затвердженого директором ТОВ "Союз супермаркетів Харкова", позивачем певні товари продавалися власникам дисконтних карток зі знижкою.

Відповідно до п. 4.1. ст. 4 Закону України "Про податок на додану вартість", база оподаткування операції з поставки товарів (послуг) визначається, виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними цінами, але не нижче за звичайні ціни, з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів (обов'язкових платежів), згідно із законами України з питань оподаткування (за винятком податку на додану вартість, а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на послуги стільникового рухомого зв'язку, що включається до ціни товарів (послуг). До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу в зв'язку з компенсацією вартості товарів (послуг).

Згідно з п. 188.1. ст. 188 Податкового кодексу України, база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів, крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів, і збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на послуги стільникового рухомого зв'язку).

Зазначені приписи Закону України "Про податок на додану вартість" та п. 188.1. ст. 188 ПК України не передбачають визначення бази оподаткування, враховуючи знижку, що фактично надана іншій особі.

Суд першої інстанції правомірно вважав не обґрунтованими доводи податкового органу про обов'язкове придбання покупцями товарів за вищою ціною (без знижки), встановивши, що покупці придбавали товар за ціною з урахуванням наданої знижки відповідно до дисконтних карток.

Відповідач ні в акті перевірки, ні в судовому засіданні суду першої та апеляційної інстанції не конкретизував в чому полягає порушення, яке на думку податкового органу допущено позивачем, яка норма чинного законодавства встановлює обмеження у застосуванні знижок або використанні дисконтних карток.

Суд першої інстанції правомірно відхилив, як безпредметне, посилання суб'єкта владних повноважень на загальні норми податкового законодавства та на відсутність бухгалтерського та податкового обліку у ТОВ "Союз супермаркетів Харкова" з питання використання у господарській діяльності дисконтних карток "супермаркет Рост", оскільки ці посилання не свідчать про порушення позивачем вимог податкового зобов'язання, які призвели до заниження податкових зобов'язань у цій частині.

Відповідачем у суді першої та апеляційної інстанції визнано, що позивачем всі товари продавалися фізичним особам з використанням дисконтних карток за ціною, що перевищує ціну їх придбання. Тобто, продаж товарів з використанням дисконтних карток та наданням знижок фізичним особам не був збитковим, а навпаки - операції носили прибутковий характер.

Згідно ч. 1 ст. 698 ЦК України, за договором роздрібної купівлі-продажу продавець, який здійснює підприємницьку діяльність з продажу товару, зобов'язується передати покупцеві товар, що звичайно призначається для особистого, домашнього або іншого використання, не пов'язаного з підприємницькою діяльністю, а покупець зобов'язується прийняти товар і оплатити його.

Відповідно до ч. 1 ст. 706 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, оголошеною продавцем у момент укладення договору, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті зобов'язання.

Тобто, продавець, яким у даному випадку є позивач, не обмежений у праві вільно формувати ціну товару, при цьому, виходячи з власної маркетингової політики, надавати знижки тощо.

Встановленим є факт, що продаж товарів зі знижками носив прибутковий характер, сприяв збільшенню товарообігу, заохоченню покупців і в подальшому придбавати товари саме у магазині позивача.

Суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що позивачем не порушено вимог податкового законодавства у цій частині, а висновок відповідача про неправомірне не включення до складу доходу розміру торгівельної знижки є протиправним; визначення податкового зобов'язання у розмірі 773 141,00 грн. та відповідне застосування штрафних санкцій є незаконним, а податкове повідомлення-рішення у цій частині підлягає скасуванню, правомірно вважаючи втручання податкового органу в процес формування ціни на товар, яка за визначенням ст. 7 Закону України "Про ціни і ціноутворення" є вільною, таким, що виходить за межі повноважень відповідача.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність достатніх підстав для скасування податкового повідомлення-рішення у частині визначення зобов'язання по взаємовідносинах з ТОВ "АПО Харківцукорзбут" та ТОВ "Компанія Істсервіс", враховуючи наступне.

Встановлено, що підставою для визначення податкового зобов'язання по взаємовідносинах позивача з ТОВ "АПО Харківцукорзбут" став висновок податкового органу про нікчемність господарських операцій, оскільки трудові ресурси та основні засоби для здійснення поставок товару у цього контрагента замалі, свідоцтво платника ПДВ було анульовано.

Як свідчать письмові докази, 01 грудня 2009 року між позивачем та ТОВ "АПО Харківцукорзбут" укладено договір № 399 поставки цукру білого кристалічного (т.1, а.с.172-173).

На підставі цього, ТОВ "АПО Харківцукорзбут" поставляло цукор фасований (1 кг, 5 кг, 10 кг), про що свідчать видаткові та податкові накладні, товарно-транспортні накладні, а позивач здійснив розрахунок за придбаний товар (т.1, а.с.174-236).

Суд першої інстанції правомірно відхилив висновок відповідача про те, що трудових ресурсів ТОВ "АПО Харківцукорзбут" (10 осіб) та основних фондів недостатньо для здійснення операцій з купівлі-продажу цукру, оскільки жодних доказів, розрахунків або фактичних даних в обґрунтування цього твердження відповідач не надав, а письмові докази, що були предметом дослідження в суді першої та апеляційної інстанції, його спростовують.

Надані письмові докази: договір поставки, видаткові накладні, товарно-транспортні накладні, податкові накладні, платіжні доручення, у сукупності з іншими встановленими судом обставинами, свідчать про те, що між позивачем та ТОВ "АПО Харківцукорзбут" здійснено реальні господарські операції, а податковий кредит сформовано у повній відповідності до чинного законодавства України.

Встановленим є факт, що придбаний у ТОВ "АПО Харківцукорзбут"товар (цукор) позивачем використано у власній господарській діяльності, тобто продано в роздріб покупцям супермаркету із застосуванням реєстраторів розрахункових операцій, що не оспорюється відповідачем.

Наведені факти спростовують висновок податкового органу про відсутність реального характеру цієї господарської операції.

Суд першої інстанції правомірно відхилив посилання відповідача, як на одну з підстав законності прийнятого податкового повідомлення рішення, на факт анулювання свідоцтва платника ПДВ ТОВ "АПО Харківцукорзбут", оскільки письмові докази, які не спростовані відповідачем, свідчать про те, що свідоцтво платника ПДВ ТОВ "АПО Харківцукорзбут" анульовано 16.12.2010, тобто у той час, коли господарські взаємовідносини з позивачем були завершені (останню поставку товару здійснено та податкову накладну виписано у липні 2010 року).

Подальше анулювання свідоцтва платника ПДВ жодним чином не впливає на правомірність формування податкового кредиту, оскільки зазначене є лише відображенням реальних господарських операцій, які є об'єктами оподаткування, у податковому обліку позивача.

Відповідно до ст.18 Закону України Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців", якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державною реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні.

Суд першої інстанції також правомірно відхилив доводи відповідача про те, що декларації з ПДВ ТОВ "АПО Харківцукорзбут" не визнані як податкові, оскільки постановою Харківського окружного адміністративного суду від 28 вересня 2010 року у справі № 2-а-10832/10/2070, залишеною 29.11.2010 р. без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду, зазначені дії ДПІ визнано неправомірними, зобов'язано визнати декларації в якості податкової звітності (т.15, а.с.203-207).

Враховуючи наведене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що у відповідача не було законних підстав для донарахування позивачу податкового зобов'язання по взаємовідносинах з ТОВ "АПО Харківцукорзбут", скасувавши в цій частині податкове повідомлення-рішення.

Суд першої інстанції дав належну правову оцінку і позовним вимогам та доводам податкового органу в частині господарських взаємовідносин з ТОВ "Компанія Істсервіс", зокрема щодо виключення зі складу податкового кредиту сум ПДВ.

Як свідчить акт перевірки, підставою для визначення податкового зобов'язання по взаємовідносинах позивача з ТОВ "Компанія Істсервіс" став акт перевірки ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова, згідно якого ТОВ "Компанія Істсервіс" має стан "9", а податкові декларації, що надавались до ДПІ не підписані директором ТОВ "Компанія "Істсервіс" (т.1, а.с.24-31).

Згідно ч. 2 ст. 215 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Тобто, правочин є нікчемним не у випадку визнання його таким податковою інспекцією, а у випадку, якщо він за прямою вказівкою закону є нікчемним.

Згідно ч. 3 ст. 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

З приписів ст. 228 Цивільного кодексу України слідує, що законодавець з 01.01.2011 виключив правочини, які були укладені з метою суперечною інтересам держави та суспільства, з кола нікчемних правочинів і відніс такі правочини до оспорюваних, тобто з 01.01.2011 повноваження на встановлення законності правочину, за яким платником податків було сформовано валові витрати або податковий кредит з ПДВ, зменшено суму отриманого в межах звітного податкового періоду доходу, належать до повноважень судів.

Відповідачем не надано ні до суду першої, ні до суду апеляційної інстанції судових рішень про визнання договору між позивачем та ТОВ "Компанія Істсервіс" недійсними.

Як свідчать письмові докази, 01 квітня 2010 року між позивачем та ТОВ "Компанія Істсервіс" укладено договір № 1604/2 купівлі-продажу касових стрічок, бланків, паперу (т.1, а.с.109-111).

На виконання договору, ТОВ "Компанія Істсервіс" передавало у власність позивача товар для використання у господарській діяльності, про що свідчать видаткові накладні, товарно-транспортні накладні, а позивач у свою чергу оплачував товар, що підтверджується платіжними дорученнями (т.1, а.с. 112-171).

Враховуючи надані письмові докази, які не спростовані податковим органом, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що ТОВ "Компанія Істсервіс" виписало податкові накладні у повній відповідності з чинним законодавством.

Суд першої інстанції правомірно вважав, що не може бути підставою для визначення податкового зобов'язання позивачеві посилання відповідача на те, що посилений сертифікат відкритого ключа підписаний не директором ТОВ "Компанія Істсервіс", оскільки податковим органом не аргументовано яке відношення має до цієї обставини позивач.

Згідно приписів Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців", позивач та контрагенти позивача є окремими суб'єктами права зі статусом юридичної особи, є окремими платниками податку на додану вартість.

Тобто, межі юридичної відповідальності кожного платника ПДВ поширюються на діяння, що визнаються законом протиправними та були вчинені саме цим платником, що кореспондується з приписами ч.2 ст. 61 Конституції України.

Притягнення суб'єкта права до відповідальності за діяння, що було вчинено іншою особою, є неможливим, за винятком встановлених ст. 228 Цивільного кодексу України та ст.ст. 207 і 208 Господарського кодексу України випадків свідомого укладення таким суб'єктом права нікчемного правочину з метою відображення певних первинних документів в податковому обліку без фактичного проведення господарських операцій.

Така правова позиція викладена Європейським Судом з прав людини (рішення від 22.01.2009 у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03), а також Верховним Судом України (постанова від 09.09.2008 у справі №21-500во08, постанова від 01.06.2010 у справі № 21-573во10, постанова від 31.01.2011 у справі за позовом ЗАТ "Мукачівський лісокомбінат" до Мукачівської ОДПІ про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, постанова від 31.01.2011 у справі за позовом ТОВ "Фірма "ВІК" до ДПІ у м. Херсоні про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень).

Згідно ч. 1 ст. 244-2 КАС України, рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України.

Первинними документами підтверджується, а відповідачем належними доказами не спростовано проведення господарських операцій, які є об'єктами оподаткування податком на додану вартість, реальність вчинених поставок між позивачем та ТОВ "Компанія Істсервіс"не викликає сумнівів.

Таким чином, суд першої інстанції правомірно вважав безпідставним висновок відповідача про завищення позивачем валових витрат по взаємовідносинах з ТОВ "Компанія Істсервіс", скасувавши в цій частині податкове повідомлення-рішення.

Витребувані судом та приєднані до справи документи по взаємовідносинах позивача з ТОВ "АПО Харківцукорзбут"(код ЄДРПОУ 34470172), ТОВ "Компанія Істсервіс"(код ЄДРПОУ 36988381) засвідчують факт виконання позивачем зобов'язань по оплаті вартості товарів та послуг за переліченими вище правочинами шляхом перерахування безготівкових грошових коштів.

Враховуючи приписи Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" та Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом", суд першої інстанції правомірно вважав, що операції суб'єктів права з перерахування саме безготівкових грошових коштів є прозорими для контролю з боку держави, оскільки вони здійснюються виключно у встановлений самою ж державою спосіб -через банківські установи.

Встановленим є факт, що безготівкові кошти були списані з рахунків позивача, тобто, вибули з його власності. Доказів повернення цих коштів до позивача, наявності у позивача та його контрагентів спільного інтересу щодо їх отримання позивачем (що могло б мати місце в разі пов'язаності цих осіб) податковим органом не надано.

Суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що первинні документи за своєю формою та змістом не містять ознак, які згідно приписів Податкового кодексу України, п.п. 7.2.1 п. 7.2, п.п. 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", ч. 2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність", п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за №168/704) спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості.

Враховуючи встановлені факти, які не спростовані відповідачем, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що позивачем не допущено порушень чинного законодавства України щодо віднесення до складу валових витрат сум по взаємовідносинах з ТОВ "АПО Харківцукорзбут", ТОВ "Компанія Істсервіс", правомірно скасувавши в цій частині повідомлення-рішення.

Надаючи оцінку визначенню податкових зобов'язань на підставі встановленої розбіжності у декларуванні позивачем податкового кредиту та його контрагентами податкових зобов'язань, суд першої інстанції правомірно відхилив доводи відповідача про те, що недекларування контрагентом позивача податкового зобов'язання виключає можливість відображення таких сум податку у складі податкового кредиту, оскільки такі доводи не ґрунтуються на законі.

Так, акт перевірки свідчить про те, що за результатами опрацювання даних автоматизованої системи співставлення розшифровок податкових зобов'язань та податкового кредиту встановлено розбіжність по контрагентах-постачальниках, у зв'язку з чим податковим органом визначено позивачу податкове зобов'язання у розмірі 74 117,6 грн. При проведенні перевірки первинні документи з цього питання не досліджувалися, що не заперечувалось представниками відповідач у суді першої та апеляційної інстанції (т.1, а.с.67-82).

Згідно з п.п. 7.4.1. п. 7.4. ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", податковий кредит звітного періоду визначається, виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі, якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше, ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п.п. 187.1. ст. 187.1. ПК України, датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Отже, до 01.01.2011 року законодавством не було встановлено обмежень, на які податковий орган посилається в акті перевірки.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правомірно відхилив доводи податкового органу про те, що контрагенти позивача (серед яких, зокрема, Міська державна лікарня ветеринарної медицини м. Харкова, ПАТ "Укртелеком", УДППЗ "Укрпошта", Південна залізниця), у порушення положень податкового законодавства, не задекларували свої податкові зобов'язання, оскільки як встановлено, відповідачем первинні документи, а також безпосередньо декларації з ПДВ вказаних суб'єктів господарювання не досліджувалися.

Згідно з п. 10.2. ст.. 10 Закону України «Про податок на додану вартість», платники податку, визначені у підпунктах "а", "в", "г", "д" пункту 10.1 цієї статті, відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також за повноту та своєчасність його внесення до бюджету відповідно до Закону.

Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, або відображення його у податковій звітності, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, що кореспондується з приписами ч.2 ст. 61 Конституції України.

Сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі у разі ухилення від сплати) при фактичному здійсненні господарської операції не впливає на податковий кредит покупця, оскільки право на податковий кредит виникає у платника податків лише після одержання податкової накладної, так як це єдиний документ первинного бухгалтерського та податкового обліку, що містить у собі суму ПДВ, яку можливо відобразити в податкових деклараціях з ПДВ.

Чинне податкове законодавство не ставить в залежність право позивача на формування податкового кредиту від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентом податку до бюджету. Питання податкового кредиту поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунку з бюджетом третіх осіб.

Закон України "Про податок на додану вартість" не встановлює обов'язку покупця сплачувати податок на додану вартість ще й до бюджету, коли такий податок не буде сплачений продавцем або іншою особою, з урахуванням суми податку, отриманого від покупця в ціні товару. Покупець - платник податку на додану вартість не несе відповідальності за податкові зобов'язання продавця.

Зазначене узгоджується з практикою Верховного Суду України, викладеною у постановах від 09 вересня 2008 року у справі № 21-500во08 та від 01 червня 2010 року у справі № 21-573во10.

Окрім того, згідно ст..1 Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першого Протоколу та Протоколів 2, 4, 7, 11 до Конвенції»ст.. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 року, Україна визнала джерелом права рішення Європейського суду з прав людини, а також юрисдикцію цього суду в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції. Рішення Європейського суду є частиною національного законодавства і є обов'язковим для правозастосування органами правосуддя.

Рішенням Європейського суду з прав людини від 22 січня 2009 року у справі «Булвес»АД проти Болгарії (заява № 3991/03) визначено, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Європейського суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватись між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на податковий кредит з ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Відповідно до ч.1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.

Колегія суддів зазначає, що позивач, надавши письмові докази, що були предметом дослідження при проведенні перевірки та при розгляді справи судом першої інстанції, виконав вимоги ч.1 ст. 71 КАС України.

Натомість, відповідач, заперечуючи проти позову, в порушення вимог ч.2 ст. 71 КАС України, не надав жодних належних і допустимих доказів на підтвердження законності та обґрунтованості прийнятого податкового повідомлення -рішення, що є предметом оскарження позивачем.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Колегія суддів зазначає, що дії відповідача, пов'язані з прийняттям оскаржуваного податкового повідомлення -рішення, не кореспондуються з вимогами ч.2 ст. 19 Конституції України.

Відповідно до ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення повинно бути законним та обґрунтованим.

Колегія суддів вважає, що постанова Харківського окружного адміністративного суду від 18.01.2012 р. по справі № 2а-14617/11/2070 відповідає вимогам ст. 159 КАС України, а тому відсутні підстави для її скасування та задоволення апеляційних вимог апелянта, відповідача у справі.

Відповідно до ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду -без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись із судовим рішенням суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 195, п.1 ч.1 ст. 198, ст. 200, п.1 ч.1 ст. 205, ст. ст. 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Червонозаводському районі

м. Харкова (Основ'янської міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова Харківської області Державної податкової служби) залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 18.01.2012 р. по справі

№ 2а-14617/11/2070 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Союз супермаркетів Харкова" до Державної податкової інспекції у Червонозаводському районі м. Харкова (Основ'янської міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова Харківської області Державної податкової служби) про скасування податкового повідомлення -рішення залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя (підпис)Бенедик А.П. Судді (підпис) (підпис) Курило Л.В. Калиновський В.А. ЗГІДНО З ОРИГІНАЛОМ: Бенедик А.П.