Ухвала

від 03.04.2013 по справі 2а-14617/11/2070

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"03" квітня 2013 р. м. Київ К/9991/44088/12

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Бухтіярова І.О., Приходько І.В.,

розглянув у письмовому провадженні касаційну скаргу Основ'янської міжрайонної державної податкової інспекції м.Харкова Харківської області Державної податкової служби (далі - Основ'янська МДПІ)

на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 18.01.2012

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 11.06.2012

у справі № 2а-14617/11/2070

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Союз супермаркетів Харкова" (далі - Товариство)

до Основ'янської МДПІ

про скасування податкових повідомлень-рішень.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 18.01.2012, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 11.06.2012, позов задоволено повністю; скасовано податкове повідомлення-рішення від 28.10.2011 № 0001442330, згідно з яким Товариству донараховано податкове зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 1 099 999,50 грн. (у тому числі 944 259 грн. за основним платежем та 155 738,50 грн. за штрафними санкціями).

Посилаючись на порушення судами підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», підпункту 3.1.1 пункту 3.1 статті 3, підпункту 7.2.1 пункту 7.2, підпункту 7.3.1 пункту 7.3, підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» та статей 42, 44, 49, 79 Податкового кодексу України, Основ'янська МДПІ звернулася до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалені у справі рішення та відмовити у задоволенні позову.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для задоволення касаційних вимог з урахуванням такого.

Попередніми судовими інстанціями у розгляді справи встановлено, що Основ'янською МДПІ було проведено планову виїзну перевірку з питань дотримання Товариством вимог податкового законодавства за період з 01.01.2010 по 30.06.2011. За наслідками цієї перевірки контролюючим органом складено акт від 18.10.2011 № 4409/233/33289854 та зобов'язано позивача сплатити ПДВ у сумі 1 099 999,50 грн. (у тому числі 944 259 грн. за основним платежем та 155 738,50 грн. за штрафними санкціями) згідно з оспорюваним податковим повідомленням-рішенням.

Однією з підстав для цього донарахування став висновок податкового органу про заниження позивачем бази оподаткування ПДВ внаслідок надання покупцям знижок на підставі дисконтних карток «Рост» під час продажу товарів.

Відповідно до пункту 4.1 статті 4 Закону України «Про податок на додану вартість» база оподаткування операції з поставки товарів (послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними цінами, але не нижче за звичайні ціни, з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів (обов'язкових платежів), згідно із законами України з питань оподаткування (за винятком податку на додану вартість, а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на послуги стільникового рухомого зв'язку, що включається до ціни товарів (послуг)). До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу в зв'язку з компенсацією вартості товарів (послуг).

Згідно з вимогами пункту 188.1 статті 188 Податкового кодексу України база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів), а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на вартість послуг стільникового рухомого зв'язку). До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу у зв'язку з компенсацією вартості товарів/послуг.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з тим, що податковим органом не доведено штучного заниження позивачем бази оподаткування ПДВ внаслідок порушення правил застосування звичайних цін під час продажу товарів зі знижкою. Адже, як встановили суди, надання відповідної торговельної знижки згідно із дисконтною програмою не призвело до збитковості господарських операцій з реалізації товарів у супермаркеті позивача, а навпаки сприяло стимулюванню продажу продукції та збільшенню товарообігу.

У той же час порядок формування ціни на товари належить до компетенції суб'єкта господарювання; за відсутності доказів застосування платником ціни продажу нижчої, ніж звичайна ціна, з метою мінімізації податків, у податкового органу відсутні підстави оцінювати обґрунтованість цінової політики платника у процесі провадження ним господарської діяльності.

Обґрунтовуючи висновок про неправомірне включення позивачем до податкового кредиту сум ПДВ, пред'явлених до сплати постачальником - товариством з обмеженою відповідальністю «АПО Харківцукорзбут» (далі - ТОВ «АПО Харківцукорзбут») у ціні поставленого цукру, Основ'янська МДПІ послалася на те, що: названим постачальником не було подано податковому органові первинних документів під час проведення його перевірки в рамках здійснення податкового контролю, через їх втрату; у цього контрагента відсутня необхідна кількість працівників для вчинення об'єктивно необхідних дій у процесі виконання операцій з поставки товару, а також основні фонди, призначені для зберігання та транспортування продукції.

Крім того, підставою для оспорюваного донарахування стало невизнання Основ'янською МДПІ права позивача на податковий кредит за операціями з поставки товару в рамках господарських правовідносин з товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія Істсервіс» (далі - ТОВ «Компанія Істсервіс»), у зв'язку з тим, що: вказаний постачальник відсутній за місцезнаходженням, податкові декларації в електронному вигляді від імені ТОВ «Компанія Істсервіс» подавалися та підписувалися невідомою особою; позивачем не подано актів приймання-передачі, довіреностей на отримання товарно-матеріальних цінностей, а також первинних документів на підтвердження транспортування, зберігання товарів у процесі здійснення спірних операцій; у названого контрагента відсутні основні фонди, складські приміщення, транспортні засоби, об'єктивно необхідні для виконання спірних поставок; ТОВ «Компанія Істсервіс» не задекларовано податкові зобов'язання, які б кореспондували сумі сформованого позивачем податкового кредиту.

Наведені обставини було розцінено відповідачем як доказ складення платником пакету документів для збільшення податкового кредиту з метою мінімізації сплати ПДВ до бюджету, позаяк застосований позивачем механізм господарсько-правових правовідносин з ТОВ «АПО Харківцукорзбут» та з ТОВ «Компанія Істсервіс» створює лише видимість товарообігу та руху грошових коштів без реальних економічних змін майнового стану у процесі здійснення фактичної господарської діяльності.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8 1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 цієї ж статті Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

За змістом пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до пункту 198.3 цієї ж статті Кодексу податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

В силу вимог пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

З наведених законодавчих положень випливає, що умовою виникнення у платника права на податковий кредит є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг), а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку (зокрема, податковими накладними), що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

У справі, що переглядається, суди встановили, що факт поставки товарів ТОВ «АПО Харківцукорзбут» та з ТОВ «Компанія Істсервіс» в адресу позивача підтверджується необхідними документами первинного обліку, а саме - договорами, видатковими накладними, податковими накладними, платіжними дорученнями.

Наведені документи було об'єктивно розцінено судами як належне документальне підтвердження реального характеру спірних операцій з поставки.

Доказів участі Товариства разом зі спірними контрагентами у схемі транзитного руху коштів податковим органом не представлено.

Посилання ДПІ на відсутність у зазначених постачальників об'єктивної можливості для виконання поставки товарів в силу відсутності основних засобів та робочого персоналу за даних обставин були об'єктивно відхилені судами. Адже укладення трудового договору не є єдиним способом залучення фізичних осіб до вчинення необхідних дій в процесі виконання поставки; податкове законодавство не ставить право платника на податковий кредит в залежності від того, за рахунок яких ресурсів (власних або залучених) здійснюється поставка товарів постачальником. До того ж, Основ'янська МДПІ не довела неможливості поставки спірними постачальниками товарів наявними у них силами та засобами.

Відсутність у позивача товарно-транспортних документів також не є спростуванням реального характеру спірних операцій. Адже у розглядуваному випадку Товариство здійснювало операції з придбання товару та не виступало в якості замовника за договором перевезення, тоді товарно-транспортна документація призначена для обліку руху товарно-матеріальних цінностей та розрахунків за їх перевезення, а відтак визначає взаємовідносини між перевізником та замовником по виконанню перевезення вантажів для обліку транспортної роботи.

Суди правомірно відхилили і доводи податкового органу про відсутність контрагентів за місцезнаходженням, про неподання ними необхідних первинних документів податковому органові та про несплату ними відповідних сум податкових зобов'язань за наслідками здійснення спірних операцій, адже такі факти самі по собі, не у зв'язку з іншими обставинами справи, не можуть слугувати об'єктивними ознаками недобросовісності платника та підтверджувати отримання ним необґрунтованої податкової вигоди.

Чинне податкове законодавство не пов'язує право платника на податковий кредит з повнотою відображення постачальником у своїй податковій звітності відповідних господарських операцій, з фактичною сплатою постачальником ПДВ до бюджету, з фактичним знаходженням підприємства-постачальника за юридичною адресою. Платник не несе відповідальності за дії всіх підприємств та організацій, що беруть участь у багатостадійному процесі сплати податків до бюджету. Податкові органи не вправі тлумачити поняття добросовісності платника як таке, що породжує у останнього додаткові обов'язки, не передбачені чинним законодавством.

За таких обставин висновок суди цілком об'єктивно задовольнили позовні вимоги Товариства, скасувавши оспорюване податкове повідомлення-рішення як незаконне.

Доводи касаційної скарги були розглянуті судами першої та апеляційної інстанцій по суті, цим доводами було надано правильну юридичну оцінку. Підстави для їх переоцінки у суду касаційної інстанції відсутні в силу статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України.

Оскільки усі обставини, що входять до предмета доказування у справі, встановлені судами на підставі повного та всебічного дослідження наявних у справі доказів, які відповідають ознакам належності та допустимості, цим обставинам надана правильна юридична оцінка, то підстав для скасування оскаржуваних судових актів не вбачається.

З урахуванням викладеного, керуючись статтями 220, 222, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Основ'янської міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова Харківської області Державної податкової служби залишити без задоволення.

2. Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 18.01.2012 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 11.06.2012 у справі № 2а-14617/11/2070 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:І.О. Бухтіярова І.В. Приходько